ЮРИДИЧНИЙ КОМПРОМІС ЯК ФАКТОР ОПТИМІЗАЦІЇ МЕХАНІЗМУ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Короткий зміст

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасний стан розбудови правової держави і формування правової системи характеризується утвердженням пріоритету загальнолюдських цінностей як рушійної сили розвитку соціальних зв’язків на основі компромісу, який завжди сприяв удосконаленню держави і права, відтворенню збалансованого механізму правового регулювання (далі – МПР).

Протягом людського життя склалося так, що узгодженість інтересів окремих індивідів та груп населення у суспільстві забезпечувалася з допомогою об’єктивно існуючого компромісу. На ідеях компромісу історично ґрунтується і своєрідний суспільний договір, який був предметом дослідження багатьох філософів минулого (Т. Гобс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо, І. Кант, Г. Гегель та інші). Поступово окремі елементи компромісу набували нормативного статусу.

В юридичній літературі наголошується, що компроміс у суспільних відносинах сприяє їх позитивній синергетиці та стабілізації громадянського суспільства, розповсюдженню демократії, зміцненню законності та правопорядку.

Активно розвиваючись, елементи правового компромісу починають втілюватися в юриспруденції різних країн світу (Англія, Німеччина, США тощо). В Україні юридичний компроміс проявляється дещо обмежено і по суті знайшов своє відображення в кримінальному праві та кримінальному процесі (М. Акімов, Б. Толчинський, Г. Усатий, С. Туркота) та частково у податковому праві.

Комплексно як феномен правової дійсності юридичний компроміс ще не досліджувався: відсутнє обґрунтування його значення у механізмі правового регулювання; не визначені закономірності, принципи, сфери та форми його прояву;  не з’ясована повною мірою його роль у забезпеченні інтересів суб’єктів права. У науковій літературі практично не існує фундаментальних досліджень щодо вирішення проблеми вдосконалення функціонування механізму правового регулювання (далі – МПР) шляхом впровадження юридичного компромісу.

Дослідження соціальної цінності та дієвості МПР засвідчило значні прогалини у вивченні психологічно-правових закономірностей його функціонування, від яких залежить динаміка юридичних відносин, швидкість та гнучкість процесу їх регулювання через трансформацію волі суб’єктів права. Нерозкритою залишається роль компромісу в елементній частині МПР, яка представлена певним чином у практиці правового регулювання без належного обґрунтування її об’єктивності, системності та прогностичного впливу на юридичний результат. Зазначені недоліки не сприяють процесу нормального функціонування МПР, що суттєво обмежує права і свободи людини та громадянина, шкодить режиму законності та правопорядку в державі й суспільстві.

Недостатність теоретичного обґрунтування МПР з точки зору його динаміки, умов та процесу функціонування загострюють певні протиріччя під час здійснення правореалізації, про що свідчить юридична практика. Тому в теорії права виникає проблема пошуку шляхів оптимізації взаємодії структурних компонентів МПР, вивчення сутності феномена «юридичний компроміс» для прискорення рухливості МПР, динаміки правовідносин, результативності юридичної поведінки. Окреслені недоліки та протиріччя, перспективні погляди на проблему юридичного компромісу як фактора оптимізації механізму правового регулювання обумовлюють актуальність теми, а також вибір об’єкту, предмету, мети, завдань та гіпотези дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження відповідає вимогам Програми формування позитивного іміджу міліції України на 2003-2007 роки (схваленої рішенням Колегії МВС України від 10.01.03 р. № 1км/1), п.п. 175, 177 Наказу МВС України № 755 “Про затвердження Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років” від 05.07.2004 року; п. 2.18 Плану науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Херсонського юридичного інституту ХНУВС на 2006 рік.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертації полягає у визначенні й обґрунтуванні теоретико-прикладних аспектів оптимізації механізму правового регулювання на основі аналізу сутності юридичного компромісу.

Виходячи з поставленої мети, в дослідженні необхідно вирішити такі основні завдання:

- уточнити структуру та зміст механізму правового регулювання;

- визначити сутність структурних елементів МПР, їх взаємозв’язок  з іншими соціально-правовими явищами та умови ефективності функціонування МПР;

- встановити місце та значення юридичного компромісу в процесі функціонування МПР;

- обґрунтувати основні принципи використання юридичного компромісу в механізмі правового регулювання;

- визначити сфери  впливу  юридичного компромісу з утворенням відповідних модулів правового регулювання;

- сформулювати та розкрити основні положення правокомпромісної теорії гармонізації суспільних відносин;

- окреслити стан юридичного забезпечення компромісу в МПР;

- виробити пропозиції щодо вдосконалення змісту нормативно-правових актів шляхом  введення  юридичного компромісу.

Об’єктом дослідження є структура та зміст механізму правового регулювання суспільних відносин на засадах юридичного компромісу.

Предметом дослідження є юридичний компроміс як фактор оптимізації механізму правового регулювання.

Засадничою тезою дисертації є припущення: якщо розглядати компроміс як умову оптимізації процесу функціонування МПР, то його юридичне забезпечення призведе до підвищення рівня правомобільності механізму  правового регулювання.

