СТРАХУВАННЯ КРЕДИТНИХ РИЗИКІВ: ЦИВІЛЬНО – ПРАВОВІ АСПЕКТИ Автореферат

Актуальність теми. Розвиток ринкової економіки в Україні викликав необхідність зміни правового регулювання відносин у сфері кредитування та використання різноманітних способів забезпечення виконання таких зобов’язань. Одним із способів забезпечення виконання зобов’язань, які на сьогодні починають активно застосовуватися в процесі здійснення кредитних операцій, є страхування кредитних ризиків.

Страхування кредитних ризиків не слід визначати як новий різновид страхування. Свої витоки воно розпочинає з морського страхування, яке існувало ще за часів стародавніх греків та римлян. Поступово страхування кредитних ризиків набуває рис самостійного виду страхування.

Це призводить до того, що страхування кредитних ризиків активно розробляється та впроваджується на теренах Західної Європи, США, Канади та багатьох інших країн. Обсяги страхування кредитних ризиків мають тенденцію до постійного зростання, а також створення нових різновидів його здійснення в країнах, де воно застосовується вже протягом тривалого часу. Це передусім зумовлено тим, що в зазначених країнах уже давно існує теоретичне обґрунтування та законодавчо закріплені основні передумови здійснення та розвитку такого різновиду страхування.

Розвиток страхування кредитних ризиків у країнах, що входили до складу Радянського Союзу, та країнах, які належали до соціалістичного табору, в силу існування планової економіки та державного регулювання кредитних операцій, а також не сприйняття керівництвом цих держав нових видів страхування був значною мірою сповільнений.

Після здобуття Україною незалежності значною мірою змінюються соціально – економічні відносини, які у свою чергу зумовлюють формування нових способів забезпечення виконання зобов’язань у сфері кредитних правовідносин.

Починаючи застосовувати такі способи забезпечення виконання зобов’язання, як страхування кредитних ризиків, суб’єкти таких правочинів стикаються зі значними прогалинами в законодавстві.

Поступово науковці здійснюють теоретичний аналіз відносин у сфері страхування, який є необхідним для розробки та впровадження нових нормативно–правових актів у сфері страхування.

Проте, навіть за наявності такого значного масиву теоретичних досліджень у сфері страхування, що на сьогодні напрацьований вітчизняними науковцями, на жаль, відсутній ґрунтовний аналіз саме страхування кредитних ризиків.

Тому оскільки страхування кредитних ризиків містить цілу низку специфічних ознак, не властивих іншим різновидам страхування, це породжує і неправильне застосування законодавства про страхування до договорів страхування кредитних ризиків.

Отже, актуальність дослідження зумовлена недостатнім аналізом цивільних правовідносин у сфері страхування, та, як наслідок, недосконалою правозастосовчою практикою норм чинного законодавства у сфері страхування кредитних ризиків, а також відсутністю спеціальних нормативно–правових актів у сфері регулювання страхування кредитних ризиків.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка відповідно до бюджетної теми «Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу» (номер 06БФ04201; номер державної реєстрації 0106U006631).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є проведення системного наукового аналізу поняття, змісту, функцій і класифікації цивільних правовідносин у сфері страхування кредитних ризиків у сучасних умовах та надання науково – теоретичних висновків і практичних рекомендацій щодо подальшого вдосконалення законодавства.

Для досягнення поставленої мети перед автором були поставлені такі завдання:

здійснити загальний аналіз етапів формування страхування кредитних ризиків;
визначити особливості кредитного ризику;
встановити основні елементи договору страхування кредитних ризиків;
здійснити порівняльний аналіз норм українського законодавства та декретів Європейського Союзу у сфері страхування кредитних ризиків;
здійснити теоретичний аналіз аспектів розуміння страхування кредитних ризиків;
дослідити основні різновиди договорів страхування кредитних ризиків;
розробити конкретні пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного законодавства у сфері страхування кредитних ризиків.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають при укладенні та виконанні договорів страхування кредитних ризиків, їх суб’єктний склад, а також теоретичний аналіз елементів правочинів у сфері страхування кредитних ризиків.

Предметом дослідження є нормативно–правові акти, що регулюють правовідносини у сфері страхування кредитних ризиків, і практики застосування договорів у сфері страхування кредитних ризиків.

Методи дослідження. У роботі були використані такі методи наукового дослідження: історичний (використаний при розробці наступних підрозділів дисертації: «Становлення та розвитку інституту страхування кредитних ризиків», «Співвідношення національного та європейського законодавства у сфері страхування кредитних ризиків», «Правовий статус страхових організацій»), формально–логічний (використаний при підготовці першого, другого та третього розділу дисертації), порівняльно–правовий (використаний при розробці наступних підрозділів дисертації: «Співвідношення національного та європейського законодавства у сфері страхування кредитних ризиків», «Банківське страхування та поліс комплексного банківського страхування в системі страхування кредитних ризиків: цивільно–правовий аналіз» та інших підрозділах дисертації), статистичний (використаний при підготовці першого та другого розділу дисертації), системно–функціональний (використаний при підготовці першого, другого та третього розділу дисертації) та теоретико–прогностичний (використаний при підготовці першого, другого, третього розділів дисертації, а також при підготовці висновків та додатків).

