Реалізація права на екологічну безпеку в Україні Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, характеризується ступінь дослідження проблеми у науковій літературі, визначаються мета та завдання дослідження, його об’єкт та предмет, методологічні засади проведеного дослідження, формулюється наукова новизна одержаних результатів та їх практичне значення.

Перший розділ «Поняття та форми реалізації права на екологічну безпеку в Україні» складається з трьох підрозділів.

Підрозділ 1.1. «Розвиток наукових досліджень реалізації права на екологічну безпеку в Україні» присвячений вивченню підходів до розуміння реалізації права на екологічну безпеку. В результаті дослідження автор доходить висновку про наявність декількох підходів до розуміння змісту права, за допомогою якого реалізується законний інтерес у забезпеченні екологічної безпеки. Згідно з першим підходом, існує право на безпечне довкілля. Аналіз цього підходу свідчить про те, що об’єктом цього права є довкілля певної якості. Відсутність змін у довкіллі свідчить про те, що це право не зазнало порушення, а отже – відсутні підстави для звернення до суду за захистом відповідного права.

Згідно з другим підходом до розуміння права, що дозволяє задовольнити інтерес у екологічній безпеці, право на безпечне для життя і здоров’я довкілля включає в себе, поряд з правом на довкілля певної якості, також і деякі інші можливості, які дозволяють забезпечити екологічну безпеку людини. До них, зокрема, належать: право на вчинення юридично-значимих дій щодо забезпечення відповідного стану довкілля чи недопущення його погіршення, усунення небезпеки, відшкодування шкоди, отримання екологічної інформації, участь громадськості у прийнятті еколого-значимих рішень, створення громадських природоохоронних організацій та участь в їх діяльності тощо. На думку дисертанта, за такого підходу зміст права на безпечне довкілля не узгоджується з його об’єктом. Наприклад, об’єктом права на екологічну інформацію є екологічна інформація. Об’єктом права на безпечне довкілля є безпечне довкілля. Істотна відмінність об’єктів цих суб’єктивних прав свідчить про неможливість включення права на екологічну інформацію до складу права на безпечне для життя і здоров’я довкілля.

Для включення до змісту права, спрямованого на забезпечення інтересу в екологічній безпеці, юридичних можливостей, які спрямовані на забезпечення екологічної безпеки, що виходять за межі права на довкілля певної якості, необхідно здійснити перегляд об’єкта цього права. Цей перегляд було здійснено в юридичній літературі. Проте, в деяких випадках він супроводжується включенням до змісту права на екологічну безпеку юридичних можливостей, які є різними за юридичною природою у порівнянні з правом на екологічну безпеку. Відмінність юридичної природи цих прав дозволяє стверджувати про спірність їх включення до змісту права на екологічну безпеку.

Підрозділ 1.2. «Поняття реалізації права на екологічну безпеку в Україні» присвячений дослідженню суті реалізації права на екологічну безпеку. Право на екологічну безпеку безпосереднього закріплення в чинному законодавстві України не знайшло. Однак, на думку дисертанта, суб’єктивне право може бути закріплено не лише безпосередньо, а і за допомогою встановлення обов’язків зобов’язаних суб’єктів. При цьому, лише закріплення обов’язків саме по собі не тягне за собою утворення права. Для утворення права необхідним є ще і законний інтерес, а також наявність охоронних прав, які дозволять захистити це право у разі його порушення. Таким чином, наявність законного інтересу поряд з обов’язками зобов’язаних суб’єктів дотримуватися вимог екологічної безпеки, а також за наявності охоронних прав, які дозволяють оскаржити порушення вимог екологічної безпеки, утворює ту частину права на екологічну безпеку, яка не охоплюється правом на безпечне довкілля.

У процесі дослідження реалізації права на екологічну безпеку в Україні, автор розглядає наступні правові критерії: ГДК, ГДВ, ГДР; принцип BAT (best available technique (англ.) – найкращі з доступних методик (або прийомвів); система екологічних, санітарно-протиепідемічних та інших норм, нормативів, вимог, правил, заборон; забезпечення балансу між правом на екологічну безпеку та іншими правами. На думку дисертанта, останній із згаданих критеріїв посідає другу сходинку в ієрархії правових критеріїв зазначеного права після чітко зазначеного правила, визначеного у правовій нормі; лише неповнота останньої чи неврегульованість ситуації може виправдати застосування цього принципу. Таким чином, цей критерій забезпечення екологічної безпеки буде ефективно застосовуватися лише за умови його поєднання з іншими критеріями права на екологічну безпеку.

