МОДЕРНІЗАЦІЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ: МЕХАНІЗМИ ІНСТИТУЦІЙНОГО РЕГУЛЮВАННЯ Автореферат

У вступі розкрито актуальність теми, визначено об’єкт і предмет, мету та завдання дисертаційної роботи, подано методи дослідження, сформульовано наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, висвітлено апробацію результатів та структуру дисертації.

У першому розділі – «Теоретичні та організаційно-правові засади модернізації вищої освіти України на початку ХХІ століття» – проаналізовано наукові праці за темою дисертації, визначено вплив чинників інституційного середовища на модернізацію вищої освіти України.

Досліджено, що вплив глобалізації зумовлює потребу оновлення освітньої парадигми. Опрацьовано праці С. Андрейчука, В. Андрущенка, В. Вікторова, Д. Дзвінчука, О. Дубровки, К. Корсака, В. Лугового, В. Огаренка, В. Плавича, І. Сікорської, Н. Ткачової та інших, які зробили вагомий внесок у вивчення цивілізаційних передумов становлення нової парадигми освіти, аналіз державного управління модернізацією вищої школи, вивчення кризових явищ традиційної освітньої системи України. Здійснено теоретичний аналіз особливостей розвитку освіти третього тисячоліття, який сприяє чіткому осмисленню потреби формування «суспільства знань» та усвідомленню його широкомасштабності, розумінню суті модернізаційних освітніх процесів.

Акцентовано увагу на тому, що формування нової освітньої парадигми вимагає вивчення впливу глобалізації (вектори впливу: «світова економіка – національна держава»; соціальні аспекти глобалізації; глобалізація в системі «людина-природа»; глобалізація в системі «людина-суспільство»; глобалізація в системі «людина-технології» тощо) на інституційне середовище розвитку вищої освіти й застосування фінансово-економічного, організаційно-управлінського, політико-правового, ідеологічного та інших механізмів інституційного регулювання модернізаційних процесів для реалізації мети – створення конкурентоспроможної освіти в Україні, яка у свою чергу має безпосередній вплив на політичні, економічні, правові чинники інституційного середовища.

Висвітлено основні кризові моменти традиційної системи освіти, розроблено пропозиції щодо їх модернізації з урахуванням принципу децентралізації управління та застосуванням механізмів регулювання модернізаційних процесів у вищій освіті України. Констатовано, що існуюча сьогодні традиційна система освіти не задовольняє потреби суспільства й у боротьбі за якість та конкурентоспроможність вимагає поряд із існуючими нормами інтенсивного вивчення та впровадження механізмів інституційного регулювання вищої освіти, а також формування нової освітньої політики.

Привернено увагу до потреби висвітлення у наукових дослідженнях аспектів розвитку процесу регулювання вищої освіти в контексті взаємовпливу політико-правової, фінансово-економічної, екологічної, соціокультурної та освітньої модернізації українського суспільства. Підсумовано, що врахування взаємодії та взаємовпливу освітньої та інших інституцій сприятиме ефективному веденню державної освітньої політики, спрямованої на реформування державного управління освітньою галуззю в напрямку переходу до державно-громадського управління вищою освітою, проведення активної науково-дослідної діяльності, налагодження партнерських зв’язків та затвердження спільних програм із європейськими університетами, доступності та безперервності освіти для всіх людей, поєднання університетської автономії та державного контролю, законності, антикорумпованості, підвищення якості освіти, інноваційності тощо.

Проаналізовано правовий механізм державного регулювання розвитку національного простору вищої освіти, виокремлено позитивні моменти проекту нового Закону України «Про вищу освіту» та висвітлено проблемні місця, які потребують детального перегляду, вивчення пропозицій щодо їх усунення. У цьому ракурсі запропоновано вдосконалити законодавчу базу шляхом розробки документів стосовно децентралізації управління вищою освітою, надання ВНЗ максимальної автономії та можливості самоврядування, покращення якості освіти; вирішення питань дублювання функцій на різних рівнях та гілках управління тощо. Акцентовано увагу на важливих аспектах, які потребують законодавчого закріплення: підвищення компетентності управлінців державного, регіонального рівнів та керівників ВНЗ, аналіз і оцінка їх діяльності, яка має суттєвий вплив на розвиток держави через модернізацію освітньої сфери; законодавче закріплення відповідальності за якість надання освітніх послуг, виконання законодавства в освітній галузі та ін. Визначено та доведено важливість застосування організаційно-правового механізму державного регулювання розвитку вищої освіти. Проаналізовано законодавчі, фінансово-економічні важелі та державну ідеологію, як такі, що сприятимуть впливові держави через суб’єктів освітньої діяльності на модернізацію вищої освіти. Розглянуто модернізацію як певну ідеологію, навколо якої будуються конкретні реформи, що ведуть до масштабних якісних змін у державі через взаємозв’язок освіти із культурними, політичними, економічними та іншими інституціями. Встановлено, що модернізація створює засади для оновлення всіх сфер функціонування країни у випадку визначення модернізації системи вищої освіти України, як визначального чинника розвитку всього суспільства. Зосереджено увагу на основних напрямках модернізації вищої освіти України.

