ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ НАСЕЛЕННЯ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У XIV – XVI ст.ст.: ДЕТЕРМІНАЦІЯ РЕЛІГІЙНОЮ ПОЛІТИКОЮ ДЕРЖАВИ Автореферат

Актуальність теми. Релігійні аспекти суспільно-політичного життя України набули особливої гостроти в роки незалежності, що пов’язано, по-перше, із загальним зростанням інтересу громадян до релігії та духовності, по-друге, з наростаючим напруженням у відносинах серед православних церковних організацій, а по-третє, у необхідності оптимізації відносин між церквою та державою. Підґрунтям останніх є морально застарілий Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації”, який, будучи створеним ще за умов радянського часу, аж ніяк не сприяє плідній співпраці між державою та церквою в рамках громадянського суспільства.

Окрім питання “церква – держава” не менш гострими є проблеми “церква – людина” та “держава – людина”, важливими вимірами яких є етнічна належність та самоідентифікація. Саме у цьому плані звернення до витоків формування української політичної нації є особливо плідним. Держави під назвою Велике князівство Литовське, Руське та Жемайтське (далі – ВКЛ) не існує вже більше 400 років, але вона і сьогодні присутня у повсякденному житті як історичне, культурне, психологічне і, нарешті, цивілізаційне явище. Правова спадщина ВКЛ має своє продовження у правовому регулюванні сучасної України, стереотипах правової поведінки, або, іншими словами: правовий менталітет сучасного українського суспільства багато в чому має свої витоки саме із життя предків українського народу – мешканців ВКЛ.

Істотною особливістю правового життя ВКЛ і релігійно-суспільної ситуації в ньому було співіснування послідовників православ’я (вони складали переважну більшість слов’янського населення), католицизму, протестантизму, монофізитської течії християнства, іудаїзму та мусульманства. Не ідеалізуючи суспільний та державно-правовий лад князівства, слід зазначити, що історія ВКЛ, на відміну від історії більшості європейських країн, практично не знала серйозних конфліктів на етнорелігійному ґрунті. Держава, балансуючи між різними релігійними та конфесійними групами, водночас була налаштована на створення політичної нації – литвинів – і тим самим змогла забезпечити спокій та відносно сталий розвиток численних етносів, які її населяли.

У зв’язку з вищезазначеним, вивчення історичного досвіду встановлення та підтримання правового статусу особистості на релігійно-конфесійному ґрунті представляється актуальним і важливим для сучасного українського суспільства і незалежної Української держави.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснене у відповідності до Цільової комплексної програми НАН України “Актуальні проблеми історії українського національного державотворення”. Дисертація безпосередньо пов’язана з програмою наукових досліджень, які виконуються Одеською національною юридичною академією відповідно до теми “Правові проблеми становлення і розвитку сучасної Української держави” (державний реєстраційний номер 0101U001195). Тема дисертації є складовою частиною наукових досліджень кафедри історії держави і права Одеської національної юридичної академії на 2001 – 2005 рр. – “Традиції і новації в правовому розвитку: історичний аспект” та “Традиції і новації в сучасній українській державності і правовому житті: історичний аспект” (державний реєстраційний номер 0106U004970) на 2006 – 2010 рр.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є з’ясування правового статусу етнорелігійних груп у ВКЛ, виявлення детермінант правового становища різних соціальних груп належністю до відповідної релігії та/або конфесії.

Відповідно до цього в дисертації поставлено такі задачі:

охарактеризувати правовий статус кожної з етнорелігійних груп у ВКЛ;

на підставі вивчення нормативно-актного матеріалу та практики застосування норм права простежити станові відмінності в етнорелігійних групах ВКЛ;

виявити зв’язок між релігійно-конфесійною належністю соціальної групи та її правовим становищем в системі державно-правових відносин у ВКЛ;

виявити ступінь кореляції між формальним закріпленням та реалізацією норм правового статусу етнорелігійних груп у ВКЛ;

зробити висновки щодо сутності церковної та етнорелігійної політики ВКЛ;

виявити та проаналізувати недержавні джерела правового статусу етнорелігійних груп у ВКЛ;

визначити співвідношення між загальнодержавним правом ВКЛ та правом етнорелігійних спільнот, показати роль релігійного компоненту у цьому співвідношенні;

відтворити картину правового життя етнорелігійних груп у ВКЛ;

встановити основні тенденції розвитку правового регулювання етнорелігійних процесів у ВКЛ.

Об’єктом дослідження є соціальний статус та правове становище етнорелігійних спільнот ВКЛ.

Предметом дослідження є правові норми, які закріплювали статус етнорелігійних груп у ВКЛ, практика їх застосування та правові відносини, що виникали на підставі цих норм.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період від інкорпорації слов’янських земель до складу ВКЛ (середина XIV ст.) до Люблінської унії 1569 р., яка поклала край існуванню ВКЛ як поліетнічної самостійної державної одиниці. Територіально дослідження окреслюється межами руських земель ВКЛ, тобто Волинського, Київського, Брацлавського, Берестейського, Вітебського, Мінського, Мстиславського, Новогрудського, Підляшського, Полоцького воєводств, із залученням окремих матеріалів з Віленського та Трокського воєводств.

Методи дослідження. При написанні дисертаційного дослідження були застосовані методи та підходи як класичної, так і некласичної методології. Діалектичний метод став основним інструментом для виявлення тенденцій у розвитку правового регулювання етнорелігійних процесів у ВКЛ; системний метод став у пригоді для формування уявлення про цілісність, хоча й суперечливу, сукупності правових норм та інститутів ВКЛ. Дескриптивний та конкретно-історичний методи були використані для створення загальної картини суспільно-правового розвитку ВКЛ. Виявлення та вивчення правових норм, що регулювали статус та життя етнорелігійних груп, зокрема – норм Статутів ВКЛ, судебників, загальних, обласних та місцевих привілеїв великокнязівської влади – потребувало звернення до формально-логічного методу.

