ВАКАНСІЇ ТА СПІВРОБІТНИЦТВО

Актуальність теми. Міжнародна міграція набула глобального характеру з кінця 80-х – початку 90-х років XX ст., коли всі континенти опинилися під впливом цього феномену. Одну з найбільш конфліктних проблем міжнародної міграції становить саме нелегальна імміграція. Це явище має стійку тенденцію до поширення, систематичних змін та ускладнень. Спектр причинно-наслідкових зв’язків значно розширюється, тому на сучасному етапі нелегальна імміграція глобалізується. У світовій спільноті зростає занепокоєність наслідками цього явища, що спричиняє негативні політичні, соціальні та економічні проблеми. За даними Міжнародної організації праці, кількість нелегальних іммігрантів у світі за останній період зросла до 30 млн. осіб (і це дуже приблизні відомості, оскільки нелегальна імміграція – надзвичайно латентне явище).

З огляду на викладене вище надзвичайної актуальності набуває дослідження діяльності правоохоронних органів України, які здійснюють протидію цьому негативному явищу, адже курс на зміцнення правопорядку в державі, охорону прав, свобод і законних інтересів громадян, забезпечення верховенства права в усіх сферах суспільного життя залишається одним із головних напрямів державного будівництва. Не випадково проблематиці правоохоронної діяльності присвячено значну кількість наукових досліджень, науково-практичних і науково-методичних заходів. Значна їх частина присвячена організації і діяльності правоохоронних органів держави, які наділені широким арсеналом засобів зміцнення порядку і законності, протидії злочинності та правопорушенням, забезпечення прав та законних інтересів громадян, загалом та у міграційній сфері зокрема.

У контексті дослідження окресленої проблеми заслуговує на увагу досвід зарубіжних країн, із якого випливає, що нелегальна імміграція створює реальну загрозу національній безпеці. Тому сьогодні у більшості країн-донорів застосовують комбінований підхід щодо нелегальної імміграції, що поєднує політику “відкритих передніх дверей” для людей, у чиїх в’їздах країна зацікавлена, і політику “закритих задніх дверей” для нелегальних іммігрантів; у цих країнах щорічно розробляється імміграційний план, у якому окреслено основні параметри імміграції, що супроводжуються виділенням необхідних ресурсів. Міграційному законодавству розвинутих країн притаманні: посилення юридичної відповідальності за порушення правил в’їзду до країни; суворе покарання осіб, які брали на роботу нелегальних іммігрантів; легалізація іноземців, котрі працюють як спеціальні сільськогосподарські працівники; амністія нелегальних іммігрантів, які упродовж певного часу постійно проживали у країні. У цих країнах сформовано розгалужену система органів управління міграційними процесами, які відповідають за видачу віз на в’їзд до держави через мережу посольств і консульств за межами країни, а також правоохоронних органів, які протидіють нелегальному проникненню іммігрантів.

Звичайно, заходи безпеки, які вживають уряди, є нагальною потребою, але сугестивний підхід приховує дуже небезпечну тенденцію, що може в будь-який момент трансформуватися й перерости у значні міжнародні конфлікти. Попередити це можливо тільки вкрай зваженою політикою, яка б передбачала захист прав мігрантів усіх категорій та заходи протидії нелегальній імміграції, що безпосередньо пов’язана з організованою злочинністю й тероризмом.

Отже, нелегальна імміграція як явище міжнародного життя спричиняє національну, політичну, економічну, демографічну, етнокультурну і найголовніше – кримінальну загрозу безпеці Української держави. Але ця проблема в сучасних умовах є не тільки внутрішньою для України. Для її розв’язання необхідні спільні зусилля багатьох країн, усього світового співтовариства через підписання виважених міждержавних угод та створення комплексних цільових програм щодо запобігання нелегальній імміграції.

Окреслена проблема є досить актуальною і тривалий час була в центрі уваги українських та зарубіжних науковців. За останні роки в Україні кількість публікацій із цих питань значно зросла. Окремі аспекти проблеми було висвітлено у працях В. Андрієнка, О. Бандурки, О. Брайчевської, С. Бритченка, П. Бурлака, І. Василенка, О. Джужи, О. Кузьменко, А. Кучерова, О. Малиновської, А. Мацка, Т. Мінки, А. Мозоля, С. Мосьондза, В. Новіка, В. Олефіра, В. Палька, О. Піскуна, Н. Побєди, О. Позняка, І. Прибиткової, Ю. Римаренка, В. Суботенко, Ю. Тодики, Н. Тиндик, С. Чеховича, Ю. Шемшученка, М. Шульги, О. Хомри та інших.

З-поміж іноземних дослідників можна виділити праці А. Долгової, А. Міллбенк, Х. Енторф, Дж. Вілкінсона та інших.

Як злочин міжнародного характеру нелегальну імміграцію вивчали І. Бліщенко, Л. Галенська, О. Горбунова, В. Іващенко, Д. Ільман, І. Карпець, К. Левченко, І. Лукашук, В. Набока, В. Неволя, А. Наумов, В. Панов, Ю. Решетов та ін.

Підґрунтям для аналізу окремих аспектів правоохоронної діяльності щодо протидії нелегальній імміграції стали праці В. Авер’янова, І. Бородіна, В. Ковальської, І. Голосніченка, В. Грохольського, В. Дяченко, Н. Клименко, Т. Коломоєць, В. Колпакова, Я. Кондратьєва, С. Лихової, Т. Мацелик, М. Мельника, В. Молдована, Н. Нижник, В. Ортинського, В. Осадчого, О. Остапенка, В. Пєткова, Т. Пікулі, О. Рябченко, М. Стрельбицького, М. Хавронюка, В. Шамрая, Ф. Шиманського, Х. Ярмакі та ін.