ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИДАТКІВ НА РЕАЛІЗАЦІЮ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА ГРОМАДЯН НА ОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я В УКРАЇНІ ТА КРАЇНАХ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ

Короткий зміст

ЗАЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Ознакою демократичної держави є конституційне закріплення прав і свобод людини як найвищої цінності та їх відповідність міжнародним нормам права. Статтею 3 Конституції України проголошено, що здоров’я людини – одна з найвищих соціальних цінностей держави. Центральне місце в системі прав, що забезпечують природне існування людини, є право на життя та здоров’я, оскільки статтею 49 Конституції встановлено, що в Україні кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Конституцією України задекларовано обов’язок держави створювати умови ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога, за нормами Конституції України, надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

Погіршення стану здоров’я населення України, його високий рівень природного спаду, стрімке зниження очікуваної тривалості життя, забруднення навколишнього природного середовища, нераціональне харчування населення, поширення соціально небезпечних захворювань зумовлюють зростання потреби у медичній допомозі, що, за умов обмеженого фінансування галузі, зменшує можливості системи охорони здоров’я у забезпеченні населення якісними медичними послугами та лікарськими засобами.

Фінансове право, як галузь публічного права, захищає спільні інтереси держави і громадян. З погляду на те, що одним із принципів фінансового права є соціальна скерованість фінансово-правового регулювання, саме його нормами регулюються процеси фінансування державою з бюджетів усіх ланок бюджетної системи України і державних позабюджетних фондів бюджетних установ, які виконують вкрай важливі соціальні функції, пов’язані з охороною здоров’я. У цих відносинах виявляється владно-організуюча роль держави й органів місцевого самоврядування – в розподілі та перерозподілі національного доходу країни. Крім того, зміни, які відбуваються у фінансовій системі України, вимагають концептуального перегляду основних фінансово-правових категорій та понять, а також розробки чіткого механізму регулювання бюджетних відносин, зокрема видаткових.

Актуальність теми обраного дисертаційного дослідження зумовлена трьома складовими:

– економічна складова: фінансування видатків на охорону здоров’я в Україні здійснюється через солідарну систему оплати медичних послуг за рахунок податків – джерела фінансування державних та комунальних закладів охорони здоров’я. Така модель не узгоджується з ринковими механізмами в економіці України, а суми коштів, які виділяються з бюджетів різних рівнів на сферу охорони здоров’я, є недостатніми;

– політична складова: відсутність політичної волі та підтримки законодавчої і виконавчої гілок влади всіх рівнів щодо проведення ефективних реформ у сфері охорони здоров’я;

– соціальна складова: незадоволення громадян України через низьку доступність до якісних медичних послуг і необхідність сплачувати за медичну допомогу, яка надається в державних і комунальних закладах охорони здоров’я; низький рівень соціального захисту медичних працівників та недостатня забезпеченість процесів лікування.

Розв’язання перерахованих проблем можливе за умови вдосконалення існуючого механізму правового регулювання бюджетних видатків та розробки механізму правового регулювання видатків державного позабюджетного фонду, завдяки якому буде розширено джерела фінансування сфери охорони здоров’я, що сприятиме: забезпеченню рівного та справедливого доступу всіх членів суспільства до необхідних медичних послуг, належної якості, економічної ефективності медичного обслуговування; поліпшенню стану здоров’я громадян України; повноцінній реалізації конституційного права громадян України на охорону здоров’я. Вироблення єдиних підходів у тлумаченні термінів “видатки”, “бюджетні видатки”, “публічні видатки” буде, по-перше, сприяти правильному та однозначному застосуванню норм фінансово-правового законодавства у процесі розподілу й надання бюджетних і позабюджетних фінансових ресурсів, а по-друге, дозволить визначити обсяг повноважень владних суб’єктів правовідносин, які виникають у цій сфері правового регулювання.

До проблем правового регулювання видатків звертаються теоретики багатьох країн світу, проте на сьогодні у вітчизняній і у зарубіжній фінансово-правовій науці відсутня однозначна відповідь, яким рисам вони повинні відповідати. В одних наукових джерелах видатки розглядаються як діяльність держави щодо витрачання грошових фондів, в інших – як сукупність суспільних відносин з приводу фінансування державних і муніципальних видатків, а також як безперервні витрати держави або муніципальних утворень у вигляді економічних відносин з приводу розподілу й використання коштів централізованих грошових фондів.