КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗЛОВЖИВАННЯ ВІЙСЬКОВОЮ СЛУЖБОВОЮ ОСОБОЮ ВЛАДОЮ АБО СЛУЖБОВИМ СТАНОВИЩЕМ Автореферат

Актуальність теми дослідження. Здійснення військово-правової реформи в Україні ставить перед вітчизняною юридичною наукою величезну кількість питань, вирішення яких неможливо без проведення серйозних теоретичних досліджень. У виконанні завдань, що поставлені перед Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями важливу роль відіграють службові особи зазначених військових формувань, які утворюють апарат військового управління та наділені цілою низкою повноважень в галузі командної, організаційно - розпорядчої, а також адміністративно - господарської діяльності.

Наділяючи військових службових осіб певними владними повноваженнями, закон разом з тим вимагає, щоб вони використовувалися виключно в інтересах служби. Тому, вчиняючи військові службові злочини, зазначені особи грубо порушують ст.19 Конституції України, закони України, Військову присягу, яка вимагає сумлінно і чесно виконувати свій військовий обов’язок.

За статистичними даними Верховного Суду України, у 1998 році за військові службові злочини було засуджено 290 осіб, у 1999 році – 354 особи, а в 2000 році - 287 осіб. Крім того, серед засуджених за вказані злочини з кожним роком збільшується кількість офіцерів і прапорщиків (у 1996 році цей показник становив 36%, у 1997 році - 47%, у 1998 - 52%, у 1999 - 54,5%, а у 2000 році - 55%). У 2005 році кількість офіцерів і прапорщиків, засуджених за злочини, передбачені статтями 423-426 КК України, становила 68 % від загальної кількості військовослужбовців, засуджених за військові службові злочини.

Зловживаючи владою або службовим становищем, військові службові особи не лише завдають шкоди військовій безпеці держави, а й порушують права та законні інтереси підлеглих військовослужбовців, чим суттєво підривають авторитет і довіру до органів військового управління.

У юридичній літературі питання кримінальної відповідальності за службові злочини, у тому числі й за військові службові злочини, досліджувалися такими вченими, як П.П. Андрушко, Х.М. Ахметшин, З.О. Ашитов, О.Ф. Бантишев, Б.В. Волженкін, А.В. Галахова, А.А. Дудоров, С.І. Дячук, Б.В. Здравомислов, В.І. Касинюк, В.Ф. Кириченко, М.Й. Коржанський, Б.В. Леонов, В.А. Ломако, В.Д. Меньшагін, М.І. Панов, Є.В. Прокопович, В.І. Рибачук, А.Б. Сахаров, А.Я. Свєтлов, Г.Р. Смолицький, В.І. Соловйов, К.І. Солнцев, А.А. Стрижевська, А.М. Трайнін, В.І. Тютюгін, Б.С. Утєвський, М.І. Хавронюк, С.О. Харитонов, Г.І. Чангулі, В.М. Чхіквадзе.

При цьому, навряд чи можна сказати про те, що питанням кримінальної відповідальності за зловживання владою або службовим становищем у сучасних дослідженнях українських криміналістів приділялося достатньо уваги.

Зазначені питання лише частково було висвітлено в коментарях, навчальних посібниках, монографіях і наукових статтях П.П. Андрушком, В.О. Бугаєвим, С.І. Дячуком, В.І. Касинюком, В.А. Клименком, В.О. Навроцьким, М.І. Пановим, В.І. Тютюгіним, М.І. Хавронюком, С.О. Харитоновим.

Необхідність наукового дослідження зазначеної теми набула особливого значення після прийняття у 2001 році нового Кримінального кодексу України, у якому ст. 423, що передбачає відповідальність за зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем, викладено у новій редакції.

Разом з тим, протягом кількох останніх років було прийнято низку нових нормативних актів, які регулюють порядок проходження та несення військової служби, а також змінено і доповнено діючі. Зокрема, прийнято нове Положення про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців; Закони України: «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», «Про розвідувальні органи України», «Про Службу зовнішньої розвідки України», «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України», «Про Державну прикордонну службу України», внесені зміни до Законів України «Про прокуратуру», «Про Службу безпеки України», «Про оборону України», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про державну спеціальну службу транспорту».

Усе це викликає необхідність самостійного, більш глибокого та комплексного дослідження проблем кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 423 КК, формулювання конкретних пропозицій щодо удосконалення кримінального законодавства та практики його застосування.

Таким чином, дослідження проблем, пов’язаних з кримінальною відповідальністю за зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем є актуальним для науки кримінального права, має важливе значення для удосконалення кримінального законодавства та практики його застосування.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до цільової комплексної програми «Проблеми ефективності кримінального і кримінально-виконавчого законодавства та системи запобігання злочинності» (номер державної реєстрації 0106U002292).

