ТРАДИЦІЯ ПРАВОВОГО ПЛЮРАЛІЗМУ: ЗАХІДНА ТА СХІДНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ

Короткий зміст

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Право є особливо складним соціальним феноменом на підставі антиномічності його структури. У межах цієї структури співіснують автономія і гетерономія, суще і ціннісне, факт і норма, ідеальні (метафізичні) й реальні (позитивні) елементи, стабільність і рухливість, порядок і новаторство, примус і переконання, соціальні потреби і соціальні ідеали, досвід і наукові конструкції та, нарешті, логічні поняття і моральні цінності. Усі подібні протиставлення у сфері права істотні й, не з'ясувавши їхньої сутності, неможливо досягти адекватного бачення феномена права в цілому.

Антиномічна складність права обумовила численні спроби штучно виокремити якийсь єдиний елемент з метою сформулювати спрощену дефініцію права, ігноруючи всі інші елементи. Одні дослідники прагнуть вивести право з усією його змістовною різноманітністю з людської свободної волі. Інші розглядають право як продукт економічних відносин. Ще інші вбачають у ньому вияв «духу народу». Є теоретики, які розглядають право лише як регулювання зовнішньої поведінки, не враховують того, що координація поведінки людей здійснюється через опосередковані норми поведінки, тобто за допомогою «смислових» орієнтирів. З іншого боку, крайній нормативізм вбачає в праві лише структуру нормативних смислових змістів і не бере до уваги те, що живе право є водночас «фактом».

Полеміка між юристами щодо визначення поняття права триває і досі.

Зі сказаного випливає, що перше завдання сучасної теорії права має полягати в тому, щоб відійти від занадто спрощених концепцій причинності у праві.

Наскрізною темою дослідження є опрацювання комплементарно-цілісної концепції пізнання права. Це є новим напрямом у розвитку правової думки в Україні. Дана концепція синтезує ідеї (метафізика), факти (позитивізм) і оцінки (аксіологія) та є спробою зрозуміти дійсне поєднання цих найважливіших правових сфер. У спробі досягти синтезу комплементарна концепція пізнання права стикається зі своїми головними проблемами, найважливішою серед яких є розроблення онтології, яка була б адекватною зазначеній концепції синтезу. Не менш важливою є і проблема цінностей і оцінок, бо право мусить визнавати, відображати і захищати цінності через законодавців і суди. Те, що сучасна правова теорія має бути теорією цінностей і оцінок, неабияк актуалізує і проблему зрілої правосвідомості юристів як сфери духовності.

Комплементарно-цілісне пізнання права можливо поглибити через ідеал-реалістський підхід. У методології ідеал-реалістського синтезу долається протистояння метафізики і позитивізму, що дозволяє пізнавати правову реальність без її догматизації, у всій повноті. Такий підхід приводить нас до ідеї «нормативного факту». Саме в цій ідеї складність права знаходить свій кульмінаційний пункт, а сам феномен права стає доступним для розуміння.

Водночас через вирішення проблеми «нормативних фактів» можливо по-новому вирішувати більшість нагальних проблем сучасної теорії права (проблеми джерел права і визначення права за його дже­релом, антиномій у сфері права, ролі організації і примусу, проблеми співвідношення публічного і приватного права, соціального права, юридичного плюралізму та ін.).

Ідея права в усі часи асоціювалася з ідеєю справедливості, тому при визначенні поняття права необхідно враховувати цей конститутивний його елемент. Справедливість утворює справжній «логос» феномена права і є специфічним духовним елементом правової реальності. Вона виступає в усій сукупності правових цінностей. Відсутність у праві цього компонента призводить до духовно незрілих інститутів, які тримаються грубою силою.

Отже, актуальність теми дисертації зумовлена такими міркуваннями.

По-перше, якої методології необхідно додержуватися в правознавстві? Така постановка питання є проблемою встановлення того, з чого складається правова реальність і яким чином можливо її пізнати. По-друге, вирішення антиномічної складності права актуалізує проблему «нормативних фактів», у яких складність права знаходить свій кульмінаційний пункт, а сам феномен права стає доступним для розуміння. По-третє, обґрунтування положення, що в дієвому визнанні цінності укорінений стрижень права, зумовлює необхідність визнання сучасної теорії права теорією цінностей і оцінок. По‑четверте, ідеал-реалістське вирішення проблеми права, що утворює нову тенденцію в український юриспруденції, актуалізує плюралістичну теорію і практику джерел права.

