ПРАВОВІ ОСНОВИ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ (ІНСТИТУЦІЙНИЙ АСПЕКТ) Автореферат

Актуальність теми. В сучасній Україні проблема громадянського суспільства опинилася в центрі політико-правових досліджень та дискусій. Поняття "громадянське суспільство" ємко увійшло у понятійний апарат теорії держави і права, політології, соціології, конституційного права тощо. Останнім часом на різних рівнях і з різних приводів часто вживаються терміни "громадянське суспільство" і "правова держава". При цьому одні виходять з бажання підкреслити, що, проголосивши себе суверенною і незалежною, Україна стала демократичною правовою державою, з розвиненим громадянським суспільством, а інші – з прагнення довести, що побудова такого типу суспільства і держави є справою більш віддаленої перспективи. В основу громадянського суспільства і його незмінного супутника – правової держави – покладено єдність влади, громадянина, спільноти і права, їхню правову рівність перед законом, хоча сучасна українська дійсність характеризується невисоким рівнем політичної і правової культури, правовим нігілізмом, слабкістю демократичних традицій і навичок.

Як своєрідний світоглядний феномен, громадянське суспільство розглядалося й аналізувалося вітчизняними та зарубіжними науковцями. Цікаві спостереження щодо ідеї інститутів громадянського суспільства можна зустріти у працях українських правників, політологів і публіцистів ХІХ–ХХ ст.ст., зокрема у В. Винниченка, М. Грушевського, М. Драгоманова, Б. Кістяківського, В. Липинського, С. Подолинського. Останнім часом вагомими у цьому зв'язку є наукові доробки багатьох сучасних дослідників.

Однак і нині дискусійними залишаються саме поняття "громадянське суспільство" і його сутнісні ознаки. Відкритими залишаються і питання щодо етапів становлення, різновидів інститутів, форм взаємодії з державою, перспективи інститутів громадянського суспільства в умовах утвердження соціальної держави тощо. Така наукова невизначеність стримує процес реалізації правової і політичної реформи, якої давно потребує країна.

Водночас необхідно зазначити, що в сучасній українській юриспруденції створено низку фундаментальних праць, які забезпечують ґрунтовну методологічну основу для осмислення поняття, явищ і форм розвитку громадянського суспільства. Однак усі вищезгадані роботи є присвяченими деталізації загальних або спеціальних аспектів питань розвитку інститутів громадянського суспільства і в них не здійснюється комплексний аналіз проблемних питань становлення його інститутів, існування, форм і перспектив розвитку як цілісного процесу і правового феномена.

Таким чином, і вітчизняні, і зарубіжні дослідники зосереджують свою увагу, по-перше, на історії становлення і розвитку деяких окремих напрямів теорії громадянського суспільства, по-друге, на окремих аспектах концепції, без ґрунтовної юридичної концептуалізації його сутності. Усе вищезазначене й обумовлює актуальність теми цього дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є складовою наукових досліджень кафедри теорії держави і права Одеської національної юридичної академії, яка здійснює розроблення наукової теми "Традиції та новації в сучасній українській державності та правовому житті" (державний реєстраційний номер 0106U004970).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є системний аналіз змістовних, структурних і функціональних характеристик інститутів громадянського суспільства як правового явища, а також можливостей його методологічного застосування в юридичній теорії, науковому пізнанні, гносеології, дослідженні процесів структурування, функціонування і розвитку громадянського суспільства і правової держави. Виходячи з потреб практики, у дослідженні ставиться мета щодо уточнення висхідного і фундаментального явища феномена "інститутів громадянського суспільства", інакше кажучи, щодо спроби наблизитися до його концептуальної сутності; визначити основні особливості реалізації цієї концепції у правовому і політичному розвитку українського суспільства. Досягнення цієї мети потребує звернення до історії правової думки і до сучасної законотворчої діяльності, де і викристалізувалося уявлення про феномен, який із часом отримав назву "інститут громадянського суспільства".

Метою аналізу інститутів громадянського суспільства є визначення ключових рис правових основ і механізмів їх побудови, щоб вони стали продуктом вільної громадянської спілки людей і знаходилися під їх контролем. Розбудова громадянського суспільства в Україні потребує вирішення трьох стратегічних завдань: по-перше, сформувати чітке розуміння характеру та функцій інститутів громадянського суспільства з точки зору національної специфіки; по-друге, розкрити потенційну роль інститутів громадянського суспільства у підвищенні продуктивності влади і, по-третє, розробити комплекс практичних заходів щодо підтримки розвитку інститутів громадянського суспільства як засобу соціалізації держави та захисту прав і свобод громадян.

Конкретизація та реалізація мети дослідження зумовила необхідність виконання таких завдань:

з'ясувати правовий зміст концепції інституалізації громадянського суспільства, демократичної правової держави, самоврядування добровільних організацій та асоціацій, індивідів;

дослідити форми контролю інститутів громадянського суспільства за діяльністю державних органів, функціональну правову структуру, багатоманітність соціальних ініціатив, громадянську правову культуру і свідомість;

конкретизувати правове забезпечення інститутів громадянського суспільства, його форм;

визначити фактори доступу громадян до участі в державних і суспільних справах, взаємну відповідальність держави та громадян за виконання конституції та законів;

узагальнити існуючі концепції розбудови інститутів громадянського суспільства;

проаналізувати правове вчення про інститути громадянського суспільства, про плюралізм поглядів та ідеологій;

розкрити сутність теорії інституалізації громадянського суспільства;

виокремити особливості правового розвитку у сфері трансформації інститутів сучасного громадянського суспільства в Україні.

Об'єктом дослідження є громадянське суспільство як сфера взаємодії людини, держави, політики, права в структурі інститутів громадянського суспільства.

