Набувальна давність у цивільному праві Автореферат

Актуальність теми. В умовах економічного глобалізму (його геополітичного розвитку) реформування національної правової системи повинно здійснюватись з огляду на найбільш прийнятні для України юридичні надбання країн Європейського Союзу. Реформування вітчизняного цивільного права як основи приватноправової складової національної системи права займає при цьому одне з провідних місць. У цьому процесі наявною є потреба теоретичного обґрунтування та визначення правового механізму інституту набувальної давності як новели Цивільного кодексу (надалі - ЦК) України 2003 року.

Давність як вид строку займає одне з провідних місць у системі цивільно-правових строків. До останнього часу дослідження цієї правової категорії здійснювалось дещо звужено, з наданням пріоритету позовній давності (В.П.Грибанов, А.В.Жгунова, В.В.Луць та інші). Введення набувальної давності до системи цивільного права країн пострадянського простору мало наслідком суттєве пожвавлення інтересу науковців до дослідження зазначеної юридичної категорії. Так, тільки у Російській Федерації протягом останніх років було захищено шість дисертацій з цього питання (Л.А.Зеленська, М.Ю.Бубнов, М.Б.Калмирзаєв, В.В.Вороной, Н.М.Хайрулліна, В.В.Лапіна). При цьому досить значущим при вивченні набувальної давності у цивільному праві є відображення її як обставини, що є підставою для виникнення речового права.

Набувальна ж давність у цивільно-правовій науці суверенної України має досить обмежений спектр досліджень, та й то в загальних рисах. Зокрема, наявна на сьогодні дисертаційна робота В.І.Цікало відображає характерні ознаки набувальної давності у комплексному опрацюванні категорії давності за вітчизняним цивільним правом. Окремі публікації українських вчених-юристів (О.С.Яворська, Т.Вахонєва та інші) присвячені аналізу положень проекту Цивільного кодексу в різних редакціях або мають досить узагальнений вигляд.

Поряд з цим потребують уточнення й додаткового опрацювання такі пов’язані з набувальною давністю питання, як захист давнісного володільця, співвідношення з позовною давністю, оформлення прав володільця зі спливом давнісного строку, особливості застосування набувальної давності щодо окремих видів майна та деякі інші.

З огляду на викладене постає необхідність з’ясування сутності, ознак зазначеного юридичного поняття, визначення місця у системі цивільно-правових норм з урахуванням комплексного підходу до його характеристики у новому законодавстві України. Зазначене й обумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Виконання роботи передбачене пріоритетними напрямками наукових досліджень вищих навчальних закладів МВС України на період 2001-2005 роки ( Рішення Колегії МВС України від 12 грудня 2002 року №9 КМ/1), наказом МВС України від 15.05.2003 р. №491 “Про вдосконалення науково-дослідної діяльності в системі МВС України” та пріоритетними напрямками наукових та дисертаційних досліджень на період 2004-2009 років, затвердженими наказом МВС України від 5.07.2004 №755, (п. 5 “Захист прав і свобод громадян правоохоронними органами України”, п.6 “Захист прав, свобод та законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності”) .

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка теоретико-правових положень стосовно характеристики основних ознак набувальної давності, визначення сутності цього інституту цивільного права та надання рекомендацій для його застосування у вітчизняному праві.

Для досягнення поставленої мети дисертаційного дослідження необхідно було вирішити такі завдання:

- розкрити юридичну природу інституту набувальної давності;

- охарактеризувати поняття та ознаки набувальної давності за цивільним законодавством України як комплексної правової категорії;

- визначити місце давнісного володіння в системі цивільних правовідносин, здійснивши аналіз їх складових елементів;

- виявити специфічні особливості застосування набувальної давності щодо земельної ділянки;

- охарактеризувати процес становлення набувальної давності у цивільному праві та встановити динаміку регулювання даного інституту в законодавстві інших країн для використання позитивних напрацювань у цій сфері при вдосконаленні вітчизняного законодавства;

- встановити цивільно-правові прояви захисту давнісного володіння;

- розкрити особливості юридичного оформлення прав давнісного володільця;

- виявити прогалини і колізії у законодавчому закріпленні набувальної давності та виробити окремі пропозиції й рекомендації з удосконалення вітчизняного законодавства щодо питань застосування набувальної давності.

Об’єкт дослідження – суспільні відносини, що виникають під час набуття речових прав на майно за набувальною давністю.

