КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНІ ТА ТАКТИКО-КРИМІНАЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФІКСАЦІЇ РЕЗУЛЬТАТІВ ОГЛЯДУ МІСЦЯ ПОДІЇ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації, визначається ступінь її наукової розробленості, мета, завдання й методи дослідження; висвітлюється зв’язок роботи з науковими програмами та планами; визначаються наукова новизна і практичне значення одержаних результатів; вказуються форми їх апробації та впровадження у законодавчу діяльність, практику досудового слідства, науково-дослідну роботу і навчальний процес.

Розділ 1 „Поняття і класифікація методів фіксації результатів слідчої дії” складається з двох підрозділів і присвячується дослідженню розуміння фіксації доказової інформації та поділу її методів на види в кримінально-процесуальній та криміналістичній літературі.

У підрозділі 1.1 „Поняття фіксації доказової інформації” дається ґрунтовний аналіз підходів українських та зарубіжних учених щодо розуміння фіксації доказової інформації. Зазначається, що з метою дослідження відображення обставин вчинення злочину у матеріалах кримінальної справи в юридичній літературі застосовуються два терміни – “закріплення доказів” і “фіксація доказів”, в які не завжди вкладається однаковий зміст, який залежить від кримінально-процесуального чи криміналістичного підходу до розуміння цих понять. Разом з тим, як вбачається з проведеного аналізу, правильним є використання єдиного поняття –“закріплення” (“фіксація”), оскільки співвідношення між матеріальним і процесуальним закріпленням є співвідношенням змісту і форми.

Вказується, що фіксація доказів, як правило, визначається як відображення їх змісту. Результат відображення повинен давати максимально повне уявлення про об’єкт, адекватно передавати ті його властивості й ознаки, які, власне, і роблять його доказом. Повнота відображення залежить від умов і засобів його відображення. Проте, оскільки у даному випадку відображення є цілеспрямованим процесом, його повнота залежить, окрім вказаних об’єктивних чинників, від тих цілей, які переслідує суб’єкт, що здійснює процес відображення. Тому відображення при фіксації носить вибірковий характер: відбивається тільки те і в такому об’ємі, що є необхідним для суб’єкта фіксації.

Призначення фіксації доказової інформації безпосереднім чином пов’язане з питанням про її об’єкти. Щоб отримана в ході розслідування інформація набула доказового значення, здобуті відомості повинні бути матеріально закріплені, засвідчені та мають отримати встановлену законом процесуальну форму. Зважаючи на те, що будь-який вид діяльності, спрямований на вирішення завдань кримінального судочинства, повинен регламентуватися КПК України, необхідно вказати, що об’єктом фіксації виступають не будь-які фактичні дані, а лише ті з них, на основі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, що вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

На основі вивчених точок зору науковців щодо розуміння фіксації доказової інформації, в ракурсі теми дослідження, запропоновано авторську редакцію поняття фіксації результатів огляду місця події: фіксація результатів огляду місця події – це закріплення спеціально уповноваженим суб’єктом, у чіткій відповідності до кримінально-процесуального закону, за допомогою запису, малюнка, фотографії тощо, обстановки, ходу та результатів огляду місця події, а також знайдених чи виявлених за допомогою техніко-криміналістичних засобів і методів криміналістичної техніки об’єктів, що мають доказове значення з метою їх наступного використання в процесі розслідування і розкриття злочину.

У підрозділі 1.2 „Класифікація методів фіксації результатів слідчої дії” аналізуються різні класифікації методів фіксації результатів слідчої дії, подається їх загальна характеристика та вказується, які з методів фіксації результатів слідчої дії мають перспективи розвитку та необхідність подальшого вивчення.

