ТЕХНОЛОГІЇ ПСИХОЛОГІЧНОГО КОНСУЛЬТУВАННЯ У ОРГАНАХ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність дисертаційного дослідження, розкрито ступінь розробленості проблеми, вказано на її зв’язок із науковими напрямами досліджень Національної академії державного управління при Президентові України; сформульовано мету і завдання, визначено об’єкт, предмет і гіпотезу дослідження, охарактеризовано використані в дисертації методи дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, наведено дані щодо впровадження й апробації результатів наукової роботи, вказано загальні відомості про публікації за темою дослідження, зазначено структуру дисертації та її обсяг.

У першому розділі – “Теоретичні та науково-методологічні засади технологій психологічного консультування” – здійснено системний аналіз стану дослідження проблеми й наявних підходів до її розв’язання в зарубіжній і вітчизняній науковій літературі.

Виходячи з основних складових сучасної психологічної концепції управління дисертант зазначає, що для забезпечення соціально-психологічних засад державно-управлінської діяльності необхідним є використання психологічних послуг і психологічної допомоги як технологій у процесі здійснення психологічного супроводу в органах державної влади, визначення критеріїв ефективності державно-управлінських рішень, оцінювання їх результатів і взагалі розв’язання комплексу державно-управлінських проблем.

Такі твердження автора базуються на дослідженнях зарубіжних учених Г.Ласвелла, Дж.Андерсена, М.Фоллетта і Е.Мейо, які підвищення продуктивності праці розглядали як результат справляння впливу на людину й регулювання людських стосунків, та висновках Д.Мак-Грегора, який вказував на залежність ефективності роботи будь-якої організації від людського чинника.

Серед українських дослідників, праці яких можуть бути використані як теоретико-методологічна база в процесі дослідження психологічних технологій в органах державної влади, автор відзначає роботи Л.Орбан-Лембрик, М.Головатого, Г.Почепцова, В.Князєва, В.Ребкала, в яких проаналізовано вплив психологічних технологій на політичну діяльність та виділено психологічний аспект у дослідженні політики й державного управління.

Окрему увагу в роботі приділено психологічним розробкам, зокрема З.Фройда, К.Юнга, А.Адлера, Е.Фрома, К.Роджерса, які розглядали психологічне консультування як засіб допомоги окремим особам і організаціям. К.Роджерс акцентував увагу, серед іншого, на можливості застосування технологій психологічного консультування в політичній сфері.

Комплексний аналіз історичних передумов застосування технологій психологічного консультування в органах державної влади дав підстави визначити розвиток економічної та соціальної сфер суспільства як фактор, що зумовив появу менеджменту державного управління та спрямував дослідження психологічних технологій на підвищення економічної ефективності виробництва, оптимізацію процесу управлінської діяльності та створення нових систем управління.

Як самостійна галузь дослідження консультативна психологія виокремилась у міру усвідомлення вченими і практиками специфіки процесу психологічного консультування. Ідеї професора психології В.Джеймса про те, що емоції й дії, так само як і мислення та розум, є важливою складовою людського існування, сприяли становленню консультування як самостійної дисципліни.

Практичне використання технологій психологічного консультування базується на визначених процедурах, в основу яких покладено теоретичні положення найбільш відомих наукових шкіл, що суттєво вплинули і продовжують впливати на теорію і практику управління. Порівняння різних психологічних напрямів доводить доцільність їх застосування у процесі аналізу соціально-психологічних складових управлінської діяльності.

Технології психологічного консультування як метод удосконалення практики державно-управлінської діяльності в Україні спрямовані на забезпечення когнітивної та інноваційної складових державно-управлінської діяльності. Це актуалізує потребу дослідження психологічних технологій як об’єкта науки державного управління, що зумовлені специфікою державно-управлінської діяльності і визначаються як процес, спрямований на оптимізацію, актуалізацію додаткових сил і здібностей суб’єкта управління засобом спеціально організованого спілкування.

