ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА ВІДОМЧОЇ НОРМОТВОРЧОСТІ В УКРАЇНІ

Короткий зміст

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Активний розвиток правової системи України на сучасному етапі, зокрема її нормативної частини, зумовлений процесами інтеграції та глобалізації демократичного розвитку держави. Це вимагає зміцнення методологічних засад підготовки нормативно-правових актів з метою вдосконалення національного законодавства, адаптації його до законодавства Європейського Союзу, а також підвищення загального рівня ефективності правового регулювання. У зв’язку з цим, актуалізуються питання різних видів та рівнів правотворчості, в тому числі тих, які здійснюються на рівні центральних органів виконавчої влади. Відомчі нормативно-правові акти, що видаються в межах компетенції органів центральної виконавчої влади, містять вторинні похідні норми, які деталізують сутність первинних та приймаються на їх основі, а тому мають бути досконалими та зрозумілими для адресатів. Актуалізується також питання дотримання суб’єктами відомчої нормотворчості техніко-юридичних вимог під час створення та упорядкування відомчих документів. Саме тому, з метою усунення колізій та прогалин, які існують у чинному законодавстві, підвищення культури нормотворчої діяльності та оперативності суб’єктів відомчої нормотворчості під час виконання ними нормотворчих функцій, забезпечення якості актів та, відповідно, їх ефективної реалізації, постає гостра потреба подальшої розробки та вдосконалення правил юридичної техніки відомчої нормотворчості.

Так, відомі вітчизняні і зарубіжні правники С.С.Алексєєв, Н.В. Артикуца, С.А. Боголюбов, Л.М. Бойко, А.Б. Венгеров, Г.І. Денисов, Ж. О. Дзейко, В.М. Карташов, Д.А. Керимов, Д.А. Ковачов, А.В Красницька, Р. Лукич, А.В. Малько, Г.І. Муромцев, Н.М. Оніщенко, А.С. Піголкін, А. Полешко, П.М. Рабінович, В.І. Риндюк, О.О. Тененко, А.Ф. Черданцев, Б.В. Чигидин, Є.С. Шугрина, С.Н. Юсупов та інші досліджували окремі аспекти юридичної техніки, а саме: її характер, елементи, види, призначення тощо. Л.Ф. Апт, Ю.Г. Арзамасов, О.В. Бабкіна, П.М. Васильєв, Т.О. Дідич, Н.О. Зезека, Р.А. Калюжний, М.С. Кельман, В.С. Ковальський, А.М. Колодій, В.А. Короленко, І.П. Кузінцев, С.Л. Лисенков, В.В. Лазарєв, О.Г. Мурашин, А.В. Міцкевич, І.В. Опришко, Н.М. Пархоменко, О.А. Пучков, Е.І. Темнов та інші в своїх працях розглядали проблемні питання правотворчості: її способи, види, стадії, принципи, співвідношення з такими категоріями як правоутворення, нормотворчість, законотворчість тощо. Водночас, починаючи з другої половини ХХ ст., в науці склалася тенденція розглядати юридичну техніку не як самостійну правову категорію, а як елемент правотворчості, що знайшло відображення в працях таких відомих учених, як Н.А Власенко, В.О. Єлеонський, А.К. Кабатов, М.Т. Лихачов, А.В. Лобашев, М.Н. Ніколаєва, Ю. Палеха, Н.В. Пелипенко, І.П. Сидорчук, І.Д. Тиновицька, М. Тихомиров, Л.М. Шестопалова, М.К. Юков та інші.

Проте, хоча окремі аспекти проблеми юридичної техніки відомчої нормотворчості і привертали увагу фахівців як у галузі теорії держава і права, так і в інших юридичних науках, ще й дотепер в Україні не існує її комплексного дослідження. Недосконалість вітчизняної законодавчої бази – загальновизнаний факт як у нашій країні, так і за її межами, що негативно впливає на вирішення проблем економіки, державного управління, інших сфер суспільного життя. Варто також зазначити, що спеціальних наукових праць, присвячених зазначеній проблемі, в Україні фактично немає. Вищезазначені обставини свідчать про актуальність обраної теми дисертації, її важливість як для наукової, так і для нормотворчої діяльності, що й обумовило активізацію пошуків у цьому напрямку та вибір теми дослідження.