КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ФІЗИЧНИХ ОСІБ ЗА ПОРУШЕННЯ НОРМ МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА

Короткий зміст

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Вступивши у нове, третє тисячоліття, людство не змогло позбавитись старих проблем, які кожен раз нагадують про себе разом з появою чергового збройного конфлікту. Сучасні міжнародні відносини характеризуються зміною характеру конфлікту, появою ряду нових категорій та ситуацій, збільшенням числа жертв серед цивільного населення, все більшою інтернаціоналізацією збройних конфліктів неміжнародного характеру. «За минуле століття мільйони дітей, жінок та чоловіків стали жертвами немислимих злодіянь, які глибоко потрясли совість людства…» – преамбула Римського Статуту Міжнародного Кримінального Суду (далі – МКС).

Положення міжнародного права, що стосуються воєнних злочинів, злочинів проти миру та злочинів проти людяності приймалась та розроблялись в рамках міжнародного гуманітарного права (далі – МГП) – окремої галузі міжнародного права, якій притаманні певні особливості і яка характеризується інтенсивним розвитком та значним зміцненням своїх позицій особливо за останні сімдесят років.

Закріплення тих або інших гуманітарних правил, безумовно, було запізнілою реакцією держав на страхіття війни. Положення гуманітарного права, в яких мова йде про міжнародні злочини та відповідальність за них, не завжди виявлялись достатньо прозорими. Однією з найскладніших була проблема визначення правового характеру міжнародних злочинів, які вчинюються окремими особами, що розглядаються як серйозні порушення положень гуманітарного права.

Основна маса серйозних порушень МГП в цілому зачіпає права людини. В умовах збройного конфлікту, як внутрішньодержавного, так і міжнародного характеру, основні права людини – право на життя, гідне існування, особисту недоторканність, свободу пересування і цілий ряд інших – найгрубішим чином зневажаються, що об’єктивує необхідність їх внутрішньодержавної і міжнародно-правової охорони і захисту за допомогою міжнародного гуманітарного права.

У практиці міждержавних відносин, особливо на початку і в другій половині XX століття, мала місце систематична діяльність держав по регламентації протидії порушенням норм міжнародного гуманітарного права шляхом укладання міжнародних договорів і угод, що становлять в сукупності міжнародно-правовий масив, іменований МГП. Успішним прикладом такої діяльності служить ухвалення чотирьох Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р. і Додаткових протоколів до них 1977 р., складових правової основи сучасного МГП. Проте, значна кількість документів, прийнятих з метою захисту прав людини в умовах збройного конфлікту, регламентує лише окремі питання реалізації такого захисту і правила ведення воєнних дій. Деякі положення МГП носять лише загальний, декларативний характер, оскільки не містять конкретних зобов’язань держав-учасників і механізмів контролю за їх виконанням.

Неможливість примирення з безкарністю організаторів та виконаців міжнародних злочинів в рамках МГП покликало міжнародну спільноту до діяльності, метою якої було притягнути вказаних осіб до відповідальності та судити їх не тільки за законами національного права, але й міжнародного.

Саме ця діяльність і мала результатом появу і розвиток в міжнародному праві концепції індивідуальної кримінальної відповідальності.

Постійне зростання озброєнь, їх технічне вдосконалення, запровадження військової повинності для всіх верств суспільства, призводить до того, що небезпека і руйнація, спричинені війною, поширюються значно швидше, ніж створюються закони, покликані їх стримувати. Однак МГП активно розвивається в цьому напрямку і одним із наслідків цього розвитку була поява в міжнародному праві інституту індивідуальної кримінальної відповідальності за міжнародні злочини.

Кримінальна відповідальність фізичних осіб за порушення норм міжнародного гуманітарного права одержала своє закріплення в міжнародних договорах не шляхом введення конкретних санкцій за злочинні діяння, а через заборону певної поведінки і визнання державами обов’язку переслідувати такі порушення відповідно до національного законодавства. Проте ця схема мала недоліки і не справлялася із завданням притягнення до кримінальної відповідальності воєнних злочинців, що викликало необхідність створення міжнародних воєнних трибуналів та міжнародних кримінальних судів.

В 1998 р. був прийнятий і в 2002 р. набув чинності Римський статут, що заснував постійний судовий орган, для переслідування винних в здійсненні міжнародних злочинів – Міжнародний Кримінальний Суд.

Однак, як вбачається з практики застосування міжнародними судами норм міжнародного гуманітарного права по притягненню до кримінальної відповідальності фізичних осіб, які вчинили воєнні злочини, не можна прийти до остаточного висновку про те, що зроблене все можливе, щоб подолати практику безкарності осіб, які вчинили злочини під час збройних конфліктів. Це зумовлює необхідність проведення дослідження поняття кримінальної відповідальності фізичних осіб в рамках міжнародного гуманітарного права, складів міжнародних злочинів, суб’єктного складу вказаного поняття, механізму запобігання та притягнення до відповідальності осіб, що вчинили порушення міжнародного гуманітарного права.