КРИМІНОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ І ЗАПОБІГАННЯ ВІЙСЬКОВИМ ЗЛОЧИНАМ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації‚ визначаються її зв’язок з науковими програмами, планами, темами‚ мета і завдання‚ об’єкт і предмет‚ методи дослідження‚ наукова новизна та практичне значення одержаних результатів‚ особистий внесок здобувача в їх одержання‚ апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ 1 „Сутність та зміст військових злочинів у контексті сучасного стану розвитку кримінологічної науки” присвячено аналізу системи військових злочинів, їх структури та сутності, особливостей та значення для кримінологічної теорії та практики, а також співвідношенню із іншими суміжними системними утвореннями.

У підрозділі 1.1. „Військові злочини у структурі сучасної злочинності” стверджується, що злочинність в армії є найнебезпечнішим дестабілізуючим фактором, що вкрай негативно впливає не тільки на Збройні Сили України, але й на національну безпеку держави − чим вище її рівень, тим менше можливостей використання армії як ефективного інструмента вирішення зовнішньополітичних і внутрішніх проблем.

Злочинність військовослужбовців визначена як об’єктивне, соціальне, історично мінливе, негативне явище у вигляді сукупності всіх злочинів, вчинених особами із числа Збройних Сил, інших військ і військових формувань, а також громадянами, що перебувають у запасі, під час проходження ними військових зборів, і персоналом військових частин, з’єднань, установ у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків або в розташуванні цих частин, з’єднань і установ, за певний період часу і в певному просторі.

Доводиться, що злочинність військовослужбовців і військові злочини співвідносяться як ціле і його частина. У цілому злочинність військовослужбовців ділиться на дві великі групи: загальнокримінальні злочини та військові злочини. Військові злочини в структурі злочинності військовослужбовців відокремлюються в окрему групу на підставі додаткових критеріїв − спеціального суб’єкта і родового об’єкта, в якості якого виступають суспільні відносини із приводу несення військової служби, установлений порядок здійснення даного виду державної діяльності.

Кримінологічна класифікація поділяє склади військових злочинів на відповідні групи, беручи за основу такі критерії як спеціальний суб’єкт злочину і об’єкт посягання, а також окремі види останнього. За цією підставою військові злочини поділено на п’ять груп: 1) злочини проти порядку підпорядкованості й військових статутних взаємин між військовослужбовцями; 2) злочини проти порядку проходження військової служби; 3) злочини проти порядку обігу з військовим майном, зброєю, джерелами підвищеної небезпеки, використання і експлуатації військової техніки; 4) злочини, що посягають на порядок несення спеціальних служб; 5) злочини, що посягають на нормальну діяльність військового управління, престиж і авторитет Збройних Сил, а також на військову дисципліну.

У підрозділі 1.2. „Військові злочини як форма кримінального конфлікту” зазначається, що військовий злочин, з погляду системних параметрів, по-перше, являє собою динамічну систему, в якості елементів якої розглядаються об’єктний і суб’єктний склади, а також взаємозв’язки і взаємодії, що поєднують учасників конфліктного відношення і у сукупності становлять його зміст; по-друге, він є елементом більш складної соціальної системи, що поєднує передумови і умови виникнення конфлікту, його прямі та опосередковані результати, механізми запобігання і припинення тощо.

Як і будь-яке соціальне явище конфлікт розглядається як процес, що протікає в часі і має певні періоди і етапи, у ході яких він виникає, розвивається і завершується. Динаміка конфлікту являє собою хід розвитку, зміни під впливом його внутрішніх механізмів і зовнішніх факторів. При цьому його динамічними показниками є: 1) доконфліктна ситуація; 2) інцидент; 3) ескалація конфлікту; 4) кульмінація конфлікту; 5) завершення конфлікту; 6) постконфліктна ситуація.

Що стосується параметрів кримінальних конфліктів у сфері військової служби, то простір їх, як правило, обмежено місцем дислокації військової частини, підрозділу або місцем ведення воєнних дій. Часові параметри військового злочину, як кримінального конфлікту, припускають характеристику його початку і завершення.