Актуалізовано питання інституційного регулювання модернізації вищої освіти. Запропоновано державне регулювання вищої освіти розглядати як діяльність центральних органів державної влади в напрямку створення умов, пріоритетів та обмежень формування середовища розвитку вищої освіти України.

З’ясовано та доведено, що регулювання модернізації вищої освіти України повинно відбуватися з урахуванням чинників інституційного середовища. Здійснено аналіз впливу правових, економічних, євроінтеграційних, соціокультурних, політичних чинників інституційного середовища на модернізаційні процеси у вищій освіті нашої держави. Зважаючи на структурні і функціональні зміни інституційного середовища розвитку освіти та інші процеси в галузі освіти, вказано на потребу оновлення механізмів інституційного регулювання.

Обґрунтовано визначення модернізації вищої освіти як комплексного процесу реформування існуючих та створення нових політичних, правових, економічних, суспільних та інших інституцій, які безпосередньо впливають на розвиток української вищої освіти.

У другому розділі – «Трансформація механізмів інституційного регулювання вищої освіти: практика країн постсоціалістичного простору», базуючись на проведеному аналізі нормативно-правової бази у сфері вищої освіти, програм реформування вищої освіти й інших документів, праць науковців визначено, що вдосконалення освітньої галузі та механізмів інституційного регулювання вищої освіти є важливим завданням Польщі і Росії.

Досліджено зміни механізмів інституційного регулювання вищої освіти Польщі та Російської Федерації, що дало змогу виокремити основні інституції, які визначають хід модернізації вищої освіти. У Польщі, Росії та у нашій державі вагомим є вплив економічних, політичних, правових, соціальних та інших чинників інституційного середовища на трансформаційні процеси в освітній галузі, розвиток яких зумовлює вибір механізмів регулювання модернізації. Констатовано, що Польща та Росія для модернізації вищої освіти використовують фінансово-економічні, політико-правові, організаційно-управлінські механізми у комплексі.

Модернізаційні процеси у політичному устрої Польщі (1989 р.) дали поштовх до вдосконалення правових, фінансово-економічних, організаційно-управлінських механізмів регулювання модернізації вищої освіти країни. Законодавче оформлення здійснено щодо таких аспектів модернізації вищої освіти: децентралізація та відкритість системи самоврядування із залученням громадськості; повернення автономії навчальним закладам; створення Конференції ректорів ВНЗ, яка має право накладати вето на будь-які нормативні документи та рішення, що безпосередньо стосуються змісту та організації навчального процесу, визначає вектори розвитку вищої освіти Польщі, є каталізатором усіх модернізаційних процесів країни у сфері освіти; підтримка приватного освітнього сектора; розмежування впливу різних рівнів управління; врегулювання сфери діяльності громадських організацій тощо.

Зафіксовано зміни шляхом застосування організаційно-управлінського та правового механізмів регулювання: скорочення кількості навчальних закладів з акцентом на потужні регіональні університети, що в процесі навчальної та науково-дослідної роботи зможуть забезпечити необхідну якість вищої освіти; обмеження компетенції Міністерства національної освіти у сфері вищої освіти та центральних органів державної влади й ін. Названі зміни в управлінні вищою освітою у Польщі свідчать про перехід на новий рівень управління – державно-громадський, що паралельно супроводжувався наданням ВНЗ повної автономії.

Звернено увагу на проблеми Польщі, аналогічні до українських, що потребують першочергового розв’язання на рівні держави – вплив демографічного чинника (демографічна криза, міграційні процеси тощо) на розвиток вищої освіти у Польщі. Для зменшення втрат інтелектуального потенціалу нації польські науковці пропонують застосовувати різноманітні механізми регулювання: зміна фінансування освіти, створення кращих умов для праці та наукових досліджень працівників та студентів, налагодження взаємодії між освітою та економікою тощо. Виокремлено ключові проблеми вищої освіти фінансово-економічного плану, які потребують ефективного функціонування фінансово-економічного механізму регулювання: фінансові обмеження; покращення оплати праці наукових працівників; створення більш гнучких механізмів в умовах оплати навчання та її фіксованого рівня; встановлення ефективної системи державного контролю автономних державних та недержавних ВНЗ в умовах зростання їх самостійності; врегулювання умов створення та ліквідації навчальних закладів та ін.

