ЛОКАЛЬНІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КООПЕРАТИВІВ Автореферат

У вступі визначено актуальність та стан розробки проблеми, що досліджується; її зв’язок з навчальними планами, темами, об’єкт та предмет дослідження, мета й завдання дослідження, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, дані щодо їх апробації.

Розділ 1 – «Поняття локальних нормативно-правових актів сільськогосподарських кооперативів, їх види і форми» – включає три підрозділи.

У підрозділі 1.1 «Загальна характеристика локальних нормативно-правових актів» охарактеризовано етапи розвитку локального нормативно-правового регулювання. Досліджено проблеми співвідношення централізації і децентралізації у правовому регулюванні аграрно-кооперативних відносин. Доведено взаємозалежність процесу демократизації суспільства із розширенням свободи розсуду самих суб’єктів правових відносин (як громадян, так і юридичних осіб), що виявляється в їх локальній правотворчості.

Сучасний етап демократизації суспільства дає змогу відійти від всеохоплюючого, всеосяжного централізованого правового регулювання. Локальне правове регулювання, як елемент правового регулювання взагалі, у суспільстві базується на загальних принципах права. Локальні норми органічно входять до правових інститутів і галузей вітчизняного права, встановлюють підвищений рівень соціальної захищеності людини. Вони є невід’ємною складовою нормативно-правового регулювання, відображають його суто демократичний характер. Локальне правове регулювання має розглядатися як фактор забезпечення динамічності нормативно-правової системи.

На підставі аналізу наукових поглядів, чинного законодавства сформульовано висновок про те, що локальне нормативно-правове регулювання – це вияв демократизації суспільства, невід’ємна складова правової системи, органічно їй притаманна, що опосередковує цілеспрямовану діяльність з правового оформлення суспільних відносин на підставі закону, відповідно до закону, на його виконання; має похідний характер, спеціальний суб’єктний склад і здійснюється через органи управління юридичної особи; врегульовує комплекс внутрішніх відносин, виражає волю та враховує інтереси членів (учасників) юридичної особи, гармонізує їх з інтересами суспільства, уособлює собою недержавну, проте державно дозволену, делеговану сферу правового регулювання.

У підрозділі 1.2 «Роль локальних нормативно-правових актів сільськогосподарських кооперативів як джерел аграрного права» з’ясовано, що спостерігається тенденція до розширення змісту комплексної, спеціалізованої та інтегрованої галузі аграрного права України за рахунок збільшення кола аграрних суб’єктів та виникнення нових правових інститутів.

З урахуванням чинного законодавства України визначено місце та роль кооперативних суб’єктів господарювання, їх специфічні риси, а також здійснено загальну характеристику їх правового становища з урахуванням їхньої соціально-економічної природи, яка значною мірою відображається і опосередковується у прийнятих ними локальних нормативно-правових актах.

Доведено, що локальному нормативно-правовому регулюванню у сільськогосподарських кооперативах властиві такі специфічні ознаки:

1) локальне нормативно-правове регулювання історично притаманне кооперативній системі, враховуючи демократичні кооперативні засади функціонування кооперативів та насамперед мету їх створення;

2) локальне нормативно-правове регулювання можна визначити як цілеспрямовану діяльність сільськогосподарських кооперативів з правового опосередкування внутрішньокооперативних відносин, яке здійснюється переважно на підставі спеціального законодавства про сільськогосподарську кооперацію;

3) локальне нормативно-правове регулювання у сільськогосподарських кооперативах має похідний характер не лише щодо загальнодержавного, а й щодо спеціального правового регулювання;

4) у сільськогосподарських кооперативах специфічний не лише склад локального правового регулювання: а) за суб’єктним складом; б) здійснення через рішення органів управління сільськогосподарського кооперативу, – а й предмет цього регулювання – широке коло внутрішньокооперативних відносин: земельних, трудових, майнових тощо, які базуються на членстві;