Методи дослідження. У роботі використано загальнонаукові та спеціальні методи дослідження. Так, розглянуто діалектичний розвиток компромісу від нижчого стану до вищого, його юридичного забезпечення в МПР (підрозділи 1.1 – 1.3). Формально-логічний метод сприяв дослідженню юридичного компромісу з точки зору його відповідності законам формальної логіки, закономірностям філософського мислення, наприклад, у співвідношенні модусу “ЮК” з модусами вівенді та проседенді (підрозділ 1.2). Метод моделювання надав можливість відобразити сутність дослідження у таких схемах: “Об’єднання стимулюючих та обмежувальних ознак в компромісі” (с. 41); “Взаємодія субсидіарного правокомпромісного методу з диспозитивним та імперативним методами правового регулювання” (с. 56); “Структура модусу “юридичний компроміс” (с. 72) тощо.

На підставі порівняльно-правового методу здійснювався аналіз  прийомів, способів, засобів та методів правового регулювання (загальний, основні, додаткові) (підрозділ 1.2); системно-функці­ональний метод дозволив розглянути МПР у взаємодії його елементів на якісно новому рівні з використанням юридичного компромісу (підрозділ 1.1); за допомогою методу раціональної критики проаналізовано сутність законодавчих актів, в яких виявлено колізії й інші недоліки щодо використання юридичного компромісу (підрозділи 3.1, 3.2); спеціально-юридичний метод сприяв конкретизації юридичних понять, визначенню специфічних ознак правових явищ, уточненню юридичних формулювань у пропозиціях до законодавчих актів (розділи 1-3); синергетичний метод надав можливість розглянути процес самоорганізації та самовдосконалення механізму правового регулювання на засадах юридичного компромісу (розділ 2).

У роботі використовувалися й інші методи наукового дослідження –  спостереження, аналізу та синтезу, за допомогою яких досліджувався зарубіжний досвід правового регулювання на засадах юридичного компромісу (підрозділ 2.1).

Методологічна та теоретична основа дисертації ґрунтується на результатах науково-теоретичних досліджень у теорії та історії держави і права, історії політичних і правових учень, галузевих та інших юридичних наук, що висвітлені в працях таких провідних вітчизняних і зарубіжних правознавців як В. Б. Авер’янов, С. С. Алексєєв, Х. Д. Алікперов, В. К. Бабаєв, І. В. Бенедик, А. Б. Венгеров, В. М. Горшеньов, С. Д. Гусарєв, А. П. Заєць, М. С. Кельман, Д. А. Керімов, А. М. Колодій, В. В. Копєйчиков, С. О. Комаров, Е. Б. Кубко, Є. О. Курта, В. В. Лазарєв, Р. З. Лівшиць, Н. І. Матузов, М. Н. Марченко, О. Г. Мурашин, В. С. Нерсесянц, Ю.М. Оборотов, А. Ю. Олійник, О. В. Петришин, І. М. Погрібний, П. М. Рабінович, О. Ф. Скакун, О. Л. Слюсаренко, А. В. Сурілов, О. Ю. Тихомиров, Г. О. Усатий, Ю. С. Шемшученко, А. М. Шульга, М. В. Цвік та інші. Емпіричною базою для отримання наукових фактів були чинні акти законодавства України, і перш за все – Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний кодекс України, закони України “Про міліцію”, “Про вищу освіту”, “Про альтернативну (невійськову) службу”, Наказ Державної податкової адміністрації України № 182 “Про затвердження Порядку застосування податкового компромісу органами державної податкової служби в межах адміністративної апеляційної процедури” від 26.04.2001 року; нормативні документи зарубіжних країн, які стосуються використання юридичного компромісу в правовому регулюванні.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у комплексному монографічному дослідженні юридичного компромісу як фактора оптимізації механізму правового регулювання. У роботі розроблені та запропоновані наступні нові наукові положення:

-         уточнено поняття “механізм правового регулювання”, під яким розуміється система правових засобів (норми права, індивідуальні приписи, правовідносини, акти реалізації), що перебувають у органічній єдності та забезпечують дієвість правового регулювання на підставі стимулів і обмежень з метою гармонізації суспільних відносин;

-         вироблено авторське визначення поняття “гармонізації суспільних відносин” в правовому регулюванні як процесу створення узгодженості та збалансованості юридичних засобів у МПР (стимулів і обмежень), що встановлює рівновагу суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, здійснює розмежування правомірної поведінки та правопорушення; забезпечує притягнення до юридичної відповідальності осіб у разі виявлення перевищення повноважень або невиконання чи неналежного виконання ними юридичного обов’язку;

-         вперше введено у науковий обіг поняття “правомобільність МПР” –  як міри рухомості, гнучкості, динамічної взаємодії структурних компонентів механізму правового регулювання у процесі його функціонування;

-         конкретизовано поняття методу правового регулювання як динамічної системи та поглиблено уявлення про його структуру;

