СИСТЕМА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА УКРАЇНИ Автореферат

Актуальність теми. Реформування адміністративного права є одним з найважливіших завдань у сфері вітчизняного права, над вирішенням якого працюють учені-адміністративісти, представники органів законодавчої, виконавчої та судової гілок влади, громадськість. Такий інтерес до вдосконалення адміністративно-правових норм та адміністративно-правових інститутів в Україні пов’язаний з тим, що адміністративне право є однією з найважливіших галузей публічного права, від досконалості положень якої залежить ефективність не тільки діяльності публічної адміністрації, але й добробут, соціальна та правова захищеність приватних осіб. Рухаючись у напрямку реформування названої галузі права, дослідники володіють сьогодні вже чималим обсягом цікавого й надзвичайно корисного матеріалу, присвяченого вивченню найрізноманітніших адміністративно-правових проблем. Так, ознайомлення з відповідними науковими працями показує, що останнім часом предметом наукових дискусій стають питання щодо необхідності перегляду предмета адміністративного права (В. Б. Авер’янов, Є. Б. Кубко, Є. В. Курінний, І. М. Пахомов), покращення гарантій прав, свобод та законних інтересів приватних осіб, які з тих або інших причин вступають у адміністративно-правові відносини (О. М. Бандурка, І. Л. Бородін, М. А. Бояринцева, А. М. Колодій, В. В. Конопльов, О. В. Негодченко, В. П. Пєтков, П. М. Рабінович), удосконалення інституту державної служби (Ю. П. Битяк, С. Д. Дубенко, Н. П. Матюхіна, Н. Р. Нижник, О. В. Петришин), оновлення інституту адміністративної відповідальності (Т. О. Коломоєць, В. К. Колпаков, А. Т. Комзюк, Д. М. Лук’янець), інституту адміністративної юстиції (В. М. Бевзенко, Р. О. Куйбіда, Ю. С. Педько, В. С. Стефанюк), покращення адміністративно-правового забезпечення діяльності публічної адміністрації в окремих сферах державної діяльності (О. П. Гетманець, Т. М. Кравцова, К. Б. Левченко) тощо. Безперечно, зазначені напрямки наукових розвідок актуальні з наукової точки зору і важливі та своєчасні з практичних позицій державотворення. Разом з тим відзначимо, що дослідження названих інститутів (підгалузей) вітчизняного адміністративного права здійснюються переважно окремо одне від одного, тобто без врахування наявних між ними зв’язків, особливостей взаємодії та взаємопроникнення. Як результат, система сучасного адміністративного права набуває хаотичного вигляду. Ситуація ускладнюється також тим, що існуюча нині система адміністративного права повторює, фактично, систему радянського адміністративного права, до змісту якої постійно вводяться нові елементи у вигляді сучасних адміністративно-правових інститутів. Інакше кажучи, відбувається процес наповнення старої форми новим змістом, що є неможливим з точки зору законів розвитку Всесвіту. Новий зміст завжди вимагає адекватної йому форми, відтак сучасне українське адміністративне право неодмінно має знайти місце у межах нової системи.

Разом з тим, аналіз наукової літератури показує, що проблематика системи адміністративного права, на жаль, є не надто популярним напрямком наукових пошуків вітчизняних авторів. Нині можна назвати лише окремі наукові статті, присвячені дослідженню питань системи вітчизняного адміністративного права, у межах яких, звичайно, не можуть бути вирішені усі наявні проблеми.

Отже, з огляду на викладене, стає очевидною актуальність дослідження системи адміністративного права України, що має бути суттєво удосконалена та приведена у відповідність до практики правозастосування, яка перебуває далеко попереду існуючих нині наукових розробок з названого питання.