СИСТЕМА СТРАТЕГІЧНОГО ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ АГРАРНИМ СЕКТОРОМ В УМОВАХ РЕФОРМУВАННЯ Автореферат

У вступі обґрунтована актуальність теми, визначені мета і завдання дослідження, показана наукова новизна і практичне значення роботи, форми апробації і реалізації результатів, методи дослідження.

У першому розділі – „Теоретико - методологічні основи стратегічного державного управління аграрним сектором” досліджено суть і принципи формування системи стратегічного державного управління аграрним сектором, визначений вплив аграрної реформи на процеси управління в галузі, розглянуті особливості формування механізму стратегічного державного управління аграрним сектором.

Визначено, що теоретичні основи наукового управління були закладені класиками М. Вебером, А. Файолем, Ф. Тейлором, Г. Емерсоном на початку XX століття. В рамках старого підходу стратегічне управління трактується у вузькому сенсі, по суті ототожнюючи останнє із стратегічним плануванням (А. Чандлер). Так, У. Глюк відзначав,що стратегія є єдиним організаційним планом, що дозволяє сподіватися на досягнення довгострокових цілей. У свою чергу, Д. Куїнн визначав стратегію як план, що інтегрує основні організаційні цілі, політику і передбачувані дії в єдине ціле. Новий підхід до розуміння суті стратегічного державного управління пов'язаний з ім'ям американського вченого Р. Мінцберга, який одним з перших дав ширше тлумачення процесу стратегічного управління: стратегія є не тільки планом, а й комплексом рішень і дій. І. Ансофф розмежовує стратегічне планування і стратегічне управління, визначаючи, що стратегічне планування – аналітичний процес, а стратегічне управління – організаційний.

У працях вітчизняних учених (П. П. Борщевський, П. І. Гайдуцький) стратегія визначається як сукупність раціональних прийомів досягнення довготривалих цілей в умовах нестабільності зовнішнього середовища. У свою чергу, О. М. Оніщенко, М. Ф. Кропівко і В. П. Рябоконь трактують стратегічне державне управління як систему управління, засновану на розробці й реалізації стратегії. Є. В. Ніколаєв відзначає, що стратегічне державне управління – це реалізація стратегії в часі й управління процесом її реалізації з урахуванням нових обставин. У той же час Л. М. Клецький і В. П. Ситник відзначають відсутність сталої термінології у питаннях стратегічного державного управління у вітчизняній теорії і практиці.

Зроблено висновок, що у вітчизняній економічній літературі, втім, як і в зарубіжній, до теперішнього часу не існує загальновизнаного визначення розглянутих вище базових понять. Таке положення, на нашу думку, зумовлене недостатньо глибоким опрацьовуванням основ стратегічного державного управління, що відповідають сучасному етапу розвитку наукової думки.

Вихідною ідеєю, що відбиває сутність концепції стратегічного державного управління, є взаємозв’язок та взаємовплив зовнішнього і внутрішнього середовища. Стратегії в цьому разі виступають як інструменти досягнення цілей, а для реалізації стратегій необхідно, щоб аграрний сектор економіки функціонував у стратегічному режимі.

Встановлено, що раціональним розвитком теорії стратегічного державного управління в аграрному секторі економіки в даний час є включення розробки стратегії в контекст теорії маркетингу. Саме принципи маркетингової теорії можуть забезпечити комплексний і системний розгляд всіх найважливіших чинників, які необхідно врахувати при розробці ефективної стратегії держави. Виходячи з вищесказаного, пропонується визначення стратегічного державного управління як процесу розробки і реалізації рішень держави щодо формування майбутнього положення ринкового суб'єкта (динаміки його переміщення в середовищі ринкових параметрів) у контексті певної маркетингової концепції, в умовах прояву ризиків різного виду і при існуючій обмеженості ресурсів управління.

