ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РЕФОРМУВАННЯ АГРАРНИХ ВІДНОСИН ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ ТА РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ

Короткий зміст

У Всту­пі об­ґру­н­то­ву­єть­ся ак­ту­а­ль­ність об­ра­ної те­ми дисертації, визна­ча­ють­ся ме­та й завдання до­слі­джен­ня, стан наукового опрацювання пробле­ми; характеризуються об’­єкт, предмет і ме­то­ди до­слі­джен­ня; розкрива­ють­ся отри­ма­ні внаслі­док наукових пошуків ос­но­в­ні резуль­та­ти дослі­джен­ня, їх наукова новизна, теоретич­не і прак­ти­ч­не зна­чен­ня, наводиться інфор­ма­ція про форми їх ап­ро­ба­ці­ї.

Роз­діл 1 «Правові питання реформування аграрних відносин в Україні й Російській Федерації в нормативних і наукових джерелах» скла­да­єть­ся з трьох під­роз­ді­лів.

У під­роз­ді­лі 1.1. ­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­«Поняття аграрних відносин та їх види» охарактеризовано сутність аграрних відносин, їх специфічні риси та ознаки, елементи структури, а також визначено поняття «аграрні відносини». При характеристиці такого різновиду аграрних відносин як аграрних правовідносин досліджуються підходи, що склалися в теорії права щодо визначення понять «суб’єкт права» і «суб’єкт правовідносин». Підтримано висновок про те, що суб’єкт права з усіма його ознаками й характеристиками при участі у відповідних правовідносинах набуває різних прав та обов’язків у кожному конкретному випадку, які виникають разом з настанням певних правовідносин.

Обґрунтовано висновок про те, що аграрні відносини існують у різних формах. З одного боку, вони є різновидом відносин економічних, а з другого – функціонують у формі правових аграрних відносин – правовідносин. Розглядуваним відносинам властиве певне їх розмежування, диференціація, що зумовлено, з одного боку, спільністю в характері виробництва продуктів харчування суб’єктами аграрного підприємництва, а з другого – різноманітністю способів (засобів, методів) правового регулювання цих відносин. Визначальними серед аграрних відносин є відносини з функціонування організаційно-правових форм господарювання на землі, з використання її в царині сільського господарства, а також із ціноутворення на сільськогосподарську продукції, кредитування й оподаткування сільськогосподарських товаровиробників, що є головними напрямками державної підтримки останніх.

Результатом вивчення наукових підходів до розуміння поняття «аграрні відносини» стала пропозиція визначити їх як спосіб функціонування суб’єктів сільськогосподарського виробництва у взаємодії з членами суспільства, суб’єктами господарювання й державою в процесі здійснення сільськогосподарської діяльності, реалізації сільськогосподарської продукції й розподілу отриманого доходу з метою забезпечення розвитку агропідприємництва й соціальної сфери села.

У підрозділі 1.2. «Розвиток правового регулювання реформування аграрних відносин» зазначається, що історія правового забезпечення їх аграрних реформ формувалася під впливом Російської імперії й СРСР. Виокремлено 3 етапи розвитку правового регулювання реформування аграрних відносин: 1) дореволюційні часи; 2) часи Радянської влади; 3) часи незалежності України та Російської Федерації. Основними наслідками аграрних реформ першого етапу було надання селянину прав на землю з гарантуванням прав общини на наділи й поширення ідеології громадського землеробства; другого – встановлення права виключної державної власності на землі й закріплення таких форм товарного сільськогосподарського виробництва, як колгоспи і радгоспи; третього – формування багатоукладної економіки, видозміна організаційно-правових форм аграрного виробництва, істотне перетворення земельних відносин у сфері сільського господарства, вдосконалення відносин з ціноутворення на сільськогосподарську продукцію, фінансово-кредитного забезпечення аграрних товаровиробників та їх оподаткування.

У дисертації проаналізовано такі нормативно-правові акти України, що мали найбільш вагомий вплив на реформування сучасних аграрних відносин: Закони України «Про селянське (фермерське) господарство», «Про форми власності на землю», «Про колективне сільськогосподарське підприємство», Земельний кодекс України (1990, 1992 та 2001 рр.); постанова Верховної Ради України «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі»; Указ Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям»; Закони України «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про фіксований сільськогосподарський податок»; Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки»; Закони України «Про особисте селянське господарство», «Про фермерське господарство» та ін.

