ВИКОРИСТАННЯ МОЖЛИВОСТЕЙ МІЖНАРОДНИХ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У РОЗШУКУ ЗЛОЧИНЦІВ

Короткий зміст

Актуальність теми. Протягом усієї історії людства перед ним поставали питання боротьби зі злочинністю. У зв’язку з появою у ХХ–ХХІ ст. нових форм злочинної діяльності, а також можливостей злочинців переховуватися від правосуддя, виникла нагальна необхідність об’єднання зусиль усіх країн світу з метою створення нових форм взаємовигідного співробітництва держав у сфері кримінального судочинства.

Однією з форм міжнародної протидії злочинності, що поширюється за межі однієї держави, стало об’єднання зусиль правоохоронних органів у діяльності міжнародних організацій, що мають повноваження з координації міжнародного розшуку, екстрадиції та інших форм співробітництва держав у протидії злочинності.

Міжнародний розшук є сукупністю норм права, що входять до структури інституту екстрадиції, яка становить невід’ємну частину міжнародної кримінально-процесуальної підгалузі права.

Водночас відсутність у кримінально-процесуальному та оперативно-розшуковому законодавстві України норм, що мають регулювати процес здійснення міжнародного розшуку, а також дієвої методики використання можливостей міжнародних поліцейських організацій у здійсненні такого розшуку не дає можливості повноцінної реалізації принципу невідворотності кримінальної відповідальності в нашій державі для всіх осіб, які вчинили злочин.

Незважаючи на нормативну неврегульованість цього питання в законодавстві, діяльність правоохоронних органів України з міжнародного розшуку в рамках Інтерполу характеризується високими кількісними показниками розшуканих осіб. Так, якщо 1999 р. (1) за запитами правоохоронних органів іноземних держав в Україні було розшукано 49 осіб, (2) за запитами правоохоронних органів України було розшукано за кордоном 121 особу, (3) встановлено місцезнаходження 25 безвісти зниклих осіб, (4) розшукано 602 одиниці викраденого автотранспорту, то протягом
2000–2009 рр. сумарно такі показники становили відповідно: – (1) 863, (2) 1087, (3) 254, (4) 3938.

Різні аспекти міжнародного співробітництва держав у боротьбі зі злочинністю, використання міжнародних поліцейських організацій досліджували провідні науковці України та іноземних держав. Питання міжнародного розшуку в галузі кримінального судочинства висвітлювали зарубіжні вчені-правники та дипломати ще на початку XIX ст.: Г. Мейн,
Ф. Ліст, Дж. Такер, М. Боте – започаткували науку міжнародного кримінального права та процесу.

На початку XX ст. російські вчені В.П. Даневський, П.Є. Казанський,
Ф.Ф. Мартенс, Н.С. Таганцев, І.Я. Фойницький, А.С. Ященко зверталися до проблем міжнародного співробітництва у сфері кримінальної юстиції.

У зв’язку з тим, що у СРСР до 70-х років ХХ ст. не виникало проблеми міжнародної злочинності, то радянський період у вітчизняній науці бере свій початок з досліджень фахівців у галузі кримінального процесу та міжнародного права Я.М. Бєльсона, Л.М. Галенської, М.Л. Ентіна, І.І. Карпеця, К.С. Родіонова й характеризується вивченням проблем нормативного регулювання процедури міжнародного розшуку та екстрадиції.

У 80–90 рр. ХХ ст. значну увагу було приділено питанням дотримання прав людини у процесі міжнародного кримінального судочинства та співвідношення національного й міжнародного законодавства країн Європи та Сполучених Штатів Америки. Ш. Басіоні, Ф. Гейдензон, А. Едвардс,
М. Мазовер, М. Фарел, М. Фунер – ці та інші зарубіжні вчені розробили методику здійснення міжнародного розшуку та екстрадиції.

Питання міжнародного розшуку, екстрадиції та співробітництва в окремих галузях протидії злочинності частково висвітлено в дисертаційних дослідженнях українських учених: В.С. Березняка, О.І. Виноградової,
С.М. Вихриста, А.В. Войцехівського, І.В. Лєшукової, І.В. Пшеничного,
В.О. Романюка, М.П. Свистуленко, В.Б. Смеліка, О.В. Столярського,
О.В. Узунової, а також російських учених: Я.М. Бєльсона, Н.Г. Гасимова,
М.Л. Ентіна, Є.К. Кагіна, О.В. Марченко, Ю.В. Мінкової, І.В. Путової,
К.С. Родіонова, Д.Д. Стронського та ін.

З розвитком української науки міжнародного та кримінально-процесуального права, питання нормативного регулювання міжнародного судочинства, організаційних засад здійснення міжнародного розшуку, принципи міжнародного співробітництва у кримінально-процесуальній діяльності, функціонування баз даних Інтерполу висвітлювали у своїх працях такі вчені: Ю.П. Аленін, О.М. Бандурка, В.В. Бірюков, С.Ф. Денисюк,
Г.О. Душейко, Ю.Ф. Іванов, В.В. Капустін, І.І. Когутич, Д.О. Компанієць,
Ю.М. Лисенков, А.С. Мацко, В.Я. Мацюк, П.З. Мельник, В.А. Некрасов,
Д.Й. Никифорчук, А.І. Римарук, В.Б. Смєлік, М.І. Смирнов, В.М. Тертишник, Л.Д. Удалова, В.П. Чернега та ін. Теоретичне підґрунтя для дослідження сучасних можливостей міжнародних поліцейських організацій у міжнародному розшуку злочинців заклали вітчизняні фахівці в галузі криміналістики, кримінального процесу й оперативно-розшукової діяльності: В.П. Бахін,
В.Д. Берназ, В.І. Галаган, В.Г. Гончаренко, А.В. Іщенко, Н.С. Карпов,
Н.І. Клименко, О.Є. Користін, І.І. Котюк, В.С. Кузьмічов, В.В. Лисенко,
В.Г. Лукашевич, Є.Д. Лук’янчиков, В.Т. Нор, Ю.Ю. Орлов, М.А. Погорецький, Б.Г. Розовський, Г.П. Середа, В.В. Тищенко, П.В. Цимбал, М.Є. Шумило та ін.

Однак досліджувалися переважно загальні положення співробітництва держав у боротьбі зі злочинністю та повноваження Національного центрального бюро (НЦБ) Інтерполу в Україні щодо здійснення міжнародного розшуку. У працях науковців спостерігається відсутність єдиної позиції щодо визначення тактики та методики здійснення міжнародного розшуку, поза увагою залишилися питання використання баз даних та інформаційно-аналітичних систем Інтерполу, можливостей інших міжнародних поліцейських організацій у протидії злочинності, використання новел у зарубіжному законодавстві, що мають на меті замінити процедури міжнародного розшуку та екстрадиції або значно спростити їх.