Тема дослідження затверджена на засіданні вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого від 23 березня 2001 року (протокол № 8).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є комплексне дослідження концепції кримінальної відповідальності за зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем, теоретичне обґрунтування пропозицій, спрямованих на забезпечення правильного (однакового та ефективного) застосування кримінального закону та вдосконалення окремих його норм. Для досягнення цієї мети поставлені такі завдання: 1) здійснити юридичний аналіз складу зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем; 2) визначити поняття, об’єктивні та суб’єктивні ознаки злочину, передбаченого ст. 423 КК; 3) на підставі отриманих результатів дослідження сформулювати пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства і правильного застосування ст. 423 КК; 4) сформулювати науково-практичні рекомендації і пропозиції, спрямовані на підвищення ефективності діяльності органів військової юстиції у боротьбі зі злочинами у Збройних Силах України та інших військових формуваннях.

Об’єктом дослідження є кримінальна відповідальність за зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем.

Предметом дослідження є підстави кримінальної відповідальності за зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем, а також особистість злочинця.

Методи дослідження. У роботі використано наступні наукові методи:

- порівняно-правовий: під час аналізу норм КК 1927, 1960 року та норм чинного Кримінального кодексу України щодо відповідальності за зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем, а також при порівнянні ст. 423 КК 2001р. із ст. 364 КК 1960 р. (Зловживання владою або службовим становищем);

- системного аналізу: в ході аналізу місця досліджуваного злочину в системі кримінально-правових норм;

- історично-правовий: під час розгляду історії розвитку кримінального законодавства щодо змісту поняття «військова службова особа» та встановлення кримінальної відповідальності за зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем;

- догматичний: для визначення змісту юридичних термінів, які використовуються законодавцем при формулюванні норм про кримінальну відповідальність за зловживання владою або службовим становищем.

Під час проведення дослідження автор спирався на аналіз норм Конституції України, кримінального, кримінально-процесуального, цивільного, господарського, адміністративного законодавства України, законодавства України про працю, законодавства інших країн, нормативних актів у сфері забезпечення національної безпеки України, міжнародних нормативно-правових актів, Постанов Пленуму Верховного Суду України, матеріалів Військової судової колегії, Господарської палати Верховного Суду України, довідкової літератури.

Висновки дисертації ґрунтуються на вивченні практики військових прокуратур і військових судів за період з 1996 по 2006 роки. Вивчено 110 кримінальних справ, порушених органами військової прокуратури за статтею 423 КК, а також 89 кримінальних справ, порушених зазначеними органами за ст. 254 КК (у редакції Закону 1995 року) і розглянутих військовими судами у різних регіонах України.

Наукова новизна дисертації полягає насамперед у спробі вперше після 1965 року дослідити на дисертаційному рівні проблему кримінальної відповідальності за зловживання військовою службовою особою владою або

службовим становищем. За результатами проведеного системного дослідження на основі теоретичних висновків автором вироблено пропозиції щодо вдосконалення системи злочинів проти військової служби та внесення відповідних змін у кримінальне законодавство, зокрема:

1. Вперше запропоновано визначення родового об’єкта розглянутого злочину як суспільних відносин, які виникають у зв’язку з регулюванням порядку проходження або (та) несення військової служби із забезпечення військової безпеки держави. Обґрунтовується необхідність запропонованої автором нової редакції поняття військового злочину.

2. По - новому дано визначення безпосереднього об’єкта військового злочину як спрямованої на забезпечення військової безпеки держави діяльності службових осіб апарату військового управління, яка пов’язана з використанням ними прав і виконанням обов’язків з підтримання на належному рівні порядку проходження або несення військової служби у відповідних сферах функціонування Збройних Сил України та інших військових формувань.

3. Сформульовано авторське поняття військової безпеки держави як стану захищеності країни від зовнішніх та внутрішніх загроз, обов’язок щодо протидії яким покладено на військові формування України.

4. Вперше запропонована класифікація органів військового управління всіх військових формувань за двома ознаками: «за горизонталлю» (сукупність апаратів управління відповідної ланки всіх без винятку військових формувань, у яких передбачена військова служба) і «за вертикаллю» (сукупність структурних одиниць, які разом складають апарат управління конкретного військового формування і функціонують з дотриманням відносин підпорядкованості у межах встановленого для кожної з них ступеня компетенції у виконанні поставлених завдань. Обґрунтовується висновок про те, що для застосування ст. 423 КК не має значення, у якому за ступенем підпорядкування структурному підрозділі апарату військового управління проходить службу суб’єкт злочину.

5. Розвинута висловлена раніше у літературі аргументація на користь того, що злочин, передбачений ст. 423 КК, може бути скоєно лише шляхом активної поведінки - дії. У разі, якщо діяння, описане у ст. 423 КК здійснюється шляхом бездіяльності, то воно підпадає під ознаки ст. 426 КК (Бездіяльність військової влади).