Суттєвою відмінністю пропонованого підходу, що включає процес стратегічного управління в парадигму маркетингової теорії, від раніше використовуваних, є те, що при цьому розширюється поняття «система» стосовно економічних об'єктів. У рамки такої економічної або бізнес-системи в цьому випадку можуть бути включені елементи, що раніше були віднесені до зовнішнього середовища, на основі яких можлива організація цілеспрямованих управлінських маркетингових дій, хоча такі дії і мають опосередкований характер. Стратегічне державне управління має обмежуватися рамками державної власності та його об’єктів, стоcовно яких держава (в особі органів державного управління) правомочна здійснювати як функції управління власністю, так і функції оперативного управління, якщо це передбачено установчими документами.

Кардинальні зміни соціально-економічної системи й інституційні перетворення в аграрній сфері країни, що проходять останнім часом, чинять істотний вплив на поведінку суб'єктів господарської діяльності. Трансформації в економіці викликають корінні зміни в організації, методах і технології управління. Зміст інституційних перетворень в аграрній сфері, що охоплюють реорганізацію існуючих підприємств, створення нових інститутів господарства і стимулювання економічної активності, включає напрями: проведення прискореної приватизації; формування вторинного ринку землі, капіталів і нерухомості; забезпечення рівних умов господарської діяльності та інвестування для всіх господарюючих суб'єктів; полегшення процедур реєстрації нових підприємств, спеціальні заходи з підтримки фермерства і розвитку конкуренції; впорядкування і забезпечення стабільності законодавства, що регулює господарські відносини. Саме тому особливої актуальності набувають питання побудови узгодженої системи орієнтирів у розвитку аграрного сектора економіки й інструментарію їх досягнення, які відповідають ситуації, що склалася на агропродовольчому ринку.

Виявлені в процесі проведеного дослідження чинники ринкового середовища, що істотно впливають на вироблення стратегії ефективного державного регулювання аграрного сектора економіки, полягають в тому, що відсутність цілісної загальної концепції управління приводить до побудови неадекватної системи державного управління на державному і місцевому рівнях, що веде до дезорганізації галузі; переоцінка регулюючих можливостей ринку призвела до фактично повної відмови держави від підтримки аграрного сектора, що значно підвищує стохастичність умов виробництва й мінливість всього економічного середовища; недооцінка конкретних проявів самоорганізації ринкового середовища підвищує рівень ризиків різного виду.

Зроблено висновок про необхідність виділення в аграрному секторі наступних рівнів, на яких необхідно здійснювати ефективне стратегічне державне управління: господарський рівень окремого сільськогосподарського підприємства (фермерські й особисті селянські господарства включно), підприємств переробних галузей й тих, що виробляють засоби виробництва АПК; адміністративний рівень – рівень територіально-галузевий. Слід підкреслити, що реалізація викладених заходів є головною умовою досягнення гармонізації аграрних відносин для переходу до наступного етапу реформування вітчизняної аграрної сфери економіки – постприватизаційного розвитку.

Сьогодні в багатьох програмних документах, які розробляються з метою активізації стратегічного державного управління аграрним сектором економіки України, досить часто застосовується поняття "механізм державного управління" як при вирішенні проблем розвитку галузі взагалі, так і при розв'язанні окремих питань. Механізм стратегічного державного управління розвитку аграрного сектора економіки пропонується розглядати як комплекс дій суб'єкта управління, який ґрунтується на базових функціях і принципах, забезпечуючи за допомогою форм, методів і засобів ефективне функціонування системи стратегічного державного управління для досягнення визначеної мети та розв'язання протиріч. При цьому економічні функції держави визначають напрями її діяльності, завдання і цілі, а механізм державного управління забезпечує способи їх реалізації.

Визначено, що в даний час ефективний механізм стратегічного управління в галузі може бути реалізований тільки на основі використання сучасних інформаційних технологій. Формування ринкових механізмів у АПК, створення необхідних умов функціонування основних суб'єктів аграрного ринку – товаровиробників і споживачів – вимагає створення адекватної цим механізмам системи інформаційних технологій підтримки процесу ухвалення управлінських рішень, а в ширшому плані – інтегрованого інформаційного простору АПК. Кризове становище в галузі, непідготовленість управлінських кадрів до проведення ефективної економічної політики в умовах ринкової кон'юнктури, яка швидко змінюється, постійно потребують упровадження сучасних інформаційно-алгоритмічних засобів інтелектуальної підтримки ухвалення адекватних управлінських рішень. Середовище інформаційно-алгоритмічних засобів повинно забезпечувати не тільки інформаційну, але і алгоритмічну підтримку суб’єктів ринкового механізму на всіх стадіях виробництва і споживання продукції та послуг, а також у всіх сферах їх діяльності. Інформаційні технології розглядаються і як елемент інформаційного бізнесу – його технологічна основа, — і як окремий сектор інфраструктури, який часто розвивається самостійно.