5) локальне нормативно-правове регулювання у сільськогосподарських кооперативах є прикладом самоорганізації і саморегуляції сільськогосподарських кооперативів, що відповідає їх юридичній демократичній природі як особливої організаційно-правової форми аграрного господарювання;

6) локальні нормативно-правові акти сільськогосподарських кооперативів можуть містити також первинні норми у випадку, якщо ці відносини не врегульовані на рівні спеціального законодавства (наприклад, земельні відносини у сільськогосподарських кооперативах) й усунути законодавчі прогалини неможливо іншим способом – шляхом аналогії закону чи аналогії права;

7) межі локального регулювання визначаються межами сільськогосподарського кооперативу;

8) напрями локального правового регулювання в кооперативних відносинах ширші порівняно з трудовим правом. У кооперативних відносинах при локальному нормативно-правовому регулюванні врегульовуються не лише трудові членські відносини, а весь комплекс внутрішньокооперативних відносин, причому приймаються нормативно-правові акти шляхом безпосереднього волевиявлення через рішення вищого органу управління – загальних зборів;

9) результатом локального нормативно-правового регулювання є прийняття внутрішньокооперативних локальних нормативно-правових актів, які у сільськогосподарських кооперативах виражені, насамперед, у формі Статутів та Правил внутрішнього розпорядку.

Аргументовано, що в умовах становлення в Україні сучасних ринкових відносин спостерігається закономірне зростання ролі та розширення змісту локальних нормативно-правових актів сільськогосподарських кооперативів, що пояснюється дією таких чинників:

1) локальна нормотворчість у сільськогосподарських кооперативах значною мірою зумовлена саме характером та механізмом формування відносин власності у кооперативі;

2) у процесі організації та здійснення виробничо-господарської діяльності сільськогосподарських кооперативів виникають і функціонують земельні, трудові, майнові, організаційні, управлінські та інші відносини.

Наголошено, що центральне місце належить земельним і трудовим відносинам як найбільш специфічним для сільськогосподарського виробництва і таким, що потребують конкретизації та спеціалізації відповідно до умов конкретного сільськогосподарського кооперативу. А враховуючи відсутність централізованих норм, які б регулювали названі відносини, призначення локальних нормативно-правових актів сільськогосподарських кооперативів полягає у первинному правовому регулюванні цих відносин, що необхідно вважати засобом усунення прогалин у законодавстві, чого не можна зробити ані шляхом застосування аналогії закону, ані аналогії права. За своїм характером трудові відносини, які складаються в сільськогосподарському кооперативі, поділяються на відносини у сфері організації праці; відносини з дотримання дисципліни праці; відносини з оплати праці; відносини з охорони праці тощо. Специфіка трудових відносин у сільському господарстві враховується і визначається нормами аграрного, здебільшого локального, а не трудового законодавства. У зв’язку з цим у сучасних умовах істотно підвищується значення статутних локально-правових норм в усіх аграрних суб’єктах і в сільськогосподарських кооперативах зокрема. Основу внутрішніх аграрно-кооперативних відносин значною мірою становлять майнові відносини, які за своєю правовою природою і характером є достатньо різноманітними та спеціалізованими.

Обґрунтовано висновок, що комплексний характер внутрішніх аграрно-кооперативних відносин визначає сферу застосування локальних нормативно-правових актів у регулюванні правового становища сільськогосподарських кооперативів з тенденцією до її розширення. Сучасні локальні нормативно-правові акти, особливо в сільськогосподарських кооперативах, які формуються і діють на демократичних принципах, повинні мати епіцентром свого змісту конкретизовані стосовно загального і спеціального законодавства суб’єктивні права й обов’язки членів цих кооперативів.

У підрозділі 1.3 «Види і форми локальних нормативно-правових актів сільськогосподарських кооперативів» запропоновано класифікацію локальних аграрно-кооперативних нормативно-правових актів за такими критеріями: за юридичною силою, за порядком набуття юридичної сили; за органами, що їх приймають; за предметом регулювання, за змістом (колом відносин, що врегульовані локальним нормативно-правовим актом); за сферою дії, за терміном дії тощо.