Початок конфлікту може бути пов’язаний із сукупністю наступних факторів: військовослужбовець, що ініціює конфлікт, розпочав дії, спрямовані на обмеження прав і законних інтересів контрсуб’єкта; сторона (військовослужбовець або керівництво військовою частиною), на права і суб’єктивні інтереси якої посягає ініціатор конфлікту, усвідомлює, що посягання носить протиправний характер; суб’єкт, що зазнав протиправного посягання, відкрито виражає свою незгоду зі здійснюваними на його адресу діями і намагається в тій або іншій формі чинити протидію.

Завершення зазначеного кримінального конфлікту пов’язане із наступними обставинами: завершення конфлікту з ініціативи військовослужбовця, який його розпочав (при цьому можливо конфлікт може бути припинений як у випадку заволодіння предметом конфлікту, так і у випадку однобічної відмови від цього); завершення конфлікту внаслідок знищення предмета, якого жадав ініціатор конфлікту, або знищення однієї зі сторін конфлікту; припинення конфлікту в результаті застосування права; завершення конфлікту як результат його „загасання” (при цьому це не означає ліквідацію конфліктної ситуації).

Розділ 2 „Кримінологічний аналіз військових злочинів” присвячено розгляду основних характеристик військових злочинів, їх особливостей, умов та факторів, що впливають на їх формування, розвиток і трансформацію.

У підрозділі 2.1. „Детермінанти військових злочинів” зазначається, що детермінантами військових злочинів є об’єктивні й суб’єктивні фактори економічного, політичного, ідеологічного, культурного, національного, морально-психологічного, соціального, соціально-біологічного, організаційно-управлінського і правового характеру.

Здійснений аналіз цих факторів дозволив встановити наступні риси, що характеризують відповідні процеси детермінації:

– антикриміногенна роль державної ідеології, засобів масової інформації, системи військового виховання, організації життя, побуту, дозвілля, статутного контролю є низькою;

– корупція, недостатня компетентність і військова придатність офіцерського і сержантського складу при одночасному постійному відтоці з військ найбільш енергійних офіцерів, а також не укомплектованість особовим складом частин і підрозділів, що тягне зайві непосильні навантаження на особовий склад, спричиняють зміни змісту форм порушень дисципліни і правопорушень, їх самодетермінацію і збільшення рівня латентності військових злочинів;

– значна роль у вчиненні правопорушень і злочинів серед військовослужбовців належить міжособистісним відносинам, багато з яких в умовах армійського середовища відбуваються на конфліктній основі.

У підрозділі 2.2. „Кримінологічна характеристика особи злочинця-військовослужбовця та його соціально-психологічний портрет” зазначається, що міждисциплінарне пізнання особи злочинця, що включає визначення сукупності факторів, які впливають на формування злочинної поведінки, а також сукупності психофізіологічних особливостей, соціальних зв’язків, етичних особливостей, правових, у тому числі кримінологічних, аспектів, котрі відображають сутність людини, можливо здійснити лише на основі встановлення різних за характером ознак, притаманних злочинцеві певної категорії.

Доводиться, що соціальні, психічні та біологічні фактори, які впливають на злочинну поведінку, взаємодіють між собою не на паритетних засадах; у кожному конкретному випадку окремі їх складники зазнають більшого впливу з боку з боку певних компонентів механізму вчинення злочину, в результаті чого видозмінюється процес детермінації.

Обґрунтовується, що особа злочинця-військовослужбовця, як дослідницька категорія, представляє собою певну систему визначених властивостей, які сукупно дозволяють вести мову про доволі високу специфічність даної категорії злочинців, а саме:

– в основі механізму військового злочину в причинній площині лежать як ситуація, так і негативні психологічні деформації, що прийняли форму суспільно небезпечної установки особистості. При всіх сутнісних розходженнях у вивченої групи осіб ця установка з найбільшою очевидністю реалізувалася в прагненні і готовності до задоволення індивідуальних інтересів і потреб (часто примітивних і гіперболізованих) будь-яким, але здебільшого злочинним, шляхом;

– у злочинній поведінці певних типів, характерних для військових злочинів, синтез антигромадської спрямованості особистості та низького культурно-освітнього рівня разом із підвищеними емоційними реакціями на подразники призводить до зниження ефективності механізмів внутрішнього контролю;

