АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНИХ ПРАВ ГРОМАДЯН Автореферат

Актуальність теми. В умовах критичного ставлення суспільства до стану навколишнього природного середовища особливого значення набрали питання щодо прав людини на безпечне довкілля.

Так, за дослідницькими даними на одного українця припадає 120 кілограмів шкідливих викидів на рік, а понад шістнадцять відсотків викидів в атмосферу з промислових підприємств є канцерогенами. Найбільша частина забруднюючих речовин міститься у вихлопних газах автомобілів. У Києві, наприклад, з вихлопними газами викидається 83% всіх забруднюючих речовин. На долю автомобільного транспорту припадає 55-80% викидається оксиду вуглецю і 40-54% оксиду азоту.

З цього приводу послання Президента України до Верховної Ради України акцентує увагу на зростанні екологічних загроз у вигляді нераціонального, виснажливого використання природних ресурсів, радіоактивного, хімічного та біологічного забруднення довкілля і, як слідство, загострення проблеми створення безпечних умов життєдіяльності населення.

Зазначені обставини вимагають здійснення комплексних, системних заходів реагування, серед яких особливе місце належить адміністративно-правовому забезпеченню екологічних прав громадян.

Необхідність їх подальшого наукового осмислення зумовлена декількома чинниками: по-перше, на даний час в основному завершено оновлення відповідного законодавства і постала потреба у дослідженні екологічних прав громадян з метою виявлення ефективності їх реалізації; по-друге, виявилася доцільність у науковому обґрунтуванні рекомендацій щодо можливостей використання ринкових механізмів у сфері екології; по-третє, аналіз оновленого екологічного законодавства показує, що з деяких питань воно не завжди послідовне і потребує відповідного вдосконалення; по-четверте, порушення екологічних прав громадян не завжди супроводжуються адекватним реагуванням з боку публічної адміністрації, що свідчить про недоліки в організації їх взаємодії.

З урахуванням цього, базове підгрунття дисертації склали дослідження проблем адміністративного права, які здійснили В.Б. Авер’янов, О.Ф. Андрійко, І.В. Арістова, А.І. Берлач, Ю.П. Битяк, В.Т. Білоус, І.Л. Бородін, І.П. Голосніченко, Є.В. Додін, Р.А. Калюжний, Л.В. Коваль, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпаков, А.Т. Комзюк, О.В. Копан, О.Є. Користін, О.В. Кузьменко, В.А. Ліпкан, Д.М. Лук’янець, О.І. Миколенко, Т.П. Минка, Н.Р. Нижник, О.І. Остапенко, С.П. Параниця, В.П. Пєтков, Д.В. Приймаченко, О.П. Рябченко, А.О. Селіванов, Н.П. Тиндик, М.М. Тищенко, В.К. Шкарупа, Х.П. Ярмакі та інші. Їх здобутки містять низку системних положень і висновків, які прямо або опосередковано стосуються статусу громадянина та проблематики забезпечення його прав в публічному адмініструванні і створюють методологічні передумови для ефективного їх дослідження у нових реаліях.

Обґрунтуванню поглядів дисертанта слугували роботи, у яких екологічні права громадян (загальна характеристика, адміністративно-правові та міжнародно-правові аспекти) стали предметом дослідження. Насамперед це праці таких науковців, як: В.І. Андрейцев, Г.В. Анісімова, Г.І. Балюк, С.О. Боголюбов, М.М. Бринчук, М.І. Васильєва, О.К. Голіченков, О.С. Колбасов, С.М. Кравченко, М.В. Краснова, М.I. Малишко, В.I. Нікішин, В.В. Петров, В.К. Попов, С.В. Разметаєв, Т.М. Слінько, А.Г. Тарнавський, Ю.С. Шемшученко та ін. Однак вони досліджували екологічні права громадян в контексті розгляду іншої, як правило, більш широкої теми.