Нагальною є потреба формування нового ставлення до правової теорії в Україні. Така теорія має відобразити не тільки статичні, але й динамічні характеристики сучасного права, з урахуванням всього різноманіття економічних, політичних, філософських, релігійних, ціннісних та інших критеріїв.

Проблема права в сучасній українській юриспруденції опрацьовується як загальною, галузевою, так і порівняльно-правовою теорією. Існують вагомі здобутки у праворозумінні, правоутворенні, правореалізації в умовах трансформаційних процесів в Україні, а також в осмисленні своєрідності правової реальності України та її інтеграції в міжнародний і європейський правовий простір. Над зазначеними проблемами працюють українські правознавці: В. Бабкін, В. Бачинін, В. Забігайло, А. Заєць, О. Зайчук, А. Козловський, М. Козюбра, О. Копиленко, Л. Луць, С. Максимов, О. Мурашин, Є. Назаренко, Ю. Оборотов, Н. Оніщенко, В. Опришко, М. Орзіх, О. Петришин, П. Рабінович, В. Селіванов, О. Скакун, С. Сливка, О. Тихомиров, М. Цвік, В. Шаповал, Я. Шевченко, Ю. Шемшученко та ін.

Тенденції виникнення, розвитку і функціонування західного і східного права досліджують Е. Аннерс, Ж.‑Л. Бержель, Г. Берман, Л.В.С. Ван ден Берг, М. Грубарг, Р. Давід, Х. Джером, Т. Дзюн, М. Елон, У. Еморі, Д. Ллойд, О. Масао, Л.К. Нікерсон, Т. Оноре, Н. Рулан, Дж.Р. Сенсем, Абу Амін Біляль Філіпс, Л. Фуллер, А.В. Халлафа, О. Хеффе, К. Цвайгерт, Р. Циппеліус та ін.

Не применшуючи ролі та значущості розроблень попередніх науковців, необхідно визнати, що в Україні ще немає системних спеціальних досліджень традиції плюралізму в праві, що перешкоджає виробленню сучасних підходів до ролі світогляду і принципу організації суспільства у виникненні традиції плюралістичного права, її методологічних передумов і концептуальних засад, її розвитку через вплив внутрішніх і зовнішніх політичних, економічних та інших факторів, її зрілості та, нарешті, усвідомленню тенденції трансформації плюралістичного права в сучасну інтегративну концепцію у світовій юриспруденції.

Усе вищенаведене зумовило вибір теми і мети дослідження, його наукову новизну і практичне значення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з програмою Міністерства освіти та науки України «Актуальні проблеми побудови демократичної, соціальної, правової держави відповідно до положень Конституції України», планом наукових досліджень Одеської національної юридичної академії «Правові проблеми становлення та розвитку сучасної української держави» (державний реєстраційний номер 0101U001195) на 2001-2005 рр. та «Традиції та новації в сучасній українській державності та правовому житті» (державний реєстраційний номер 0106U004970) на 2006-
2010 рр. Тема дисертаційного дослідження є складовою частиною наукових досягнень кафедри теорії держави і права Одеської національної юридичної академії, яка здійснює розроблення наукової теми «Традиції та новації у правовому розвитку (теоретичний аспект)» на 2001‑2005 рр. та «Традиції та новації у правовому житті України (теоретичний аспект)» на 2006-2010 рр.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу і теоретичного узагальнення західної, східної і вітчизняної традиції плюралізму в праві запропонувати ідеал-реалістське вирішення проблеми права й у  такий спосіб збагатити концептуально загальне вчення про природу права, що сприятиме поступу українського права.

Ідеал-реалістський синтез підпорядкував виклад матеріалу однієї провідної ідеї і зумовив єдність його змісту. Він утворює концепцію дослідження.

Визначена мета зумовила постановку та вирішення таких завдань:

-  проаналізувати природно-правове вчення за такими його квінтесентними ознаками, як метафізика права, ототожнення права з ідеєю трансцендентної справедливості, реальність ідеї права;

-  проаналізувати позитивно-правове вчення за такими його сутнісними ознаками-контроверзами, як заперечення метафізики права, заперечення трансцендентної справедливості, заперечення ідеї природного права;

-  висвітлити своєрідність і еволюцію історичної школи права;

-  проаналізувати інтегративно-правове вчення як таке, що синтезує дух і матерію, нормативний і дескриптивний підходи до права, легітимність і легальність;

