У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; визначено його об’єкт, предмет, мету й завдання, методи дослідження, зв'язок з науковими планами та програмами; розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо їх апробації та опублікування.
Розділ 1 “Науково-теоретичні засади адміністративно-правового регулювання природних монополій” складається з трьох підрозділів, у яких уточнено сутність природної монополії як об’єкту правового регулювання, визначено систему адміністративного-правового регулювання природних монополій, проведено аналіз форм адміністративно-правового регулювання.
У підрозділі 1.1 “Сутність природної монополії як об’єкту правового регулювання” зазначено, що природна монополія виступає економіко-правовим явищем, яке традиційно виступає об'єктом державного впливу. Основна його особливість полягає в економічному змісті, якому надана правова форма. Тому повноцінне правове дослідження на цю тему має ґрунтуватися, в першу чергу, на економічних висновках. Інакше будь-які запропоновані конструкції ризикують бути безґрунтовними, відірваними від реальних потреб.
Проаналізовано основні економіко-правові ознаки природної монополії, серед яких: ефект масштабу – тобто задоволення попиту є ефективнішим за відсутності конкуренції (витрати виробництва на одиницю товару істотно знижуються у міру збільшення об'єму виробництва); товари, вироблювані суб'єктами природної монополії, не можуть бути замінені в споживанні іншими товарами; попит на товари, вироблювані суб'єктами природних монополій, у меншій мірі залежить від зміни ціни на цей товар, ніж попит на інші види товарів (нееластичний попит). Враховуючи, що природно-монопольний продукт виступає ресурсом, який необхідний для функціонування і розвитку практично всіх галузей господарювання, запропоновано доповнити перелік ознак природної монополії такою характеристикою, як вироблення економічного блага соціального користування (товар масового споживання). Юридичним наслідком цього виступає законодавчо закріплена гарантія рівної доступності усіх на продукцію суб'єктів природних монополій.
Проведений аналіз науково-практичних підходів до питань природної монополії показав відсутність однозначного її визначення в українському законодавстві та юридичній теорії. Це обумовлено багатогранністю такого явища та складністю охоплення усіх його сторін. Більшість підходів виходять з розуміння її крізь призму категорії "організація", в наслідок чого відбувається змішення понять "природна монополія" і "суб'єкт природної монополії"; як виду господарської діяльності, що приводить до злиття понять "природна монополія" і "сфери діяльності суб'єктів природних монополій"; як стану товарного ринку, що є юридично невизначеним та не дає цілісного уявлення про правову суть природної монополії.
У зв’язку із цим запропоноване власне визначення природної монополії, що знаходить свій правовий вираз як надане суб'єкту господарювання спеціальне право на здійснення діяльності певного виду в межах одного товарного ринку, обумовлене ефектом масштабу при виробництві товару, який є незамінним і, попит на який не залежить від зміни ціни на нього.
При цьому суб'єкт природної монополії має спеціальне право у сфері загальної заборони, створеної державою, яка виражає загальне негативне ставлення до монополізму взагалі і спрямованість державної політики на підтримку та розвиток конкуренції як антипода монополії. Разом з тим, спеціальне право надається самою ж державою і закріплюється юридично.
У підрозділі 1.2 “Теоретичні основи розвитку системи адміністративного-правового регулювання природних монополій” визначено, що система адміністративно-правового регулювання природних монополій включає наступні елементи: встановлення сфер (меж) природно-монопольної діяльності; визначення особливостей правового статусу суб'єктів природних монополій; встановлення правового режиму майнових комплексів, що використовуються суб'єктами природних монополій; закріплення особливостей зобов'язальних правовідносин за участю суб'єктів природних монополій; визначення правового статусу органів, що регулюють діяльність природних монополій, порядок здійснення їхніх повноважень і процедури взаємодії з іншими державними структурами; організаційні й контрольні заходи органів регулювання природних монополій; реалізація заходів державного примусу за порушення вимог законодавства про природні монополії.
При цьому серед цілей адміністративно-правового регулювання природних монополій виділено наступні: 1) досягнення балансу інтересів суб'єктів природних монополій і споживачів їхніх послуг; 2) задоволення потреб споживачів; 3) створення умов для ефективного функціонування суб'єктів природних монополій; 4) відділення природно-монопольних сфер господарювання від конкурентних (потенційно конкурентних); 5) стимулювання конкуренції в галузях діяльності, суміжних із природно-монопольними.