6. Удосконалено положення, згідно якого злочин, описаний у диспозиції ст. 423 КК може бути вчинено у трьох основних формах: 1) незаконному використанні транспортних засобів, споруд чи іншого військового майна; 2) незаконному використанні підлеглого для особистих послуг чи послуг іншим особам; 3) іншому зловживанні владою або службовим становищем. При цьому для констатації кожної із зазначених форм діяння необхідно, щоб вони були вчинені військовою службовою особою: з використанням свого службового становища; всупереч інтересам військової служби.

7. По-новому розглянуто наслідки зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем, які, виступаючи у якості обов’язкової ознаки об’єктивної сторони цього злочину, полягають у спричиненні істотної шкоди не лише військовій безпеці держави, а у певних випадках – й охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. При цьому автор докладно характеризує види істотної шкоди як у матеріальній, так і в нематеріальній сферах.

8. Розвинута позиція, згідно якої суб’єктом злочину, що розглядається, може бути лише громадянин України. Військові службові особи інших держав не можуть нести відповідальність за ст. 423 КК. Не є суб’єктом цього військового злочину і цивільні особи, які обіймають відповідні посади у військових формуваннях. За інших рівних умов їхня відповідальність може наставати за ст. 364 КК. Вперше пропонується доповнити примітку 1 до ст. 423 КК вказівкою на представника влади - військовослужбовця.

9. Вперше проведено кримінологічне дослідження особистості злочинця – суб’єкта зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем. Зокрема, дисертант виділяє осіб, які вчинили злочин, передбачений ст. 423 КК під впливом несприятливих соціально-економічних умов життя військовослужбовця, його сім’ї. Пропонується враховувати зазначені обставини в порядку ст.ст. 65, 66 КК як інші обставини, що пом’якшують покарання.

10. Вперше сформульовано правило про необхідність кваліфікації випадків вчинення військовою службовою особою – працівником правоохоронного органу зловживання владою або службовим становищем не за ч. 3 ст. 364 КК (Зловживання владою або службовим становищем, вчинене працівником правоохоронного органу), а за відповідною частиною ст. 423 КК, яка у даному випадку є спеціальною нормою стосовно ч. 3 ст. 364 КК.

11. На підставі проведеного аналізу розроблено пропозиції щодо удосконалення ст. 401 КК (Поняття військового злочину), а також примітки 1 до ст. 423 КК.

Практичне значення одержаних результатів. Дисертаційне дослідження, на думку автора, має як теоретичне, так і прикладне значення:

а) у науково - дослідницькій діяльності: окремі положення роботи можуть стати основою для подальшого наукового опрацювання цієї теми, а також бути використані в теоретичних дослідженнях кримінальної відповідальності за військові службові злочини;

б) у правотворчості: для подальшого удосконалення положень КК в частині кримінальної відповідальності за військові службові злочини;

в) у правозастосовній діяльності: як рекомендації для кваліфікації злочину, передбаченого ст. 423 КК, та його відмежування від суміжних складів злочинів;

г) у навчальному процесі: сформульовані у ході дослідження висновки можуть бути використані під час викладання курсу Загальної та Особливої частини кримінального права, в ході підготовки науково–практичних працівників, а також для підготовки відповідних методичних рекомендацій.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення, висновки і пропозиції, що сформульовані в дисертації, обговорювалися на науково-практичних конференціях: «Напрямки удосконалення системи роботи з особовим складом Збройних Сил України (м. Київ, Національна академія оборони України, 17-18 квітня 2007 р.); «Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених» (м. Харків, Національний університет внутрішніх справ, 25-26 травня 2007 р.).

Робота пройшла обговорення і рецензування на кафедрі кримінального права № 1 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (2007р.). Окремі зі сформульованих в ній положень використано автором під час лекційного викладення питань кримінальної відповідальності за військові службові злочини в Інституті підвищення кваліфікації прокурорсько-слідчих працівників при Академії прокуратури України (для груп слухачів військових прокуратур), а також у Військовому інституті при Київському національному університеті імені Т.Г. Шевченка (для груп слухачів факультету підготовки помічників військових суддів).

Публікації. Наукові результати дисертації знайшли своє відображення у десяти наукових працях, а саме у восьми наукових статтях, сім з яких опубліковано у виданнях, що визнані Вищою атестаційною комісією України фаховими для юридичних наук, та тезах двох наукових доповідей.

Структура роботи обумовлена метою, предметом і завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, двох розділів, що містять п’ять підрозділів, висновків (до кожного розділу і загальних висновків), списку використаних джерел (266 найменувань) і восьми додатків. Загальний обсяг дисертації – 210 сторінок, із них основного тексту – 175 сторінок, список використаних джерел – 26 сторінок, додатки – 9 сторінок.

Література та законодавство використані станом на 1 вересня 2007 року.