ПРИНЦИПИ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА УКРАЇНИ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв’язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості щодо апробації та публікації результатів дисертаційного дослідження.

Розділ 1 «Загальна характеристика принципів адміністративного судочинства» містить три підрозділи, в яких проаналізовано проблеми становлення та розвитку адміністративної юстиції в Україні, сутність та завдання адміністративного судочинства, поняття, значення та система принципів адміністративного судочинства

У підрозділі 1.1 «Становлення та розвиток адміністративної юстиції в Україні» наголошено, що історичний аналіз теоретичних розробок та уявлень про адміністративну юстицію свідчить, що підвалини цього правового інструменту були закладені правовою наукою ще у 20-х рр. ХХ століття.

Проведений аналіз позицій вітчизняних науковців свідчить про те, що по різному визначається адміністративний процес та адміністративна юстиція. З одного боку, вчені поняттям «адміністративна юстиція» охоплюють особливий порядок вирішення адміністративно-правових спорів судами та іншими уповноваженими на те державними органами. З іншого боку, адміністративну юстицію розглядають як самостійну галузь правосуддя, метою якої є вирішення судами спорів між громадянами та органами управління або між самими органами управління – адміністративне судочинство.

З метою сприйняття сутності категорії «адміністративна юстиція» виділені такі характерні аспекти зазначеного явища: а) право адміністративної юстиції – це комплексний інститут адміністративного і адміністративно-процесуального права, тобто система норм, які регулюють однорідний блок адміністративних правовідносин; б) наявність спеціального суб’єктного складу: громадянин, юридична особа, адміністративний орган, орган правосуддя (квазісудовий орган); в) наявність конфлікту (спору) між громадянином (юридичною особою) та адміністрацією (посадовою особою) у сфері адміністративних правовідносин, коли має місце порушення їх режиму та порядку державного управління; г) наявність механізму захисту суб’єктивних прав громадян та інших суб’єктів і порядку державного управління з боку органу правосуддя (квазісудового органу).

До елементів адміністративної юстиції в Україні віднесено: публічно-правовий спір, що виник у відповідних відносинах, систему органів судової системи та наявність особливої судової процесуальної форми розгляду і вирішення адміністративних спорів.

У підрозділі 1.2 «Сутність та завдання адміністративного судочинства в Україні» з’ясовано роль інституту адміністративного судочинства, що зводиться до врегулювання процесуального порядку подачі і розгляду позовних заяв за спеціально встановленою процедурою, постановлення адміністративним судом остаточного рішення у справі з метою відновлення порушених прав, якщо таке порушення мало місце.

Особливостями адміністративного судочинства названо віднесення до їх відома спорів, що виникають у сфері адміністративного управління між громадянами і юридичними особами з одного боку, та адміністративними органами, з іншого. Коло та зміст цих спорів є індивідуальним, проте загальним для всіх спорів є публічно-правовий характер відносин, у яких виник відповідний спір.

Розгляд адміністративної справи відбувається у визначеній КАС України процедурі за встановленими правилами. Зокрема, будь-яка адміністративна справа послідовно проходить певні стадії процесу, що становлять сукупність відповідних процесуальних дій, спрямованих на досягнення самостійної мети. Відповідно, на кожну процесуальну стадію покладено певне завдання.

З огляду на вищевикладене, завданнями адміністративного судочинства є комплекс завдань різного рівня, які у своїй сукупності спрямовані на досягнення загальної мети адміністративного судочинства – на захист прав, свобод, інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

У підрозділі 1.3 «Поняття, значення та система принципів адміністративного судочинства» з метою визначення поняття принципів адміністративного судочинства та окреслення їх системи висвітлено правову природу категорії «принцип». Відсутність єдності поглядів у визначені поняття «принципи» пов’язане насамперед з тим, що науковці характеризують різні його аспекти. У підрозділі розкрито науково-теоретичні положення, окремі норми законодавства, на основі чого запропоновано розглядати принципи адміністративного судочинства з правової точки зору як ефективний правовий механізм захисту прав та законних інтересів учасників публічно-правових спорів, забезпечуючи при цьому стабільність адміністративного судочинства. Значення і зміст принципів адміністративного судочинства обумовлюються тим, що вони існують і діють не ізольовано, а в певній взаємозалежності, у системі. Закріплена законодавцем система принципів адміністративного судочинства у ст. 7 КАС України передбачає, що кожен принцип має самостійне значення і разом вони складають цілісний комплекс, що передбачає їх єдність та взаємообумовленість.

Розділ 2 «Характеристика окремих принципів адміністративного судочинства» містить п’ять підрозділів, в яких піддані науковому аналізу конкретні принципи адміністративного судочинства, які регламентують певне коло адміністративно-процесуальних правовідносин, що виникають під час відправлення правосуддя в адміністративних справах.

У підрозділі 2.1 «Принципи верховенства права та законності» головну увагу зосереджено на з’ясуванні сутності та змісту принципів верховенства права та законності у адміністративному судочинстві. Доведено взаємопов’язаність принципів верховенства права і законності, що полягає у спільному об’єкті правової охорони, яким виступають права, свободи та законні інтереси людини і громадянина. Саме пріоритет прав та свобод особи над інтересами держави є основною ідеєю верховенства права, у той же час вони визначають зміст законів, інших нормативно-правових актів, спрямованість державної політики та діяльності органів державної влади, отже є загальновизнаною цінністю, що спільно охороняється двома основоположними принципами демократичного суспільства. Обґрунтовано позицію дисертанта, що ефективними ці принципи стають лише у разі їх тісної взаємодії, адже принцип законності передбачає точну відповідність діяльності суб’єктів правовідносин нормам права (закону), у свою чергу, принцип верховенства права закріплює необхідність регулювання суспільних відносин нормами права. Принцип законності виступає у якості найважливішої гарантії реалізації принципу верховенства права.