-  виявити своєрідність концепцій «належного шляху», «брахми» і «дао», які зумовлюють розуміння і реалізацію права у східних народів;

-  розкрити ієрархію джерел східноазійського права і довести субсидіарний до тео, брахми і дао характер позитивного права;

-  висвітлити вітчизняну традицію плюралізму в праві, переваги і недоліки її правових концепцій;

-  обґрунтувати комплементарно-цілісну концепцію пізнання права через поєднання в ній ідей (метафізика), фактів (позитивізм) і оцінок (аксіологія);

-  ейдетичне вчення про природу права, яке є апріорним, дедуктивним, конкретизувати в послідовному і системному обґрунтуванні стильоутворюючих елементів сучасного права України;

-  поглибити ейдетичне вчення про природу права через ідеал-реалістський підхід, який дозволяє долати антиномічну складність права;

-  запропонувати власну інтерпретацію концепту «нормативних фактів» як конститутивного елемента права.

Об'єкт дослідження – різноманітний підхід до правової реальності в дослідженнях правових шкіл Заходу та Сходу.

Предмет дослідження – традиція правового плюралізму в західній та східній інтерпретації, а також у дослідженнях правових шкіл Заходу та Сходу.

Методи дослідження. Для досягнення мети дослідження в роботі використовувалися філософські, загальнонаукові та спеціальнонаукові методи.

Філософську методологію дослідження склав ідеал-реалістський синтез, який дозволив подолати протистояння між метафізикою і позитивізмом та розглядати право в єдності таких його антиномічних елементів, як духовне, або ідеальне, і чуттєве. Застосування аксіологічного підходу дозволило з’ясувати: оскільки в дієвому визнанні цінності укорінений стрижень права, то сучасна теорія права має бути теорією цінностей і оцінок. Методом опису смислу, або цінності, служила герменевтика.

Новітній метод соціології людського духу, який став наслідком реформи суто каузальної соціологічної науки, дозволив досліджувати соціум в його цілісності, а право розглядати як частину соціуму. Такий підхід засвідчив про використання в роботі методу «гештальт-цілісності». Неможливо пізнати право, не зрозумівши його смислу і не будучи при цьому піднесеним до одухотвореної реальності, прояви якої співвідносяться між собою як окремі елементи «гештальту».

Застосування таких наукових методів, як спостереження, вимір, опис, експеримент, теоретичне та практичне моделювання, формально-логічне узагальнення спостережного та інші, дозволило пізнавати юридичні явища в їх систематичному взаємозв'язку з метою простеження генеалогії окремих юридичних явищ до їхнього принципу, а потім від принципів дійти до каузально найбільш граничних розростань. Цій меті служили структурний та функціональний методи системного аналізу, а також історичний і цільовий методи.

Порівняльний метод дав змогу виявити подібні та відмінні ознаки правових устроїв та їх угруповань. При цьому сутність порівняння полягала в тому, щоб дослідити різні правоустрої під новим кутом зору, а саме, враховуючи здобутки вітчизняних правознавців, відшукати в праві країн з високою демократичною і правовою культурою аналогії вирішення власних юридичних проблем, що стимулюватиме дух реформаторства і прагнення вдосконалити право.

Наукова новизна одержаних результатів. За характером підходів, змістом, сутністю, тенденціями вона є першою в Україні спробою ідеал-реалістського вирішення проблеми праворозуміння крізь призму правового плюралізму, що сприятиме подоланню його антиномічної складності.

Наукова новизна полягає в таких основних положеннях, висновках і рекомендаціях:

уперше:

різноманітність підходів до правової реальності, які існують, розглянуто крізь призму плюралізму правового розвитку, що дозволило затвердити ідею правового плюралізму як стрижневу для різних правових культур та цивілізацій;

обґрунтовано, що комплементарно-цілісна концепція пізнання права є новим напрямом у розвитку правової думки в теперішній Україні та що ця концепція комплементує ідеї (метафізика), факти (позитивізм) і оцінки (аксіологія);

в контексті нормативного і дескриптивного підходів до права обґрунтовується метаюридична природа цінностей. Проблема цінностей – аксіологічна, герменевтична і телеологічна, а не формально-логічна і семантична. Цінності – корелят світоглядного осмислення і визнання;

доводиться, що поширення в другій половині ХІХ століття в Росії юридичного позитивізму вважалося кризою правової свідомості, і системно розкрито ознаки цієї кризи;

запропоновано інтерпретацію концепту «нормативних фактів», конститутивними елементами якого є акт визнання, факти і цінність, нормативний зміст факту;

