АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ Автореферат

Актуальність теми. Право людини й громадянина на належний рівень соціального забезпечення закріплено в міжнародних нормативно-правових актах. У Загальній декларації прав людини від 1948 р. зазначено, що кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення та здійснення необхідних для підтримання її гідності й вільного розвитку особистості прав у соціальній та інших галузях через зміцнення національних зусиль та міжнародного співробітництва і згідно зі структурою та ресурсами кожної держави.

У ст. 17 Конституції України визначено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Військовослужбовці є рівноправними громадянами держави й мають повний обсяг прав та свобод, визначених міжнародними правовими нормами та відповідними конституційними засадами, серед яких важливе місце посідає право на соціальне забезпечення.

Нагальна потреба надання державою військовослужбовцям відповідних гарантій і компенсацій, які певним чином мають відшкодовувати додаткові навантаження, пов'язані з особливостями виконання обов'язків, викликана сучасними негативними тенденціями в суспільстві, такими як нівелювання престижу військової служби, зниження рівня боєздатності Збройних Сил України, економічна неспроможність держави в повному обсязі виконати взяті на себе зобов’язання щодо соціального забезпечення військовослужбовців.

На цей час тривають процеси, пов'язані з оптимізацією чисельності особового складу Збройних Сил України та заходами, спрямованими на оновлення та модернізацію їх технічної складової. Відповідно до програми реформування Збройних Сил України в найближчий час значна кількість особового складу має бути звільнена в запас. Але в умовах складної ситуації в економічній сфері держави відповідне соціальне забезпечення є вкрай складним завданням, яке не завжди забезпечується чинним законодавством. Тому політичні діячі, військові начальники, вчені постійно намагаються знайти шляхи рішення завдання щодо вдосконалення механізму соціального забезпечення військовослужбовців, провідна роль у регулюванні якого належить державі.

Значний внесок у розвиток теорії адміністративно-правової реалізації права на соціальне забезпечення зробили визначні вчені-правознавці: В.С. Андреєв, В.А. Ачаркан, Н.В. Артамонов, Н.Б. Болотіна, І.Л. Бородін, Н.В. Вітрук, О.Д. Зайкін, М.Л. Захаров, P.I. Іванова, О.Є. Козлов, М.І. Козюбра, А.М. Колодій, І.М. Коропатнік, І.І. Литвин, Н.І. Матузов, Ю.І. Мігачов, В.Ф. Погорілко, С.В. Пєтков, П.Д. Пилипенко, В.Й. Пашинський, П.М. Рабінович, О.Ю. Синявська, І.М. Сирота, В.А. Тарасова, В.Я. Тацій, Я.М. Фогель, М.І. Хавронюк, І.С. Ярошенко, та інші визначні юристи.

Завдяки доробку цих науковців розроблено теоретико-методологічні засади та принципи реалізації основних прав і свобод людини і громадянина, у тому числі права військовослужбовців на відповідний рівень соціального забезпечення. Проте реалії свідчать, що проблема практичної реалізації й забезпечення цього права потребує подальших наукових напрацювань.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукову розробку теми дисертаційної роботи здійснено відповідно до Державної програми розвитку Збройних Сил України на 2006–2011 роки, затвердженої та введеної в дію Указом Президента України від 27.12.2005 р. № 1862-25т/2005 «Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 9 грудня 2005 року «Про державну програму розвитку Збройних Сил України на 2006–2011 роки».

Напрям дослідження пов'язаний із розглядом проблематики реалізації права військовослужбовців на соціальне забезпечення відповідно до науково-дослідної роботи Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Портал-09» (номер державної реєстрації 0101U001105) та «Портал-10» (державний реєстраційний номер 0101U001108).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в тому, щоб на основі комплексного аналізу наукових праць, міжнародного досвіду, чинного законодавства України сформулювати науково обґрунтовані пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення адміністративних механізмів реалізації права на соціальне забезпечення військовослужбовців.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

- надати юридичну характеристику чинним нормативно-правовим актам, що регулюють питання соціального забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей;

- охарактеризувати теоретико-правові передумови становлення системи соціального забезпечення військовослужбовців;

- розкрити генезис термінів «соціальний захист» та «соціальне забезпечення» в контексті визначення їх правового змісту;

- визначити характерні ознаки та специфіку адміністративно-правового забезпечення реалізації права військовослужбовців на соціальне забезпечення;

- дослідити місце та роль суб’єктів владних повноважень у сфері реалізації права військовослужбовців і членів їх сімей на соціальне забезпечення;

- проаналізувати та узагальнити міжнародну практику соціального забезпечення військовослужбовців;

- визначити характерні проблеми застосування юридичної відповідальності за порушення права військовослужбовців на соціальне забезпечення;

- обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення системи адміністративно-правового регулювання соціального забезпечення військовослужбовців.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі адміністративно-правового забезпечення реалізації права військовослужбовців на соціальне забезпечення.