– на злочинну поведінку значний вплив спричиняють психічні аномалії, які, з одного боку, істотно ускладнюють засвоєння суб’єктом моральних і правових норм, а з іншого боку – перешкоджають адекватному сприйняттю й оцінці життєвих ситуацій, що складаються;

– відзначається схильність негайно домагатися бажаного, причому оцінка мети і способу під впливом суб’єктивних і об’єктивних впливів різко змінюється. Емоційну неврівноваженість, марнославство, упертість, нечутливість до страждань інших, агресивність, брутальність, облудність, несамокритичність можна віднести до найбільш поширених рис.

Зроблено висновок про можливість використання в подальшій розробці програми запобіжного впливу органічної єдності соціально-демографічних, психофізіологічних та кримінально-правових ознак.

У підрозділі 2.3. „Кримінологічний аналіз мотивів військових злочинів” зазначається, що мотив злочину − це викликане зовнішніми або внутрішніми стимулами, детерміноване властивостями особистості, інтегроване психічне утворення, що спонукає до поведінки, спрямованої на зняття психічної напруги усвідомленої актуалізованої потреби біологічного або соціального характеру шляхом порушення кримінально-правової заборони.

Мотив складає змістовну основу мотивації, під якою слід розуміти не лише сукупність мотивів, властивих особі в тій або іншій формі поведінки, але і процес формування і виникнення мотиву поведінки, що рівномірно від початку і до кінця пронизує поведінковий акт.

З’ясовано, що мотивація складається з різнорідних процесів, які здійснюють функцію саморегуляції на окремих фазах поведінкового акту. Процес мотивації має три стадії: 1) усвідомлення потреби: 2) актуалізація мотиву і вибір типу поведінки; 3) вибір конкретного об’єкта і (або) конкретного способу поведінки.

Встановлено, що результатом процесу мотивації виступає не сама діяльність, а деяке психічне утворення, що відображає в собі і потреби, і мотиви, і цілі, і способи їхнього здійснення, тобто всі основні елементи, що безпосередньо ініціюють діяльність і входять в структуру процесу мотивації. Найбільш оптимальним терміном для позначення результату процесу мотивації уявляється термін спонукання, під яким розуміється психічне утворення, сформоване в процесі мотивації, що відображає його основні елементи, і яке безпосередньо ініціює конкретну діяльність індивіда, підтримуючи її по ходу здійснення.

Зроблено висновок, що потреби, а також інтереси, почуття, звички, світогляд становлять різні сторони різноманітної і у той же час єдиної спрямованості особистості, що виступає мотиваційною стороною поводження. Тип нервової системи, темперамент, характер, вік, фізичний розвиток, різні стани людини та інші вроджені й придбані особливості впливають на протікання процесу мотивації військових злочинів і на зміст мотивів.

З’ясовано, що для структури мотивації військових злочинів характерно: порушення рівноваги, коли особисті інтереси і потреби здобувають, на противагу інтересам суспільства й інших осіб, домінуюче становище; діапазон спонукань військових злочинів значно вужчий, аніж діапазон людської поведінки взагалі; у системі координат суспільної цінності мотиви військових злочинів охоплюють спонукання більш низького рівня; мотивація більшості військових злочинів носить ситуативний, і при цьому вузькоособистісний і примітивно-побутовий характер; мотиви військових злочинів здебільшого мають характерні особливості, властиві особам, що не володіють необхідним життєвим досвідом, зрілістю стійкими ціннісними орієнтаціями; серед криміногенних факторів значна роль у мотивації військових злочинів, особливо злочинів проти порядку підпорядкованості, належить факторам педагогічного і психологічного плану.

Розділ 3 „Запобігання військовим злочинам” присвячено проблемам організації та здійснення кримінологічного впливу на фактори, що продукують військову злочинність, а також інші об’єкти, що представляють інтерес з точки зору корекції функціонування.

У підрозділі 3.1. „Загальносоціальні та спеціальні заходи запобігання військовим злочинам” зазначається, що залежно від ієрархії причин та умов злочинності виділяють три основних рівні її запобігання: загальносоціальний, спеціально-кримінологічний та індивідуальний.