з'ясовано адекватну онтологію комплементарно-цілісної концепції пізнання права, якою є теорія ейдосів, що через феноменолого-ейдитичну редукцію дозволяє виявити в українському праві його допонятійну, або донаукову, чи доконцептуальну глибину

обґрунтовано, що в проблемі «нормативних фактів» полягає вся складність феномена права, запропоновано ідеал-реалістське поняття права. Право - це система, порядок імперативно-атрибутивних норм, які набувають легітимності, дієвості й соціальної гарантії ефективності через нормативні факти;

по-новому:

висвітлено еволюцію історичної школи юристів, наслідком якої стало як визнання універсальності й позачасовості права, так і визнання фактором правоутворення не лише індивідуального духу певного народу, а й духу загальнолюдського. Це дозволило спростувати як однобічну органічну теорію історичного розвитку, так і теорію спонтанного, безвольового розвитку права; доведено, що плюралістична теорія джерел права була здобутком і заслугою історичної школи юристів;

розкрито ієрархію джерел азійсько-мусульманського права і доведено субсидіарний до тео, брахми, дао, звичаєвих рит і гірі характер позитивного права;

під новим кутом зору проаналізовано інтегративно-правове вчення як таке, що синтезує, по-перше, дух і матерію, по-друге, нормативний і дескриптивний підходи до права, по-третє, легітимність і легальність. У такий спосіб сформульовано принципи системного бачення проблеми права;

удосконалено:

методологічно та концептуально онтологію права шляхом розгляду місця права у природній, позитивній, історичній та інтегративній правових школах;

онтолого-телеологічний підхід до права і водночас поглиблено критику теорії позитивного права як етатистської і партикулярної через обґрунтування понадюридичного значення і самобутність права в метафізиці і, навпаки, політико-владну зумовленість права в позитивізмі;

зміст концепції єдності моралі й права крізь призму висвітлення синкретизму права, загальнолюдської моралі, справедливості в метафізиці й, навпаки, зв'язок права із партикулярною мораллю в позитивізмі. Поглиблено критику релятивістської моралі

договірні підстави права через виявлення зв'язку ідеї справедливості з принципом договору в метафізиці й визнання в ній договору фундаментальним поняттям теорії легитимації;

герменевтичний підхід до права, зокрема, щодо проблеми "букви" і "духу" права через встановлення складових герменевтичного пошуку права, таких, яких герменевтичне коло, передумова розуміння, феноменального ейдетична редукція, ейдетичне коло, оцінки;

набули подальшого розвитку:

аргументи стосовно того, що природно-правове вчення є філософською, або етичною, школою юриспруденції, а позитивно-правове вчення - політичною школою; право в позитивізмі політично вмотивоване;

критика теорії позитивного права як казуальної, такої, що заперечує граничні й позачасові начала права. Доведено, що дійсність і дієвість у праві визначаються виключно юридичними нормами і не потребують додаткової легітимації через посилання на метаюридичні цінності етичного релігійного чи іншого характеру;

вчення про синкретизм права, релігії та моралі у східному праві шляхом висвітлення своєрідності "належного шляху", "брахми" і "дао" ,які зумовлюють розуміння і реалізацію права у східних народів. Доводиться, що право в іудаїзмі, ісламі, конфуціанстві не автономне і не самодостатнє;

аргументи щодо однобічності й незавершеності історико-матеріалістичного вчення про право. Доводиться, що для вчення є позитивістським і йому властиві ознаки юридичного позитивізму взагалі;

ейдетичне вчення про природу права, яке є апріорним і індуктивним, через: 1) ідеал-реалістський підхід, що дозволяє по-новому вирішувати більшість нагальних проблем сучасної теорії права (проблеми джерел права, визнання права за його джерелом, антиномій у сфері права, ролі примусу, проблеми співвідношення публічного і приватного права, соціального права, юридичного плюралізму та ін.); 2) послідовне і системне обґрунтування стильоутворюючих елементів українського права, до числа яких належать світоглядно-ідеологічні фактори, історичне виникнення і еволюція правової системи, домінуюча роль доктрини та її  своєрідність, джерела права і методи їх тлумачення, своєрідність юридичної техніки.

Практичне значення одержаних результатів. Ідеал-реалістське вирішення проблеми права є новою тенденцією в сучасному праві, яка концептуально збагачує загальне вчення про природу права, що є внеском автора в розвиток теорії праворозуміння.

