ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІПОТЕКИ ЗЕМЛІ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ ТА ФРН: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ Автореферат

Актуальність теми дослідження. Обрання Україною курсу на становлення громадянського суспільства засвідчило прийняття у 1996 р. нової Конституції України. В умовах поступової демократизації, прагнення до свободи та гуманізму змінюється і сфера права, зокрема земельного. Найважливішою подією у цьому аспекті було прийняття у жовтні 2001 року нового Земельного кодексу України.

Курс на становлення демократичного громадянського суспільства потребує, зокрема, звуження публічно-правового регулювання та послаблення втручання держави у сферу особистих прав громадян: межа правового регулювання визначається ступенем свободи суспільства, коли кожен його член має достатньо можливостей для реалізації та захисту своїх прав. Формування земельних відносин ринкового типу у таких умовах передбачає удосконалення інституційних засад земельних відносин. У світовій практиці є достатньо механізмів реалізації правових гарантій забезпечення виконання зобов’язань, але їх безпосереднє застосування в Україні ускладнюється з причин соціально-економічного та правового характеру. В умовах вітчизняної земельної реформи подальший аналіз досвіду передових країн світу є вкрай необхідним та доцільним.

Визначальним у системі заходів забезпечення удосконалення правового регулювання земельних відносин є розробка механізму іпотеки земель як умови реалізації фундаментальних положень Конституції України та Земельного кодексу України в конкретних соціально-економічних умовах стосовно реалізації права громадян та юридичних осіб на вільне розпорядження об’єктами приватної власності, в тому числі можливість їх застави для забезпечення виконання власних зобов’язань перед іншими особами-кредиторами.

Кредитування сільськогосподарських виробників є найменш привабливим для банківської системи, оскільки кредитор не має від них надійних гарантій виконання зобов’язань. Земля є тим суттєвим фактором, який впливає на рішення кредитора про кредитування сільськогосподарського товаровиробника, її використання як предмета іпотеки суттєво підвищує ймовірність одержання кредиту, суму кредиту із зростанням вартості застави при існуючих банківських відсотках.

Запропоноване дисертаційне дослідження спрямоване на формування сучасного розуміння іпотеки у законодавстві України, визначає порядок її оформлення тощо; встановлює особливості діяльності іпотечних банків як спеціалізованих кредитних інститутів. На основі вивчення іноземного досвіду, зокрема Німеччини, у вищевказаних сферах визначаються шляхи удосконалення вітчизняного законодавства. Це, на нашу думку, призведе до якісного функціонування іпотеки як засобу забезпечення зобов’язання у земельно-правовій сфері та дозволить направити у сільське господарство середньо- та довгострокові кредитні ресурси при збереженні цільового використання землі.

Дослідження іпотеки як правового явища представляє інтерес з огляду на поєднаність у ньому публічно- і приватноправових аспектів. У Німеччині інститут іпотеки землі розвивається у сфері приватного права. В Україні ж, де земельні ресурси перебувають під особливою охороною держави, регулювання їхнього обігу відбувається відповідно до нормативних актів, що містять імперативні приписи. Розгляд сутності земельної іпотеки з такого боку дозволяє виявити особливості механізму її реалізації у вітчизняній системі правовідносин.

Комплексного теоретичного дослідження земельно-правових аспектів іпотеки в Україні з урахуванням іноземного досвіду не проводилося. Зазначені обставини зумовили актуальність обраної теми дисертації та визначили необхідність її детального дослідження.

Правовий інститут іпотеки землі є новим в системі земельного права України. У зв’язку з цим зміст правових норм, що його складають, є недостатньо дослідженим в сучасній юридичній літературі. Основна увага вченими приділялась дослідженню загальнотеоретичних питань земельного та аграрного права, зокрема у працях В.І. Андрєйцева, Г.Ю. Бистрова, Д.В. Бусуйок, С.А. Боголюбова, В.К. Гуревського, О.І. Крассова, П.Ф. Кулинича, В.Л. Мунтяна, В.В. Носіка, О.О. Погрібного, В.І. Семчика, А.М. Статівки, Н.І. Титової, Ю.С. Шемшученка, М.В. Шульги, В.В. Янчука, В.З. Янчука та інших видатних українських та російських науковців.