Визначено, що уникнення та ігнорування психологічних термінів, знань та технологій у сфері державного управління України призводить до створення навколо державного управління міфологічного поля, яке не дозволяє системно аналізувати процеси, що відбуваються в державно-управлінському середовищі, з погляду людських стосунків та наявних конфліктів, а також перешкоджає детальному вивченню, аналізу та застосуванню психологічних знань в органах державної влади. Таке упередження призводить до обмежень у розвитку та професійній діяльності працівників органів державної влади, оскільки саме на несвідоме сприйняття інформації та технології подолання психологічного опору орієнтована практика та більшість РR-технологій, що застосовуються в сучасному світі. Цей висновок підтверджений практичними дослідженнями Г.Ласвелла про значення несвідомих впливів на особистість управлінця при прийнятті державних та політичних рішень та його переконанням, що психологічний чинник перебуває в центрі розуміння політики влади. Поділяємо думку вченого про необхідність практичного застосування навичок психологічної інтерпретації для врахування несвідомих причин і розуміння існуючих глибинних конфліктів як складової інтуїції особистості керівника та підвищення індивідуальної психологічної компетенції в усіх сферах особистого та суспільного життя, в тому числі й державного управління.

Адаптація світового досвіду практичної психології до українських національних особливостей відкриє ширші можливості для застосування технологій психологічного консультування як ефективного інструменту оптимізації державно-управлінської діяльності.

Визначення власної належності до існуючої концепції та світосприйняття є підвалинами, що визначають процес і процедуру психологічного консультування в органах державної влади.

Головна ідея системного психологічного консультування для органів державної влади може бути сформульована як зміна парадигми традиційного лінійного мислення в діяльності структурних підрозділів органів державної влади на системне.

Оскільки зміни в управлінні обумовлюють підвищення вимог до керівників та їх психологічної компетентності, зростає потреба в управлінцях, які мають лідерські якості, вміють мотивувати людей на реалізацію державно-управлінських завдань, здатні усвідомлювати та аналізувати процеси розвитку особистості, групи та організації; володіють навичками функціональної комунікації, отримання зворотного зв’язку, рефлексії, саморегуляції, усвідомлення; мають розвинений емоційний інтелект та здатні швидко адаптуватись до нових умов і приймати креативні рішення.

Для цього необхідні спеціально підготовлені фахівці, зміст діяльності яких передбачає застосування психологічних технологій у процесі вирішення проблем (чи пошуку шляхів вирішення) у професійній і особистісній сферах. Необхідною професійною якістю психолога-консультанта є його обізнаність у всіх теоретичних підходах до здійснення процесу психологічного консультування.

Для збільшення впливу технологій психологічного консультування на процес управління потрібно впровадження комплексного підходу, що може бути реалізовано через здійснення психологічного супроводу державно-управлінської діяльності.

Розглядаючи можливості застосування технологій психологічного консультування в органах державної влади, автор акцентує увагу на розв’язанні психологічних питань у контексті державно-управлінської діяльності.

У другому розділі – “Психологічне консультування у діяльності органів державної влади України” – досліджуються особливості та перспективи впровадження психологічного консультування, обґрунтовуються необхідність реалізації психологічної концепції управління персоналом і загалом важливість психологічних інновацій нарівні із соціальними та економічними.

У роботі проаналізовано і зіставлено наявні визначення сутності процесу консультування та зроблено висновок, що в найбільш загальному вигляді його можна визначити як діяльність, змістом якої є допомога керівникам у розв’язанні проблем їхніх організацій; як процес надання допомоги колективу (чи групі осіб) у вирішенні питань організації; як психологічні послуги, що їх надають незалежні спеціалісти. Зазначено, що психологічне консультування в органах державної влади розглядається як процес, спрямований на допомогу людині у вирішенні (чи пошуку шляхів вирішення) проблем і подоланні труднощів психологічного характеру.

