ТЕХНОЛОГІЯ СУДОВОЇ ПРАВОТВОРЧОСТІ: ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА Автореферат

Актуальність теми дослідження зумовлюється становленням України як правової, демократичної, соціальної держави, що вимагає формування державного апарату за принципом розподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову.

Формування національної системи судових органів у сучасних умовах здійснюється під кутом зору міжнародних, зокрема європейських, правових стандартів.

Європейська модель судової влади передбачає функціонування судових органів як самостійної гілки влади з наявністю всіх ознак, що характеризують державну владу. Серед таких ознак є і можливість вищих судових органів здійснювати у встановлених законом межах судову правотворчість, яка має бути спрямована на цілісність, безколізійність правового регулювання суспільних відносин. У Європі сформувались відповідні моделі судової влади, які дозволяють судовій системі здійснювати ці завдання.

Тому на сучасному етапі розвитку судової системи України важливим видається виявлення параметрів здійснення судової правотворчості вищими судами, що буде підтвердженням функціонування судових органів як самостійної гілки влади в Україні.

Отже, це дослідження є важливим не лише для юридичної науки, а й для юридичної практики в Україні.

Питанням правотворчості у загальній теорії права традиційно приділяється значна увага, зокрема, вони висвітлюються у працях Алєксєєва С. С., Керімова Д. А., Міцкевича О. В., Нашиц А., Піголкіна А. С., Полєніної С. В., Рабіновича П. М., Скакун О. Ф., Халфіної Р. О., Шувалова І. І., Шмельової Г. Г., Ющика О. І. та ін.

Водночас, і проблеми судової правотворчості не обділені увагою як у вітчизняній, так і в зарубіжній юридичній науці. Характеристика природи судової правотворчості, окремих її різновидів та рішень відповідних судових інстанцій здійснювалась такими вченими, як Барак А., Бринцев В. Д., Верещагін О. М., Вітрук М. В., Гаджиєв Г. А., Євстігнєєва Г. Б., Зорькін В. Д., Карапетов А. Г., Козюбра М. І., Луць Л. А., Марченко М. М., Нерсесянц В. С., Попов О. В., Савчин М. В., Сердюк В. В., Сем’янов Є. В., Сірий М. І., Тесленко М. В., Чередніченко С. П., Шевчук С. В. та ін.

Деякі аспекти судової правотворчості розглядалися при характеристиці судових прецедентів, зокрема, у працях Богдановської І. Ю., Бодрова С. Ю., Власової Т. В., Голуба К. Ю., Гука П. О., Дворнікової О. О., Дорохової А. Б., Загайнової С. К., Лозовської С. В., Мазура М. В., Малишева Б. В., Мідзяновської В. В., Погребняка С. П., Подольської Н. А., Спектор К. І. та ін.

Крім того, питання юридичної технології висвітлювалися у правових дослідженнях Апт Л. Ф., Арзамасова Ю. Г., Баранова В. М., Бахвалова С. В., Билі-Сабадаш І. О., Власенка М. О., Давидової М. Л., Дзейко Ж. О., Ілясова А. М., Ісаєвої Л. А., Карташова В. М., Кашаніної Т. В., Колеснік І. В., Косовича В. М., Рабіновича П. М., Сирих О. В., Тихомирова Ю. О., Ушакова О. О., Чернобеля Г. Т., Чухвічова Д. В. та ін.

Проте, загальнотеоретичний аналіз технології судової правотворчості у вітчизняній науці на монографічному рівні не здійснювався.

Все це визначає актуальність теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося у межах планової теми кафедри теорії та філософії права Львівського національного університету імені Івана Франка «Загальнотеоретичні та філософські аспекти правотворення в Україні» (державний реєстраційний номер 0109U004354).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення юридичної природи та структури технології судової правотворчості, встановлення особливостей її застосування в Україні.