При цьому наголошується, що юридична сила локальних нормативно-правових актів залежить від компетенції органів управління сільськогосподарським кооперативом, які їх приймають. Статут сільськогосподарського кооперативу має найвищу юридичну силу і першорядне значення в системі локальних нормативно-правових актів цього кооперативу, порівняно з іншими, які приймаються на його основі (правила, положення тощо).

Незважаючи на певну різноманітність локальних нормативно-правових актів у сільськогосподарських кооперативах, їх основними правовими формами є Статут і Правила внутрішнього розпорядку. Це зумовлено правовою демократичною природою сільськогосподарських кооперативів, демократичністю управління цією організацією, здебільшого трудовим характером цього об’єднання (найбільшою мірою виявляється у виробничих кооперативах) та пайовими засадами формування земель і майна кооперативу.

Другий розділ – «Статут сільськогосподарського кооперативу як його основний локальний нормативно-правовий акт» – включає два підрозділи.

У підрозділі 2.1 «Поняття та юридична природа Статуту сільськогосподарського кооперативу» аналізуються різні позиції, які склалися щодо розуміння правової природи цього документа.

Статут встановлює принципові положення виробничої і організаційно-господарської діяльності кооперативу, визначає принципи відносин кооперативу в особі його органів управління з його членами, посадовими особами, особами, які працюють у кооперативі за трудовим договором тощо. Разом з тим він не має на меті детальне регламентування всіх відносин, що становлять предмет його регулювання. Положення Статуту слугують юридичною базою для подальшої нормотворчої і правозастовчої діяльності сільськогосподарського кооперативу. Локальні кооперативно-правові акти, акти застосування Статуту приймають на основі та на виконання приписів цієї «конституції» сільськогосподарського кооперативу і мають на меті конкретизацію його нормативних положень та втілення їх в життя.

Статут сільськогосподарського кооперативу розробляють і приймають його засновники (члени), а відтак, він є носієм їх колективної волі та інтересів у врегулюванні різноманітних питань, що стосуються діяльності цього кооперативу.

Змістовне наповнення Статуту відіграє важливу роль у становленні сільськогосподарського кооперативу.

Права й обов’язки членів сільськогосподарського кооперативу відображають особливості внутрішніх відносин у таких кооперативах, гарантуються Конституцією України, регулюються аграрно-кооперативним законодавством і деталізуються та спеціалізуються у Статутах та інших локальних нормативно-правових актах цих суб’єктів господарювання.

Таким чином, Статут сільськогосподарського кооперативу доцільно розуміти як основний комплексний локальний нормативно-правовий акт, який закріплює комплексну правосуб’єктність сільськогосподарського кооперативу, набуває юридичної сили з моменту державної реєстрації цього кооперативу, регулює найважливіші внутрішньогосподарські відносини та є правовою базою для прийняття інших внутрішньокооперативних локальних нормативно-правових актів.

Юридичне значення Статуту полягає у тому, що, по-перше, розробка і прийняття Статуту є обов’язковою передумовою створення юридичної особи – сільськогосподарського кооперативу та відповідно, вказує на законність й обґрунтованість його існування; по-друге, факт реєстрації сільськогосподарського кооперативу, у свою чергу, слугує підтвердженням дотримання порядку прийняття Статуту і правомірності всіх положень, які містяться в ньому, відповідності їх чинному законодавству; по-третє, Статут засвідчує факт, внаслідок якого кооператив набуває правоздатності як юридична особа, а тому вважається локальним нормативно-правовим актом, регулятором внутрішніх відносин конкретного сільськогосподарського кооперативу.