Загальносоціальні заходи запобігання злочинам − це сукупність економічних, політичних, ідеологічних, організаційних та інших заходів. Системність і специфіка запобіжних заходів на соціальному рівні відносно військових злочинів пов’язані з комплексними дослідженням таких груп проблем, як удосконалення ідеологічної та виховної роботи в армії, завершення військової реформи, перехід до контрактної армії, запобігання насильству в армії тощо.

Спеціальне запобігання злочинам спрямоване на виявлення і усунення або послаблення дії факторів, що детермінують злочинність у цілому, окремі види і групи злочинів, причини та умови конкретних злочинів. Важливим аспектом спеціального запобігання військовим злочинам виступають розробка і впровадження наукових програм з вивчення факторів ризику відносно поведінки військовослужбовців, що відхиляється від норми.

Розглянуто наступні злободенні і винятково небезпечні для військових формувань України проблеми, а саме: загострення наркоситуації, призов на службу осіб, що мають психічні розлади, адаптація особового складу до служби в екстремальних умовах, у районах бойових дій, участі у збройних конфліктах тощо.

Виділено наступні основні заходи запобігання військовим злочинам:

– поступово в Збройних Силах України повинна бути сформована контрактна професійна армія, для чого необхідно зменшити кількість відомств, що мають військові формування, підвищити вимоги до „контрактників”, звести до мінімуму кількість військовослужбовців за призовом;

– слід організувати та провести комплексні системні дослідження в сфері профілактики наркоманії та алкоголізму серед військовослужбовців. До цієї роботи варто залучити соціологів, психологів, медиків, правознавців, педагогів, економістів і фахівців із соціальної роботи. Варто увести посаду наркологів у військово-медичних службах; окремі групи військовослужбовців (наприклад, учасники бойових дій) повинні проходити обов’язкові обстеження після виконання бойового завдання тощо;

– в якості виховно-патріотичної складової роботи з військовослужбовцями уявляється можливим створення науково-дослідної бази для формування концепції по введенню інституту військових священиків в військових частинах, у тому числі дисциплінарних;

– необхідно зменшити обсяг покладених на командирів функціональних обов’язків. У зв’язку з цим уявляється, що більша частина навантаження по профілактиці правопорушень і злочинів повинна лягти на окремі структури: службу військового правопорядку і військову виконавчу службу;

– військовослужбовець, визнаний судом винним у вчиненні будь-якого злочину (як загальнокримінального, так і військового), має в обов’язковому порядку усуватися командуванням з певних посад та від певної діяльності, а у випадку вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину − позбавлення сержантів, старшин, прапорщиків і офіцерів військового звання та звільнення в запас військовослужбовців, що проходять службу за контрактом;

– для підвищення ефективності виконання кримінальних покарань, особливо на гауптвахтах і в дисциплінарних військових частинах, доцільно створити в рамках Міністерства оборони України структуру, аналогічну виконавчій службі Міністерства юстиції України. У цьому випадку її особовий склад буде займатися виключно питаннями виправно-профілактичного впливу відносно засуджених військовослужбовців.

У підрозділі 3.2. „Індивідуальне запобігання військовим злочинам” зазначається, що індивідуальне запобігання війьковим злочинам спрямоване на особистість, а також на умови, обставини, ситуації, що сприяють чи полегшують скоєння кримінально карних діянь даного виду. Розгляд тактики індивідуального запобігання військовим злочинам дозволив виявити кілька її провідних рис. По-перше, запобігання досягається за рахунок застосування не одного заходу, а цілого їх комплексу. По-друге, результат при одній і тій же тактиці кримінологічного впливу істотно змінюється залежно від ступеня криміногенності кожної з трьох основних детермінант злочинної поведінки: особистості, її мікросоціального середовища та конкретної ситуації військового злочину. По-третє, інтенсивність запобіжних заходів повинна знаходитись в прямій залежності від ступеня прояву названих криміногенних детермінант.