Науково – теоретичною базою даної дисертації є теоретичні розробки, праці вітчизняних та зарубіжних вчених – правознавців дореволюційного, радянського та сучасного цивільного права, а також вчених-економістів. Науково – теоретичну основу для підготовки дослідження мали наукові праці С.С. Алексєєва, В.І. Борисової, В.Д. Базилевича, С.М. Братуся, Т.В. Боднар, Д.В. Бобрової, І.А. Безклубого, М.І. Брагінського, В.В. Вітрянського, К.А. Граве, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, О.С. Іоффе, М.С. Клапківа, В.М. Коссака, О.О. Красавчікова, Н.С. Кузнєцової, Л.А. Лунца, В.В. Луця, Р.А. Майданика, Д.І. Мейера, М.В. Мниха, В.А. Ойгензіхта, О.А. Підопригори, В.К. Райхера, З.М. Ромовської, Н.О. Саніахметової, В.І. Сєрєбровського, Є.А. Суханова, І.В. Спасібо–Фатєєвої, Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, Я.М. Шевченко, М.Я. Шемінової, В.С. Щербини та інших дослідників загальних проблем цивільного права і проблем страхування.

Фактологічна база дослідження ґрунтується на узагальненні практики укладення та виконання договорів страхування, а також матеріалах судової практики, пов’язаної з укладанням, виконанням, припиненням, розірванням та визнанням недійсними договорів страхування кредитних ризиків.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні на рівні дисертаційного дослідження проводиться аналіз етапів становлення страхування кредитних ризиків, цивільно–правовий аналіз поняття й елементів страхування кредитних ризиків.

На захист виносяться такі положення:

1. Дістало подальший розвиток дослідження основних етапів становлення інституту страхування кредитних ризиків.

Погоджуючись з думкою деяких вітчизняних науковців про те, що страхування кредитних ризиків у певній його формі починалось з „морської позики”, яка існувала за часів Стародавнього Риму, автор здійснює подальший аналіз трансформації зазначеного виду страхування та набуття ним ознак договору страхування кредитних ризиків, досліджує його розвиток у країнах Західної Європи та США до сьогодення.

Досліджено розвиток договорів, що мають певні ознаки страхування кредитних ризиків, на території сучасної України шляхом здійснення аналізу правової природи таких правочинів. Так, у роботі наводяться дані про особливості надання страхових послуг на території Галичини, Буковини і Східної України та дається характеристика чинного на той момент законодавства.

2. Надано власне визначення «ризику» – це категорія, що передбачає суб’єктивне ставлення особи до результатів об’єктивних явищ, які виникають, тривають та припиняються незалежно від волі суб’єкта, що виражається у свідомому розумінні ймовірності настання негативних наслідків і (або) бажанні отримання позитивного результату.

Одночасно також зазначаємо, що категорія страхового ризику не суперечить, на нашу думку, наданій нами дефініції «ризику». Така позиція автора обумовлена тим, що законодавець, визначаючи страховий ризик через категорію об’єктивну, також зауважує, що встановлення страхового ризику відбувається в процесі укладення договорів страхування, тобто саме у момент укладання договору страхування і формується суб’єктивне ставлення особи до відповідних дій чи подій.

3. У процесі дослідження автор дійшов висновку, що страхуванню підлягає тільки негативний ризик, а позитивний ризик (або як його іноді називають у літературі «шанс») страхуванню не підлягає. Саме тому, на думку автора, необхідно чітко відмежовувати ризик позитивний від ризику негативного.

Позитивний ризик – це ризик, який за значної ймовірності виникнення негативного наслідку призводить до отримання суб’єктом правовідносин бажаного для нього результату.

Негативний ризик – це ризик, який за значної ймовірності виникнення негативного наслідку призводить до настання небажаних наслідків для суб’єкта таких правовідносин.

4. Надано дефініцію „кредитному ризику” – це юридична категорія, що передбачає суб’єктивне ставлення фінансової (кредитної) установи чи боржника до результатів кредитних операцій, що виражається у свідомому розумінні ймовірності настання негативних наслідків для учасника таких правовідносин.

5. З урахуванням наявних визначень волі та її детермінант надано власну дефініцію „дефекту детермінант волі” – це цивільно-правова категорія, що передбачає соціально-обумовлений психофізичний стан особи, виникненню якого сприяли не класичні детермінанти (потреба, інтерес та мета), а вплив іншого суб’єкта правовідносин, що, однак, не має ознак тиску та зумовлює вільне волевиявлення особи.

