НЕІЗОЛЯЦІЙНІ ЗАПОБІЖНІ ЗАХОДИ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

Короткий зміст

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Виконання завдань кримінального процесу, як правило, неможливе без застосування заходів кримінально-процесуального примусу й особливого їх різновиду – запобіжних заходів. У зв’язку з цим до них прикуто увагу багатьох дослідників. Уперше, в 1868 році, через чотири роки після прийняття Статуту кримінального судочинства (далі – Статуту), видатним вітчизняним вченим-правником О.Ф. Кістяківським було захищено докторську дисертацію, присвячену запобіжним заходам.

Пізніше запобіжні заходи досліджували Ю.П. Аленін, І.А. Богова, В.П. Бож’єв, Є.Г. Васильєва, А.В. Величко, С.І. Вершиніна, В.Г. Гончаренко, П.В. Гридюшко, Ю.М. Грошевий, Т.В. Данченко, О.Є. Духін, З.Д. Єнікєєв, М.І. Капінус, О.В. Капліна, Є.Г. Коваленко, Ю.Д. Лівшиц, Л.М. Лобойко, П.І. Люблінський, В.Т. Маляренко, О.В. Медведєва, Р.І. Мельник, О.Р. Михайленко, В.А. Михайлов, М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, І.В. Овсянников, Ю.Г. Овчинников, В.В. Онопенко, І.Л. Петрухін, П.П. Пилипчук, І.В. Пільгуй, О.П. Рижаков, В.В. Рожнова, В.В. Скворцов, В.В. Сташис, Н.В. Ткачова, О.М. Толочко, І.Л. Трунов, Л.Д. Удалова, В.І. Чорнобук, Д.А. Чухраєв, В.П. Шибіко, І.С. Яковець та ін.

У працях зазначених науковців досліджувалися лише загальні для всіх запобіжних заходів категорії (поняття запобіжних заходів, їх специфічні правові властивості, підстави застосування тощо) або тільки окремі види неізоляційних запобіжних заходів. У них не досліджено неізоляційні запобіжні заходи як окреме системне утворення. Разом з тим, здійснений ними глибокий аналіз окремих неізоляційних запобіжних заходів являє собою необхідний фундамент для якісного комплексного дослідження системи кримінально-процесуальних неізоляційних запобіжних заходів.

Практика Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) виявила недосконалості українського кримінально-процесуального законодавства, що, зокрема обумовлюють не завжди виправдане поширене застосування в Україні такого запобіжного заходу, як взяття під варту. Це пояснюється наявністю неефективної системи неізоляційних запобіжних заходів, яка не здатна забезпечити рівновагу між правами підозрюваного (обвинуваченого) та умовами, необхідними для забезпечення ефективного розслідування злочину. Деякі неізоляційні запобіжні заходи, передбачені чинним Кримінально-процесуальним кодексом України (далі – КПК), які могли б бути альтернативою взяттю під варту, майже не застосовуються, бо є неефективними. Втратив колишню ефективність такий запобіжний захід, як порука громадської організації або трудового колективу. Багато складнощів у слідчій практиці виникає із застосуванням інших неізоляційних запобіжних заходів.

Викладене свідчить про неефективність існуючої системи неізоляційних запобіжних заходів, а отже, про необхідність її вдосконалення відповідно до вимог Конституції України та міжнародних нормативно-правових актів щодо забезпечення прав людини. Саме на цьому наголошується в п.1.8 Плану заходів, затвердженому Указом Президента України № 39/2006 від 20 січня 2006 року „Про План заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи”.

Науковим завданням роботи є комплексне теоретичне дослідження системи неізоляційних запобіжних заходів, їх регламентації з метою виявлення можливих недоліків та наукове обґрунтування пропозицій щодо вдосконалення як системи неізоляційних запобіжних заходів, так і їх правової регламентації.