У підрозділі 2.2 «Принцип рівності усіх учасників адміністративного процесу» проведено аналіз чинного законодавства та позицій науковців, що дало можливість розглядати принцип рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом та судом як одну з найзагальніших умов сучасних правових систем. Закріплення принципу вважається неабияким здобутком суспільства, зумовленим об’єктивно існуючими імперативами цивілізації, проте й досі виникають суперечності та непорозуміння в сфері дотримання принципу рівності в сучасній правотворчій діяльності.

Наголошується, що зміст принципу рівності учасників процесу перед законом і судом визначає відсутність будь-яких обмежень та надання переваг зі сторони суду до учасників процесу щодо реалізації їх матеріальних та процесуальних прав, а також застосування законів щодо правовідносин, учасниками яких вони є.

У підрозділі 2.3 «Принципи змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з’ясування всіх обставин у справі» визначено роль і місце зазначених принципів у адміністративному судочинстві.

Доведено, що принцип змагальності відображає не лише правові погляди й ідеї на судочинство, але й формулює певні вимоги, адресовані учасникам процесуальних правовідносин: суддям, прокурорам і адвокатам, позивачам і відповідачам.

Принцип змагальності, як і будь-який інший принцип права, складається з юридичних імперативів (вимог), складових його структури. У адміністративному судочинстві його зміст утворюють наступні імперативи: а) поділ процесуальних функцій між судом і сторонами; б) суд виконує функцію з вирішення справи; в) сторони виконують функцію порушення провадження перед судом і відстоювання своїх інтересів; г) суд не зв’язаний позицією сторін, коли розпочався розгляд справи по суті тощо.

Змагальність по суті означає намагання сторін в адміністративній справі надати якомога більшу кількість достовірних, належних і допустимих доказів, на підставі яких суд може встановити істину по справі та ухвалити обґрунтоване, достовірне, законне рішення, вирішивши спір по суті.

Наголошено, що взаємодія принципу змагальності із принципом диспозитивності полягає у тому, що сторонам та особам, які беруть участь у справі, надані широкі можливості у доказовій діяльності для захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Встановлено, що принцип диспозитивності в адміністративному судочинстві полягає в такому: дії адміністративного суду залежать від вимог позивача і заперечень відповідача, а суд вирішує справу в обсязі заявлених сторонами вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Зазначено, що чинники диспозитивності пов’язані не зі специфікою суб’єктивних прав, які підлягають захисту, а із самою природою юрисдикційної діяльності із захисту суб’єктивних прав, безвідносно до того, мають вони публічно-правовий чи приватноправовий характер. Диспозитивність як юридично забезпечена властивість вільної реалізації правоволодільцем суб’єктивного права, що йому належить, властива, таким чином, і сфері публічного права.

Підкреслено, що принцип змагальності доповнюється в адміністративному судочинстві принципом офіційного з’ясування всіх обставин справи, відповідно до якого адміністративний суд вживає передбачених законом заходів, необхідних для з’ясування всіх обставин справи, зокрема стосовно виявлення та дослідження доказів із власної ініціативи. Активна роль суду в адміністративному судочинстві зумовлена наявністю публічного інтересу й потрібна для врівноваження процесуального становища сторін.

У підрозділі 2.4 «Принципи гласності та відкритості адміністративного процесу» наголошено, що серед всієї сукупності принципів адміністративного процесу важливе значення в умовах розбудови демократичної правової держави має принцип гласності та відкритості адміністративного процесу, які мають забезпечувати відкритий розгляд адміністративної справи, право піддавати розголосу хід і результати розгляду справи, зміст ухваленого рішення.

Встановлено, що принципи гласності та відкритості забезпечують суттєві для адміністративного процесу фактори: 1) дисциплінують суд, який розглядає та вирішує публічно-правовий спір; 2) дисциплінують учасників публічно-правового спору; 3) забезпечують реалізацію виховної, запобіжної та правовідновлювальної ролі адміністративного процесу; 4) пропагують утвердження у суспільстві і державі принципу законності; 5) надають можливість громадськості відстежувати діяльність адміністративних судів, які розглядають публічно-правові спори та приймають відповідні рішення.

У підрозділі 2.5 «Принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду» обґрунтовується роль принципу забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, яка полягає у тому, що надання заінтересованим особам права на оскарження є однією з гарантій ухвалення правосудного судового рішення у справі.

Доведено, що реалізація принципу забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду пов’язується із: відповідними провадженнями, які реалізуються в формі процесуальної діяльності адміністративних судів відповідної інстанції; судовими інстанціями, які безпосередньо реалізують вказану процесуальну діяльність та забезпечують реалізацію права особи на оскарження судових рішень, до числа яких віднесено: апеляційні суди, Вищий адміністративний суд України, Верховний Суд України; метою, яку забезпечує вказаний принцип, – можливість особи реалізувати своє право на судовий захист у особливій формі; завданнями, які вирішуються завдяки реалізації цього принципу, якими вважається перевірка законності та обґрунтованості судових рішень та забезпечення дотримання законності у діяльності адміністративних судів.