У підрозділі зроблено висновок, що найбільш поширеними поділами методів фіксації результатів слідчої дії на види є наступні: з процесуальної точки зору методи фіксації доказової інформації доцільно поділяти на обов’язкові (протоколювання) та необов’язкові (застосування яких залежить від внутрішнього переконання слідчого чи суду); з криміналістичної точки зору методи фіксації доказової інформації можна поділити на такі види: 1) методи вербально-графічного характеру (вимірювання та опис; виконання планів, схем, малюнків); 2) методи, пов’язані з використанням аудіо-, відео- та фототехніки (фото-, кінозйомка, відео-, звукозапис); 3) методи, що носять характер моделювання (виготовлення зліпків із різних об’ємних об’єктів) або перенесення об’єктів на спеціальні матеріальні носії (перенесення поверхневих слідів на спеціальні плівки) або вилучення об’єктів в оригіналі.

Зазначається, що перспективними для подальшого удосконалення процесу фіксації доказової інформації є: експресні методи, голографічні методи та одорологічні методи фіксації доказової інформації.

Розділ 2 „Процесуальні особливості фіксації результатів огляду місця події” складається з двох підрозділів, у яких досліджуються кримінально-процесуальні особливості застосування основних та додаткових методів фіксації огляду місця події.

У підрозділі 2.1 „Поняття та процесуальні особливості складання протоколу огляду” вказується, що найбільш розповсюдженим методом вербально-графічної фіксації доказової інформації є протоколювання, що не втрачає свого значення і з розвитком технічних засобів фіксації доказової інформації.

У той же час, збереження за технічними засобами фіксації статусу додатку до протоколу слідчої дії все більше вступає у суперечність із сучасним рівнем злочинності, коли традиційних методів боротьби з нею стає вже недостатньо. Обумовлено це тим, що успіх боротьби зі злочинністю в значній мірі визначається впровадженням у практику розслідування злочинів технічних засобів, у тому числі і тих з них, що призначені для фіксації ходу і результатів проведення слідчих дій.

Автором обґрунтовується необхідність уточнити назву такого процесуального джерела доказів як протоколи слідчих і судових дій (ч. 2 ст. 65 КПК України) шляхом викладення в наступній редакції: “Протоколи слідчих, судових дій і матеріали застосування технічних засобів фіксації, що використовувались під час їх провадження”. Про доцільність такого уточнення свідчить його підтримка практичними працівниками: так, 82 (62 %) зі 132 опитаних працівників органів досудового слідства, дізнання та суддів підтверджують необхідність внесення таких змін до КПК України.

Протоколом є процесуальний документ, в якому фіксуються хід, зміст і результати слідчої дії, а також технічні дані, передбачені законом (дата, час, дані про осіб, які беруть участь, відмітки про роз’яснення прав і обов’язків та ін.). Таким чином, протокол огляду місця події набуває статусу джерела доказів за умови, якщо він відповідає наступним вимогам: 1) точність і послідовність опису виявленого слідчим та іншими учасниками огляду на місці події. Разом з тим, в протоколі повинен міститися не тільки точний, але також чіткий та доступний опис місця події і його елементів. Чіткість і доступність протоколу забезпечується вживанням загальноприйнятої термінології (у протоколі не повинно бути невизначених виразів, таких, як “біля”, “майже”, “поряд”, “недалеко” та ін.); 2) повнота опису всього виявленого на місці події, що має відношення до справи; 3) об’єктивність опису виявленого на місці події. У протоколі не повинно міститися пояснень, тлумачень виявлених фактів, явищ, викладення думок слідчого про механізм утворення тих або інших виявлених слідів, про походження і приналежність знайдених знарядь і т.п. Протокол являє собою опис виявленого, а не його пояснення; 4) цілеспрямованість: у ньому повинно бути відображено тільки те, що безпосередньо відноситься до огляду і не повинно бути нічого зайвого, що могло б перевантажити протокол своїм описом і не мало б значення для справи; 5) складення з дотриманням встановлених законом правил і наявність необхідних реквізитів.

