ПРИВАТНЕ ОБВИНУВАЧЕННЯ ЯК ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ФОРМИ

Короткий зміст

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження визначається тим достатньо великим значенням, яке в умовах розбудови правової держави в Україні, має вирішення питання про співвідношення прав та інтересів окремої особи та держави, розмежування сфер їх можливого втручання в справи один одного, в тому числі і в межах кримінально-процесуальної діяльності. Особливо гострий характер ця проблема набуває при необхідності кримінально-правового захисту особистих немайнових прав громадян від злочинних посягань, до числа яких належать і злочини приватного обвинувачення. Саме в цій сфері, зважаючи на приватний, а не публічний характер обвинувачення, дії держави в особі її правоохоронних і судових органів повинні відбуватись виключно на підставі співробітництва особи і держави, що засноване на взаємоповазі прав і інтересів один одного. Тому ставлення до злочинів приватного обвинувачення є своєрідним показником існування і розвитку правової держави в суспільстві.

Тривалий час проблема участі потерпілого в кримінальному процесі розглядалась в умовах пріоритету суспільних, державних інтересів над інтересами особи, домінування принципу публічності кримінального судочинства. Активність потерпілого фактично обмежувалась, його вплив на порушення, перебіг і результати провадження в кримінальній справі був залежним від розсуду посадових осіб, які ведуть кримінальний процес.

Водночас не можна ігнорувати непоодинокі випадки, пов’язані з небажанням потерпілого в силу певних об’єктивних причин (родинні зв’язки, провокація зі сторони потерпілого та ін.) звертатися за допомогою до компетентних органів. У таких випадках відносини особи і держави будуються не на основі співробітництва, а ігнорування, подекуди і протистояння.

З іншої сторони, на фоні росту чисельності тяжких злочинів правоохоронними і судовими органами приділяється недостатньо уваги злочинам приватного обвинувачення, суспільна небезпека яких є невеликою. Поряд з цим уявлення громадян про їх правову захищеність від злочинних посягань є високо суб’єктивними. Досить часто незначний з точки зору держави злочин може стати «трагедією життя» для конкретної особи, а неефективність законодавства, недбале ставлення правоохоронних і судових органів до захисту її прав може призвести до глибокого розчарування в системі правосуддя.

В юридичній літературі питання особливостей провадження в кримінальних справах про злочини приватного обвинувачення на сьогодні досліджені недостатньо, хоча як загалом, так і окремі аспекти цієї проблеми були предметом дослідження багатьох учених (в галузі кримінального, кримінально-процесуального права, кримінології). Так, наприкінці ХХ – початку ХХ ст. були опубліковані монографії А.К. Резона та Л.Я. Таубера, в яких містилось комплексне дослідження матеріально-правових, кримінологічних і процесуальних аспектів злочинів приватного обвинувачення. Окремі питання теми розглядались такими видатними вченими, як С.А. Альперт, В.П. Бож’єв, М.І. Гошовський, Ю.М. Грошевий, К.Ф. Гуценко, П.М. Давидов, В.Г. Даєв, Т.М. Добровольська, П.С. Елькінд, В.С. Зеленецький, З.З. Зінатуллін, Д.С. Карєв, Л.Д. Кокорєв, О.П. Кучинська, В.З. Лукашевич, Є.Д. Лук’янчиков, В.Т. Маляренко, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, Я.О. Мотовіловкер, В.Т. Нор, І.Л. Петрухін, В.О. Попелюшко, І.І. Потеружа, М.М. Розін, В.М. Савицький, В.К. Случевський, С.М. Стахівський, М.С. Строгович, Л.Д. Удалова, І.Я. Фойницький, П.В. Цимбал, Л.І. Шаповалова, В.П. Шибіко та інші. В України у 2004 році В.М. Юрчишиним була захищена кандидатська дисертація «Проблеми державного та приватного обвинувачення в судах України», присвячена співвідношенню цих видів обвинувачень, а також специфіці правовідносин за участю прокурора та потерпілого з приводу підтримання обвинувачення в судах України.

При безсумнівній цінності досліджень зазначених авторів залишаються недостатньо вивченими поняття «приватне обвинувачення», «справи приватного обвинувачення», не надано однозначної відповіді на ряд питань: якою є правова природа справ приватного обвинувачення, якими є межі і підстави обмеження принципу публічності в цій категорії справ, чи є ефективним захист прав і інтересів потерпілого в цьому виді провадження?

При цьому слід враховувати, що продуктивне вирішення проблем приватного обвинувачення як диференціації кримінально-процесуальної форми неможливе без урахування норм і положень кримінального права.

Викладене свідчить про необхідність поглибленого теоретичного аналізу загальної характеристики інституту приватного обвинувачення в кримінальному судочинстві, а також дослідження особливостей провадження в справах приватного обвинувачення з метою вдосконалення законодавчого регулювання та правозастосовчої практики в цій сфері.

Це визначає актуальність теми дисертаційного дослідження, що і обумовило її вибір.