ДЕЛІКТОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ПРОФІЛАКТИКА АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ЩО ПОСЯГАЮТЬ НА ГРОМАДСЬКИЙ ПОРЯДОК ТА ГРОМАДСЬКУ БЕЗПЕКУ

Короткий зміст

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Здійснені в Україні масштабні перетворення, пов’язані зі змінами в економічній, соціальній та політичній сферах, формуванням у громадян держави принципово нових ціннісних орієнтацій та установок, зумовили перебудову державних інституцій та вимагають від юридичної науки якісно нових досліджень державотворчих процесів.

У зазначених умовах корінних соціально-економічних перетворень у державі зростає необхідність забезпечення належного громадського порядку, особистої безпеки громадян та громадської безпеки. Громадянам необхідна впевненість у безпеці і власній, і своєї сім’ї, і свого майна. Особливої гостроти у цьому контексті набуває проблема боротьби з адміністративними та іншими правопорушеннями, які створюють серйозну загрозу розбудові молодої незалежної держави.

Більшість людей вважає, що адміністративні правопорушення не мають великої суспільної небезпеки, але ніхто не заперечує, що вони, особливо враховуючи їх кількість, дезорганізують діяльність органів державної влади і посягають на різні сфери суспільного життя, провідне місце серед яких посідають громадський порядок та громадська безпека.

Небезпека зростання кількості адміністративних правопорушень, що посягають на громадський порядок та громадську безпеку, пов’язана також з тим, що досить часто вони межують зі злочинами. Досить зазначити, що органами внутрішніх справ у 2010 році було складено 423784 протоколи про адміністративні правопорушення, вчинені у громадських місцях, що на 14 % більше ніж у 2009 році (371740) і на 27,5 % – ніж у 2008 році (327525). При цьому кількість злочинів у громадських місцях також зросла з 55377 у 2008 році до 58013 у 2009 році (4,8 %) та до 71481 – у 2010 році, тобто на 23,2 % порівняно з 2009 роком та 28 % – з 2008 роком.

Отже, деліктогенна ситуація залишається одним із найбільш небезпечних соціальних явищ, а заходи, що вживаються для її стабілізації з боку держави, бажаного результату поки що не дають. Це значною мірою пояснюється тим, що діяльність різних державних правоохоронних органів зосереджена переважно на виявленні та розкритті вже вчинених адміністративних проступків та інших правопорушень, тобто основні зусилля спрямовуються на боротьбу з наслідком, яким є прояви адміністративної деліктності, а не з її причинами та умовами. Заходи ж, намічені в багатьох державних програмах боротьби з правопорушеннями, злочинністю та окремими її проявами, виконуються не завжди і неналежним чином.

Водночас давно відомо, що профілактика є найефективнішим і найгуманнішим способом боротьби з правопорушеннями, потребуючи разом з тим комплексних зусиль як з боку суспільства і держави в цілому, так і окремих її структур. Проте відповідні дослідження в науці адміністративного права, зокрема щодо причин та умов вчинення адміністративних правопорушень, особи правопорушника та заходів профілактики адміністративних правопорушень мали загальний або фрагментарний характер. Ще гіршою є ситуація щодо деліктологічної характеристики окремих видів правопорушень, особливе місце серед яких належить адміністративним проступкам, що посягають на громадський порядок та громадську безпеку.

Таким чином, необхідність забезпечення належного громадського порядку та громадської безпеки, боротьби з адміністративними правопорушеннями в цих сферах, недостатня теоретична розробленість цих питань обумовлюють актуальність дослідження характеристик адміністративних правопорушень, що посягають на громадський порядок та громадську безпеку, та системи їх профілактики.