Наведено характеристику правового фундаменту реформування аграрних відносин в Російській Федерації сучасного періоду, що складають: Закон РСФСР «О предприятиях и предпринимательской деятельности»; Закон РФ «О плате за землю»; Укази Президента РФ «О неотложных мерах по осуществлению земельной реформы в РСФСР», «О поэтапной конституционной реформе в Российской Федерации»; Закон РФ «О сельскохозяйственной кооперации»; Указ Президента РФ «О реализации конституционных прав граждан на землю»; Закон РФ «О производственных кооперативах»; Федеральний Закон «О государственном регулировании агропромышленного производства»; Земельний кодекс РФ (1991, 2001 рр.); Федеральні Закони «О финансовом оздоровлении сельскохозяйственных товаропроизводителей», «О крестьянском (фермерском) хозяйстве», «О личном подсобном хозяйстве», «О развитии сельского хозяйства» та ін.

У підрозділі 1.3. «Стан опрацювання правових проблем реформування аграрних відносин у наукових джерелах» зазначено, що саме наукові розробки й дослідження вчених дають можливість для аналізу законотворення стосовно регламентації відповідних суспільних відносин у державі, в даному випадку аграрних.

У підрозділі проаналізовано праці провідних діячів аграрно-правової науки сьогодення, які займалися опрацюванням правових питань розвитку аграрної реформи, її окремих складників і напрямів. Серед українських вчених автор називає В.І. Андрейцева, В.М. Єрмоленка, В.П. Жушмана, П.Ф. Кулинича, В.В. Носіка, О.О. Погрібного, В.І. Семчика, А.М. Статівку, Н.І. Титову, В.Ю. Уркевича, М.В. Шульгу, В.З. Янчука та ін. Підкреслюється важлива роль у розвитку аграрної реформи й відомих економістів, як-то О.М. Онищенко, П.Т. Саблук, В.М. Трегобчук, В.В. Юрчишин та ін. Що ж до Російської Федерації, то відзначається активна наукова діяльність таких учених, як О.М. Анфімов, З.С. Бєляєва, Г.Ю. Бистров, В.І. Івакіна, М.І. Козир, В.В. Лаптєв, В.П. Мозолін, Л.В. Ригалова, О.А. Самончик та ін.

Дослідження у дисертації значного масиву спеціальної юридичної літератури на основі порівняльного аналізу законодавства двох держав було проведено в межах проблем: (а) правове регулювання реформування організаційно-правових форм господарювання в сільському господарстві; (б) видозміна земельних відносин у сфері сільськогосподарського виробництва; (в) правова регламентація головних заходів державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників. Зроблено узагальнюючий висновок, що проблеми правового регулювання реформування аграрних відносин в Україні й Російській Федерації зараз активно порушуються в наукових джерелах, що є позитивним фактором для подальшого розвитку науки й галузі аграрного права. Проте до цього часу проведення порівняльно-правового аналізу реформування аграрних відносин в Україні й Російській Федерації, вивчення їх окремих аспектів і видів не здійснювалося.

Роз­діл 2 «Характеристика правового регулювання реформування окремих аспектів аграрних відносин в Україні й Російській Федерації» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Правове регулювання реформування організаційно-правових форм господарювання в сільському господарстві» вказується на прямий зв’язок сучасного стану прореформованих і новостворених сільськогосподарських організаційно-правових форм України й Російської Федерації з наслідками переходу від командно-адміністративної системи управління до ринкової. Особливу увагу було закцентовано на порівнянні поетапного правого забезпечення процесу трансформації суб’єктів аграрного господарювання України й Російської Федерації за схемою, запропонованою В.І. Семчиком: (а) створення селянських (фермерських) господарств; (б) перетворення колгоспів на КСП; (в) паювання земель сільськогосподарських суб’єктів господарювання; (г) перетворення КСП на господарські товариства. Додатково авторкою було обґрунтовано положення щодо необхідності включення до даної класифікації приватизації майна в агропромисловому комплексі, як самостійного способу реформації.