Предметом дослідження є правова природа давнісного володіння, законодавче закріплення набувальної давності в різних правових системах, зокрема України, практика її застосування, а також звичаї ділового обороту в означеній сфері.

Методи дослідження. Основні положення роботи здобуті у результаті застосування загальнонаукових та спеціально-юридичних методів дослідження. Зокрема серед загальнонаукових були використані такі методи: діалектичний – при дослідженні особливостей становлення набувальної давності в цивільному праві; системно-структурного аналізу – під час дослідження норм діючого ЦК України та інших нормативних актів на предмет встановлення правової природи набувальної давності; аналізу та синтезу – при встановленні правової природи цивільно-правового захисту давнісного володіння; індукції та дедукції – для визначення місця набувальної давності як комплексної категорії серед інших інститутів цивільного права; статистично-аналітичний – під час вивчення законодавчої практики, опрацювання офіційних наукових і бібліографічних джерел, збору та узагальнення думок практичних працівників; моделювання – для проектування можливих проблемних ситуацій при застосуванні набувальної давності та варіацій їх вирішення.

З числа спеціально-юридичних в роботі застосовувались такі методи пізнання: історико-правового аналізу – при дослідженні розвитку інституту набувальної давності в цивільному праві та його сучасного стану; формально-логічний, логіко-юридичний та порівняльно-правовий методи – під час встановлення особливостей легітимації давнісного володільця, з’ясування співвідношення позовної та набувальної давностей, дослідження правових норм і розробки пропозицій щодо вдосконалення чинного цивільного законодавства з означених питань; метод правової герменевтики – для розуміння і тлумачення текстів нормативних актів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що робота є першим у вітчизняній юридичній науці комплексним дослідженням нового для вітчизняної цивілістики інституту набувальної давності.

За результатами проведеного дослідження особисто автором сформульовано ряд нових наукових положень і висновків:

1. Встановлено природу набувальної давності. Набувальна давність визначена як спосіб набуття речового права на майно суб’єктами, що ним володіють, у випадках, коли вони не мають можливості за певних обставин підтвердити підстави виникнення прав, а також в інших ситуаціях. Економічною передумовою появи норм про набувальну давність доречно визнати необхідність максимального залучення в оборот здатних до того видів майна, що не припускає навіть короткочасного простою.

2. Розроблено авторське визначення набувальної давності як комплексної категорії. Вона розглядається у вузькому та широкому розумінні. У широкому розумінні – як цивільно-правовий інститут, у вузькому – як складний юридичний факт, що є підставою виникнення речового права.

3. Встановлено елементи відносин, пов’язаних із застосуванням набувальної давності, охарактеризовано підстави їх виникнення. Норми набувальної давності співвідносяться з нормами ст.ст. 336, 338, 341 і 343 ЦК як загальні та спеціальні. Вказані правовідносини є абсолютними. Давнісними володільцями можуть бути всі учасники цивільних правовідносин. При заволодінні майном у порядку ст. 344 ЦК не виключено представництво, а також можливість придбання права власності за допомогою набувальної давності декількома особами. Можливість набуття майна за допомогою набувальної давності розглядається як складова змісту загальної правоздатності осіб. Об’єктом давнісного володіння може бути будь-яке майно, не виключене чи не обмежене у цивільному оброті.

4. Дістало подальшого теоретичного розвитку обґрунтування поняття добросовісності у речовому праві. Добросовісним набувачем є той, хто не знає і не може знати про те, що він заволодів чужою річчю чи майном. Добросовісність заволодіння полягає в усвідомленні правомірності свого волевиявлення суб’єктом на момент набуття певного майна у володіння. Для набувальної давності у вітчизняному цивільному законодавстві характерне таке правило: подальше відпадання добросовісності не шкодить давності. Визначено поняття “заволодіння” в сенсі набувальної давності як правомірної дії.

5. Надано визначення набувальної давності в системі цивільно-правових строків як строку здійснення володіння або користування майном за умов, визначених законом, правовими наслідками спливу якого є виникнення певного речового права. Вперше при цьому запропоновано класифікувати строки набувальної давності на ординарні (звичайні) та екстраординарні (спеціальні).

6. Дисертантом висунуто власне обґрунтування природи давнісного володіння, де останнє розглядається як абстрактне суб’єктивне право або як цивільно-правовий інтерес.

7. Встановлено особливості застосування набувальної давності до земельної ділянки. За набувальною давністю можливе виникнення прав на земельну ділянку згідно з чинним законодавством лише за наявності згоди з боку попереднього власника або за відсутності власника й недопущення самовільного зайняття земельної ділянки.