Таким чином, детальне наукове осмислення змісту, особливостей, механізмів реалізації і захисту екологічних прав громадян є новим актуальним завданням юридичної науки, вирішення якого полягає у розробці відповідної теоретичної концепції і практичних рекомендацій для суб’єктів правозастосування, що обумовлює актуальність обраної автором теми дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація підготовлена у відповідності до Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, (затв. Законом України від 18.03.2004 р.), Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000–2015 роки" (затв. Законом України від 21.09.2002 р.), Міжгалузевої комплексної програми "Здоров’я нації" на 2002–2011 роки" (затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 р. № 14), Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року" (затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2006 р. № 1001), Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004–2009 роки (затв. наказом МВС України від 05.07.2004 р. № 755), відповідає тематиці Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010–2014 роки (затв. наказом МВС України від 29.07.2010 р. № 347), планів науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ та кафедри адміністративного права і процесу цього закладу.

Конкретне наукове завдання щодо підготовки дисертації за даною тематикою сформульовано у рішенні кафедри адміністративного права і процесу Київського національного університету внутрішніх справ (протокол № 8 від 03.11.2007 р.). Тема дисертації затверджена вченою радою Київського національного університету внутрішніх справ, протокол №15 від 30.09.2008 р. і схвалена Академією правових наук України (п. 467, 2009 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є, по-перше, розкриття змісту адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян; по-друге, розробка рекомендацій і пропозицій щодо вдосконалення адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян; по-третє, впровадження в сучасну практику адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян висновків і пропозицій, сформульованих за результатами дослідження. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

висвітлити сутність попередніх досліджень адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян;

довести наявність адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян;

уточнити поняття "екологічні права громадян";

встановити системність сукупності екологічних прав громадян;

обґрунтувати екологічний інститут адміністративного права;

визначити правову природу екологічних прав громадян;

визначити специфіку застосування норм адміністративного права щодо окремих екологічних прав громадян;

на підставі аналізу нормативного регулювання екологічних прав громадян виявити повноту їх відображення в законодавстві;

провести дослідження змісту відповідних екологічних прав та їх диференціацію в залежності від екологічної, соціальної та економічної значимості;

визначити правові гарантії щодо реалізації громадянами своїх екологічних прав;

узагальнити засоби адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян;

вивести критерії структуризації екологічних прав громадян;

обґрунтувати механізм адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян;

запропонувати оновлення нормативної моделі екологічного інституту адміністративного права;

надати пропозиції щодо практичного використання висновків дисертації.

Об’єкт дослідження – суспільні відносини, що виникають у сфері адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян.

Предмет дослідження – адміністративно-правове забезпечення екологічних прав громадян.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є сукупність загальнонаукових та спеціальних прийомів пізнання, які забезпечують системний підхід до вирішення поставлених завдань, єдність правового змісту і юридичної форми дослідницьких здобутків.

Діалектичний метод сприяв вирішенню наукового завдання в єдності його соціального змісту та юридичної форми, а також здійсненню системного аналізу адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян (пп. 1.1, 1.2). За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат, визначено загальні засади реалізації екологічних прав громадян (пп. 1.2, 2.2, 3.1, 3.3). Системно-структурний та порівняльно-правовий методи дозволили дослідити питання правового механізму реалізації екологічних прав громадян, адміністративного примусу у сфері забезпечення екологічних прав громадян, а також проблеми діяльності ОВС щодо адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян (пп. 1.4, 2.3, 3.3). Використання соціологічного та статистичного методів сприяло узагальненню юридичної практики, аналізу емпіричної інформації, пов’язаної з темою дисертаційного дослідження (пп. 2.4, 2.5, 3.2). Історико-правовий метод застосовувався для вивчення юридичної природи гарантій захисту суб’єктивних екологічних прав громадян та норм-принципів і обов’язків суб’єктів у сфері реалізації екологічних прав громадян (пп.2.2, 3.2). За допомогою формально-юридичного методу було досліджено зміст правових норм, які передбачають адміністративну відповідальність за порушення законодавства у сфері екології, сформульовано пропозиції щодо їх удосконалення (пп. 2.3, 2.4, 2.5, 3.3). Програмно-цільові методи стали підґрунтям для розробки запропонованих науково-практичних рекомендацій щодо вдосконалення адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян.

Нормативною основою роботи є Конституція України, закони України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, акти публічної адміністрації, які регулюють відносини у сфері екології.

