ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

Короткий зміст

Актуальність теми дослідження. Протягом усього історичного розвитку української державності було створено величезну кількість пам’яток історії та культури, у тому числі нерухомих. Їх збереження, згідно з Загальнодержавною програмою збереження та використання об’єктів культурної спадщини на 2004 – 2010 роки, належить до пріоритетних напрямків політики нашої держави у сфері культури та духовного відродження нації. До того ж, у відповідності з ратифікованими Верховною Радою України міжнародними конвенціями, охорона культурної спадщини є міжнародно-правовим зобов’язанням нашої країни перед світовою спільнотою. З урахуванням наведеного та враховуючи значущість об’єктів культурної спадщини для держави та суспільства, не викликає сумніву необхідність підвищеної уваги до питань охорони нерухомих об’єктів культурної спадщини, як з боку законодавчої, так і з боку виконавчої влади. Беручи до уваги природу нерухомих об’єктів культурної спадщини, їх нерозривний взаємозв’язок із земельною ділянкою, в межах якої вони розташовані, не можна уникнути дослідження проблем, пов’язних саме з землями історико-культурного призначення.

У першу чергу, дослідження правового режиму земель історико-культурного призначення України зумовлено зміною форм власності на землю за умов переходу України на ринкові форми господарювання. Приватизація земель може стати критичним фактором, що буде ускладнювати збереження, як нерухомих об’єктів культурної спадщини, так і земель історико-культурного призначення. Почастішали випадки нецільового використання та вилучення земель історико-культурного призначення, недотримання умов їх використання й охорони, проведення земляних робіт без попередньо проведеного комплексу попереджувальних заходів тощо. Окрім того, неефективність контролю за дотриманням вимог земельного законодавства призвела до того, що ряд відповідних територій загальнодержавного та місцевого значення не мають державних актів на право землекористування, не встановлено їх межі в натурі. А в непоодиноких випадках значна кількість земель, в межах яких розташовані нерухомі об'єкти культурної спадщини, взагалі не віднесені до відповідної категорії. За цих обставин набуває особливої актуальності дослідження усіх аспектів правового режиму земель історико-культурного призначення та розроблення дієвої моделі складових структурних елементів для удосконалення їх практичного застосування на підставі аналізу системи українського земельного та екологічного законодавства і правозастосовчої практики, специфіки правової системи України, її правових традицій.