Співучасть у вчиненні вбивства Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, її зв’язок з науковими програмами, планами, надано загальну характеристику дослідження, визначено його об’єкт і предмет, мету й завдання, формулюються основні теоретичні положення, що виносяться на захист, розкривається наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, вказано на їх апробацію, структуру і обсяг роботи.

Розділ 1 «Історико-правовий аспект розвитку кримінально-правових норм, що регулюють відповідальність за співучасть у вчиненні умисного вбивства» складається з двох підрозділів. У підрозділі 1.1. «Історичний розвиток норм про співучасть у вчиненні умисного вбивства у кримінальному праві» простежено процес виникнення, формування й розвитку норм, якими передбачено кримінальну відповідальність за співучасть у вчиненні умисного вбивства у вітчизняному кримінальному праві. Аналіз історичних джерел (договори Київської Русі з Візантією, Руська Правда, Псковська судна грамота 1397 р., Литовський Статут в редакціях 1529, 1566, 1588 років, Соборне Уложення 1649 р., Військовий артикул 1715 р., Уложення про покарання уголовні та виправні 1845 р., Уголовне Уложення 1903 р., декрети Радянської влади, Керівні начала з кримінального права РРФСР 1919 р., Кримінальні кодекси УСРР (1922 р.), УРСР (1927 і 1960 рр.), Основи кримінального законодавства СРСР 1958 р.) дозволив встановити тенденції розвитку інституту співучасті, низку його ознак, визначити його місце в системі кримінального права, обґрунтувати термінологічний і поняттєвий апарат.

Підрозділ 1.2. «Особливості кримінальної відповідальності за співучасть у вчиненні умисного вбивства за законодавством зарубіжних країн» присвячено виявленню особливостей й аналізу норм про співучасть у вчиненні вбивства за законодавством Іспанії, Нідерландів, Німеччини, Норвегії, Об’єднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії, окремих штатів Об’єднаних штатів Америки та Франції. Порівняльно-правовий аналіз виявив, що: 1) особливості відповідальності за вчинення умисного вбивства у співучасті відображено в кримінальному праві країн як англосаксонської, так і романо-германської систем права; 2) практика та доктрина зарубіжного кримінального права, спираючись на акцесорну природу співучасті, визнають, що відповідальність співучасників визначається відповідальністю виконавця, а всі обставини, які становлять основу злочинного діяння та надають йому ознак кваліфікованих видів складу злочину, зберігають своє значення і для співучасників.

Розділ 2 «Загальна характеристика складу вбивства, вчиненого у співучасті» складається з двох підрозділів. Підрозділ 2.1. «Поняття вбивства, вчиненого у співучасті та його склад» присвячено визначенню поняття співучасті у вчиненні умисного вбивства. Автором пропонується розглядати співучасть у вчиненні умисного вбивства як спільну участь двох або більше осіб в умисному спричиненні смерті іншій людині.

Обґрунтовується позиція, що співучасть у вбивстві слід розглядати з погляду на склад співучасті у злочині, яке містить усі об’єктивні й суб’єктивні ознаки, притаманні складу вбивства, яке вчиняється у співучасті. Склад вбивства у співучасті подано як синтез об’єктивних та суб’єктивних ознак складу злочину, для яких характерні об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт і суб’єктивна сторона. Основну увагу приділено: 1) спільній участі у вчиненні злочину двох або більше осіб як ознаки, яка повинна розглядатися в якості об’єктивної сторони (складової) співучасті у вбивстві; 2) спільному й умисному характеру діяльності співучасників в якості суб’єктивної сторони (складової) співучасті; 3) спільності з позиції розвитку та прояву причинного зв’язку – у межах об’єктивної сторони, і спільності з позиції психічної єдності – у межах суб’єктивної сторони співучасті у вбивстві. Ознаки співучасті невід’ємно сполучаються та взаємно співвідносяться з об’єктом (в частині спрямованості посягання) та суб’єктом (в частині наявності необхідних ознак) співучасті у вбивстві.

Підрозділ 2.2. «Об’єктивні та суб’єктивні ознаки складу умисного вбивства, вчиненого у співучасті» присвячено характеристиці ознак складу вбивства з урахуванням особливостей, властивих вчиненню його в співучасті. Визначається, що об’єкт посягання є загальним для всіх співучасників та об’єднує дії декількох осіб у вбивстві в співучасті. У контексті розгляду об’єктивних ознак складу умисного вбивства автор робить висновок, що невід’ємною ознакою об’єктивної сторони співучасті у вбивстві є діяння, які відповідають змісту й характеру матеріального складу злочину. У спільній участі декількох осіб під час вчинення вбивства діяння кожної особи, яка є співучасником злочину, є необхідною умовою для діяння іншої особи і стає елементом єдиного для всіх спільного діяння. Дії кожного із співучасників убивства перебувають у причинному зв’язку з суспільно небезпечними наслідками (необхідний причинний зв’язок при співучасті).

