ДОГОВІР ЗБЕРІГАННЯ АВТОТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ Автореферат

Актуальність теми дисертаційного дослідження полягає в тому, що існуючий правовий режим регулювання відносин зі зберігання автотранспортних засобів, закріплений Цивільним кодексом України (далі за текстом – ЦК України) та Правилами зберігання транспортних засобів на автостоянках, не повною мірою відповідає сучасним потребам правозастосовної практики у цій сфері надання послуг, не забезпечує належність виконання зберігачем покладених на нього обов’язків, не гарантує поклажодавцеві, як менш захищеній стороні даного договору, належний правовий захист, а також не цілком враховує окремі особливості та сутність відносин, що виникають за договором зберігання автотранспортних засобів. Однією з таких особливостей, яку, напевне, і слід розглядати як основну підставу окремого законодавчого закріплення договору зберігання автотранспортних засобів як спеціального виду зберігання (ст.977 ЦК України), є поєднання в розглядуваних відносинах ознак, властивих суто зберіганню, та елементів, притаманних виключно договору охорони. Проте законодавець у легальному визначенні даного договору зосередив увагу лише на одному з цих елементів – охороні, закріпивши основним обов’язком зберігача обов’язок не допускати проникнення сторонніх осіб у місця зберігання автотранспортних засобів. Зазначена особливість певним чином впливає на неможливість застосування в повному обсязі до досліджуваних відносин загальних положень про зберігання та свідчить про недосконалість і недостатність спеціальних норм законодавства в даній сфері правового регулювання.

Недосконалість законодавчих приписів породжує також низку інших правових проблем як теоретичного, так і практичного характеру. Зокрема, це проблеми, що стосуються встановлення об’єктивних критеріїв належного виконання зберігачем своїх обов’язків за договором зберігання автотранспортних засобів та меж гарантованості досягнення позитивного результату зберігання. Вимагають визначеності і питання щодо правового статусу зберігача автотранспортних засобів («звичайний» чи професійний зберігач), форми укладення досліджуваного договору, застосовування тих чи інших правових наслідків порушення сторонами своїх обов’язків за цим договором.

Особливості правової природи відносин, що виникають на підставі договору зберігання автотранспортних засобів, як і інші зазначені правові проблеми, не відображалися на рівні цивілістичних досліджень та не знайшли належного висвітлення в юридичній літературі. Незважаючи на те, що необхідність упорядкування організації зберігання автомобілів та інших транспортних засобів відзначалася майже п’ятдесят років тому, і до сьогодні ці відносини не тільки не досліджувалися на дисертаційному (монографічному) рівні, а й у виданих за останній час підручниках із цивільного права досить поверхово розкриваються окремі питання цього виду зберігання, не враховується правовий стан проблем, що існують у даній сфері надання послуг.

Не приділялась увага проблемним питанням досліджуваного договору і в дисертаційних та монографічних роботах, спеціально присвячених відносинам зі зберігання. Пояснюється це насамперед тим, що більшість цивілістичних напрацювань з даної тематики (зокрема, кандидатські дисертації Л.А. Антонової, Р.С. Ажимова, М.І. Суслова та монографія З.І. Цибуленка) були виконані ще за радянських часів, коли відносини зі зберігання автотранспортних засобів не були достатньо поширеними на практиці, а у сфері договірної та правозастосовної практики не існувало особливих правових проблем, пов’язаних з їх регулюванням. У більш сучасних роботах дослідників (М.І. Брагінського, К.С. Боуш, Е.М. Грамацького), присвячених загальній характеристиці договірних відносин зі зберігання, досить опосередковано згадувалося про договір зберігання автотранспортних засобів, більшість теоретичних і практичних проблем зазначеного виду зберігання залишилися поза увагою авторів.