Механізм стратегічного державного управління в галузі повинен базуватися на існуючих і таких, що розробляються, програмних засобах, це забезпечують підвищення ефективності процедур управління. В цілому, проведений аналіз ситуації, що складається в сфері формування механізму стратегічного державного управління аграрним сектором, який базується на створенні адекватної системи інтелектуального забезпечення, показав: існуючі підходи недостатньою мірою орієнтовані на інформаційні технології, які розвиваються останнім часом; розроблені програмні засоби підтримують, в більшості випадків не на алгоритмічному рівні, вирішення лише окремих завдань стратегічного державного управління.

У другому розділі – „Аналіз стратегічного державного управління аграрним сектором в умовах соціально-економічної нестабільності” – визначено вплив факторів системності й самоорганізації на формування системи державного управління аграрним сектором, проведена оцінка ризику та невизначеності як факторів ринкового середовища, що впливають на формування системи стратегічного державного управління аграрним сектором, виявлено тенденції формування ринку ділової інформації та розвиток механізму інформаційного і алгоритмічного забезпечення стратегічного державного управління аграрним сектором.

Показано, що аграрний сектор економіки є відкритою системою, для його дослідження необхідно використовувати теорію систем, яка заснована на системному підході, що базується на загальнометодологічних принципах. З метою дослідження введено в розгляд поняття «бізнес-система». Бізнес-система є економічним ринковим об'єктом (аграрний сектор економіки), що функціонує в у рамках певної маркетингової концепції. Пропоноване розширене тлумачення бізнес-системи є подальшим розвитком поняття «системність» стосовно об'єктів ринкового середовища, що, у свою чергу, дозволяє організувати ефективніший двоконтурний («класичний» і маркетинговий) процес стратегічного державного управління. Таким чином, побудова і дослідження аграрного сектора як бізнес-системи повинне включати основні етапи: визначення структури і організації бізнес-системи як сукупності бизнес-мікропідсистеми і бізнес-макропідсистеми; визначення внутрішніх інтегральних властивостей і функцій бізнес-мікропідсистеми у контексті певної маркетингової концепції; визначення інтегральних властивостей і функцій бізнес-макропідсистеми; визначення функцій бізнес-мікропідсистеми як реакції на вхідні впливи бізнес-макропідсистеми; визначення елементів зовнішнього середовища, які в перспективі можуть бути включені у рамки бізнес-системи; визначення історії бізнес-системи, тобто способів і механізмів її виникнення.

Розвитком ідей системного підходу є теорія самоорганізації, в основі якої лежить поняття системи, що самоорганізується. Ми розглядаємо бізнес-систему аграрного сектора як сукупність бізнес-мікропідсистеми і бізнес-макропідсистеми, для якої процеси самоорганізації можуть отримати своє нове тлумачення. Проте вектор розвитку бізнес-системи аграрного сектора задається, на нашу думку, відповідними маркетинговими діями і трактується зазвичай як процес самоорганізації. Теорія самоорганізації включає теорію змін, теорію катастроф і синергетику. Синергетика є методом дослідження процесів самоорганізації систем різної природи, в яких причинні зв'язки мають нелінійний характер. При цьому синергетика виробляє узагальнення, що стосуються поведінки відкритих систем, якими, зокрема, є всі економічні системи. Розгляд аграрного сектора у вигляді бізнес-системи, що складається з бізнес-мікропідсистеми і бізнес-макропідсистеми, уточнює висновки синергетики стосовно економічних ринкових суб'єктів. Що стосується теорії змін, то треба відзначити, що ця теорія багато в чому заснована на понятійному апараті синергетики, тому її можна назвати синергетичною. Велике значення для економічних систем має можливість різких змін, революцій, які в теоріях самоорганізації отримали назву стрибка, фазового переходу або катастрофи. Причому в теорії катастроф вважається, що стрибок може бути наслідком лише внутрішніх флуктуацій в системі (у контексті нашого розгляду – в бізнес-мікропідсистемі).