Були зроблені висновки і пропозиції щодо удосконалення аграрного національного законодавства та застереження про недоцільність застосування неприйнятного, на думку авторки, деякого російського досвіду. Так, невиправданим за законодавством Російської Федерації є обмеження суб’єктного складу кооперативного господарства (коопгоспу), членами якого можуть бути виключно особисті підсобні й селянські (фермерські) господарства, закріплення імперативного припису про включення в найменування виробничих кооперативів терміну «сільськогосподарська артіль» або «колгосп»; недосконалим є правове регулювання діяльності фермерських господарств у частині їх найменування й отримання статусу юридичної особи та ін. Цікавим вбачається віднесення за законодавством Російської Федерації до різновидів сільськогосподарських споживчих кооперативів кредитних кооперативів, які займаються наданням позик своїм членам. Зроблено висновок про те, що як в Україні так і в Російській Федерації діяльність агрохолдингів не має належної правової регламентації. Доцільним видаються розробка й прийняття Закону «Про аграрні холдингові компанії (агрохолдинги) в Україні».

У підрозділі 2.2. «Реформування земельних відносин у сфері сільськогосподарського виробництва та його правове забезпечення» наведено характеристику змісту і цілей земельної реформи, її співвідношення з аграрною. Аналіз змісту постанов Верховної Ради УРСР «Про земельну реформу», Закону України «Про форми власності на землю», постанови Верховної Ради України «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі», декрету Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок», Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям», Земельного кодексу України (1990, 1992 та 2001 рр.) дозволив дійти висновку, що реформування досліджуваних відносин в Україні стосувалося переважно приватизації земель сільськогосподарського призначення, яка пройшла за такою схемою: (1) роздержавлення земель сільськогосподарських підприємств та організацій, (2) їх паювання, (3) виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості).

Виокремлено коло проблемних питань, які породили найбільшу низку судових земельних спорів, щодо: а) умов укладання й розірвання договорів оренди земельної частки (паю); б) поділу земель на паї та обмін сертифікатів на державні акти; в) строків звернення за захистом порушеного права на земельну частку (пай) та ін. Вказано на можливість запровадження в Україні фонду перерозподілу земельних ділянок сільськогосподарського призначення, який існує в РФ. Землі названого фонду можуть використовуватися для здійснення обміну між землевласниками земельних ділянок однакого цільового призначення. Ідеться про земельні ділянки, які були отримані однією особою внаслідок виділення в натурі (на місцевості) земельних часток (паї) і які розташовані в різних місцях.

У підрозділі наголошується, що реформування земельних відносин в Україні щодо використання земель сільськогосподарського призначення не можна вважати остаточно завершеним, оскільки поки що відсутній вільний їх обіг, не функціонує земельний ринок. На відміну від цього, в Російській Федерації такий ринок є, оскільки акти земельного законодавства (Земельний кодекс РФ 2001 р., Федеральний Закон «Об обороте земель сельскохозяйственного назначения» та ін.) дозволяють купівлю-продаж, міну та інші форми відчуження земельних ділянок, у тому числі й сільськогосподарського призначення.

У підрозділі 2.3. «Характеристика правового регулювання основних напрямків державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників» здійснено аналіз поняття «державна підтримка сільськогосподарських товаровиробників» у різних наукових джерелах. Застосовано порівняльну характеристику правового забезпечення таких її складників, як ціноутворення на сільськогосподарську продукцію, кредитне забезпечення аграрних товаровиробників, розкрито особливості їх оподаткування в Україні й Російській Федерації.

Виокремлено основоположні проблеми у досліджуваних сферах обох держав: (а) відсутності еквівалентності обміну між продукцією сільськогосподарською і промисловою; (б) наявність різної функціональної спрямованості встановлення мінімальних цін на сільськогосподарську продукцію; (в) відсутність в Україні комплексного нормативного акта, який регламентував би відносини з реструктуризації боргів аграріїв; (г) фіскальний характер податкової політики тощо. Внесена пропозиція про прийняття в Україні Закону «Про реструктуризацію заборгованості сільськогосподарських товаровиробників», який за змістом може бути подібним до Закону РФ «О финансовом оздоровлении сельскохозяйственных товаропроизводителей».

Авторка підтримує пропозиції щодо прийняття Податкового кодексу України та висловлює власні міркування про необхідність закріплення в ньому особливостей оподаткування сільськогосподарських товаровиробників.