-         вперше сформульовано поняття стратегії правового регулювання, під якою розуміється співвідношення теорії і практики використання механізму правового регулювання суб’єктами права для досягнення гармонізації суспільних відносин з отриманням бажаного чи можливого інтересу;

-         вперше обґрунтовано поняття, зміст та основні ознаки юридичного компромісу, під яким розуміється організаційно-правова форма взаємодії суб’єктів в механізмі правового регулювання, що забезпечується стимулюючо-обмежу­ючими прийомами, способами та засобами системно-логічного характеру, для створення умов поступливості, неконфліктності, добровільної співпраці, правомобільності МПР, економії юридичної репресії та мінімізації психологічної напруги у правовідносинах;

-         розроблено систему основних принципів використання юридичного  компромісу  як  субсидіарного (допоміжного) методу  правового  регулювання в  МПР;

-         визначено поняття модусу “юридичний компроміс” як способу субсидіарного правокомпромісного методу, який складається з прийомів (стимулу – “основна частина інтересу” та обмеження – “поступки”), що застосовуються одночасно для відкриття нових юридичних каналів спільного задоволення інтересів суб’єктів права;

-         вироблено поняття модуля “ЮК” як уособлення в МПР правокомпромісних норм, відносин та актів застосування в механізм юридичного компромісу;

-         визначено три основних види модуля “юридичний компроміс” – конструктивно-правовий, превентивно-право­вий, стимулюючо-правовий, які діють відповідно у конфліктній, передконфліктній ситуаціях та ситуації соціальної стабільності;

-         обґрунтовано поняття субсидіарного (допоміжного) правокомпромісного методу як системи засобів, способів, прийомів і заходів стимулюючо-обмежуючого та модульно-алгорит­мічного характеру, що утворюють організаційно-правові форми взаємодії суб’єктів права, сприяючи їх поступливості, антиконфліктності і добровільній співпраці, забезпечуючи правомобільність МПР;

-         вперше визначено та надано характеристику основних структурно-функціональних елементів субсидіарного правокомпромісного методу;

-         вперше обґрунтовано поняття правокомпромісного режиму, під яким розуміється поетапна логічно-лінійна реалізація структурно-функціональних елементів юридичного компромісу;

-         вперше надано поняття правової компромісності, тобто юридичної властивості МПР втілювати компроміс у певних формах (погодження, угоди, договору, домовленості, поступки, конструктивної співпраці) в юридичну дійсність;

-         вперше розроблено основні положення правокомпромісної теорії гармонізації суспільних відносин; уточнено поняття правокомпромісної норми та правокомпромісних відносин.

Практичне значення одержаних результатів. Дослідження є підґрунтям для розвитку галузевих механізмів правового регулювання на засадах юридичного компромісу, що сприятиме удосконаленню законодавства та юридичної практики його застосування. Так, в результаті проведення дослідження сформульовано ряд пропозицій щодо внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України, Закону України “Про міліцію”, Наказу МВС України № 1212 “Про затвердження Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ” від 20.10.03 року. Розроблено науково-практичні рекомендації  “Застосування компромісу у профілактиці правопорушень службою дільничних інспекторів міліції”, які сприятимуть неконфліктності поведінки та гармонізації суспільних відносин у зовнішній і внутрішній сферах адміністративної діяльності ОВС.

У навчальному процесі матеріали дисертації можна використовувати при підготовці підручників, посібників, практикумів з курсів “Теорія держави та права”, “Конституційне право”, “Адміністративне право”. Окремі розглянуті в дослідженні питання знайшли втілення у методичній розробці для самостійної підготовки курсантів та студентів за темою “Механізм правового регулювання” з курсу “Теорія держави і права”  (Херсонський юридичний інститут ХНУВС). 

Апробація результатів дисертації відбувалась у межах науково-практичних форумів різного рівня: міжкафедральної науково-практичної конференції “Адміністративно-правові способи захисту прав і свобод людини і громадянина” (Херсонський юридичний інститут НУВС, лютий 2004 р.); Всеукраїнського науково-практичного семінару “Організація взаємодії органів внутрішніх справ з громадськими формуваннями щодо охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки: досвід та проблеми” (Прикарпатський юридичний інститут МВС України, квітень 2004 р.); звітної науково-практичної конференції працівників, курсантів і студентів Херсонського юридичного інституту НУВС, травень 2004 р.; науково-практичної конференції “Забезпечення правопорядку та безпеки громадян у контексті реформування міліції громадської безпеки” (Харківський національний університет внутрішніх справ України,  березень 2006 р.); науково-практичної конференції “Теоретико-прикладні засади профілактики правопорушень органами міліції та громадськими формуваннями” (Херсонський юридичний інститут ХНУВС, квітень 2006 р.);.

Публікації. Основні положення та результати дисертації опубліковано в п’яти статтях у фахових наукових журналах та збірниках наукових праць, а також у тезах п’яти доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації складається зі вступу, трьох розділів, які об’єднують сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації становить 198 сторінок. Список використаних літературних джерел складається із 226 найменувань і займає 22 сторінки, 5 додатків займають 9 сторінок.