Зазначено, що адміністративно-правове регулювання природних монополій має ґрунтуватися на таких принципах: законності – регулювання й контроль діяльності суб'єктів природних монополій тільки за допомогою легальних засобів і методів, у межах законодавчо встановлених границь; державності – визначення переліку сфер діяльності суб'єктів природних монополій тільки на підставі правового акту державного рівня, вплив на природні монополії різних сфер діяльності за допомогою уніфікованих прийомів і способів; економічної обґрунтованості – ухвалення рішення про віднесення виду діяльності до сфери природної монополії тільки на підставі всебічного економічного аналізу; рівного доступу до товарів суб'єктів природних монополій; винятковості; збереження єдиного економічного простору; неприпустимість стримування економічно обґрунтованого переходу природно-монопольного виду діяльності в розряд конкурентного (потенційно конкурентного); публічності.
У підрозділі 1.3 “Аналіз форм адміністративно-правового регулювання” показано, що адміністративно-правове регулювання спрямоване на реалізацію механізму впливу адміністративного права на суспільні відносини. Формою адміністративно-правового регулювання є поєднання засобів впливу на конкретні регульовані відносини, яке об'єднане загальним порядком їх застосування. При цьому основною формою адміністративно-правового регулювання виступає адміністративно-правовий режим, через який право знаходить своє об'єктивне вираження й досягає регулятивних цілей щодо встановлення певного порядку взаємовідносин між суб'єктами права та забезпечення ефективного здійснення державного управління.
Зазначено що в юридичній науці немає єдиної позиції щодо визначення сутності адміністративно-правового режиму. Автор вважає, що адміністративно-правовий режим є правовою базою управлінського режиму щодо встановлення принципів стосовно конституційних засад, на яких забезпечується досягнення поставлених перед останнім цілей.
Акцентовано увагу на тому, що виступаючи формою адміністративно-правового регулювання, адміністративно-правовий режим являє собою сукупність норм адміністративного права, що містять дозволи, заборони й приписи, які підлягають неухильному дотриманню суб'єктами управління для встановлення визначеного порядку взаємодії суб'єктів адміністративного права в конкретній сфері управлінських відносин і створену з метою оптимізації управлінського процесу.
Запропоновано класифікувати адміністративно-правові режими за наступними групами: загальні адміністративно-правові режими, що лежать в основі всієї системи державного управління (режими державного прогнозування й планування, режим бюджетного регулювання, дозвільна система); адміністративно-правові режими в соціально-економічній сфері (у галузі економіки, соціального захисту, культури, утворення, науки, спорту, природокористування й охорони навколишнього природного середовища); адміністративно-правові режими в адміністративно-політичній сфері (режим державної служби, надзвичайні адміністративно-правові режими, режими в сфері оборони й державної безпеки, внутрішніх справ і юстиції); адміністративно-правові режими в сфері міжнародних відносин.
У розділ 2 “Аналіз стану адміністративно-правового регулювання природних монополій в Україні” здійснено аналіз чинного законодавства України у сфері природних монополій, охарактеризовано адміністративно-правовий режим природних монополій та проведено його оцінку.
У підрозділі 2.1 “Становлення та розвиток законодавства в сфері природних монополій” показано, що правова регламентація природних монополій є однією з форм державного втручання в економіку. Необхідність такого впливу детермінована потребою захисту публічних інтересів, дотриманням соціальних і економічних пріоритетів розвитку держави. Державне регулювання економіки, загалом, являє собою цілеспрямовану діяльність державних органів по організації, керуванню й контролю функціонування господарюючих суб'єктів. Зазначено, що вплив держави на економічні відносини повинне здійснюватися в межах і методах, установлених законодавчо.
Виходячи з того, що однією з особливостей законодавства про природні монополії є великий обсяг і складна структура, тому галузева природа законодавства про природні монополії, відносини, що виникають у зв'язку з його застосуванням, в юридичній науці недостатньо досліджена. Автором здійснено аналіз законодавства про природні монополії й практику його застосування. На основі цього було визначено, що відносини, які складаються в умовах природної монополії, регулюються розгалуженою сукупністю актів різної юридичної чинності й значимості, які запропоновано об‘єднати в наступні блоки законів: закони, предметом регулювання яких є виключно природні монополії та діяльність їх суб’єктів (Закон «Про природні монополії»); закони, що складають конкурентне законодавство, однак окремі положення яких також застосовні до природних монополій (закони «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про Антимонопольний комітет України»); закони, що регулюють певні сфери природних монополій (закони «Про транспорт», «Про електроенергетику» тощо); закони, що регулюють окремі аспекти господарської діяльності суб'єктів природних монополій або відповідальності за порушення законодавства. До цих законів можна віднести, насамперед, Господарський кодекс України, а також Цивільний кодекс, Кодекс України про адміністративні правопорушення тощо.