Ураховуючи загальне визначення співучасті у злочині, дисертант констатує, що співучасником убивства може бути тільки особа, яка відповідає всім ознакам суб’єкта злочину: є фізичною, осудною, досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Звертається увага, що Особлива частина КК і, зокрема, її норми, які передбачають кримінальну відповідальність за вбивство, не дозволяють розв’язати питання стосовно злочинів, суспільна небезпека яких залежить лише від ознак вчинення посягання: вчинення вбивства декількома особами, з яких тільки одна відповідає вимогам суб’єкта. Узагальнено складові інтелектуального та вольового моментів умислу співучасників убивства, наявність яких є необхідною умовою притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності за умисне вбивство, вчинене у співучасті.

Аналіз об’єктивних і суб’єктивних ознак вбивства, вчиненого у співучасті, дозволив автору запропонувати доповнення ч. 2 ст. 115 КК відповідною кваліфікуючою ознакою.

Розділ 3 «Форми співучасті та види співучасників при вчиненні вбивства» містить два підрозділи.

Підрозділ 3.1 «Форми співучасті у вчиненні умисних вбивств» присвячено розгляду форм співучасті та критеріям їх поділу на окремі види. Так, підставою класифікації співучасті за формами повинен виступати спосіб взаємодії співучасників при вчиненні вбивства. Співучасть у вбивстві можна класифікувати на види: 1) за наявністю в діях співучасників попередньої змови: на співучасть за попередньою змовою і співучасть без попередньої змови; 2) за рольовою ознакою: співвиконавство та співучасть із розподілом ролей; 3) за ступенем зорганізованості співучасників: група осіб без попередньої змови, група осіб за попередньою змовою, організована група та злочинна організація.

Автором окремо розглянуто питання відмежування співвиконавства у вчиненні умисного вбивства від співучасті з розподілом ролей. Для вирішення зазначеної проблеми запропоновано класифікувати найбільш характерні різновиди дій під час вчинення умисного вбивства, що відносяться до співвиконавських. Критеріями класифікації, на думку автора, повинні виступати: характер і обсяг таких дій, а також час їх виконання в механізмі вчинення злочину.

Досліджуючи поняття організованої групи, автор наголошує, що законодавцем було закріплено низку її об’єктивних та суб’єктивних ознак, основними з яких є якісні: стійкість та попередня зорганізованість учасників групи для вчинення одного або декількох злочинів. Теорія про неможливість розмежування понять зорганізованості та попередньої змови оцінюється в роботі як така, що не є достатньо обґрунтованою та підтвердженою практикою. Автор вважає помилковим протиставлення цих понять, тому що вони співвідносяться, як філософські категорії «ціле» та «частка» або «рід» та «вид». Наведено аргументи з цього приводу та вказано, що попередня зорганізованість виступає як особлива форма вираження попередньої змови, для розкриття змісту якої слід не механічно протиставляти ці два поняття, а визначати ознаки й властивості, які, доповнюючи звичайну попередню змову, перетворюють останню на якісно нове явище – попередню зорганізованість.

Особливу увагу приділено розгляду проблемних питань, що стосуються розмежування вбивств, вчинених організованими групами і злочинними організаціями. Так, у ч. 4 ст. 28 КК вказані дві ознаки, які, на думку законодавця, відрізняють злочинну організацію від інших форм співучасті – ієрархічна побудова організації та наявність спеціальних цілей діяльності, що виступають як альтернативні: 1) вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів; 2) керівництво чи координація злочинної діяльності інших осіб; 3) забезпечення функціонування злочинної організації та інших злочинних груп. Оскільки ієрархічна побудова властива й деяким організованим групам, то цю ознаку, на думку автора, неможна вважати основною для визначення наявності злочинної організації. Крім цього, встановлення мети, спрямованої на вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів, визначеної законодавцем як обов’язкової ознаки злочинної організації, стосовно вбивства також недостатньо, тому що всі посягання на життя, кваліфіковані за ознакою їх вчинення організованою групою, слід відносити до категорії тяжких або особливо тяжких злочинів.

Підрозділ 3.2. «Види співучасників при вчиненні вбивства» містить характеристику окремих видів співучасників у вчиненні злочину з розглядом тієї ролі, яку може виконувати кожен з них під час вчинення вбивства у співучасті.

Розглядаючи питання поділу співучасників на види, автор доводить, на підставі аналізу функціональної ролі кожного із можливих співучасників, характеру виконуваних ними діянь і ступеню їх участі у вчиненні злочину, що в основу цього поділу покладено об’єктивний критерій. Метою такого розмежування є надання більш точної юридичної оцінки діям кожного співучасника, визначення обсягу його внеску в досягнення злочинного результату і винесення справедливого покарання, яке б відповідало характеру і ступеню небезпеки вчиненого.

