Розділ 1. Екологічні права громадян України як об’єкт правового захисту складається з чотирьох підрозділів та присвячений дослідженню загальнотеоретичних аспектів екологічних прав громадян України.
Упідрозділі 1.1. «Становлення концепції екологічних прав громадян у національному та міжнародному праві», на підставі аналізу норм міжнародного та національного права, досліджуються основні засади формування екологічних прав громадян у системі прав і свобод людини та громадянина. Становлення системи екологічних прав громадян пов’язується з визнанням права на безпечне для життя і здоров’я довкілля. Відзначається вирішальне значення міжнародних документів у процесі розвитку та формування екологічних прав громадян України у національній правовій системі. Зроблено висновок щодо достатньо запізнілого (друга половина ХХ століття) визнання екологічних прав та їх офіційного закріплення спочатку в міжнародному, а в подальшому і в національному законодавстві. Відмічається, що незважаючи на широке визнання та офіційне закріплення названих прав, належного механізму їх захисту у сучасному законодавстві не створено.
Шляхом аналізу основних загальнотеоретичних положень еколого-правової доктрини досліджується проблематика реалізації та забезпечення екологічних прав громадян. Вказується на цілковиту необґрунтованість наукових позицій щодо декларативності екологічних прав громадян та наголошується на необхідності забезпечення їх належного захисту зі створенням дієвих способів такого захисту.
Упідрозділі 1.2. «Дослідження проблематики екологічних прав громадян України як об’єкту правового захисту» аналізуються проблемні питання щодо поняття та змісту окремих екологічних прав громадян України.
Основою системи екологічних прав громадян України є право на безпечне для життя і здоров’я довкілля. На підставі аналізу норм національного і російського законодавства, законодавства держав-учасниць Європейського Союзу та правової доктрини відзначається відсутність єдиного підходу щодо позначення названого права. З метою уникнення можливих ускладнень при захисті екологічних прав громадян України обґрунтовується необхідність розробки у правовій доктрині та нормах національного законодавства універсальної назви основного (фундаментального) права з обов’язковим закріпленням критеріїв безпечності довкілля. При цьому, найбільш вдалим для позначення даного права є формулювання, запропоноване Конституцією України, як права на безпечне для життя і здоров’я довкілля. На підставі аналізу наукових доробок та приписів екологічних нормативно-правових актів авторкою зміст названого права визначено як: можливість проживати та користуватися довкіллям, у якому відсутня будь-яка небезпека шкідливого впливу на життя і здоров’я людини в результаті діяльності людини та інших негативних факторів; можливість користуватися безпечними природними ресурсами; можливість духовного сприйняття довкілля.
При дослідженні права вільного доступу до екологічної інформації відзначається, що практична реалізація та захист названого права ускладнюється суперечливим позначенням інформації в екологічному праві, неоднозначним тлумаченням змісту названого права. За результатами проведеного аналізу національного законодавства та правової доктрини авторкою поділяються точки зору науковців щодо недоцільності ототожнення понять «екологічна інформація», «інформація про стан навколишнього природного середовища» і необхідності позначення інформації в екологічному праві як екологічної інформації, що є поняттям ширшим аніж інформація про стан навколишнього природного середовища і, відповідно, права на вільний доступ до екологічної інформації. Значну увагу зосереджено на законодавчих прогалинах, а саме відсутності легального визначення доступності екологічної інформації, що має наслідком численні порушення названого права у вигляді обмеження доступу до екологічної інформації та ухвалення суперечливих рішень у правозастосовній практиці. Акцентується увага на необхідності внесення відповідних коректив до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», передбачивши у п. «е» ч. 1 ст. 9 якого право на «вільний доступ до екологічної інформації та вільне отримання, використання, поширення та зберігання такої інформації».
Окрім зазначених, досліджуються й інші екологічні права громадян України, що передбачені екологічним законодавством, зокрема, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища». Зазначається, що серед екологічних прав громадян України, які найчастіше зазнають порушень, є право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та право на вільний доступ до екологічної інформації.
Упідрозділі 1.3. «Право на захист екологічних прав громадян України як суб’єктивне право особи» досліджується поняття та зміст права на захист екологічних прав громадян, підстави його виникнення.