Важливим прикладним завданням індивідуального запобігання військовим злочинам є пошук і встановлення прогностично значимих ознак злочинної поведінки. Процес взаємодії прогнозування індивідуальної злочинної поведінки та організації індивідуального запобіжного впливу (корекції) військових злочинів виглядає наступним чином. Виявлені під час аналізу та узагальнення особистісні властивості, якості, фактори покладаються в основу створення психограми відповідного військовослужбовця-делінквента – вихідної моделі оптимального набору негативних, нейтральних або соціально значимих якостей, необхідних для ймовірного вчинення військового злочину за певних умов. Далі визначаються комплексні критерії відповідності особистісних якостей конкретних осіб ознакам криміногенної ситуації певного типу. Порівняння в ході такого дослідження індивідуальних характеристик з еталонними дозволить висловити обґрунтований прогноз щодо „соціальної надійності” особи, яка вивчається. Це надасть можливість до певної міри знизити гостроту проблеми ранньої профілактики злочинної поведінки завдяки розробці науково-обґрунтованих комплексів рекомендацій щодо здійснення корекції або впливу, наприклад, під час виховної роботи у військовому підрозділі.

У підрозділі 3.3. „Віктимологічна профілактика військових злочинів” зазначається, що важливим напрямком запобігання військовим злочинам є віктимологічна профілактика, в системі якої також виділені заходи загальносоціального, спеціального та індивідуального характеру.

Загальносоціальна профілактика віктимності військовослужбовців вбирає в себе два аспекти: по-перше, вивчення причин віктимізації, скоєння аморальних вчинків, правопорушень і умов, що їм сприяють; по-друге, розробку на цій основі необхідних методів і засобів, які забезпечують нейтралізацію і усунення з військових відносин чинників віктимної поведінки.

Віктимологічна профілактика військових злочинів на спеціально-кримінологічному рівні забезпечується діями в рамках наступних трьох напрямів: виявлення причин і умов, які сприяють вчиненню військових злочинів, якщо вони пов’язані з особою і поведінкою потерпілих, і усунення цих причин і умов або їх нейтралізація; виявлення осіб, які, судячи з їх поведінки або сукупності особистісних характеристик, можуть з найбільшою вірогідністю стати жертвами військових злочинів, і вплив на них з метою активізації їх захисних реакцій, а також забезпечення їх особистої, майнової та іншої безпеки; запобігання і припинення конкретних злочинів з використанням захисних можливостей потенційної жертви, а також з використанням певної тактики при організації профілактичної роботи „від потерпілого”.

На індивідуальному рівні віктимологічної профілактики військових злочинів роботу слід організовувати за наступними напрямками: 1) вивчення і виховання осіб, втягнутих в коло нестатутних відносин; 2) вчасне виявлення осіб, у яких проявляється: дратівливість; сильні емоційні сплески; глибокий депресивний стан; невдоволення собою і оточуючими; бажання самоствердитися серед товаришів по службі; 3) нейтралізація причин і умов формування конфліктних ситуацій.

Вказані ситуації розрізняються за масштабом (макро- і мікроситуації), ступенем розвиненості і часом реалізації в них негативних моментів (ситуації реальні, умовно реальні і потенційні). Існує ряд типових ситуацій, для яких в армійській практиці є можливим виробити алгоритми (програми) профілактичних дій як відносно потенційного злочинця, так і можливої жертви. Варіанти цих ситуацій мають наступний вигляд: відома конфліктна ситуація між двома або декількома особами, в якій однозначно визначені можливий злочинець і можлива жертва (жертви), при цьому зміна ролей між ними виключена; відома така ж конфліктна ситуація, але високою є вірогідність зміни ролей в системі „злочинець – жертва”; відомий потенційний злочинець і ситуації, в яких він може діяти, не визначена лише можлива жертва; відомі потенційна жертва і ситуації, в яких жертва поводиться певним чином, невідомий лише можливий злочинець; відомі ситуації, явно небезпечні для більш-менш широкого коло осіб, з погляду можливості стати злочинцем або жертвою злочину.

Зроблено висновок, що саме ці віктимологічні заходи як жодні інші сприяють активному привнесенню нових підходів до організації і здійснення запобігання військовим злочинам, забезпечення реального випереджувального характеру кримінологічного впливу, що досягається тільки на основі широкого комбінування заходів, їх творчого застосування, забезпечення погодженої дії в рамках системи в цілому та механізму її функціонування, зокрема.