Доведено, що ефективне стратегічне державне управління в такій ситуації можливо здійснювати тільки на базі обліку і використання властивостей системності і самоорганізації та синергізму сільськогосподарських виробничих структур у прийнятому для нас розумінні. Причому каталізатором процесів самоорганізації в аграрному секторі економіки повинні виступати відповідні маркетингові засоби і підходи.

Ефективне господарювання сільськогосподарських товаровиробників значною мірою залежить від того, наскільки вони інформовані про нові технології виробництва і переробки сільськогосподарської продукції, про ринкові ціни на вироблену продукцію та матеріально-технічні ресурси, про прогнози аграрного ринку й ін. Але існуюча система розповсюдження науково-технічної та ринкової інформації не відповідає сучасним виробничим відносинам. Особливо гостро проявилась така невідповідність після запровадження приватних форм господарювання на селі.

Процес управління суб’єктами аграрного сектора економіки є, насамперед, інформаційним процесом, він тісно пов’язаний із збиранням, опрацюванням інформації. Використання інформаційних технологій значно скорочує управлінські витрати, розширює доступ сільськогосподарських товаровиробників та сільського населення до інформаційних джерел. Принципово змінюються можливості отримання, зберігання, поширення інформації, підвищується ефективність економічних контактів учасників аграрного ринку. Таким чином, сучасний етап розвитку аграрного сектора економіки потребує додаткових зусиль держави щодо покращення інформа-ційно-консультаційного забезпечення сільськогосподарського виробництва. Зусиллями вітчизняних науковців сформовано теоретичні засади ефективної інформаційно-консалтингової діяльності держави на регіональному рівні. Проведений аналіз ринку аграрної інформації показує, що загальний обсяг і склад інформаційних ресурсів не забезпечує потреби сільського товаровиробника в сучасних умовах; структуризація наявної інформації недостатньою мірою враховує потреби користувача; актуалізація інформаційних ресурсів не по всіх позиціях відповідає потребам користувачів.

Сучасні інформаційні технології є основним засобом, що використовується при створенні систем інтелектуального управління. Основним завданням нових інформаційних технологій при розробці управлінських рішень держави є інтеграція оцінок, отриманих на підставі математичних розрахунків з суб'єктивними оцінками експерта. Зважаючи на непідготовленість потенційних користувачів системи інтелектуальної підтримки для роботи в дистанційному режимі із застосуванням сучасних інформаційних технологій, має бути розроблена черговість впровадження системи, орієнтована на користувача-непрофесіонала.

Запропонована система повинна мати блокову побудову і тому бути легко масштабована, має бути розміщена в рамках агропорталу на ресурсах Головного обчислювального центру Міністерства аграрної політики України, а її варіанти, орієнтовані на природно-кліматичні й інші особливості конкретних регіонів, – на обласних обчислювальних центрах. Побудова системи підтримки реалізується за принципом "ядра", коли її функціонування забезпечується наявністю деякого набору основних елементів, що можуть нарощуватися у міру розробки і реалізації нових функцій. Узагальнена схема системи інтелектуальної підтримки ухвалення стратегічних рішень держави представлена на рис. 1.

Встановлено, що система інтелектуальної підтримки стратегічного державного управління в аграрній галузі повинна включати власне інформаційне середовище і систему алгоритмічної підтримки ухвалення стратегічних рішень держави в АПК, що мають бути інтегровані в рамках динамічної експертної системи, яка повинна стати ядром середовища інтелектуального забезпечення стратегічного державного управління в аграрному секторі економіки. Важливою компонентою експертної системи є блок пояснень, що дає можливість користувачеві переконатися в обґрунтованості інформації, яка отримується ним від експертної системи. Причому середовище інтелектуальної підтримки процесу стратегічного управління в аграрному секторі, разом з власне інформаційними ресурсами, має містити підсистему алгоритмічного забезпечення.