Дисертантом звертається увага на особливі вимоги, які пред’являються до протоколу огляду місця події, складеного за кордоном. При визначенні вимог до фіксації доказів, отриманих за результатами провадження слідчих дій у зарубіжних країнах, потрібно керуватися загальновизнаними вимогами до кримінально-процесуальних документів. У зв’язку з цим, доцільно доповнити статтю 82 КПК України частиною другою наступного змісту: “Протоколи слідчих і судових дій, складені та оформлені уповноваженими на те особами іншої держави у порядку, передбаченому процесуальним законодавством цієї держави, носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії, є джерелом доказів, якщо в них підтверджуються обставини і факти, що мають значення для вирішення справи, та можуть бути використані при провадженні у справі за умови наявності перекладу українською мовою, засвідченого уповноваженою на те особою.”

У підрозділі 2.2 „Правове регулювання застосування додаткових методів фіксації огляду місця події” з’ясовано, що додатковими засобами фіксації обстановки на місці події, що підлягають опису в протоколі, служать фотознімки, плани, схеми, кіно- та відеофільми. Застосування методів і науково-технічних засобів при проведенні слідчих дій відіграє двояку роль: з одного боку, воно розширює можливості фіксації різних за походженням об’єктів та явищ як доказів існування розслідуваної події; з іншого боку забезпечує всебічність, повноту, об’єктивність і надійність доказування в справі.

На основі аналізу чинного законодавства та наукових поглядів вчених процесуалістів робиться висновок, що правове регулювання використання додаткових методів фіксації огляду місця події в цілому є достатнім.

Зазначається, що на сьогодні здійснюється переозброєння слідчих та оперативних підрозділів органів внутрішніх справ новими технічними засобами виявлення, фіксації, дослідження та надання суду доказів у наочному вигляді. У зв’язку з цим, криміналістам варто освоювати нові методи високих технологій, що можуть доповнити опис ходу слідчої дії у протоколі та забезпечити повну фіксацію доказів, отриманих під час розслідування.

Виходячи із вказаного, доцільно розробити в цих аспектах методичні рекомендації для спеціалістів-криміналістів і слідчих, а також визначити порядок застосування, оформлення та зберігання інформації, отриманої з використанням цифрової техніки при провадженні слідчих дій. Необхідною умовою ефективного використання цифрової техніки є забезпечення працівників слідчих підрозділів і спеціалістів-криміналістів відповідною апаратурою професійного або, як мінімум, напівпрофесійного рівня.

Стосовно окремих аспектів застосування додаткових методів фіксації огляду місця події зазначається, що закон містить пряму вказівку на необхідність повного відтворення учасникам слідчої дії матеріалів технічної фіксації (ст. ст. 85-1 і 85-2 КПК України). Очевидно, що цей запис повинен закінчуватися заявою осіб, які беруть участь у проведенні слідчої дії, що підтверджує його правильність або містять зауваження щодо нього. Для цього технічний запис необхідно відтворити, що істотно збільшує тривалість слідчої дії. Відмова від відтворення матеріалів технічної фіксації дозволить значно скоротити час, що витрачається на проведення слідчої дії. Проте, необхідно законодавчо передбачити правило про повне або часткове відтворення технічного запису за клопотанням учасників слідчої дії. З цією метою потрібно доповнити частину 3 статті 85-1 КПК України наступним положенням: “Матеріали аудіо-, відеозапису, кінозйомки відтворюються учаснику слідчої дії за його клопотанням повністю або частково.”

Розділ 3 „Тактико-криміналістичні особливості фіксації результатів огляду місця події” складається з чотирьох підрозділів, в яких досліджуються тактичні прийоми протоколювання, фотозйомки, відеозапису, кінозйомки та звукозапису як способів фіксації результатів огляду місця події.

У підрозділі 3.1. „Криміналістичні прийоми протоколювання як обов’язкового способу фіксації огляду місця події” досліджується специфіка протоколювання результатів огляду місця події, яка обумовлює необхідність дослідження тих прийомів, що використовуються виключно для цього способу документування результатів слідчої дії. До них відносять опис, характеристика, вказівка, порівняння, пояснення, встановлення схожості.

На думку дисертанта, використання вказаних прийомів має свої особливості, які обумовлені характером події, різновидом предметів та явищ, які підлягають опису.

