СВОБОДА ДОГОВОРУ ЯК ЗАГАЛЬНА ЗАСАДА ЦИВІЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ Автореферат

Актуальність теми. Подальша трансформація економічної системи України відповідно до ринкової моделі економіки та міжнародного економічного порядку супроводжується появою нових та виявленням недоліків відомих договірних конструкцій, зростанням значення договору як регулятора цивільних відносин. За таких умов виникає потреба в оновленні та подальшому удосконаленні цивільного законодавства, зокрема на рівні загальних положень про договір. Це вимагає від цивілістичної доктрини проведення досліджень не тільки окремих типів (видів, підвидів) договорів, але й докладного розгляду свободи договору.

В Україні проблемним питанням свободи договору в цивільних правовідносинах досить часто приділяється увага у юридичній літературі. На монографічному рівні свобода договору досліджувалась А. В. Луць у кандидатській дисертації «Свобода договору у цивільному праві» (2001 р.). Окремі її аспекти також розглянуто у монографії С. М. Бервено «Проблеми договірного права України» (2006 р.) і монографії Т. В. Боднар «Виконання договірних зобов’язань у цивільному праві» (2005 р.).

Договірній свободі у цивільному праві Росії присвячено кандидатські дисертації: Ю. Л. Єршова, К. І. Забоєва, А. М. Танаги, Р. А. Тельгаріна.

Попри значну кількість досліджень, у тому числі монографічних, на сьогоднішній день низка досить важливих як з точки зору теорії, так і з точки зору практики проблемних питань свободи договору або взагалі не розглядалась, або не отримала однозначного і, що немаловажно, завершеного вирішення. Зокрема, не отримала остаточного розв’язання проблема сутності свободи договору. Вчені, які зверталися до проблем договірної свободи у цивільному праві України, або називають її принципом цивільного права (А. В. Луць), або з посиланням на ст. 627 ЦК України беззастережно визнають її принципом договірного права (С. М. Бервено). Проте у ст. 3 ЦК України свобода договору закріплена як загальна засада цивільного законодавства, тому розкриття її сутності потребує серед іншого докладного аналізу поняття загальних засад цивільного законодавства. У жодній з попередніх монографічних робіт цього не було зроблено. Не можна знайти у них і адекватного науково обґрунтованого пояснення цивільно-правового феномену, суть якого полягає у можливості здійснення договірної свободи на тих стадіях розвитку цивільних відносин, коли самого договору немає (до укладення договору та після його припинення).

Практично нерозкритою залишається правова природа обмежень свободи договору та загальнотеоретичні питання їх встановлення. У зазначених вище вітчизняних працях розглянуто конкретні обмеження та джерела їх закріплення, у російських – дослідження даного питання зведено до 2–3 сторінок тексту з урахуванням особливостей її законодавства. Тому наразі не сформувалась цілісна концептуальна теоретична основа обмежень свободи договору, яку у подальшому можна було б послідовно проводити у законодавстві та правозастосуванні.

Недостатньо уваги приділено механізму реалізації свободи договору у цивільному праві, а також конкретним її проявам та їх обмеженням як на стадії укладення договору, так і на стадії його виконання. Так, А. В. Луць у своїй дисертації в основному зосередила увагу на обмеженнях у контексті правоздатності та дієздатності учасників цивільних відносин, а не у розрізі таких нових для цивільного права конструкцій як публічний договір, договір приєднання тощо. У монографії С. М. Бервено окремі з них розглянуто досить узагальнено, оскільки працю присвячено загальним проблемам договірного права, а не свободі договору. Те ж саме стосується монографії Т. В. Боднар. Певною мірою цей «вакуум» заповнюють згадані вище праці російських вчених. Проте вони зорієнтовані на особливості законодавства Росії та тих економічних перетворень, які відбувалися у ній протягом 1998–2002 рр., тому у них не враховано особливості конструкцій ЦК України та формалізований дуалізм приватного права України. До того ж, у них взагалі не приділено уваги обмеженням свободи переговорів при укладенні договору, а також не виділено критеріїв, які дозволяли б серед прав, спрямованих на модифікацію або припинення договору, виокремлювати ті, що відносяться до проявів договірної свободи.