У підрозділі 2.2 «Статути сільськогосподарського виробничого кооперативу та сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу: теоретичні та практичні засади» аналізуються особливості Статутів сільськогосподарських виробничих та обслуговуючих кооперативів з урахуванням специфіки членських внутрішньокооперативних відносин. На сьогодні саме на рівні Статуту конкретного сільськогосподарського кооперативу є можливість доповнити, деталізувати і конкретизувати перелік прав та обов’язків членів конкретних сільськогосподарських кооперативів, оскільки в Законі України «Про сільськогосподарську кооперацію» дається лише перелік основних прав членів сільськогосподарських кооперативів.

Відзначено, що створенню та функціонуванню в Україні справжніх сільськогосподарських кооперативів (як виробничих, так і обслуговуючих), досягненню ними основної мети – задоволення матеріальних та інших потреб своїх членів шляхом конкретизації та спеціалізації їхніх прав може сприяти прийняття Взірцевих (Примірних) статутів сільськогосподарських кооперативів.

Прийняття таких взірцевих документів є особливо важливим для розвитку сільськогосподарських виробничих кооперативів, у яких належна конкретизація та спеціалізація прав їхніх членів, у першу чергу трудових та земельних, є запорукою їх успішного функціонування.

Третій розділ – «Правила внутрішнього розпорядку сільськогосподарського кооперативу як локальний нормативно-правовий акт» – складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Поняття та юридична природа Правил внутрішнього розпорядку сільськогосподарського кооперативу» Правила внутрішнього розпорядку розглядаються як локальний нормативно-правовий акт, який має найбільшу після Статуту ступінь універсальності. Цей локальний нормативно-правовий акт на основі Статуту сільськогосподарського кооперативу регламентує організацію виробництва і праці, правовий режим робочого часу, часу відпочинку, застосування заохочень, порядок притягнення до дисциплінарної та матеріальної відповідальності, питання охорони праці й обслуговування особистих потреб членів сільськогосподарського кооперативу, а також відносини з працівниками, які можуть залучатися до роботи у сільськогосподарському кооперативі за трудовим договором. Зазначені Правила доповнюють і конкретизують ряд положень Статуту сільськогосподарського кооперативу.

Цей акт приймає вищий орган управління сільськогосподарського кооперативу у порядку локальної нормотворчості, він містить обов’язкові для виконання правила поведінки (норми), дотримання яких забезпечується як засобами переконання, так і засобами примусу.

Позитивною радянською практикою було прийняття Примірних правил внутрішнього розпорядку колгоспу, які мали рекомендаційний характер.

У Правилах внутрішнього розпорядку лаконічно, концентровано та в доступній формі мають бути викладені основні положення, що характеризують внутрішній розпорядок кооперативу з урахуванням його місцевих конкретних умов. У цьому контексті вони є основним нормативним актом.

Для Правил внутрішнього розпорядку, як і для будь-яких інших нормативно-правових актів, має бути характерною така риса, як стабільність, тобто їх дія має бути гарантована впродовж певного проміжку часу – кількох років. Однак деякі положення в разі необхідності можуть уточнюватися і доповнюватися, причому ці зміни повинні затверджуватись загальними зборами членів кооперативу. Лише після цього вони набирають чинності.

Правила внутрішнього розпорядку передбачають лише основні права й обов’язки членів кооперативу, здебільшого у трудовій сфері, але не тільки ті, що зумовлені комплексністю внутрішньокооперативних відносин, тісним поєднанням трудових і земельних відносин тощо.

У підрозділі 3.2 «Правила внутрішнього розпорядку сільськогосподарських виробничих кооперативів та сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів як локальний нормативно-правовий акт» розкрито зміст членських трудових відносин, відмежовано їх від відносин, в основі яких лежить наймана праця.

Наголошено, що підготовка Взірцевих (Примірних) Правил внутрішнього розпорядку для сільськогосподарських виробничих кооперативів та Примірних Правил внутрішнього розпорядку для сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів з урахуванням специфіки трудових членських відносин у цих кооперативах здатна певною мірою вирішити проблему ефективного правового регулювання трудових, земельно-трудових тощо відносин цих суб’єктів господарювання.