У підрозділі 2.2. “Характеристика адміністративно-правовому режиму природних монополій” показано, що на сьогоднішньому етапі розвитку існує корумпована напівкримінальна економіка, розхитана вертикаль влади, глибока криза соціального устрою й системи органів державного управління, яка не здатна впоратись із цим конгломератом проблем. На сьогодні галузеву єдність величезної кількості адміністративно-правових норм простежується лише в окремих наукових дослідженнях.
Таким чином, у зв'язку з визначенням поняття адміністративно-правового режиму принципову важливість набуває теорія державного управління як особливий інститут сучасної юридичної науки. Це пов'язано з тим, що адміністративне право - це, насамперед, право державного управління. У рамках теорії державного управління адміністративно-правовий режим розуміється як особлива форма організації систем і процесів державного управління, за допомогою права закріпляюча його найбільш важливого компонента. Крім того, адміністративно-правовий режим - це ще й основний метод встановлення впорядкованого руху до поставленої мети в зовнішньому середовищі функціонування безлічі систем.
В дисертації визначено основні характеристики адміністративно-правового режиму, серед яких: формалізація моральних норм; встановлення жорсткого інформаційного режиму як усередині системи управління, так і у взаємодії з іншими об'єктами навколишнього середовища; широке використання адміністративного примусу й адміністративної відповідальності, а в окремих випадках і карної відповідальності; використання особливого роду дисциплінарних санкцій; статусне регулювання відносин між учасниками управлінських відносин; використання матеріальних коштів забезпечення управлінських режимів.
В роботі приділено увагу визначенню поняття безпосередньо режиму природних монополій у рамках різноманіття адміністративно-правових режимів. Визначено, що адміністративно-правовий режим природних монополій характеризується багаторівневістю. Основні принципи формування адміністративно-правового режиму природних монополій такі: досягнення балансу інтересів споживачів і суб'єктів природної монополії; винятковість; публічність; взаємна відповідальність; судовий контроль.
Запропоновано авторське розуміння поняття адміністративно-правовий режим природних монополій, під яким слід розуміти комплексний предметний режим нормального функціонування, що представляє собою сукупність адміністративно-правових норм, що регулюють особливі відносини в сфері управління економікою (а саме: відносини, що виникають у зв'язку з виникненням і функціонуванням природних монополій) шляхом установлення певного порядку здійснення управлінської діяльності з метою організації ефективного державного управління сферами природних монополій.
У підрозділі 2.3. “Оцінка функціонування адміністративно-правового режиму природних монополій” встановлено, що природні монополії впливають і на засоби масової інформації, і на політичне керівництво країни. Це зумовлене не тільки природно-економічними особливостями явища природної монополії, але й певними недоліками організації державного впливу на сфери природних монополій.
Обґрунтовано, що сучасний підхід до регулювання природних монополій повинен будуватися на положенні, відповідно до якого природні монополії є складовою частиною «плануючої системи» держави. У сучасній високорозвиненій економіці в неї входять найбільші корпорації. Закони їхнього поводження відрізняються від законів функціонування традиційної ринкової системи, що відіграє в сучасній економіці підлеглу роль. Ринок сам по собі не в змозі не управляти, не контролювати «плануючу систему». Ці функції можуть виконувати тільки держава й суспільство в цілому. Відносно природних монополій такий контроль повинен стосуватися витрат, цін і розподілу прибутку.
При цьому реформи природних монополій не повинні зводитися до примітивного їхнього дроблення, руйнування й деградації. Бездумне непрофесійне, науково не обґрунтоване реформування галузей природних монополій може привести винятково до негативних результатів.