Дослідження окремих аспектів проблем іпотеки містяться у наукових працях Ч.Н. Азімова, Д.М. Гриджука, В.Ю. Малого, В.О. Олійника, І.І. Пучковської, В.Д. Сидор, В.В. Сухоноса, а також зарубіжних авторів І.А. Базанова, В.В. Вітрянського, О.В. Кузнєцова, Д.М. Овсяннікова та інших. Історичні аспекти правового інституту застави розглядаються у роботах Є.В. Васьковського, Л.А. Кассо, Д.І. Мейєра, І.Б. Новицького, І.А. Покровського, Г.Ф. Шершеневича.

Наукову цінність становлять праці щодо питань правового регулювання іпотеки землі у Російській Федерації таких авторів, як Ю.Г. Жариков, М.Г. Масевич, Д.А. Мєдвєдєв, А. Роньжин, М.О. Сиродоєв, В.В. Скворцов та інших.

При дослідженні німецького досвіду становлення та розвитку інституту іпотеки та правового регулювання іпотеки на особливу увагу заслуговують роботи таких авторів як Ю. Бауер, Д. Беллінгер, Х. Брухнер, Х. Вебер, Х. Вестерманн, М. Вольф, Х. Габерділя, Ф. Керль, Д. Райніке, В. Раух, Б. Ріммельпахер, К. Рюхардт, К. Тідтке, Б. Хофманн, С. Ціммерманн, Ю. фон Штаудінгер, Р. Штюрнер та багатьох інших.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до Пріоритетних напрямів наукових досліджень Національного аграрного університету в межах державної науково-технічної програми “Ринкова трансформація аграрної сфери економіки України” в контексті проведення в нашій державі земельної та аграрної реформ. Тема дисертаційного дослідження безпосередньо пов’язана з організаційно-правовими аспектами наукової теми “Формування ринкового механізму в аграрному секторі АПК” (номер державної реєстрації 0199U00210).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є проведення всебічного аналізу теоретичних і прикладних аспектів іпотеки земельних ділянок за законодавством України та ФРН та формулювання науково обґрунтованих висновків і пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання іпотеки землі в Україні.

Виходячи з обумовленої мети поставлено такі завдання:

– визначити земельно-правовий зміст поняття «іпотека»;

– з’ясувати місце та юридичну природу інституту іпотеки в системі земельного права;

– провести огляд розвитку концепції іпотеки землі в теорії земельного права;

– узагальнити чинне законодавство, що становить правову базу іпотеки земельних ділянок, діяльності суб’єктів на ринку іпотечного кредитування;

– дослідити правове регулювання державної реєстрації прав на землю та їх обмежень з метою визначення компетентного реєстраційного органу;

– визначити коло можливих кредиторів зобов’язання, забезпеченого іпотекою земельних ділянок;

– дослідити можливості використання заставної по іпотеці;

– з’ясувати умови примусового управління майном, переданим в іпотеку;

– визначити необхідність проведення оцінки майна, переданого в іпотеку, заснованої на тривалих і сталих характеристиках землі та з урахуванням її ринкової вартості;

– розробити конкретні пропозиції щодо забезпечення розвитку спеціалізованих іпотечних кредитних інститутів в Україні;

– сформулювати рекомендації щодо практичного застосування норм про іпотеку та визначити шляхи вдосконалення законодавства в сфері іпотеки землі.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають і реалізуються при правовому регулюванні іпотеки землі за законодавством України та ФРН.

Зокрема, складовими об’єкта є суб’єкти та зміст суспільних відносин у сфері іпотеки, які врегульовані законодавством України та Німеччини.

Предметом дослідження є норми та теоретико-правові основи виникнення і встановлення іпотеки на земельну ділянку, реєстрації іпотеки, її обігу, правовий статус суб’єктів іпотеки.