Основні положення, висновки та рекомендації дослідження можуть бути використані у:

науково-дослідній роботі – для формулювання принципів системного бачення проблеми права, які б охоплювали сфери праворозуміння, правоутворення і правореалізації;

практичному реформуванні інститутів українського права з акцентом на герменевтичному пошуку права;

освітянській діяльності – при розробленні загальнодержавних стандартів підготовки юристів, складанні навчальних планів і програм фахової підготовки спеціалістів у галузі права, при підготовці та викладанні навчальних дисциплін з філософії права, соціології права, теорії держави та права, історії держави та права зарубіжних країн, порівняльного правознавства.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри теорії держави і права Одеської національної юридичної академії та на конференціях: міжнародній науково-практичній конференції «Міжнародне право після 11 вересня 2001 року» (м. Одеса, 23-24 квітня 2004 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Судовий захист прав власності» (м. Одеса, 25 червня 2004 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Насильство в сім’ї: причини, наслідки та шляхи запобігання» (м. Одеса, 3-4 листопада 2004 р.); І Міжнародній науково-методичній конференції «Сучасні проблеми адаптації цивільного законодавства до стандартів Європейського Союзу» (м. Хмельницький, 3-4 грудня 2004 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Конституционное развитие Республики Молдова на современном этапе» (м. Кишинів, 22-23 вересня 2004 р.); І Всеукраїнській науково-практичній інтернет-конференції «Науковий потенціал України» (м. Київ, 1-5 березня 2005 р.); Всеукраїнській науково-практичній інтернет-конференції «Наука і життя: українські тенденції, інтеграція в світову наукову думку» (м. Київ, 20-25 квітня 2005 р.); ХІ Регіональній науково-практичній конференції «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 3-4 лютого 2005 р.); міжнародній науковій конференції «Формування правової системи в Україні на сучасному етапі» (в рамках 2‑х читань пам'яті В.М. Корецького) (м. Дніпропетровськ, 21-22 квітня 2005 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Запорізькі правові читання» (м. Запоріжжя, 30 червня – 2 липня 2005 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Практика виборчого процесу в Україні та проблеми його регулювання» (м. Одеса, 18‑19 листопада, 2005 р.); Всеукраїнській науково-практичній інтернет-конференції «Сучасна українська наукова думка» (м. Одеса, 6-10 червня 2005 р.); науково-практичному семінарі «Боротьба зі злочинністю та права людини» (м. Одеса, 16 березня 2006 р.); 9‑й звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу ОНЮА «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 26 квітня 2006 р.); ІV Міжнародній науково-практичній конференції «Римське право і сучасність» (м. Одеса, 19-22 травня 2006 р.); Всеукраїнській науковій конференції «Соціальний захист в Україні (правовий аспект)» (м. Київ, 17 лютого 2006 р.); І Міжнародній науково-практичній конференції «Від громадянського суспільства – до правової держави» (м. Харків, 28 квітня 2006 р.); науково-практичному семінарі «Порівняльне правознавство на пострадянському просторі: сучасний етап та перспективи розвитку» (м. Сімферополь, 27-29 квітня 2006 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Право, держава, духовність і шляхи розвитку та взаємодії» (м. Одеса, 3 вересня 2006 р.); українсько-німецькому правовому семінарі з цивільного права (м. Одеса, 9-10 жовтня 2006 р.);  міжнародній науково-практичній конференції «Другі Прибузькі юридичні читання» (м. Миколаїв, 24-25 листопада 2006 р.); ХІІІ Регіональній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми розвитку державності та правової системи України» (м. Львів, 8-9 лютого
2007 р.).

За матеріалами досліджень дисертанта читаються дисципліни «Теорія держави і права» та «Проблеми теорії держави і права» для студентів Одеської національної юридичної академії. Дисертаційні матеріали використовувалися при підготовці програм і планів семінарських занять з дисципліни «Теорія держави і права», розробці концепції колективної монографії «Введение в украинское право», а також «Правничого довідника для професійних суддів».

Публікації. Основні теоретичні положення дисертації викладені в публікаціях здобувача, серед яких монографія «Традиція правового розвитку: плюралізм правових вчень» (2006 р.) та 29 статей у фахових виданнях з юридичних наук.

Структура і обсяг дисертації зумовлюється метою і завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, поділених на
12 підрозділів, висновків і списку використаних джерел (486 найменувань). Загальний обсяг роботи 394 сторінки, з них 32 сторінки – список використаних джерел.