Проведено узагальнення переліку проблем функціонування адміністративно-правового режиму природних монополій у два блоки. Перший блок, складають проблеми, що безпосередньо пов'язані зі здійсненням концептуального визначення сутності необхідного державного впливу на сфери природних монополій, це проблема закріплення на державному рівні загальних принципів організації державного управління природними монополіями в Україні. Перший блок проблем містить у собі наступні концептуальні проблеми функціонування адміністративно-правового режиму природних монополій: проблему доцільності включення (виключення) конкретних галузей економіки в число (із числа) сфер природних монополій; проблему закріплення на законодавчому рівні загальних принципів організації державного регулювання природні монополії в Україні; проблему створення ефективної системи суб'єктів державного управління сферами природних монополій; проблему розмежування предметів ведення й повноважень усередині системи суб'єктів державного управління сферами природних монополій, зокрема: між органами різних галузей державної влади; між органами виконавчої влади загальної й спеціальної компетенції; проблему виділення й правового закріплення найбільш ефективних методів державного регулювання природних монополій і форм державного контролю за діяльністю суб'єктів природних монополій.
Другий блок проблем, що існують відносно функціонування адміністративно-правового режиму природних монополій, пов'язаний з ексцесами правотворчості й правозастосування в сфері природних монополій. При цьому мова йде про випадки, коли неефективність правового регулювання викликана недостатньою пропрацьованістю тої або іншої сукупності принципових положень, що визначають загальний напрямок правового регулювання, а неправомірне, найчастіше зловмисне використання наявних адміністративних ресурсів на шкоду ефективності державного регулювання. В цей блок входить не тільки незаконні дії окремих посадових осіб, але й, у цілому, некоректне розуміння й невірне переломлення норм, що закріплюють основи адміністративно-правового режиму.
Виходячи з таких положень, визначено, що існування певних труднощів, викликано недосконалістю державного управління природними монополіями. У цьому зв'язку автором обґрунтовано необхідність розроблення рекомендації в сфері вдосконалювання адміністративно-правового режиму природних монополій.
Розділ 3 “Вдосконалення адміністративно-правового регулювання природних монополій” присвячений обґрунтуванню напрямів розвитку адміністративно-правових режимів в окремих сферах природних монополій та пропозицій щодо розширення адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері природних монополій, уточненню сфер їх адміністративно-правого регулювання.
У підрозділі 3.1. “Напрями розвитку адміністративно-правових режимів в окремих сферах природних монополій” встановлено, що адміністративно-правові режими в окремих сферах природних монополій значно розрізняються між собою в силу об'єктивних економічних особливостей. Виходячи з цього, автором на основі аналізу вторинних адміністративно-правових режимів природних монополій таких, як: електроенергетика та залізничний транспорт, визначено їх особливості.
Досліджено регулювання електроенергетики, яка є однією із центральних проблем в сфері державного регулювання економіки нашої країни. Визначено, сукупність соціальних проблем, які існують на сьогодні в Україні, що обґрунтовує необхідність особливої уваги до балансування інтересів найбільшого українського монополіста й широкого кола споживачів, як побутових, так і промислових. При цьому баланс припускає високий ступінь економічної ефективності самої природної монополії, оскільки потреба в розширенні обсягів виробництва електроенергії, а також якості послуг по її наданню постійно зростає.
Виявлено особливості адміністративно-правового режиму електроенергетики серед яких : спеціальне джерело правового регулювання – Закон України “Про електроенергетику”; визначення специфічних цілей регулювання тарифів на електричну енергію; значні повноваження в сфері режимної організації даної сфери природних монополій мають безпосередньо органи виконавчої влади загальної компетенції; особливе значення цінового регулювання як методу регулювання природної монополії; специфічний компонент режиму - державне регулювання оптового ринку електричної енергії; встановлення особливих правил про неспроможність суб'єктів природної монополії в сфері електроенергетики; особливий режим інвестування в галузь.
Виходячи з цього, зазначено, що реформування адміністративно-правового режиму природної монополії в сфері електроенергетики базується на принципі демонополізації галузі. Однак реформа не має під собою достатньої правової основи, що повинна визначити самі принципи державного управління галуззю, так і гарантії прав громадян у ході реалізації реформи.