Методи дослідження. Під час дослідження використовувалися загальнонаукові та спеціальні методи пізнавальної діяльності, які дали змогу дисертанту комплексно проаналізувати проблему, а також обґрунтувати положення, які виносяться на захист. За допомогою методу системного аналізу та синтезу у роботі досліджені положення чинного Земельного кодексу України, інших нормативних актів у сфері правового регулювання іпотеки земельних ділянок, наукових праць про теоретичні та практичні аспекти функціонування інституту іпотеки. Метод тлумачення правових норм дозволив встановлювати відповідність норм права існуючим суспільним відносинам. За допомогою формально-логічного методу проведено дослідження змісту правових норм, зроблено висновки та пропозиції з урахуванням визначеності, узгодженості, послідовності та обґрунтованості складових понятійного апарату правової науки. Порівняльно-правовий метод використано при аналізі особливостей правового регулювання відносин іпотеки земельних ділянок в Україні та ФРН. Він надав можливість з’ясувати переваги та недоліки існуючих в Україні та ФРН теоретико-правових конструкцій іпотеки землі та визначити напрями їх вдосконалення.

Наукова новизна одержаних результатів. Дана робота є першим в Україні комплексним дослідженням іпотеки землі за законодавством України та ФРН. Проведене дослідження дозволило дисертанту сформулювати та обґрунтувати наступні висновки та положення, що виносяться на захист:

– удосконалено визначення іпотеки і встановлено, що нею є обтяження земельної ділянки через заставу, що забезпечує виконання зобов’язання;

– вперше обґрунтовано, що інститут іпотеки є комплексним правовим інститутом, основу якого становлять норми цивільного права, а специфіку визначають норми земельного права;

– дістала подальшого розвитку концепція про скасування обмеження щодо встановлення іпотеки на земельні ділянки сільськогосподарського призначення за умови збереження їх цільового призначення;

– вперше в науці земельного права запропоновано положення про те, що для повноти дотримання принципів спеціальності та публічності є доцільною обов’язкова державна реєстрація органами судової влади прав на нерухоме майно та їх обмежень;

– удосконалено положення про доцільність включення заставної до переліку правовстановлюючих документів на реєстрацію іпотеки;

– встановлено безпідставність зв’язку примусового управління майном лише зі зверненням стягнення на нього, оскільки останнє спрямовується на відновлення платоспроможності боржника для виконання ним вимог кредитора;

– вперше обґрунтовано доцільність створення в Україні таких спеціалізованих іпотечних банків, що випускають іпотечні цінні папери на основі набутих іпотек, та розробки законодавства з регулювання їх діяльності.

Практичне значення одержаних результатів полягає у визначенні особливостей правового регулювання іпотеки землі в Україні, що створює теоретичну основу для вдосконалення чинного законодавства про іпотеку в цілому та земельних ділянок сільськогосподарського призначення зокрема і дає можливість обґрунтувати концептуальні підходи для розв’язання основних проблем функціонування інституту іпотеки.

Висновки та пропозиції дослідження можуть бути використані для вдосконалення земельного законодавства України, при розробці та прийнятті нових нормативних актів у сфері правового регулювання іпотеки, при застосуванні цих положень у судовій практиці, а також у науковій та навчально-педагогічній діяльності, зокрема при підготовці окремих структурних частин підручників, нав-чальних посібників з курсу “Земельне право”, спецкурсів із земельного права.

Апробація результатів дисертації. Положення та висновки дисертації були представлені на науково-практичних конференціях “Сучасні проблеми управління” (листопад 2003 р., м. Київ), VI Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми та перспективи розвитку банківської системи України” (березень 2004 р., м. Суми), VII Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми та перспективи розвитку банківської системи України” (листопад 2004 р., м. Суми) та ІХ Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми та перспективи розвитку банківської системи України”(листопад 2006 р., м. Суми).

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження викладено у шести наукових статтях, три з яких опубліковано у збірниках та журналах, що входять до переліку наукових фахових видань, та у чотирьох тезах доповідей і збірнику наукових праць на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які включають вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел (427 найменувань, в тому числі 228 іншомовних). Повний обсяг дисертації становить 218 сторінок, із них 183 сторінки основного тексту.