Предметом дослідження є концепції та моделі правового забезпечення розбудови інститутів громадянського суспільства в сучасній Україні.

Методи дослідження. У цій якості постають теоретичні розробки сучасних і класичних вітчизняних та зарубіжних дослідників інститутів громадянського суспільства, які розглядаються як методологічні та теоретичні передумови різнобічного, предметно зумовленого процесу осягнення цих інститутів як цілісного феномена юриспруденції.

Основну роль у формуванні методологічних засад дисертації відіграли ідеї та наукові доробки таких дослідників, як В. Авер'янов, В. Андрейцев, А. Батіффоль, Р. Белламі, П. Бельди, Ю. Габермас, Є. Головаха, В. Горбатенко, А. Заєць, В. Кампо, Дж. Кін, Б.О. Кістяківський, М. Козюбра, О. Копиленко, А. Колодій, О. Лафонтен, Г. Луф, Г. Маркузе, О. Мироненко, М. Михальченко, В. Нерсесянц, Ю. Оборотов, Р. Павленко, Р. Патнем, В. Погорілко, П. Рабінович, К. Роде, С. Рябов, В. Селіванов, О. Скакун, О. Скрипнюк, Ш. Смід, В. Тацій, Р. Ціппеліус, І. Шапіро, В. Шаповал, Ю. Шемшученко та ін.

Розгляд позицій та концепцій ґрунтується на методі порівняльного аналізу. Методологічні принципи дослідження спираються на критичну теорію правових досліджень (зокрема, Вінфріда Брюґґера, професора публічного права, загального державного права та філософії права Гейдельберзького університету; Юргена Габермаса, професора, директора Інституту правових процесів Франкфуртського університету), згідно з якою пізнавальна ситуація "чистого" правового дослідження не може існувати. Суб'єкт (носій пізнавальних здібностей і громадсько-правової діяльності) та об'єкт (сукупність фактів) є взаємодіючими факторами гносеологічних досліджень у середовищі громадсько-правової тотальності – сукупності усієї суспільно-правової практики на даному етапі її історичного розвитку. Внаслідок цього будь-яка пізнавальна діяльність є частиною цілісної історичної суспільно-правової практики громадянського суспільства і правової держави, виникаючи, розвиваючись і відображуючись у ній. Теоретичну і методологічну основу дослідження складає певний спектр загальнонаукових принципів. Перш за все, це принципи історичності і доказовості наукових знань, комплексності оцінки об'єкта і предмета пізнання, принцип єдності теорії та можливостей її практичного застосування.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше після проголошення незалежності України здійснено комплексне монографічне дослідження інститутів громадянського суспільства як єдиного, цілісного явища, зроблено висновки і сформульовано нові наукові положення, що виносяться на захист, зокрема:

уперше:

інститути громадянського суспільства розглядаються як цілісний, методологічно та проблемно взаємопов'язаний феномен;

здійснено системний аналіз змістовних, структурних та функціональних характеристик інститутів громадянського суспільства у правовому ракурсі;

проаналізовано розуміння феномена інститутів громадянського суспільства (у його проявах, опосередкованостях і тотальності) у правових і політико-правових концепціях, філософії права, теорії держави та права;

виявлено передумови інституалізації громадянського суспільства та їх правове забезпечення;

визначено особливості трансформації правової основи інститутів громадянського суспільства сучасної України.

удосконалено визначення поняття громадянського суспільства як системи суспільних відносин, де відповідні індивіди та організації пов'язані між собою правовими, економічними та іншими інтересами і мають можливість діяти вільно та за своїм розсудом в умовах розвинутого самоврядування та переходу власних повноважень та відповідальності від органів державної влади до місцевого самоврядування та суспільних об'єднань громадян, не порушуючи при цьому законних інтересів інших осіб і суспільства в цілому;

дістала подальшого розвитку аргументація того, що для України найкращою є модель взаємодії держави та інститутів громадянського суспільства, згідно з якою вони співпрацюють одне з одним, за умови відносної однорідності інтересів та цінностей індивідів та соціальних груп, визначених в українському праві.

Практичне значення одержаних результатів. Одержані результати сприяють збагаченню категоріального апарату теорії держави і права, філософії права, конституційного права та політології. В роботі введено в обіг і критично переосмислено комплекс ідей інституалізації громадянського суспільства, наукових, соціально-практичних надбань різних напрямів класичного та сучасного права. Основні положення та висновки дисертації про інституалізацію громадянського суспільства та її правових засад можуть бути використані в процесі подальших загальноправових та філософсько-правових розвідок, застосовуватися у викладацькій діяльності, у створенні курсів лекцій та спецкурсів.

Крім того, одержані результати уможливлюють подальшу комплексну і галузеву розробку різноманітних аспектів громадянського суспільства і правової держави, аналітики державно-правових і політико-правових досліджень, методології теорії не тільки в межах права, а й на рівні загальнонаукового, суспільного, політичного аналізу і можуть застосовуватися у розробках у сфері державного управління, політології, соціології. Ця робота може служити та сприяти становленню української правової школи інституціоналізації громадянського суспільства.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри теорії держави і права Одеської національної юридичної академії.

Результати дисертаційного дослідження оприлюднювались у виступах і доповідях на науково-практичних конференціях: "Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави" (м. Одеса, 26 квітня 2006 р.; м. Одеса, 27–28 квітня 2007р.); "Другі Прибузькі юридичні читання" (м. Миколаїв, 2006 р.); "Право, держава, духовність: шляхи розвитку та взаємодії” (м. Одеса, 3 вересня 2006 р.).

Публікації. Основні положення і висновки дисертації знайшли відображення у чотирьох статтях, три з яких опубліковані у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які включають 12 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 205 сторінок, із них 17 сторінок – список використаних джерел (246 найменувань).