8. За результатами історико-компаративного дослідження становлення категорії набувальної давності робиться висновок про можливість запозичення найбільш позитивних напрацювань в її правовому закріпленні, а саме щодо: розмежування звичайної та спеціальної набувальної давності; включення набувальної давності до обставин, що є підставою виникнення інших речових прав, як-то сервітутів; розширення дії набувальної давності й на майно, що набуте недобросовісно, зі встановленням тривалішого строку давнісного володіння; градації строків давнісного володіння залежно від наявності добросовісності під час давнісного володіння; доповнення умов ординарного давнісного володіння ознакою володіння майном як своїм; визначення окремих видів майна (краденого, одержаного насильницьким шляхом тощо), щодо якого не можуть застосовуватись норми набувальної давності; встановлення взаємозалежності між правилами перебігу набувальної та позовної давності; визначення способів захисту давнісного володільця; встановлення спеціальних правил визнання права за давнісним володільцем у разі спливу набувальної давності щодо майна, яке підлягає державній реєстрації.

9. Дисертантом відстоюється позиція встановлення співвідношення позовної та набувальної давностей за їх дефініцією, тривалістю, початком і закінченням перебігу, визначенням порядку переривання та зупинення. Запропоновано встановити презумпцію: доки не доведено інше, вважається, що власник довідався чи повинен був довідатися про порушення свого права з моменту добросовісного заволодіння його майном давнісним володільцем. Обґрунтовано визначення тривалості строку набувальної давності як рівного максимальній тривалості строку позовної давності.

10. Дістало подальшого детального розвитку положення про захист давнісного володіння. Надання захисту пояснюється правовою природою самого давнісного володіння. Встановлено, що судовий захист давнісного володіння може бути реалізований у спрощеному порядку (посесорний захист) за допомогою наказного провадження. З метою забезпечення захисту давнісного володільця запропоновано встановити пріоритет віндикаційного позову перед реституційним та кондиційним позовами.

11. Дисертантом відстоюється позиція, згідно з якою справи про набуття права власності за набувальною давністю повинні розглядатися в окремому або позовному провадженні залежно від наявності спору про право. При цьому в окремому провадженні дані справи повинні розглядатись серед справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з виокремленням факту кваліфікованого володіння.

Практичне значення одержаних результатів визначається конкретними пропозиціями стосовно доцільності внесення змін та доповнень до нормативно-правових актів, зокрема ЦК і Цивільного процесуального кодексу (надалі - ЦПК), щодо ознак, правил перебігу набувальної давності, захисту давнісного володільця, співвідношення набувальної та позовної давності, оформлення прав давнісного володільця, а також у процесі вдосконалення постанов Пленуму Верховного Суду України. За результатами дослідження підготовлено зміни та доповнення до діючого законодавства, викладені у додатках А та Б, які подано на розгляд комітету правової політики Верховної Ради України.

Основні положення роботи можуть бути застосовані у сфері науково-дослідної та навчально-методичної діяльності. Матеріали даної дисертації можуть бути використані в подальших дослідженнях набувальної давності та суміжних з нею цивільно-правових інститутів.

Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки було оприлюднено дисертантом на таких шести науково-практичних конференціях: “Актуальні проблеми протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” (м. Херсон, 30 листопада 2004 року), VII Міжнародна науково-практична конференція “Наука і освіта ’2005” (м. Дніпропетровськ, 7-21 лютого 2005), науково-практичні конференції, присвячені пам’яті професора О.А. Пушкіна (м. Харків, 21 травня 2005 року, 27 травня 2006 року, 26 травня 2007 року), звітна науково-практична конференція викладачів, співробітників, курсантів і студентів Херсонського юридичного інституту ХНУВС (м. Херсон, 19 травня 2006 року), а також на засіданнях кафедри цивільного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ. Теоретичні напрацювання автора використовуються в процесі викладання курсу “Цивільне та сімейне право” та спецкурсу “Правове регулювання відносин власності” у Херсонському юридичному інституті ХНУВС.

Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертації знайшли відображення у чотирьох статтях, які опубліковані у фахових виданнях, та матеріалах шести конференцій.

Структура роботи. Відповідно до мети та завдань дослідження робота складається зі вступу, трьох розділів, що включають дев’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (складається з 172 найменувань) та 2 додатків. Загальний обсяг дисертації без списку використаних джерел та додатків становить 193 сторінки.