З урахуванням загальних вимог до складання протоколів огляду місця події автором пропонуються основні правила використання опису з метою повного та найбільш точного опису обстановки на місці події.

Дисертантом вказується, що для оптимізації процесу протоколювання доцільно використовувати різні методи опису. Одноступеневий метод реалізується при безпосередньому записі відомостей до протоколу без проміжного носія інформації. При двоступеневому методі фіксації інформація дослівно записується на проміжний носій, після чого складається протокол. Двоступеневий метод реалізується з використанням науково-технічних засобів.

Застосування опису під час складання протоколу огляду місця події повинно відповідати завданням, які вирішуються за його допомогою, а саме: 1) визначення об’єкта опису, його загальних та індивідуальних ознак; 2) фіксація точності ознак описуваних об’єктів; 3) відображення місця знаходження об’єкта щодо оточуючої обстановки; 4) закріплення ознак об’єкта, які є найбільш суттєвими і мають значення для розкриття та розслідування злочину; 5) фіксація змін обстановки на місці події; 6) встановлення причинного зв’язку між подіями, явищами та предметами, що підлягають опису; 7) відображення погодних умов, атмосферних явищ, освітлення та інших обставин, які впливають на хід і результати огляду.

На повноту та точність інформації, закріпленої у протоколі безпосередньо впливає також правильне використання прийому пояснення, який, на думку автора, доцільно застосовувати для з’ясування змісту і значення термінів. Використання цього методу має ситуативний характер і залежить від конкретних обставин справи та об’єктів, зміст і значення назви яких необхідно встановити. Застосування даного методу повинно відповідати ряду правил: воно не повинно підміняти висновків спеціаліста щодо визначення ознак і властивостей конкретного об’єкта; пояснення необхідно супроводжувати вказівкою на мету його застосування; у протоколі необхідно вказати на те, що учасникам огляду роз’яснено значення та зміст конкретного терміну.

У даному підрозділі дисертантом також звертається увага на проблеми визначення оптимального обсягу інформації, яка підлягає фіксації під час складання протоколу огляду місця події. Описати все, що знаходиться на місці огляду, включаючи безліч предметів, мікрочасток, властивості об’єктів, практично неможливо, тому вирішення проблеми фіксації відомостей, які можуть мати значення для кримінальної справи, вбачається у застосуванні методу багатоваріантного уявного моделювання події злочину з використанням версій, що зв’язують спостережуване з можливими обставинами злочину. Оскільки протокольна фіксація огляду носить цілеспрямовано-вибірковий характер, її завдання полягає в тому, щоб були враховані всі можливі варіанти розвитку подій, які мають значення для розслідування.

У підрозділі 3.2. „Тактичні рекомендації щодо використання криміналістичної фотографії під час огляду місця події” аналізуються переваги фотографування як методу фіксації доказів, які полягають у тому, що воно забезпечує швидкість фіксації об’єкта, повноту та наочність результатів фіксації, об’єктивність і точність фіксації, дозволяє фіксувати недоступні для візуального розрізнення відтінки кольору, що, з одного боку, сприяє правильному і точному розумінню змісту протоколу, а з іншого – дозволяє перевірити об’єктивність і повноту записів у ньому шляхом зіставлення опису та зображення.

Водночас автор вказує на недооцінку слідчими доказового значення фототаблиці як додатку до протоколу слідчої дії. Так, серед досліджених 68 кримінальних справ про викрадення майна (ст. ст. 185 і 186 КК України) було проведено 92 огляди місця події (місцевості або приміщення), за результатами яких складено відповідні протоколи. Із них лише у 28 (30 %) випадках застосовувалися фотографічні методи фіксації місця події, а в 64 (70 %) випадках фотозйомка не використовувалась взагалі.