Досліджуючи особливості процесу реалізації права на екологічну безпеку, дисертант доходить висновку, згідно з яким якщо «право вимагати» розглядати як юридично-забезпечену можливість висувати обов’язкові до виконання зобов’язаною стороною вказівки, то право вимагати дотримання правил забезпечення екологічної безпеки уповноважений суб’єкт має лише у разі порушення цих вимог. До цього порушення він не має права пред’являти будь-які вимоги щодо дотримання відповідних правил до іншого суб’єкта. Беручи до уваги охоронний характер цієї правової можливості, її не може бути включено до змісту регулятивного права на екологічну безпеку.

Узагальнюючи ознаки реалізації права на екологічну безпеку, дисертант під реалізацією права на екологічну безпеку розуміє забезпечений нормами права процес зниження екологічного ризику для життя і здоров’я людини чи/або підтримання його на такому рівні, який є безпечним в розумінні чинного законодавства чи/або який є досяжним без необґрунтованих витрат чи шкоди для прав, свобод, законних інтересів інших суб’єктів чи без шкоди для інтересів суспільства в цілому.

У підрозділі 1.3. «Форми реалізації права на екологічну безпеку в Україні» досліджуються особливості форм реалізації права на екологічну безпеку в Україні.

На основі загальнотеоретичних положень про форми реалізації суб’єктивного права, запропонованих М.В. Вітруком, дисертант розглядає форму реалізації права на екологічну безпеку як законодавчо закріплений процесуальний порядок реалізації права громадян на екологічну безпеку. В роботі також аналізуються особливості ініціативної та процесуально-процедурної форм реалізації права на екологічну безпеку.

Досліджуючи різновиди форм реалізації права на екологічну безпеку, дисертант робить висновок про те, що дотримання, виконання і застосування – це різновиди форм реалізації норм права (об’єктивного права) а не формами реалізації суб’єктивного права, як це іноді стверджується в юридичній літературі. Виконання відповідних обов’язків створило б умови для реалізації права на екологічну безпеку. Створення умов для реалізації права на екологічну безпеку та сама реалізація цього права не є тотожними явищами.

В процесі дослідження форм реалізації права на екологічну безпеку дисертант доходить висновку про наявність специфічної форми реалізації права на екологічну безпеку, яку умовно можна назвати реалізацією права на екологічну безпеку у процесі виконання обов’язку щодо безпечного поводження з небезпечними об’єктами. Особливість цієї форми реалізації зазначеного права полягає у тому, що чинним законодавством встановлюються правила експлуатації екологічно небезпечних об’єктів. Ці правила доводяться до власників таких об’єктів. Виконання останніми відповідних правил дозволить безпечно експлуатувати ці об’єкти та не використовувати їх у спосіб, за якого буде заподіяно шкоди майну чи здоров’ю самого користувача або створено для нього екологічну небезпеку.

Розділ другий «Юридичні гарантії права на екологічну безпеку в Україні» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Система юридичних гарантій реалізації права на екологічну безпеку в Україні» з використанням запропонованої в науці класифікації досліджуються три способи композиційного поєднання юридичних гарантій права на екологічну безпеку: 1) предметний; 2) функціонально-службовий; та 3) функціонально-цільовий.

Досліджуючи функціонально-службовий спосіб композиційної взаємодії гарантій права на екологічну безпеку, автор поділяє висловлену в юридичній літературі думку про те, що цей спосіб полягає у таких зв’язках різних норм і засобів, за яких одні норми і засоби слугують продовженням, деталізацією інших. Найбільш рельєфно цей взаємозв’язок відображається у співвідношенні загальних та спеціальних норм і засобів. На думку автора, існує принципова можливість сформулювати загальну частину правового інституту забезпечення екологічної безпеки.

Підрозділ 2.2. «Загально-юридичні гарантії реалізації права на екологічну безпеку в Україні» присвячено дослідженню закономірностей загально-юридичних гарантій реалізації зазначеного права. На думку дисертанта, загально-юридичні гарантії реалізації права на екологічну безпеку в залежності від того, на які права може поширюватися дія цих гарантій, поділяються на: 1) гарантії, які використовуються для реалізації чи захисту будь-якого суб’єктивного права; 2) гарантії, які слугують засобами забезпечення окремих суб’єктивних прав, але які в силу особливостей юридичної природи частково придатні для забезпечення реалізації права на екологічну безпеку.