Предмет дослідження – адміністративно-правове забезпечення реалізації права військовослужбовців на соціальне забезпечення.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є сукупність загальнонаукових і спеціальних методів, зумовлених метою й особливостями досліджуваної проблематики.

Вихідним підґрунтям дослідження є діалектичний метод пізнання, відповідно до якого проблеми, що розглядаються в дисертації, подані як єдність їх соціального змісту та юридичної форми. Також використано такі загальнонаукові та спеціально-наукові методи, як: системно-функціональний метод, який використовувався під час дослідження наукового міждисциплінарного матеріалу (підрозділ 2.1). Застосування історико-правового та логічного методів дало змогу проаналізувати науково-теоретичні розробки, пов’язані з історично-правовими передумовами становлення системи соціального забезпечення військовослужбовців та сформулювати підходи до тлумачення термінів «соціальний захист» та «соціальне забезпечення» (підрозділ 1.1, 1.2, 1.3). Формально-догматичний метод дав можливість дослідити систему та повноваження органів державного управління, що забезпечують реалізацію права військовослужбовців на соціальне забезпечення (підрозділ 2.2, 2.3). Статистичний метод застосовувався при аналізі й обробці результатів досліджень щодо кількісних показників звернень військовослужбовців за захистом своїх прав на соціальне забезпечення (підрозділ 3.2). Порівняльно-правовий метод використовувався при дослідженні змісту норм чинного законодавства України та зіставленні останніх із відповідними конструкціями приписів виконавчих органів державної влади у сфері відносин щодо соціального забезпечення військовослужбовців (підрозділ 2.3, 3.1). Методи сучасного соціально-правового пізнання соціальних процесів та екстраполяції дали змогу врахувати взаємозв’язки відносин, що розглядаються, об’єктивно оцінити ефективність нормативно-правових актів і правозастосовної діяльності суб’єктів владних повноважень у сфері реалізації права військовослужбовців на соціальне забезпечення.

Нормативно-правову базу дослідження становлять чинне законодавство України, законодавчі акти інших держав та відповідні міжнародні нормативно-правові акти. Залучений методичний інструментарій враховує особливості об’єкта і предмета дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація характеризується новою постановкою проблеми реалізації права військовослужбовців на соціальне забезпечення, а саме: визначення ролі держави та її виконавчих органів у цьому процесі; дослідженням тенденцій розвитку відносин в адміністративній сфері та напрямів удосконалення законодавства задля повної реалізації задекларованих державою зобов’язань перед військовослужбовцями.

Рівень наукової новизни одержаних результатів характеризується науковими положеннями, висновками та пропозиціями, які виносяться на захист, а саме:

вперше:

– теоретично обґрунтовано необхідність розробки та прийняття єдиного кодифікованого нормативно-правого акта – Соціального кодексу військовослужбовців, прийняття якого вдосконалить та систематизує законодавство, яке регулює соціальне забезпечення військовослужбовців, та забезпечить якісну гармонізацію вітчизняного законодавства з нормами міжнародного права в цій сфері;

– обґрунтовано необхідність посилення юридичної відповідальності за порушення права військовослужбовців на гарантований законодавством рівень соціального забезпечення шляхом внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо адміністративної відповідальності посадових осіб органів виконавчої влади за порушення вимог законодавства про соціальне забезпечення військовослужбовців;

удосконалено:

– визначення змісту та сутності права військовослужбовців на соціальне забезпечення, як об’єктивного права військовослужбовця як громадянина на реалізацію всіх гарантованих Конституцією України прав і свобод;