У зв’язку з цим звертається увага на те, що метою фотозйомки є підтвердження факту виконання дій і вилучення об’єктів з місця події. Своєчасно вжиті заходи з фотографування сприяють отриманню оптимальної сукупності матеріальних та особистих доказів, що викривають винуватих у вчиненні злочинів. У зв’язку з цим, недооцінка значення фотозйомки у ході розслідування, побудова доказування виключно за допомогою протоколу, як підтверджує практика останніх років, дозволяє в суді ставити під сумнів об’єктивність відображення у ньому відомостей, отриманих під час огляду місця події. У свою чергу, це призводить до визнання недоказаними важливих обставин і до необґрунтованого постановлення виправдувальних вироків.

З огляду на результати вивчення матеріалів кримінальних справ та анкетування слідчих, дізнавачів та прокурорів, обґрунтовується позиція про необхідність встановлення переліку об’єктів які підлягають обов’язковому фотографуванню під час провадження огляду місця події. Зокрема, це: 1) об’єкти, що піддалися природним змінам; 2) об’єкти, словесний опис яких неможливий або ускладнений через складності їх форми або стану; 3) об’єкти, вилучені з місця події через особливі обставини (наприклад, при дорожньо-транспортних подіях транспортні засоби із проїжджої частини магістралей вилучаються для відновлення руху, з місця події також обов’язково вилучаються вибухонебезпечні предмети та ін.).

Дисертантом вказується на необхідність відображення на знімках наступних елементів: 1) обстановки місця події, тобто сукупності зовнішніх умов, у яких вона відбувалася, первинне розміщення та стан предметів, що містять інформацію про подію; 2) об’єкта, на який були спрямовані злочинні дії, його розміщення, стан та ознаки, що характеризують спосіб впливу, який був застосований; 3) слідів інших дій учасників і пересування їх на місці події; 4) наслідків злочину або події, причина якої встановлюється; 5) слідів, речових доказів і предметів, що мають значення для уточнення та з’ясування суті події, що відбулася.

Особлива увага у даному підрозділі автором звертається на методичну послідовність фотографування за допомогою орієнтуючої, оглядової, вузлової та детальної фотозйомки, а також на характеристику основних методів їх виконання.

У підрозділі 3.3. „Застосування відеозапису та кінозйомки під час огляду місця події” аналізуються позиції науковців-криміналістів щодо сутності та значення відеозапису та кінозйомки як самостійних способів фіксації результатів огляду місця події, а також щодо доказового значення отриманих за результатами їх застосування матеріалів.

Узагальнюючи підходи до правової природи кінодокументів автор висловлює точку зору згідно якої закріплення у чинному КПК України фотознімків і кінофільмів як додатків до протоколів відповідних слідчих дій не позбавляє їх значення самостійного джерела доказової інформації, зафіксованої в наочно-образній формі.

У зв’язку з цим обґрунтовується позиція про те, що додатками до протоколу доцільно було б розглядати ті способи фіксації, які за своєю суттю схожі з протоколом (плани, креслення, графіки, вилучені документи), оскільки належать до графічної та вербальної форми фіксації інформації. Суттєва відмінність між протоколом, фотознімком, кінофільмом як самостійними з точки зору криміналістичної науки способами фіксації результатів слідчої дії, на думку дисертанта, обумовлює можливість використання фотознімка, кінофільму як самостійного джерела доказів

Автор також зазначає, що кінофільм як результат використання кінозйомки під час проведення слідчої дії повинен відповідати вимогам, які пред’являються до нього. Передусім, це стосується правильного використання зображувальних засобів кінематографії: вибору внутрішньокадрової композиції і планів зйомки, створення світлової композиції кадрів, застосування операторських і спеціальних прийомів. Застосування зображувальних засобів повинно переслідувати конкретні цілі: виділення головного в групі об’єктів, що знімаються, орієнтування в обстановці місця провадження огляду місця події, показ зв’язків між діями і предметами, що фіксуються, і т.д.