До гарантій конкретних суб’єктивних прав, придатних для забезпечення реалізації чи захисту права на екологічну безпеку, можна віднести: гарантії інших екологічних прав. Такі екологічні права, як право на екологічну інформацію, право на участь в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища; право на участь у проведенні громадської екологічної експертизи в еколого-правовій літературі розглядаються в якості засобів реалізації права на безпечне навколишнє природне середовище. Тому гарантії їх реалізації і захисту можуть виконувати і функцію гарантування права на екологічну безпеку.

Для забезпечення реалізації права громадян на екологічну безпеку можуть використовуватися гарантії і неекологічних суб’єктивних прав. В основі можливості використання гарантій деяких майнових прав для захисту права на екологічну безпеку лежить наявність у речей споживчих властивостей. Ці властивості задовольняють різноманітні інтереси громадян, які іноді в певних частинах співпадають з можливостями, які надає право на екологічну безпеку.

У підрозділі 2.3. «Спеціально-юридичні гарантії реалізації права на екологічну безпеку в Україні» здійснюється дослідження: організаційно-превентивних; регулятивно-стимулюючих; розпорядчо-виконавчих; забезпечувальних та охоронно-відновлювальних гарантій права на екологічну безпеку.

Досліджуючи особливості здійснення обов’язкового екологічного аудиту як різновиду організаційно-превентивних гарантій зазначеного права, дисертант доходить висновку про те, що діюча в Україні система обов'язкового екологічного аудиту в тому вигляді, в якому вона сьогодні існує, досить часто не передбачає ефективного механізму охорони довкілля, а тому потребують вдосконалення як види обов’язкового екологічного аудиту, так і організаційно-правова, фінансова, методична бази для його здійснення.

У процесі дослідження стандартизації як різновиду регулятивно-стимулюючих гарантій права громадян на екологічну безпеку, автор доходить висновку про недоцільність надання стандартам обов’язкової юридичної сили і перетворення їх на відомчі нормативно-правові акти. Це перетворення призведе до втрати стандартом властивостей специфічного інструменту впливу на суспільні відносини, за рахунок якого, можна виконати завдання, які не можуть бути виконаними за допомогою звичайних, обов’язкових до виконання нормативно-правових актів. По-друге, надання стандарту обов’язкової юридичної сили буде призводити до невичерпності сфери стандартизації і невиправдано розширюватиме повноваження Держспоживстандарту у частині можливості видавати нормативно-правові акти практично з будь-якого питання (за винятком питань передбачених ч. 2 ст. 2 Закону України “Про стандартизацію”).

На думку дисертанта, невиправданим є підхід до формулювання в проекті Положення про Міністерство екології та природних ресурсів вичерпного переліку документів дозвільного характеру, які буде вправі видавати цей орган. Такий підхід призведе до колізій і не дозволить забезпечити прозорість дозвільної системи.

За результатами дослідження особливостей відшкодування шкоди, заподіяної порушенням права на екологічну безпеку як різновиду забезпечувальних гарантій права на екологічну безпеку, зроблено висновок про те, що порушення права на екологічну безпеку може виражатися у заподіянні імовірних збитків. Поняття «імовірні збитки» не співпадає з поняттям «витрати, які особа мусить зробити для відновлення свого порушеного права» та з моральною шкодою, а є самостійним правовим явищем, і передбачає своєрідні способи їх усунення. Існують специфічні заходи відвернення настання очікуваних збитків, що аналізуються в роботі.

При дослідженні порядку оголошення на окремій місцевості правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації, дисертант доходить висновку, що необхідно врегулювати в чинному законодавстві порядок, умови, підстави застосування заходів ліквідації надзвичайних екологічних ситуацій та їх наслідків, порядок надання доручень вищих органів державної влади та їх виконання тощо, не зв’язуючи можливість їх застосування з громіздкою процедурою оголошення на окремій місцевості правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації. Це дозволило б підвищити рівень ефективності охоронно-відновлювальних гарантій права на екологічну безпеку в Україні.