Емпіричну базу дослідження становлять, по-перше, офіційні дані акумульовані Державним комітетом статистики України, а також іншими відповідними структурами публічної адміністрації; по-друге, результати анкетування 277 осіб; по-третє, нормативний матеріал, що втратив чинність, проекти нормативних актів, емпіричні данні з наукових і публіцистичних видань, соціологічних оглядів, засобів масової інформації та мережі Інтернет.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вони отримані особисто здобувачем внаслідок комплексного дослідження адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян. Їх істотне теоретичне і практичне значення підтверджується актами впровадження та відгуками на оприлюднені матеріалів і характеризується такими рисами:

вперше:

проведений комплексний теоретичний аналіз системи екологічних прав громадян України, в результаті якого зроблено висновок про наявність підстав для виокремлення в адміністративному праві нового юридичного інституту – екологічного інституту адміністративного права;

обґрунтована можливість детермінації поряд з контролем і наглядом нового засобу адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян, який отримав у дисертації назву "засіб сприяння". Зміст цього засобу полягає у патронатній підтримці (допомозі) з боку суб’єктів публічної адміністрації носіям екологічних прав;

обґрунтована доцільність розширення повноважень ОВС щодо адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян, зокрема йдеться про повноваження щодо надання зобов’язальних приписів про усунення виявлених недоліків;

запропоновано проект Закону України "Про еколого-правовий статус людини і громадянина" яким має бути врегульовано поняття еколого-правового статусу людини і громадянина, якісні критерії безпечного для життя та здоров’я довкілля, кількісні критерії щодо безпеки довкілля, право на участь у прийнятті екологічно важливих рішень, форми участі громадян України у прийнятті екологічно важливих рішень, право на екологічну освіту;

удосконалено:

підходи щодо визначення суб’єктів адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян, що повинні ґрунтуватися на засадах державної політики та її законодавчого забезпечення;

зміст гарантій адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян, якими є: а) системність норм законів і підзаконних актів, які регулюють суспільні відносини в галузі забезпечення екологічних прав громадян; б) системність організаційно-правових, процесуально-правові та стимулюючих засобів забезпечення цих прав; в) відповідальність юридичних і фізичних осіб за порушення законодавства у даній сфері;

заходи адміністративного примусу у сфері забезпечення екологічних прав громадян;

дістали подальший розвиток:

обґрунтування механізму участі громадян у прийнятті практичних екологічно значущих рішень;

підходи щодо узагальнення процесуально-процедурних форм захисту суб’єктивних екологічних прав та інтересів громадян;

питання адміністративної відповідальності у сфері забезпечення екологічних прав громадян.

Практичне значення одержаних результатів вимірюється офіційним визнанням можливості їх використання у науково-дослідній сфері, нормотворчому процесі, правозастосовній діяльності, навчальному процесі, що підтверджується актами впровадження.

Так, у науково-дослідній сфері вони мають перспективи використання для подальшого розроблення теоретичних засад адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян; у нормотворенні – висновки та пропозиції, що наводяться в дисертації, можуть слугувати методологічною і теоретичною основою розробки й удосконалення системи законодавчих, урядових та інших нормативно-правових актів; у правозастосовній діяльності – використані для удосконалення функціонування суб’єктів публічної адміністрації у відповідних сферах (акт впровадження від 12.01.2011 р.); у навчальному процесі – при викладанні дисциплін "Адміністративне право України", "Адміністративна відповідальність", "Адміністративний процес" (акт впровадження від 08.06.2010 р.).

Апробація результатів дисертації. Результати й висновки дисертації обговорювались на засіданнях кафедри адміністративного права і процесу Національної академії внутрішніх справ та отримали позитивну оцінку. Їх оприлюднено на республіканській науково-практичній конференції "Актуальні проблеми національного законодавства" (м. Кіровоград, 05.12.2008 р.); міжнародній науково-практичній конференції "Адміністративна реформа та проблеми вдосконалення діяльності правоохоронних органів" (м. Сімферополь, 11–12.12.2008 р.); круглому столі "Порівняльне правознавство: загальнотеоретичні та галузеві аспекти", (м. Львів, 22.05.2009 р.).

Публікації. Основні положення та висновки дисертації викладені в дев’яті наукових публікаціях, шість з яких – в юридичних фахових виданнях, затверджених ВАК України, три – у тезах виступів на конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що включають 12 підрозділів, висновків, сім додатків та списку використаних джерел (270 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 234 сторінки, із них 180 сторінок основного тексту.