Зі сказаного вище слідує, що дослідження свободи договору є актуальним. У ньому необхідно з’ясувати сутність свободи договору, механізм її реалізації у цивільному праві, правову природу та особливості встановлення обмежень такої свободи, а також докладно розглянути її прояви як на стадії укладення договору, так і на стадії його виконання.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до розділу V Послання Президента України до Верховної Ради України «Європейський вибір: концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002–2011 рр.», комплексної цільової програми «Правові проблеми здійснення майнових та особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки» (номер державної реєстрації 0186.0.070867), п. 1.4 Головних напрямів наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001–2005 рр. та п. 9.1 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006–2010 рр.

Мета і завдання дослідження. Мета наукового дослідження полягає у вдосконаленні закладеної у цивільному законодавстві України концепції свободи договору з урахуванням пріоритетності завдання щодо адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу (далі – ЄС) та інтеграції України до міжнародного економічного порядку. Відповідно до поставленої мети визначено основні завдання дисертаційного дослідження:

– з’ясувати сутність свободи договору шляхом встановлення співвідношення принципів цивільного права, загальних засад цивільного законодавства та принципів цивільного законодавства;

– встановити механізм реалізації свободи договору у позитивному цивільному праві;

– з’ясувати правову природу і особливості встановлення обмежень свободи договору, здійснити їх класифікацію;

– обґрунтувати доцільність встановлення на рівні цивільного законодавства загального юридичного обов’язку добросовісної поведінки у процесі переговорів при укладенні договору та цивільно-правової відповідальності за його невиконання;

– виявити недоліки цивільно-правових приписів, якими встановлюються обмеження свободи договору на стадії його укладення та стадії виконання, і розробити конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства з метою їх усунення.

Об’єктом дослідження є цивільні правовідносини, що виникають при здійсненні свободи договору.

Предметом дослідження є сутність свободи договору, механізм її реалізації у позитивному цивільному праві, правова природа обмежень договірної свободи і особливості їх встановлення, а також прояви свободи договору на стадії його укладення та виконання.

Методи дослідження. У ході дослідження застосовувалися як загальнонаукові, так і спеціальні правові методи пізнання. Загальнонауковий діалектичний метод використовувався при обґрунтуванні положення про те, що свободу договору необхідно розглядати через призму способів правового регулювання цивільних відносин, за допомогою яких вона реалізується у цивільному законодавстві. Застосування методів аналізу і синтезу дало змогу розробити класифікацію обмежень свободи договору. Системно-структурний метод використовувався під час впорядкування проявів свободи договору за стадіями договірного процесу та ступенем конкретизації. Метод тлумачення (буквального, логічного, систематичного) використовувався у процесі аналізу змісту актів цивільного законодавства та практики його застосування. Порівняльно-правовий метод застосовувався для аналізу положень національного законодавства, в яких реалізовано свободу договору, у порівнянні із законодавством країн СНД і ЄС. Догматико-юридичний метод широко застосовувався з метою виявлення недоліків правових приписів, якими встановлено обмеження свободи договору, та розробки конкретних пропозицій щодо їх удосконалення.

Теоретичну основу дослідження становлять праці вчених у галузі теорії права, цивільного права та міжнародного приватного права: С. С. Алексєєва, Н. П. Асланян, О. А. Беляневич, С. М. Бервено, А. П. Бєляєвої, Т. В. Боднар, М. І. Брагінського, В. В. Вітрянського, Є. Годеме, С. А. Денисова, Ю. Л. Єршова, К. І. Забоєва, О. С. Іоффе, Г. О. Калашникової, Ю. Х. Калмикова, О. Г. Коміссарової, А. Д. Корецького, М. І. Кулагіна, О. М. Кучер, О. Ландо, А. В. Луць, В. В. Луць, В. С. Мілаш, В. Г. Олюхи, І. О. Покровського, Г. О. Свердлика, М. М. Сібільова, А. М. Танаги, Р. А. Тельгаріна, Р. О. Халфіної, Л. В. Щеннікової, В. Ф. Яковлєва, Л. С. Явіча та інших.