Піддається критиці традиційний підхід щодо розуміння права на захист прав, загалом, і права на захист екологічних прав громадян, зокрема, як окремого елементу суб’єктивного права. За результатами проведеного дослідження, право на захист екологічних прав громадян України визначено як самостійне суб’єктивне право, змістом якого є система правомочностей (можливостей). Пропонується структуру права на захист екологічних прав громадян України розглядати як таку, що складається з наступних можливостей: 1) здійснення власних дій (можливість самостійних дій з захисту суб’єктивних екологічних прав, можливість звернення до судових органів, в тому числі і міжнародних судових установ, та інших компетентних органів за захистом екологічних прав громадян); 2) вимоги до зобов’язаних осіб (можливість вимагати судового рішення, рішення іншого компетентного органу за результатами розгляду звернення, можливість вимагати примусового виконання рішення суду та інших юрисдикційних органів, що підлягає примусовому виконанню тощо).
Встановлено, що право на захист екологічних прав громадян України реалізується у рамках охоронних правовідносин. За результатами аналізу основних доктринальних підходів та нормативної бази відзначається необхідність розмежування таких підстав виникнення права на захист як порушення, невизнання та оспорювання прав. Зроблено висновок, що підставами виникнення права на захист екологічних прав громадян України є не лише їх порушення, а також невизнання, оспорювання чи загроза вчинення таких дій в майбутньому, а також інші негативні для них наслідки. При дослідженні права на відмову від захисту суб’єктивних екологічних прав відзначається самостійність громадянина у вирішенні питання щодо доцільності та необхідності звернення до суду та інших компетентних органів за захистом належних екологічних прав. З урахуванням сучасного стану практичної реалізації екологічних прав громадян України, основні можливі причини відсутності такого звернення вбачаються у необізнаності громадян щодо належних їм екологічних прав та непристосованості, недостатній компетенції, нерідко, і бездіяльності судових та інших компетентних органів з вирішення справ щодо захисту екологічних прав громадян України.
Упідрозділі 1.4.«Особливості застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при захисті екологічних прав громадян», на підставі аналізу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського Суду з прав людини, досліджується специфіка розгляду Європейським Судом з прав людини справ щодо захисту екологічних прав громадян.
Встановлено, що можливість звернення до Європейського Суду з прав людини за захистом прав існує лише щодо тих прав, які безпосередньо передбачені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Екологічні права громадян даним міжнародним документом та Протоколами до нього не передбачені. Виявлено, що недоліки відсутності закріплення екологічних прав у нормах Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод підлягають усуненню шляхом тлумачення Європейським Судом з прав людини положень Конвенції щодо інших прав, закріплених у її нормах, зокрема цивільних. За результатами проведеного аналізу наукових доробок та практичного вирішення питань захисту екологічних прав, що віднайшли своє відображення у рішеннях Європейського Суду з прав людини, зроблено висновок про недопустимість тверджень щодо неможливості звернення до даного суду з причин відсутності закріплення екологічних прав громадян у нормах Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На підставі аналізу окремих положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод обґрунтовується можливість звернення до Європейського Суду з прав людини за захистом екологічних прав громадян на підставі ст. ст. 2, 6, 8, 11, 13 названого міжнародного документу та ст. 1 Протоколу 1 до нього, після використання всіх національних способів та засобів правового захисту.
Розділ 2. Поняття та система способів захисту екологічних прав громадян України складається з трьох підрозділів та присвячений дослідженню способів захисту екологічних прав громадян України, проблематики їх системності та критеріїв ефективності вибору способу (способів) при захисті екологічних прав громадян України.
У підрозділі 2.1. «Поняття способу захисту екологічних прав громадян України» відзначається відсутність в еколого-правовій доктрині єдиного підходу щодо визначення таких понять, як способи, форми, засоби, порядок і шляхи захисту екологічних прав громадян України, та обґрунтовується недопустимість їх змішування. Порядок захисту і шляхи захисту екологічних прав громадян України запропоновано визначати як рівнозначні, з обґрунтуванням доцільності вживання саме «порядок захисту». Щодо засобів захисту авторка поділяє точку зору про їх розгляд як волевиявлення, тобто початкової дії з захисту екологічних прав громадян України (заява, скарга, клопотання). Відзначається існування двох форм захисту екологічних прав громадян України: юрисдикційної (судової і адміністративної) і не юрисдикційної (громадської і самозахисту). Найбільш ефективною і пристосованою до вирішення складних правових питань, пов’язаних із захистом екологічних прав громадян України, визнано судову форму їх захисту. Значну увагу акцентовано на необхідності підвищення якості правосуддя у сфері захисту екологічних прав громадян України. З урахуванням сучасного стану практичної реалізації екологічних прав громадян України аналізуються основні судові помилки, що допускаються при розгляді і вирішенні справ щодо захисту екологічних прав громадян.