Проведено аналіз залізничного транспорту, який є сферою, що відрізняється особливою складністю безпосереднього управління й підвищеною небезпекою. Виділено відповідні особливості адміністративно-правового режиму залізничного транспорту: основи режиму закріплені в Законі України "Про залізничний транспорт"; майно підприємств, установ і об'єкти залізничного транспорту є винятково власністю держави; управління перевізним процесом на залізничному транспорті здійснюється централізовано й відноситься до виняткової компетенції державного органа виконавчої влади в галузі залізничного транспорту; створення, реорганізація, ліквідація та визначення територіальних меж залізниць, призначення і звільнення їх керівників можливі винятково за рішенням Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту; специфічні компоненти режиму: режим безпеки залізничних перевезень; режим діяльності залізничного транспорту в особливих умовах.
Запропоновано для вирішення існуючих проблем систему заходів, спрямованих на реформування залізничного транспорту взагалі й системи державного управління їм зокрема. Визначено, що за результатами реформи залізничний транспорт буде організований по моделі, що припускає поділ функцій господарського управління й державного регулювання й організацію залізничного транспорту по видах діяльності. Головне - це формування єдиного господарюючого суб'єкта в сфері залізничного транспорту.
У підрозділі 3.2 “Розширення адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері природних монополій” обґрунтовано необхідність підвищення ролі держави в регулюванні сфери природних монополій стосовно посилення управлінських і контрольних повноважень її органів у тих сферах, в яких діяльність суб'єктів природних монополій може вплинути на публічні інтереси, політичний або соціальний стан в країні. Цим визначено потребу зміщення акцентів щодо методів їх регулювання – від цивільно-правових (диспозитивних) до адміністративно-правових (імперативних). У свою чергу посилення державного впливу на сфери природних монополій припускає підвищення відповідальності органів регулювання природних монополій відносно ефективності господарської діяльності суб'єктів природних монополій і повноти задоволення потреб у продукції природних монополістів.
Виходячи з цього обґрунтовано такі пропозиції з удосконалення адміністративно-правового регулювання природних монополій: встановити відповідальності за порушення законодавства про природні монополії не лише суб'єктів таких монополій або органів, які регулюють їх діяльність, а й посадових осіб органів влади та місцевого самоврядування за невиконання або неналежне виконання рішень органів регулювання природних монополій або за неподання, порушення термінів подання або подання ними завідомо недостовірної інформації; конкретизувати та закріпити в Кодексі України про адміністративні правопорушення положень норми статті 18 Закону України «Про природні монополії» стосовно відповідальності посадових осіб суб'єктів природних монополій. Запропоновано передбачити в Законі України «Про природні монополії» систему адміністративних санкцій за правопорушення у сфері природних монополій, що включає: анулювання ліцензії на здійснення певного виду господарської діяльності; спонукання суб'єкта природної монополії в судовому порядку до укладення відповідного договору із споживачем; визнання акту державного органу регулювання діяльності суб’єктів природних монополій недійсним у судовому порядку.
3.3 “Уточнення сфери адміністративно-правого регулювання природних монополій” на основі проведеного аналізу встановлено, що одним з проблемних питань адміністративно-правового регулювання природних монополій, яке потребує розв’язання є уточнення сфер діяльності їх суб'єктів, передбачених статтею 5 Закону України «Про природні монополії».
Зазначено, що тлумачення конкретних дій, які вважаються тією або іншою послугою, зокрема послуг портів, аеропортів, транспортних терміналів тощо, то на основі таких майнових комплексів можливе надання різноманітних послуг – інформаційних, диспетчерських, ремонтних, навантажувально-розвантажувальних, вимірювальних, послуг із зберігання вантажів і багажу тощо. Проте Закон містить лише загальне визначення, не конкретизуючи його. Разом з тим відсутня норма, яка б визначала та встановлювала компетенцію державного органу на визначення змісту і різновидів відповідної діяльності для уникнення переобтяжування тексту закону громіздкими переліками. Тому запропоновано передбачити в Законі норму, якою визначити Кабінет Міністрів України у якості правомочного органу на видання відповідного акту.
Автором зазначено, що транспортування нафти, нафтопродуктів по трубопроводах, то надання такого роду послуги неможливе без організації технологічного процесу з передачі нафти, встановлення графіків, об'ємів її здачі, отримання тощо, які також мають природно-монопольних ознаки. Ці функції повинні виконуватися спеціалізованим суб'єктом. Тому пропонується пункт 1 статті 5 Закону України «Про природні монополії» доповнити абзацом наступного змісту: “послуги з координації (оперативно-диспетчерському управлінню) постачань нафти і нафтопродуктів по трубопроводах”.
| 