Емпірично робота ґрунтується на рішеннях Конституційного Суду України, а також на матеріалах судової практики Верховного Суду України, господарських та інших судів України щодо спорів, пов’язаних з укладенням, виконанням, зміною та розірванням цивільних договорів.

Наукова новизна одержаних результатів відображається у таких основних положеннях та висновках:

1. Вперше:

1.1. Обґрунтовано, що свобода договору як до виникнення договору, так і після його припинення як договірного зобов’язання є юридичною фікцією – результатом застосування специфічного юридико-технічного прийому, суть якого полягає у визнанні існування правового явища там, де його насправді не повинно бути. Зокрема, коли з точки зору логіки побудови системи галузі права те чи інше правове явище ще не могло виникнути або вже мало припинитися.

1.2. Доведено, що свобода договору реалізується у цивільному законодавстві за допомогою загального правового дозволу, якому кореспондують конкретні позитивні зобов’язування та заборони. На стадії укладення договору такий правовий дозвіл наповнюється суб’єктивними цивільними правами та охоронюваними законом інтересами оферента та акцептанта, а потім (після укладення договору) – цивільними правами та законними інтересами сторін договору.

1.3. Аргументовано необхідність закріплення на рівні позитивного цивільного права України загального юридичного обов’язку добросовісної поведінки під час переговорів при укладенні договору та цивільно-правової відповідальності за його невиконання у вигляді обов’язку недобросовісного учасника переговорів компенсувати добросовісному учаснику понесені ним в процесі переговорів витрати, а також втрачену ним можливість укласти аналогічний договір з третьою особою. Таке обмеження свободи переговорів при укладенні договору пропонується застосовувати не тільки у випадку недобросовісних переговорів як класичної процедури укладення договору «оферта-акцепт», а й у випадку недобросовісних переговорів як самостійної процедури укладення договору, коли оферта та акцепт набувають характеру юридичної фікції.

1.4. Доведено, що коло учасників цивільних відносин, яке охоплюється поняттям споживача як сторони договору, що має ознаки публічності, варіює залежно від його виду та виду підприємницької діяльності, яка ним опосередковується. Тому в цілях правильного тлумачення та застосування обмежень свободи договору, закріплених у ст. 633 ЦК України, під терміном «споживач» пропонується розуміти будь-якого учасника цивільних відносин, який звертається або має намір звернутися за товарами, роботами або послугами, за винятком випадків, встановлених законом.

1.5. З метою недопущення зловживання свободою договору (недопущення включення до договору недобросовісних умов) та забезпечення належного правового захисту від таких договірних умов, запропоновано закріпити у гл. 53 ЦК України право сторони договору вимагати зміни або визнання недійсною індивідуально неузгодженої умови договору, якщо всупереч вимогам добросовісності вона викликає суттєву невідповідність прав і обов’язків сторін, які виникають з договору, із завдаванням такій стороні збитків.

1.6. Встановлено, що право зміни або розірвання договору, яке надається одній стороні у випадку порушення договору іншою стороною, не може вважатися проявом свободи договору, оскільки воно виникає в результаті трансформації договірних відносин з нормального стану у стан охоронюваних відносин.

2. Дістало подальший розвиток:

2.1. Положення про те, що обмеженнями свободи договору є межі здійснення цивільних прав у договірних відносинах. Зокрема, доведено, що поряд з межами здійснення цивільних прав у договірних правовідносинах в якості обмежень свободи договору виступають межі здійснення охоронюваних законом інтересів учасників договірних правовідносин. Вони можуть встановлюватися не тільки за допомогою конкретних позитивних зобов’язувань та заборон, а й за допомогою конкретних правових дозволів.