Проникнення у сутність правозастосовчих актів, судової практики, релігійних текстів, створених у віддаленому від сьогодення середньовічному суспільстві було б неможливим без залучення герменевтичного методу та методу семіотики, а визначення співвідношень між релігійними та правовими основами життя суспільства – без культурологічного методу.

В дисертаційному дослідженні був застосований цивілізаційний підхід, який проявився у співвіднесенні конфесійно-правових подій у ВКЛ із загальним суспільним контекстом реформаційної Європи, у розгляді складної історії етнорелігійних спільнот ВКЛ як частини загальноєвропейського процесу формування держав-націй.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим комплексним історико-правовим дослідженням правового становища етнорелігійних груп Великого князівства Литовського.

Наукова новизна дисертації конкретизується у таких головних результатах дослідження:

уперше:

здійснено аналіз правового становища населення ВКЛ під кутом його детермінації релігійною політикою держави;

запропоновано поняття “етнорелігійна соціальна група”, під яким автор розуміє історично сформовану та історично існуючу етнічну групу, ознакою якої є належність більшості її індивідів до конфесії (течії) певної релігії;

здійснено комплексний аналіз нормативно-правової основи існування етнорелігійних груп ВКЛ, а саме – християнських (католиків, православної та протестантської руської спільнот, православної та католицької циганської спільнот, вірмено-григоріанської), іудейських (єврейської та караїмської), мусульманської (татарської);

доведено, що правове становище індивіда у ВКЛ обумовлювалося, по-перше, належністю до певної релігії та/або її течії, по-друге, становою належністю (у межах християнських та мусульманської груп), по-третє, внутрішнім правовим регулюванням суспільних відносин всередині кожної з етнорелігійних груп;

доведено, що політика великокнязівської влади ВКЛ щодо етнорелігійних груп мала помірковано толерантний характер. Не допускаючи іновірців до політичних справ, державна влада захищала їхні особисті та майнові права. Разом із тим така політика багато в чому, як і в інших тогочасних європейських державах, залежала від особистості правителя та політичної кон’юнктури;

встановлено, що у ВКЛ формувалася тенденція до уніфікації правового статусу особистості, що проявлялось у зближенні правового статусу шляхти різного віросповідання, а в деяких випадках – статусу християн, іудеїв та мусульман;

з нових позицій:

обґрунтовано тезу про полікультурний характер суспільства ВКЛ, яке було багатонаціональною, полірелігійною та поліконфесійною спільнотою і в якому перепліталися східні та західні правові традиції;

розглянуто політику ВКЛ щодо православної церкви і обґрунтовано твердження про її неоднозначність: православна церква не допускалася до сфери прийняття політичних рішень, але, разом із тим, державна влада всіляко захищала майнові права церкви та визнавала її автономію у сфері внутрішнього церковного управління та церковної юрисдикції.

Практичне значення одержаних результатів визначається у можливості використання отриманих дисертантом результатів:

у науковій сфері – для подальшого дослідження правового статусу населення України, з урахуванням його поліетнічного складу, для вивчення правового становища етнорелігійних інституцій на різних етапах розвитку суспільства та державності;

у навчальному процесі – для викладання курсів з історії держави і права України, історії держави і права зарубіжних країн, церковного права, розробки спецкурсів, для написання підручників і навчальних посібників із відповідних навчальних дисциплін;

у правотворчій сфері – для врахування історичного досвіду правового співіснування різних етнорелігійних груп у процесі реформування правової системи України.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконане здобувачем самостійно. У співавторстві опубліковано монографію “Суд і судочинство на українських землях у XIV – XVI ст.ст.” (особистий внесок автора складають підрозділи 3.4, 3.5 та додатки). Автор брав участь у підготовці до видання Статутів ВКЛ (особистий внесок: т. 1. – словник і бібліографія; т. 2 – коментар до розділу ХІІ, словник і бібліографія; т. 3 – коментар до розділу ХІІ та XIV, словник і бібліографія).

Апробація результатів дисертації. Дисертацію обговорено і схвалено на засіданні кафедри історії держави і права Одеської національної юридичної академії. Основні положення, висновки та рекомендації доповідалися автором: на звітних наукових конференціях професорсько-викладацького і аспірантського складу Одеської національної юридичної академії: 8-й (22 – 23 квітня 2005 р., м. Одеса), 9-й (26 квітня 2006 р., м. Одеса), 10-й (27 – 28 квітня 2007 р., м. Одеса); ІІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих науковців, аспірантів і студентів “Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави” (4 – 5 березня 2005 р., м. Львів); IV міжнародній науково-методичній конференції “Римське право і сучасність” (19 – 20 травня 2006 р., м. Одеса); Всеросійській науковій конференції пам’яті О.А. Жидкова (22 – 23 травня 2006 р., м. Москва); міжнародній науково-практичній конференції “Право, держава, духовність: шляхи розвитку та взаємодії” (3 вересня 2006 р., м. Одеса); міжнародній науково-практичній конференції “Другі Прибузькі читання” (24 – 25 листопада 2006 р., м. Миколаїв) та ін.

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображений у 15 публікаціях, 4 з яких опубліковані у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура і обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, одинадцяти підрозділів, висновків і списку використаних джерел, який містить 291 найменування. Загальний обсяг дисертації складає 198 сторінок, основний зміст викладено на 172 сторінках.