Загальна характеристика роботи
Актуальність теми. Одним із найважливіших завдань держави є обов’язок створювати належні умови для охорони та розвитку дитинства, гарантувати та забезпечувати реалізацію прав дитини. Стаття 52 Конституції України проголошує, що діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. У цьому процесі важливу роль відіграють органи державної влади, які ведуть облік дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, облік осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснюють інформування останніх про дітей, що потребують влаштування у сім’ї усиновлювачів. На ці та інші органи законом покладені також функції з контролю та нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей.
Складність організаційно-правового забезпечення усиновлення в Україні полягає в тому, що велика кількість нормативно-правових актів, які визначають систему та повноваження органів у сфері усиновлення, не дають уявлення про чітку систему ієрархії цих органів та не визначають можливі форми контрольно-наглядової діяльності у сфері усиновлення. Проблеми усиновлення аналізуються у працях багатьох українських та зарубіжних вчених, які вносять пропозиції щодо удосконалення діючого законодавства. Однак, на жаль, кількість правопорушень, які вчиняються як на етапі проходження процедури усиновлення, так і після того, як дитина влаштована в сім’ю усиновителів, залишається значною.
У зв’язку з цим виникає потреба у проведенні комплексних наукових досліджень організаційно-правового регулювання усиновлення в Україні.
Науково-теоретичне підґрунтя дисертаційного дослідження склали наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених радянського та сучасного періодів у галузях адміністративного і цивільного права, теорії держави і права, конституційного права, державного управління. Так, правовому регулюванню усиновлення присвячені праці таких науковців, як Г. І. Абраменко, Г. І. Вершиніної, О. О. Грабовської, Л. М. Зілковської, О. І. Карпенко, О. Ю. Князєвої, Л. А. Князької, Н. В. Лєтової, О. Ю. Ситкової та інших. Проблеми контролю та нагляду, адміністративного провадження та адміністративної відповідальності вивчали такі вчені як О. Ф. Андрійко, О. О. Бандурка, Ю. П. Битяк, В .М. Гаращук, Є. С. Герасименко, О. В. Горбач, Е. Ф. Демський, В. В. Зуй, А.Т. Комзюк, О. В. Кузьменко, А. В. Матіос, В. С. Шестак Не можна було обійти увагою та не спиратися на праці класиків теорії права: С. С. Алексєєва, В. В. Копейчикова, М. М. Коркунова, Л. А. Савченко, Г. Ф. Шершеневича, та інших.
Проблеми усиновлення аналізуються у наукових працях з точки зору настання встановлених законом правових наслідків, водночас, поза увагою науковців залишається сама процедура усиновлення, яка здійснюється уповноваженими на те державними органами. Тож, незважаючи на значний науковий інтерес до зазначеного кола питань, комплексного всебічного дослідження організаційно-правового регулювання усиновлення в Україні та порядку здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей не проводилося.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до Пріоритетних напрямків наукових досліджень Національного університету біоресурсів і природокористування України у межах Концепції адміністративної реформи в Україні, розробленої Державною комісією з проведення в Україні адміністративної реформи, Закону України «Про Загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року» від 05.03.2009 року та Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2005-2010 роки, затверджених постановою загальних зборів відділень Академії правових наук України від 18.06.2004 року № 20/4-2.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у тому, щоб на основі вивчених наукових праць, міжнародного досвіду, чинного законодавства України сформулювати нові науково-обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення організаційно-правового регулювання усиновлення в Україні.
Відповідно до зазначеної мети дисертантом вирішувалися такі завдання:
- дослідити поняття «процедура» та надати власне визначення поняттю «процедура усиновлення»;
- охарактеризувати адміністративно-правові відносини та визначити їх характерні риси у сфері усиновлення;
- визначити адміністративно-правовий механізм у сфері усиновлення;
- охарактеризувати систему органів державної влади у сфері усиновлення та їх компетенцію;
- охарактеризувати поняття «контроль» та «нагляд» і визначити сутність державного контролю та нагляду у сфері усиновлення;
- здійснити аналіз міждержавного усиновлення та охарактеризувати систему органів, що його здійснюють;
- проаналізувати адміністративну відповідальність у сфері усиновлення;
- здійснити аналіз чинної нормативної бази з питань усиновлення та надати пропозиції щодо удосконалення організаційно-правового регулювання усиновлення в Україні.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері організаційно-правового регулювання усиновлення в Україні.
Предметом дослідження є організаційно-правове регулювання усиновлення в Україні.
Методи дослідження. При вирішенні завдань для реалізації поставленої мети в дисертаційній роботі використано комплекс загальних, загально-наукових і спеціально-наукових методів наукового пізнання з урахуванням особливостей проблем, що спостерігаються у сфері організаційно-правового регулювання усиновлення в Україні.
Діалектичний метод пізнання дозволив провести дослідження в єдності, взаємозв’язку та розвитку соціальних і юридичних чинників, а також сприяв об’єктивній оцінці стану адміністративно-правового регулювання усиновлення в Україні. Історичний метод був використаний при дослідженні становлення та розвитку процедури усиновлення (підрозділ 1.1). Логіко-семантичний і метод сходження від абстрактного до конкретного допомогли сформулювати поняття «процедура усиновлення», «державне управління у сфері усиновлення», «адміністративно-правовий механізм у сфері усиновлення» (підрозділ 1.1). Характер об’єкта і сформульована мета дисертаційної роботи зумовили вибір системного методу, що дозволив побудувати систему органів державної влади у сфері усиновлення (підрозділ 1.2). Метод моделювання та прогнозування застосовувався для формулювання конкретних пропозицій щодо вдосконалення правової бази організаційно-правового регулювання усиновлення в Україні (підрозділ 1.2).