– визначення терміна «соціальне забезпечення військовослужбовців», а саме запропоновано розуміти його як систему економіко-правових заходів, спрямованих державою на надання військовослужбовцям належного рівня грошового, медичного, житлового, речового, продовольчого та інших видів забезпечення для забезпечення їх життєдіяльності, враховуючи складність виконання покладених на них спеціальних завдань;

– розуміння сутності та змісту надання адміністративних послуг органами виконавчої влади, спрямованих на реалізацію права військовослужбовців на соціальне забезпечення, як виконавчу та розпорядчу діяльність органів виконавчої влади правового та організаційного характеру спрямовану на реалізацію соціальних гарантій для військовослужбовців та членів їх сімей, закріплених у чинному законодавстві;

– здійснено диференціацію нормативно-правових актів, що регулюють соціальне забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей що дало змогу провести їх критичний аналіз, визначити неузгодженості між ними та розробити пропозиції задля усунення виявлених колізій та дублювання;

дістало подальшого розвитку:

– визначення чинників виникнення інституту соціального забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей (військово-політичних, географічних, демографічних тощо), їх вплив на формування інституту соціального забезпечення шляхом екстраполяції їх на загальновизнані етапи розвитку українського суспільства;

– розуміння місця та ролі суб’єктів владних повноважень у сфері реалізації права військовослужбовців на соціальне забезпечення – як провідних суб’єктів зміцнення обороноздатності держави шляхом формування стабільного морально-психологічного та соціального середовища в Збройних Силах України;

– визначення соціально-правової природи інституту права військовослужбовців на соціальне забезпечення як об’єктивної необхідності компенсації задля соціальної справедливості та в інтересах суспільства обмежень громадянських прав, що пов’язано з виконанням обов’язку щодо захисту Батьківщини від зовнішніх загроз;

– організаційні та правові засоби реалізації законодавства, що регулює сферу соціального забезпечення військовослужбовців шляхом внесення змін до Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України стосовно звільнення військовослужбовців від виконання службових обов’язків у разі хвороби дітей чи інших близьких родичів, що потребують стороннього догляду.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані у:

– правотворчій сфері під час підготовки і вдосконалення чинних нормативних актів, які регламентують порядок та механізм реалізації права військовослужбовців на соціальне забезпечення (довідка про впровадження в діяльність Департаменту правового забезпечення Міністерства оборони України від 01.04.2011 р. № 287/3/889);

– правозастосовній діяльності суб’єктів владних повноважень при вирішенні практичних питань у сфері реалізації права військовослужбовців на соціальне забезпечення;

– науково-дослідній діяльності та навчальному процесі для подальшого вивчення загальних і спеціальних питань удосконалення функціонування інституту соціального забезпечення, особливо в частині соціального забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України (довідка про впровадження в діяльність Національного університету державної податкової служби України від 25.02.2011 р. № 27/3/н та Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 04.04.2011 р. № 18/634).

Особистий внесок здобувача. Основні теоретичні положення, висновки та пропозиції, що характеризують наукову новизну дослідження, а також теоретичне та прикладне значення його результатів, одержані дисертантом особисто. У наукових працях здобувача за темою дисертації, наведених у списку опублікованих праць, викладено та використано лише особисті напрацювання.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження оприлюднені на таких міжнародних конференціях, як IV Міжнародна науково-практична конференція «Військова освіта та наука: сьогодення та майбутнє» (м. Київ, 2008); VI Міжнародна науково-практична конференція «Військова освіта та наука: сьогодення та майбутнє» (м. Київ, 2010 р.); Міжнародна-наукова практична конференція «Актуальні питання реалізації чинних національних та міжнародних нормативно-правових актів» (м. Одеса, 2011 р.) та доповідались на засіданнях науково-дослідного відділу проблем військового та міжнародного гуманітарного права науково-дослідного центру Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2010 р., 2011 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення та наукові висновки дисертації викладені в 11 наукових працях, з яких: 7 у фахових виданнях з юридичних наук (4 одноосібних), затверджених ВАК України, та 4 публікації у збірниках матеріалів наукових і науково-практичних конференцій. Загальний обсяг публікацій – 2,8 авт.арк.

Структура та обсяг дисертації зумовлена метою та завданнями, що були поставлені перед дослідженням, і складається зі вступу, трьох розділів, які об’єднують вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи становить 221 сторінок, список використаної літератури містить 205 найменувань.