ПРЕЗУМПЦІЇ І ПРЕЮДИЦІЇ В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ Автореферат

Актуальність теми дослідження визначається необхідністю підвищення якості та ефективності реалізації завдань цивільного судочинства, що безпосередньо пов’язано з удосконаленням доказової діяльності, а також роллю і значущістю презумпцій та преюдицій як підстав звільнення від доказування, для правильного вирішення цивільної справи.

Чинним процесуальним законодавством закріплено змагальну модель цивільного судочинства як комплексної системи судових проваджень, стадій і процесуальних режимів. У цій моделі роль суду обумовлюється необхідністю створення умов для всебічного та повного з’ясування обставин справи, актуальною залишається проблема співвідношення дій суду і сторін. Це потребує оптимізації доказової діяльності і, зокрема, доктринальної інтерпретації презумпцій та преюдицій. Так, Цивільний процесуальний кодекс України 2004 р. (далі – ЦПК) суттєво відрізняється від попереднього, оскільки ним прямо не передбачено, що презюмовані факти є такими, які звільняють від доказування особу, яка на них посилається, та у ньому розширено обсяг фактів і коло осіб, яких стосується преюдиція.

Нинішній стан законодавчого врегулювання підстав звільнення від доказування, породжує численні дискусії у науці цивільного процесуального права стосовно підходів до застосування презумпцій і преюдицій як важливих категорій доказової діяльності. Залишаються недослідженими питання особливостей доказування з використанням презумпцій і преюдицій, з’ясування їх ролі і значення в цивільному судочинстві, питання, пов’язані з розсудом суду під час оцінки презюмованих та преюдиціальних обставин, встановлення меж преюдиції та розмежування її з суміжними поняттями. Крім того, існує необхідність задоволення потреб судової практики у концептуальних засадах застосування процесуального законодавства.

Вагомий внесок у розробку деяких аспектів презумпцій внесли такі вчені, як Д. І. Мейєр, Б. В. Попов, І. Г. Оршанський, Г. Ф. Дормідонтов, В. К. Бабаєв, О. Б. Тарбагаєва. Преюдиції в доказовій діяльності досліджували С. В. Курильов, Л. П. Смишляєв, К. С. Юдельсон, О. Ф. Клейнман. Разом з властивостями судового рішення преюдиції розглядались М. Й. Штефаном, М. Г. Авдюковим. Як самостійна категорія преюдиція розглядалась у роботах О. П. Єремкіної, О. О. Плетньової. Крім робіт зазначених науковців, теоретичну основу дослідження становлять праці таких вітчизняних вчених-процесуалістів, як В. В. Комаров, С. Я. Фурса, С. Ю. Кац, В. М. Горшеньов, В. І. Тертишніков, В. А. Кройтор, П. І. Радченко, В. Ю. Мамницький, С. В. Васильєв, Д. Д. Луспеник та ін. Проте комплексного дослідження презумпцій і преюдицій не проводилось. Саме недостатня розробленість теоретичних положень, наявність невирішених практичних проблем, а також необхідність подальшого вдосконалення законодавчої бази й зумовили вибір теми дослідження.