Доведено, що незважаючи на відсутність відповідного положення чинного КПК України, доцільним є законодавче закріплення обов’язкового застосування відеозапису на місці події у таких випадках: 1) якщо огляд починається до закінчення події, що фіксується (наприклад, у справах про пожежі), коли продовжується зміна обстановки, що оглядається; 2) при терміновій необхідності усунути наслідки події, що зумовлюють зміну первинної обстановки (у справах про дорожньо-транспортні події, злочинні порушення правил техніки безпеки і т.п.); 3) якщо зміна обстановки місця події потрібна для відшукання слідів злочинних дій, речових доказів; 4) для відображення складної динаміки обстановки, яку важко описати у протоколі огляду; 5) коли для найбільш повного аналізу зафіксованої дії та кращого її сприйняття необхідним є її відтворення в сповільненому або прискореному темпах; 6) коли у зв’язку з несприятливими метеорологічними умовами (снігопад, дощ) або з інших причин виникає небезпека зникнення або пошкодження слідів злочину та потрібна швидка фіксація всього їх комплексу; 7) коли місцем події є велика та складна територія.

У підрозділі розкриваються вимоги, які пред’являються до оформлення відеофільму (відеодокумента). Найбільш доцільною вбачається така його структура, яка включає в себе, як і протокол, три умовні частини: вступну, основну та заключну. У вступній і заключній частинах фіксуються відомості, що пояснюють і засвідчують відеофільм; основна частина відображає зміст і результати огляду місця події.

У підрозділі 3.4. „Правила та умови ведення звукозапису під час огляду місця події” характеризуються переваги та недоліки звукозапису як способу фіксації слідчої дії, а також особливості його застосування під час огляду місця події. Результати проведеного анкетування дозволяють автору зробити висновок про те, що суб’єкти провадження огляду місця події не в повній мірі усвідомлюють призначення звукозапису для фіксації результатів даної слідчої дій. У підрозділі звертається увага на доцільності використання звукозапису як “акустичної чернетки” протоколу, що дозволяє виготовити його машинописний текст, економлячи час і сили слідчого.

Водночас автором звертається увага на необхідність під час застосування звукозапису дотримуватися ряду вимог, що випливають з положень чинного КПК України. Серед них виділяються наступні: 1) особи, чиї пояснення фіксуються, повинні бути повідомлені про застосування звукозапису до початку надання ними цих пояснень; 2) фонограма повинна відображати весь хід пояснень, що даються. Звукозапис лише частини слідчої дії не допускається, оскільки при цьому втрачається одна з основних її переваг – повнота відображення того, що мало місце; 3) повторення спеціально для звукозапису частини пояснень законом забороняється, хоча слідчий має право попросити опитуваного повторити частину своїх повідомлень, щоб краще з’ясувати їх; 4) переривати звукозапис можна тільки із технічних причин; 5) на фонограмі повинні бути відображені: місце, дата та час, початок проведення огляду місця події; посада та прізвище особи, яка його здійснює (ті самі відомості про інших учасників дії); коротка характеристика технічних засобів, що використовуються (марка магнітофона, тип магнітної стрічки, швидкість її руху); час початку запису; інші умови застосування звукозапису; 6) після закінчення слідчої дії фонограма повністю відтворюється особі, що дає пояснення, після чого на магнітофонну стрічку фіксуються заяви і доповнення учасників дії, що засвідчують правильність запису пояснень, і вказується час завершення звукозапису.

З огляду на те, що кінцевою метою застосування звукозапису будь-якої процесуальної дії, в тому числі огляду місця події, є його зберігання та відтворення, найбільш перспективним вбачається застосування оптичних методів фіксації звукової інформації. Їх переваги полягають у наступному: 1) безконтактне зчитування інформації, що забезпечує доступ до змісту документа без порушення оригіналу та можливість довгострокового зберігання інформації; 2) використання фізичних методів захисту записаної інформації від механічних пошкоджень; 3) реалізація зворотної сумісності на нових типах пристроїв відтворення інформації; 4) висока щільність запису, можливість збільшення щільності та швидкості запису інформації; 5) використання режиму одноразового запису та багатократного зчитування, за якого зроблений на такому диску запис не може бути стертий або замінений на новий; 6) використання надійного рельєфного представлення інформації; 7) можливість застосування високостабільних матеріалів для виготовлення оптичних дисків; 8) використання універсальних захисних контейнерів для всіх типів оптичних дисків.