У дослідженні вказується, що технології психологічного консультування застосовуються, насамперед, як процесуальні, тобто спрямовані на забезпечення соціально-психологічних умов державно-управлінської діяльності через здійснення соціально-психологічного супроводу управлінського процесу.

Очікуваними результатами їх упровадження є: оптимізація управлінської діяльності й сприяння психічному здоров’ю особистості, попередження “вигорання”, підвищення витривалості до стресів, адаптація в соціальній та емоційній сферах, розширення власних ресурсів, підвищення психологічної компетентності, толерантності, сприяння особистісному зростанню державних службовців і водночас поліпшенню взаємовідносин та морального клімату в державних установах.

За допомогою структурно-функціонального аналізу встановлено, що категоріальний апарат психологічного консультування має теоретичні й прикладні відмінності порівняно з найбільш дослідженими в науці державного управління поняттями (управлінське консультування, політичне консультування, публічне консультування, політичний аналіз, політична аналітика, консалтинг).

Уперше в контексті державно-управлінської діяльності проаналізовано можливості застосування коучингу як прикладного інструментарію (основи якого фіксуються відповідними теоретичними положеннями, методико-технологічними моделями й логіко-методологічними принципами) і як окремого виду консультування для управлінців, метою якого є допомога персоналу органів державної влади в покращенні їх професійної діяльності, досягненні цілей та вирішенні управлінських завдань.

Як технологія, що передбачає демократичний стиль керівництва та сформоване системне мислення, коучинг базується на певним чином організованій техніці запитань, на основі співробітництва і налагодження зворотного зв’язку. Як компетенція менеджменту – це певний тип лідерства, що зумовлює особистісний розвиток через взаємодію з командою.

Зіставлення наявних визначень сутності процесу консультування доводить доцільність його застосування в процесі аналізу специфічних впливів, владно-управлінських відносин, організації суспільного життя в поєднанні з вивченням закономірностей впливу суспільної свідомості людей на мотивацію та соціально-психологічну складову управлінської діяльності.

У найбільш загальному вигляді консультування в системі органів державної влади визначається як спеціально організований процес надання допомоги керівникам, колективу (чи групі осіб) у розв’язанні проблем державно-управлінської діяльності та підвищення соціально-психологічної компетенції людей.

Спираючись на дослідження М.Ільїна, Г.Ласвелла, Р.Нельсон-Джоунс, В.Парсонса, Л.Карамушки, Л.Нестеренко, Н.Нижник, О.Машкова, О.Оболенського, Л.Орбан-Лембрик та ін., які характеризують технології прийняття рішень як системоутворюючий елемент та необхідну умову ефективності політико-технологічного інноваційного процесу, дисертант зосереджує увагу на аналізі можливостей застосування системного підходу в психологічному консультуванні в органах державної влади, принципах його здійснення, етичних аспектах та описує прикладні аспекти психологічного консультування як засобу оптимізації управлінської діяльності.

Зазначається, що оскільки управлінська підсистема представлена спільною діяльністю великої групи ієрархічно взаємопов'язаних управлінців, це дає змогу аналізувати із системної точки зору способи їх взаємозв'язку та розглядати індивідуальні результати в контексті цілісної колективної управлінської діяльності.

У роботі здійснено порівняння та аналіз окремих концепцій у рамках системного підходу (комунікаційної, структурної, генеалогічної, стратегічної, кібернетичної, конструктивізму, концепції гомеостазу, дисипації, аутопоезу, самореферентності, синергетики, соціального конструктивізму, наративу та філософії постмодерну).

На основі теоретичних положень системного консультування та концепції ефективного розвитку систем автором сформульовані основні характеристики системи органів державної влади України, яка формує в державних службовців певні “системні якості”, є визначальною для утворення особливостей її структурних елементів та має здатність до саморегуляції.