Досліджено досвід регулювання модернізаційних процесів у вищій освіті Росії та показано, що всі дії у цьому руслі спрямовані на те, щоб шляхом застосування механізмів регулювання змінити характеристики вищої освіти, а саме: підвищити якість підготовки тих, хто навчається; вдосконалити структуру підготовки за рівнями та спеціальностями професійної освіти у відповідності до потреб народного господарства й економіки; розвивати самостійність та ініціативу освітніх закладів при одночасному посиленні централізованого управління з неформальним включенням у нього суспільної складової у вигляді дорадчих органів.

Здійснено ґрунтовний аналіз нормативно-правових документів у галузі вищої освіти. Детально проаналізовано програму розвитку освіти в Російській Федерації «Освіта і розвиток інноваційної економіки: впровадження сучасної моделі освіти в 2009-2012 рр.», яка може стати зразком для України в таких напрямках, як соціальна спрямованість, інноваційність, безперервність освіти, законодавчий та фінансовий супровід модернізаційних процесів в освітній сфері та ін. Короткий аналіз процесу та умов створення федеральних університетів у Росії дозволив припустити, що успішне виконання ними запланованих завдань допоможе виходу російської вищої освіти на світовий рівень. Цьому сприяє і значна фінансова підтримка держави. Такі факти підкреслюють, що вища освіта у Росії посідає провідне місце у масштабних планах державного рівня та є основою всіх модернізаційних процесів у Російській Федерації.

Зазначено, що досвід Росії та Польщі є цінним для реформування української освіти й виокремлено ті проблеми, роль регулятивного впливу держави у напрямку подолання яких шляхом створення сприятливого інституційного середовища є незаперечною: забезпечення повної доступності вищої освіти і вирівнювання шансів на освіту для громадян; стимулювання наукових досліджень, розвитку ВНЗ та реалізації наукової політики й політики у сфері наукових досліджень при співпраці з відповідними інституціями, що в них зацікавлені; відповідальність держави за вдосконалення нормативно-правової бази в галузі освіти; розширення самостійності, автономії навчальних закладів у виборі програм, змісту навчання, розвитку самоуправління, залученні студентів до управління ВНЗ тощо; призупинення процесу «відтоку мізків» із держави; реалізація антикризових заходів у галузі освіти; диверсифікація вищої освіти; створення механізмів зворотнього зв’язку освіти з суспільством, тобто системи зовнішньої оцінки діяльності у сфері освітніх послуг; удосконалення механізму багатоканального фінансування; підвищення різнобічної активності держави у напрямку модернізації освіти тощо; покращення ефективності діяльності навчальних закладів шляхом збільшення законних можливостей для здійснення власної кадрової політики, оплати праці та визначення завдань для наукових працівників; зменшення протиборства між державними та недержавними ВНЗ шляхом надання спільних прав для всіх типів навчальних закладів.

Акцентовано, що нове коло розвитку української вищої освіти має ґрунтуватися на системній і відповідальній державній освітній політиці, вивченні впливу правових, політичних, євроінтеграційних, фінансово-економічних, соціокультурних та інших інституцій на модернізаційні процеси у вищій освіті України. Одним із шляхів здійснення державного регулювання розвитку вищої освіти є осмислення та продумане застосування в українських реаліях досягнень досліджуваних країн з урахуванням відмінностей систем освіти в цих країнах та різниці у впливах чинників інституційного середовища на модернізаційні процеси в освітній сфері, що визначає можливості ефективного застосування у процесі модернізації тих чи інших механізмів регулювання.

У третьому розділі – «Удосконалення механізмів інституційного регулювання вищої освіти України» – обґрунтовано пріоритетність освітньої галузі в інституційному регулюванні; ідентифіковано ключові чинники впливу на механізми інституційного регулювання вищої освіти й розроблено пропозиції щодо вдосконалення механізмів інституційного регулювання модернізації вищої освіти.