Досягнення поставленої мети вимагало вирішення таких основних завдань:

– уточнити юридичну природу судової правотворчості та виокремити її основні види;

– виявити основні моделі судової правотворчості у континентальному праві та встановити їх особливості та параметри;

– виявити юридичну природу судових правотворчих актів;

– встановити природу судової правотворчої технології та її структуру;

– виявити техніко-правові засоби судової правотворчості та особливості їх застосування у різних видах судової правотворчості;

– встановити природу технологічних процедур судової правотворчості та їх особливості у різних видах судової правотворчості;

– сформувати пропозиції щодо впровадження та удосконалення технології судової правотворчості в Україні.

Об’єктом дослідження є судова правотворчість.

Предметом дослідження виступає юридична природа та структура технології судової правотворчості, її особливості в Україні.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є філософські і загальнонаукові підходи та загальнонаукові і спеціально-юридичні методи.

Для досягнення мети дисертаційного дослідження використовувався діалектичний підхід, який дозволив аналізувати судову правотворчість як явище, що розвивається, а також діяльнісний підхід, який дозволив трактувати судову правотворчість як юридичну, соціально значиму діяльність.

Застосування формально-логічних методів дозволило уточнити дефініцію судової правотворчсті, судових правотворчих актів, сформувати поняття технології судової правотворчості, а також провести їх класифікацію. За допомогою структурно-функціонального методу виявлялась внутрішня будова технології судової правотворчості. Серед спеціально-юридичних методів використовувався герменевтико-правовий метод, який застосовувася при тлумаченні законодавства та рішень судів різних рівнів.

Основне місце у цій системі зайняв метод загальної теорії права, який дозволив виявити юридичну природу судової правотворчості, судових правотворчих актів, технології судової правотворчості, особливості її застосування в Україні.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлюється тим, що у вітчизняному загальнотеоретичному правознавстві воно є першим монографічним дослідженням юридичної природи та структури технології судової правотворчості, особливостей її застосування в Україні.

Наукова новизна дослідження конкретизується у таких положеннях:

уперше:

– виявлено основні ознаки технології судової правотворчості: наявність системи специфічних правил; їх застосування у процесі створення та оприлюднення судового правотворчого акту; наявність необхідного набору техніко-правових засобів; використання цих засобів у встановленому порядку; спрямованість правил та засобів на створення якісного судового правотворчого акту;

– сформульовано поняття технології судової правотворчості як системи специфічних правил застосування техніко-правових засобів у процесі створення та оприлюднення якісного судового правотворчого акту;

– встановлено структуру технології судової правотворчості, яка складається з інструментальної та процедурної частин;

– виявлено техніко-правові засоби судової правотворчості (логічні, мовні, соціологічні, спеціально-юридичні, документальні);

– сформульовано поняття технологічних процедур судової правотворчості як процесуальних правил її здійснення, що є необхідними та достатніми для досягнення якісного судового правотворчого акту;

– виявлено особливості технологічних процедур прецедентної судової правотворчості: виявлення нормативно-правової прогалини; вироблення нормативно-правових позицій у зв’язку із фактичними обставинами судової справи; оформлення нормативно-правових приписів у судовому рішенні; поширення його дії на на фактичні обставини розглянутої справи та на фактичні обставини наступних аналогічних справ; доведення його змісту до сторін у вирішеній судовій справі, а також до невизначеного кола осіб;

– виявлено особливості технологічних процедур регламентної судової правотворчості: виявлення потреб в організації та впорядкуванні внурішньої діяльності відповідного судового органу; вироблення процесуальних нормативно-правових позицій; оформлення нормативно-правових приписів у судовому регламенті; надання йому прямої дії в часі; доведення його змісту до відома відповідних судових органів та інших суб’єктів;

– сформовано пропозиції щодо вдосконалення технології регламентної судової правотворчості, що полягають у деталізації процедур у судових регламентах та виключенні з них дублюючих нормативно-правових приписів; щодо впровадження технології прецедентної судової правотворчості в Україні, що передбачає закріплення у національному законодавстві як правотворчих повноважень відповідних судових органів, так і технологічних процедур її здійснення;