Автором доводиться, що під час вчинення вбивства співучасниками може бути будь-який із співучасників, зазначених в ст. 27 КК: виконавець, організатор, підбурювач, пособник. Дисертант вважає правильним та обґрунтованим підхід законодавця до поділу співучасників за видами відповідно до особливостей їх діяльності і надає цьому додаткової аргументації.

Виконавець – це визначальна фігура у вчиненні вбивства у співучасті. Виконавцем вбивства є особа, яка умисно безпосередньо заподіяла смерть іншій людині або брала участь у вчиненні дій, безпосередньо спрямованих на умисне спричинення смерті іншій людині спільно з іншими особами (співвиконавцями), а також особа, яка умисно заподіяла смерть іншій людині за допомогою використання інших осіб, які не підлягають кримінальній відповідальності через вік, неосудність або інші обставини, передбачені КК України.

Під час вчинення вбивства можливі випадки незначного, з юридичної точки зору, розподілу функції між співвиконавцями, що зумовлено конструкцією складу вбивства, тому можливі різні варіанти співвиконання. З одного боку, кожен із співвиконавців може виконувати весь обсяг дій, передбачених об’єктивною стороною складу вбивства, з іншого – можливі ситуації, коли один співвиконавець здійснює всі діяння, які охоплюються об’єктивною стороною вбивства, а інший виконує тільки частину таких дій.

Організатором вбивства є особа, що організувала умисне спричинення смерті іншій людині або керувала умисним спричиненням смерті іншій людині, а також особа, яка створила організовану групу чи злочинну організацію або керувала ними.

Підбурювачем у вчиненні вбивства є особа, яка схилила іншу особу до спільної участі в умисному спричиненні смерті іншій людині шляхом умовлянь, підкупу, погрози або примусом.

Пособником вчинення вбивства є особа, яка сприяла умисному спричиненню смерті іншій людині порадами, вказівками, наданням інформації, засобів або знарядь скоєння злочину або усуненням перешкод, а також особа, що заздалегідь обіцяла приховати злочинця, засоби або знаряддя вчинення вбивства, сліди злочину або предмети, здобуті злочинним шляхом, або особа, яка заздалегідь обіцяла придбати або збути такі предмети.

Дисертант наводить додаткові аргументи щодо відсутності потреби виокремлювати такий додатковий вид співучасника вбивства, як замовник, оскільки діяльність замовника вбивства (власне, замовлення) є різновидом діяльності підбурювача до вбивства, поглинається нею. Якщо ж замовлення на вчинення вбивства набуває характеру керування вчиненням злочину, то замовник ніби поглинається поняттям організатора вбивства.

Розділ 4 «Кваліфікація окремих видів умисних вбивств, вчинених у співучасті» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 4.1. «Співучасть у вчиненні умисного вбивства за обтяжуючих обставин» розглядаються проблеми співучасті в: 1) умисному вбивстві, вчиненому за попередньою змовою групою осіб; 2) умисному вбивстві, вчиненому на замовлення.

З аналізу судової практики дисертантом встановлено, що умисні вбивства, вчинені як групою осіб за попередньою змовою, так і організованою групою, кваліфікуються за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК, причому об’єднання в законі однією ознакою двох форм співучасті усуває особливу потребу в чіткому їх розмежуванні. Встановлено, що однакова кваліфікація таких випадків за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК зумовлює й однакове покарання, що, на погляд дисертанта, потребує додаткового обґрунтування з урахуванням ступеня суспільної небезпеки таких злочинів. З метою вдосконалення чинного закону про кримінальну відповідальність і усунення існуючої прогалини, автор обґрунтовує необхідність доповнення п. 12 ч. 2 ст. 115 КК ще однією кваліфікуючою ознакою – вчинення умисного вбивства організованою групою.

Дисертантом доведено, що умисне вбивство, вчинене на замовлення, завжди передбачає наявність корисливого мотиву з боку виконавця, який обумовлено одержанням певної винагороди, а зміст цього різновиду вбивства полягає у самих відносинах замовлення, що виникають між виконавцем злочину та замовником в особі організатора чи підбурювача. Для цих відносин характерні: 1) обов’язкова наявність співучасті між замовником та виконавцем; 2) матеріальна винагорода (яку виконавець може отримати як до вчинення вбивства, так і після); 3) корисливі мотиви виконавця; 4) спрямованість його дій на задоволення інтересів замовника.

Автор доходить висновку, що така кваліфікуюча ознака, як вчинення вбивства на замовлення може не охоплювати всіх корисливих мотивів, якими скеровані дії співучасників, тому при кваліфікації такого вбивства посилання на кваліфікуючу ознаку «з корисливих мотивів» необхідне лише за умови, що корисливі мотиви співучасників не виходять за межі відносин замовлення.