Констатовано, що сьогодні відбувається процес перетворення вищої освіти в рушійну силу розвитку людства, в один із важливих чинників розвитку цивілізації. Виходячи із факту, що освіта є фактором визначення майбутнього людини, а відтак – економіко-політичного, морального, духовного потенціалу суспільства й цивілізації загалом, автором доведено пріоритетність для державного будівництва освітньої сфери. Думки дослідника обґрунтовано тим, що: розвиток освіти є комплексним напрямом діяльності, оскільки у здійсненні державної освітньої політики беруть участь усі складові державного механізму як по горизонталі, так і по вертикалі, держава регулює процеси у сфері освіти за допомогою різних органів, які в цілому складають систему суб’єктів регулювання у сфері освіти; здійснювана Україною освітня функція має свій предмет, тобто коло суспільних відносин у сфері освіти, на які зі сторони держави здійснюється регулятивний вплив – педагогічні, організаційні, управлінські, ряд конституційно-правових, трудових, сімейних та інших правовідносин, що знову ж таки підтверджує комплексний напрям впливу освіти на інші інституції; розвиток освіти – це обов’язок, здатність та потенційні можливості досягати державою певних завдань та цілей як у галузі освіти, так і в інших сферах країни.

Обґрунтовано пріоритетність вищої освіти та її провідну роль у покращенні інституційного середовища України, оскільки якість вищої освіти визначає конкурентоспроможність країни, через вплив політико-правових, економічних, соціокультурних, технологічних та інших чинників, які можуть забезпечити конкурентоздатність української вищої освіти та зміцнити її роль.

У дослідженні доведено вплив домінантних у суспільстві соціокультурних, економічних, політико-правових та інших інституцій на модернізаційні процеси у вищій освіті України й підсумовано, що досконала система інституційного регулювання здатна грамотно, гнучко і миттєво реагувати на зміни, спроможна запобігти негативним тенденціям розвитку держави.

Автором проведена ідентифікація ключових чинників (економічних, політико-правових, соціокультурних, демографічних, географічних та ін.) на вищу освіту, які стали поштовхом до адаптації методики ЕТОМ-аналізу до освітнього середовища. У розділі опрацьовано результати опитування за методикою впливу загроз і можливостей макросередовища – ЕТОМ-аналізу, відповідно до яких сформульовано пропозиції щодо вдосконалення механізмів інституційного регулювання вищої освіти. За результатами дослідження засвідчено факт наявності значної кількості проблем економічного, соціокультурного, політико-правового, технологічного, конкурентного, географічного та демографічного характеру, що суттєво знижують можливості втілення ідей модернізації вищої освіти та вимагають оновлення механізмів інституційного регулювання.

Аналіз результатів дослідження дозволив констатувати наявність суттєвих загроз із компонентів економічного та політико-правового чинників. Найбільшими загрозами із компонентів політико-правового чинника є політична нестабільність у державі (3119 балів), стан державної політики щодо покращення інвестиційної привабливості української освіти, модернізації нормативно-правових та організаційно-економічних механізмів, які сприятимуть збільшенню позабюджетних надходжень в освіту (2537 балів), рівень адаптованості нормативно-правової бази до євроінтеграційних освітніх процесів (1770 балів); із компонентів економічного фактора – рівень фінансування освіти (2538 балів), заробітна плата працівників освіти (2084 бали), економічна ситуація в країні (1644 бали).

Окрім реальних загроз для розвитку вищої освіти, що потребують термінового реагування відповідних органів державного управління висвітлено значний потенціал можливостей, що на сьогодні вже мають тенденцію розвитку та визначаються науковцями як позитивні аспекти. У соціокультурному чиннику – це особистісна орієнтація в освіті у поєднанні з гармонійним розвитком особистості, суб’єкт-суб’єктні відносини, збереження та відродження національних традицій, цінностей, гуманізація та демократизація освітнього процесу; у політико-правовому – право ВНЗ на здійснення функції ініціатора розвитку та активного учасника соціально-економічного, науково-технічного та суспільно-політичного життя країни; у технологічному – це систематична розробка державних інноваційних програм, проектів у науково-технічній галузі, державний пріоритет розвитку науки і техніки; у конкурентному – модернізація освітньої системи, врахування феномену «старіння знань», осучаснення організації навчально-виховного процесу тощо. Як позитивний, так і негативний вплив на розвиток освітньої галузі мають також компоненти демографічного та географічного чинників.

Опрацьовані матеріали дослідження дають підставу стверджувати, що для виходу вищої освіти на європейський рівень потрібно модернізувати вищу освіту України та вдосконалювати політико-правовий, організаційно-управлінський, фінансово-економічний механізми інституційного регулювання. Одним із комплексних механізмів, що допоможе вирішити низку питань як економічного, так і політичного, соціального та іншого характеру є покращення інвестиційної привабливості України, що повинно відображатися у державній економічній політиці.