удосконалено:

– визначення поняття судової правотворчості як пов’язаної із реалізацією функцій судової влади особливої процедурної діяльності спеціально-уповноважених судових органів, що спрямована на встановлення нормативно-правових приписів, які закріплюються у судових правотворчих актах, а також судового правотворчого акту як оприлюдненого в офіційних джерелах документу спеціально-уповноважених судових органів, що закріплює нормативно-правові приписи та має загальнообов’язковий характер;

– положення про основні моделі судової правотворчості у континентальному праві: нормоконтрольну, компетенційну, уніфікаційну, регламентну, правозахисну; а також про їх параметри;

набули подальшого розвитку:

– положення про класифікацію судової правотворчості на: міжнародну та національну; нормоконтрольну, компетенційну, уніфікаційну, правозахисну; регламентну та прецедентну;

– положення про природу судового нормативно-правового прецеденту, який є судовим правотворчим актом, що приймається у процесі судочинства за умов відсутності нормативно-правової регламентації, містить казуальний нормативно-правовий припис та є обов’язковим в наступних аналогічних справах; а також про природу судового регламенту як правотворчого акту судового органу, що встановлює правила його організації та процедури діяльності, містить процесуальні нормативно-правові приписи та має для нього обов’язковий характер;

– положення, в яких виявлено, що в Україні наявна лише регламентна судова правотворчість, та щодо обгрунтування можливості запровадження прецедентної судової правотворчості.

Практичне значення одержаних результатів. Положення, висновки та пропозиції дисертаційного дослідження можуть використовуватись у науково-дослідній роботі для подальшого розвитку теорії судової правотворчості, особливостей судової правотворчості в Україні; для подальшого розвитку науки загальної теорії права; для підготовки підручників, посібників, методичних матеріалів; у навчальному процесі при викладанні таких дисциплін, як «Загальна теорія права», «Судові та правоохоронні органи», «Нормотворча техніка».

Положення дисертації, висновки та пропозиції можуть використовуватись у національній нормотворчості та судовій практиці.

Автор впроваджує результати дослідження при проведенні семінарських занять на юридичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка, при наданні консультацій для працівників Головного управління юстиції у Львівській області.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації обговорювались на засіданнях кафедри теорії та філософії права Львівського національного університету імені Івана Франка та наукових і науково-практичних конференціях: ХІV регіональній науково-практичній конференції «Проблеми державотворення та захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 6 лютого 2008 р.); ХV регіональній науково-практичній конференції «Проблеми державотворення та захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 4-5 лютого 2009 р.); IV міжнародному науковому семінарі «Порівняльне правознавство: сучасний стан та перспективи розвитку» (м. Київ, 8-11 квітня 2009 р.); ХVІ регіональній науково-практичній конференції «Проблеми державотворення та захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 8-9 лютого 2010 р.); Міжнародній науково-практичній конференції студентів, магістрів, аспірантів, докторантів та молодих вчених «Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих вчених» (м. Київ, 23 квітня 2010 р); ІІ Всеукраїнському круглому столі «Порівняльне правознавство: філософські, історико-теоретичні та галузеві аспекти» (м. Львів, 28 травня 2010 р.); ХVІІ регіональній науково-практичній конференції «Проблеми державотворення та захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 3-4 лютого 2011 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Конституційні аспекти судової реформи в Україні» (м. Львів, 24-25 березня 2011 р.).

Публікації. Основні положення та результати дослідження знайшли своє відображення у 13 публікаціях (6 з яких опубліковані у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України, та 7 – у збірниках доповідей наукових та науково-практичних конференцій).

Структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, 4 розділів, які об’єднують 10 підрозділів, висновків та списку використаних джерел, який налічує 290 найменувань. Обсяг основного тексту дисертації складає 177 сторінок.