Для з’ясування відповідності правових норм суспільним відносинам, які виникають у сфері організаційно-правового регулювання усиновлення застосовувався метод тлумачення права. Формально-юридичний метод дозволив дослідити зміст та структуру адміністративно-правових норм, що регулюють відносини у сфері усиновлення, завдання контролю та нагляду у зазначеній галузі, питання адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері усиновлення (підрозділи 1.1, 2.1 - 2.3, 3.1 - 3.3). Використання порівняльно-правового методу дозволило проаналізувати та узагальнити міжнародний досвід у сфері усиновлення та визначити пріоритетні напрями його запозичення (підрозділ 2.3., 3.2).
Нормативною основою дослідження є Конституція України, міжнародно-правові акти, закони України, акти Президента України та Кабінету Міністрів України, а також відомчі нормативно-правові акти, які регулюють відносини у сфері організаційно-правового регулювання усиновлення. Дисертант звертався також до даних про законодавчі ініціативи Всеукраїнської громадської організації «Служба захисту дітей».
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є комплексним теоретичним дослідженням організаційно-правового регулювання усиновлення в Україні. Вона визначається новою постановкою проблеми, дослідженням тенденцій розвитку суспільних відносин у зазначеній сфері та напрямів удосконалення законодавства щодо реалізації організаційно-правового регулювання усиновлення.
уперше:
- надано авторське визначення поняттю «процедура усиновлення»;
- виділено ознаки адміністративно-правових відносин у сері усиновлення;
- обґрунтовано необхідність запровадження міжнародного досвіду діяльності недержавних організацій у сфері усиновлення;
- запропоновано зміни до КУпАП щодо адміністративної відповідальності посадових осіб органів державної влади у сфері усиновлення;
удосконалено:
- адміністративно-правовий статус органів державної влади у сфері усиновлення;
- систему органів державної влади у сфері усиновлення;
дістали подальший розвиток:
- адміністративно-правовий механізм у сфері усиновлення;
- характеристика понять «контроль» та «нагляд» у сфері усиновлення;
- пропозиції щодо удосконалення адміністративно-правового статусу органів державної влади у сфері усиновлення;
- пропозиції щодо системи органів у сфері міждержавного усиновлення.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що викладені у дисертаційному дослідженні висновки, пропозиції та рекомендації з питань організаційно-правового регулювання усиновлення становлять як науково-теоретичний, так і практично-прикладний інтерес та були використані у:
- науково-дослідній сфері – для подальшого розвитку науки адміністративного права в частині наукових розробок, спрямованих на удосконалення побудови системи органів державної влади, удосконалення норм про адміністративно-правову відповідальність;
- у правотворчості – у результаті дослідження сформульовано низку пропозицій щодо вдосконалення нормативних актів, за допомогою яких здійснюється адміністративно-правове регулювання процедури усиновлення та нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей (Довідка Департаменту конституційного, адміністративного та соціального законодавства Міністерства юстиції України № 85 від 18 лютого 2011 року);
- у правозастосовчій діяльності – при розробці, прийнятті та реалізації адміністративних рішень службами у справах дітей виконавчих комітетів місцевих рад, районних, районних у мм. Києві та Севастополі державних адміністрацій, обласних державних адміністрацій (Довідка Служби у справах дітей виконавчого комітету Київської у м. Полтаві ради № 05–06/ 726 від 28 серпня 2011 року);
- у навчальному процесі – під час викладання навчальних дисциплін «Адміністративне право», «Сімейне право», «Міжнародне приватне право» (Акт впровадження Полтавської філії МАУП № 156 від 04 квітня 2011 року).
Апробація результатів дисертації. Наукові положення, основні результати дослідження та їх практичне застосування обговорювались на науково-практичних конференціях, а саме: на міжнародних науково-практичних конференціях «Стратегія забезпечення сталого розвитку правової системи України» (м. Одеса, 21 – 22 грудня 2010 р.); «Теорія і практика застосування чинного вітчизняного та міжнародного законодавства в сучасних умовах» (м. Одеса, 12 – 13 лютого 2011 р.); «Сучасні тенденції розвитку національного законодавства України» (м. Київ, 19 – 20 травня 2011 р.); Всеукраїнських науково-практичних конференціях «Актуальні проблеми правотворення в сучасній Україні» (м. Алушта, 29 квітня – 1 травня 2010 р); інтернет–конференція «Українська наука ХХІ століття» (16 – 18 червня 2010 р.); «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (м. Київ, 31 березня 2011 р.); регіональній науково-практичній конференції «Актуальні питання становлення правової держави в Україні» (м. Полтава, 9 грудня 2009 р.); ІІ–ій міжрегіональній науково-практичній конференції «Трансформація національного законодавства через призму соціально-економічних аспектів розвитку суспільства» ( м. Полтава, 23 квітня 2008 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення та наукові висновки дисертації викладені у одинадцяти наукових працях, з яких: три публікації у фахових виданнях з юридичних наук, затверджених ВАК України, та вісім публікацій у збірниках матеріалів наукових і науково-практичних конференцій.
Структура та обсяг роботи визначається її метою, завданнями та предметом дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, що містять вісім підрозділів, висновків до розділів, загальних висновків по дисертації та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 200 сторінок, з них: 176 сторінок - основний зміст; 24 сторінки - список використаних джерел (182 найменування). | 