6. Страхуванню кредитних ризиків як зобов’язально–правовому способу забезпечення виконання зобов’язань притаманні наступні ознаки: 1) недійсність основного зобов’язання спричиняє недійсність забезпечувального й навпаки; 2) завершення одного зобов’язання спричиняє припинення іншого (однак можливі випадки невідповідності страхування кредитних ризиків цій ознаці); 3) передумовою виникнення забезпечувального зобов’язання слід вважати бажання кредитора, що в подальшому, через існування дефекту детермінант волі у боржника, призводить до встановлення способу забезпечення виконання зобов’язання; 4) правочин щодо забезпечення виконання зобов’язань вчиняється у письмовій формі; 5) на відміну від основних договірних зобов’язань, суб’єктами виконання яких, за загальним правилом, є сторони договору, сторони забезпечувальних зобов’язань, а відтак і суб’єкти їх виконання, залежно від способу забезпечення або завжди збігаються зі сторонами основного зобов’язання, або навпаки, ніколи з ними не збігаються (у випадку із страхуванням кредитних ризиків сторони не збігаються).

7. Провівши аналіз чинного законодавства та доктрини цивільного права, ми можемо дійти висновку, що в Україні діяльність по здійсненню банківського страхування може існувати у трьох формах.

До першої й найтіснішої форми співпраці банку та страховика можна віднести створення фінансової холдингової групи, до якої входять банківські установи та страхові компанії. Однак у цієї форми існує ряд недоліків, що не дають можливості стати провідною формою існування банківського страхування.

Другою формою реалізації банківського страхування є діяльність на основі договорів про спільну діяльність, тобто шляхом створення простого товариства. Станом на сьогодні ця форма співпраці є найбільш перспективною.

Третьою формою співпраці є діяльність банків та страховиків на основі агентських угод. Ця форма співпраці є найбільш поширеною в сфері реалізації банками концепції банківського страхування.

Слід також зауважити, що законодавство України забороняє поєднання в одній юридичній особі банку та страхової компанії.

8. Автором здійснено теоретичний аналіз правосуб’єктності страхових організацій, що зумовлено її неоднозначним регулюванням чинними нормативно–правовими актами України. Так, Цивільний кодекс України визначає універсальну правосуб’єктність юридичних осіб, а нормативні акти у сфері страхування встановлюють спеціальну правосуб’єктність страховиків. За результатами здійсненого аналізу автором запропоновано:

Пункт 1 частини 1 статті 1 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” викласти в наступній редакції: „фінансова установа – підприємницьке товариство, яке відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яке внесене до відповідного реєстру в порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, одним з видів діяльності яких є надання фінансових послуг”.

Частину 7 статті 2 Закону України „Про страхування” викласти в наступній редакції: „Страховик серед інших видів діяльності повинен здійснювати страхування, перестрахування і фінансову діяльність, пов'язану з формуванням і розміщенням страхових резервів та управлінням ними.”

Доповнити ст. 2 Закону України „Про страхування” частиною 8 та викласти її у наступній редакції: „Юридична особа, яка здійснює види господарської діяльності, передбачені ч. 7 ст. 2 цього Закону, повинна неухильно дотримуватись затверджених компетентним органом правил формування, ведення та розміщення страхових фондів та резервів”.

Виключити із Закону України „Про страхування” наступне положення: „підприємства, установи та організації не можуть стати страховиками шляхом внесення змін до статутних документів за умови, що вони попередньо займалися іншим видом діяльності, навіть у разі виконання положень цієї статті”.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що одержані висновки можуть бути використані в законотворчій діяльності в процесі подальшого реформування законодавства України про страхування для визначення й уточнення змісту основоположних понять інституту страхування кредитних ризиків. Положення дисертацій можуть бути використані також з навчально–методичною метою при підготовці фахівців–правознавців цивільно–правової спеціалізації.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідались на міжнародній наукової конференції студентів та аспірантів «Актуальные проблемы правоведения: история и современность» 18-19 жовтня 2005 року (м. Мінськ, Республіка Білорусь, Білоруський державний університет), міжнародній науковій конференції молодих вчених «Четверті осінні юридичні читання» 21-22 жовтня 2005 року (м. Хмельницький), 16 листопада 2005 року на науково – методологічному семінарі аспірантів та пошукачів юридичного факультету Київського національного університету ім. Т. Шевченка (м. Київ), міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів «Приватно – правовий метод регулювання суспільних відносин: стан та перспективи розвитку» 25-26 листопада 2005 року (м. Київ).

За результатами дисертації опубліковано наступні статті: Страхування кредитних ризиків: спосіб забезпечення виконання зобов’язань чи їх окремий вид / Підприємництво, господарство і право. – 2005. – 12 - С. 123-125; Банківське страхування: форми існування в Україні / Підприємництво, господарство і право. – 2006. - № 2 – С. 30-32; Спірні питання визначення правосуб’єктності страхових організацій / Юридична Україна. – 2006. - № 3. – С. 61-65. Співвідношення національного та європейського законодавства в сфері страхування кредитних ризиків / Юридична Україна. – 2006. - № 5. – С.59-62.

Структура роботи відображає логіку і послідовність наукового дослідження і обумовлена його предметом і метою. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які включають 10 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (149 найменувань). Повний обсяг дисертації - 205 сторінок.