2.2. Класифікація обмежень свободи договору. Запропонована авторська класифікація таких обмежень: 1) за колом договорів, на які поширюється їх дія: загальні та спеціальні; 2) за проявами свободи договору: обмеження свободи переговорів при укладенні договору, обмеження вільного волевиявлення особи на укладення договору, обмеження свободи вибору контрагента за договором, обмеження свободи вибору договору, обмеження свободи вибору форми договору, обмеження свободи визначення умов договору, обмеження свободи зміни або розірвання договору; 3) залежно від того, поширюється обмеження на одну із сторін договору чи на обидві сторони: односторонні та двосторонні; 4) залежно від особливостей правового дозволу, що обмежується: межі здійснення суб’єктивних прав і межі здійснення охоронюваних законом інтересів; 5) за часом дії: постійні та тимчасові; 6) за ступенем визначеності: абсолютно визначені та відносно визначені; 7) за ступенем юридичної обов’язковості: диспозитивні та імперативні; 8) залежно від факторів, що обумовлюють обмеження: поряд з економічно обумовленими, соціально обумовленими та політично обумовленими можна виділити обмеження договірної свободи, обумовлені технічними факторами; 9) залежно від виду акта законодавства, яким передбачено обмеження: Конституцією України, ЦК України, іншими кодифікованими актами законодавства України, поточними законами, підзаконними нормативно-правовими актами.

2.3. Положення про те, що обов’язок підприємця здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до нього звернеться, обумовлений публічним характером його діяльності. Доведено, що публічний характер підприємницької діяльності встановлюється законодавцем. Підприємницька діяльність має публічний характер, якщо із закону або інших нормативно-правових актів випливає, що підприємець, який здійснює таку підприємницьку діяльність, зобов’язаний обслуговувати кожного, хто до нього звернеться, або в силу імперативних правових приписів має вважатися таким, що взяв на себе обов’язок обслуговувати кожного, хто до нього звернеться. На сьогоднішній день публічний характер мають: а) види підприємницької діяльності, які прямо вказані в ч. 1 ст. 633 ЦК України; б) торговельне та інші види обслуговування фізичних осіб для задоволення їх особистих потреб; в) види підприємницької діяльності, які опосередковуються договорами, прямо названими в законі публічними.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть:

– у науці цивільного права – слугувати основою для подальших досліджень зв’язку свободи договору з нормами цивільного права, особливостей її застосування у порядку аналогії права, обмежень договірної свободи, а також для вдосконалення існуючих у цивільному праві концепцій цивільно-правового договору, порядку укладення договору тощо;

– у правозастосуванні – бути використані у практичній діяльності юрисконсультів та адвокатів при укладенні, зміні та розірванні договорів, а також у діяльності судів по вирішенню договірних спорів;

– у навчальному процесі – бути включені до змісту курсу лекцій з цивільного права, використовуватися при проведенні практичних та семінарських занять з дисципліни «Цивільне право України», а також при викладанні спецкурсу «Договірне право».

Апробація результатів дисертації. Дисертацію виконано на кафедрі цивільного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ. Результати дослідження були оприлюднені на: міжнародній науковій конференції молодих вчених «Четверті осінні юридичні читання» (Україна, м. Хмельницький, Хмельницький університет управління та права, 21–22 жовтня 2005 р.), круглому столі «Охоронюваний законом інтерес у цивільному праві та процесі» (м. Харків, Харківський національний університет внутрішніх справ, 16 грудня 2005 р.), науково-практичній конференції «Актуальні проблеми цивільного права та процесу», присвяченій пам’яті професора О. А. Пушкіна (м. Харків, Харківський національний університет внутрішніх справ, 27 травня 2006 р.), та другій міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів «Проблемні питання цивільного та господарського права» (Україна, м. Харків, Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна, 16 лютого 2007 р.).

Публікації. Основні положення дисертації викладено у п’яти наукових статтях, опублікованих у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, а також у чотирьох публікаціях доповідей та повідомлень, які мають характер наукових тез.

Структура роботи зумовлена її метою та завданнями. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, двох розділів, які містять дев’ять підрозділів, висновків за розділами, загальних висновків, списку використаних джерел, який включає 235 найменувань, а також додатка. Повний обсяг дисертації становить 203 сторінок, з яких 22 сторінки займає список використаних джерел та 3 сторінки – додаток.