ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКАМИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ УКРАЇНИ Автореферат

Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку України в напрямі побудови правової держави, становлення змагального та ефективного кримінального судочинства особливо актуальними є питання, що стосуються реалізації прав людини. У нашій державі приділяють значну увагу розробленню та впровадженню різноманітних механізмів, мета яких полягає у підвищенні рівня дотримання прав і свобод людини у всіх сферах суспільного життя, серед яких найважливіше місце посідає сфера кримінального судочинства. Це зумовлено тим, що під час кримінально-процесуальної діяльності найбільш суттєво, порівняно з іншими галузями, обмежуються конституційні права та свободи громадян. Тому теорією та практикою кримінального процесу утворено складну систему гарантій дотримання прав і свобод людини.

Права людини, як і її обов’язки, становлять найважливіший соціальний і політико-правовий інститут, що об’єктивно постає мірилом досягнень суспільства. Це певною мірою стосується і проблем забезпечення прав та свобод людини і громадянина у сфері кримінально-процесуальних відносин. Їх розв’язання передбачає створення певних передумов, за яких реалізація прав і свобод особи є безперешкодною й максимально ефективною, а захист від вчиненого порушення сприяє їх відновленню і притягненню винуватої особи до відповідальності.

Одним із механізмів реагування з боку учасників кримінального судочинства на випадки порушення прав і свобод громадян під час їх участі в кримінальному процесі є право надання клопотання посадовій особі, яка здійснює кримінально-процесуальне провадження. З одного боку, цей механізм має бути реальним у застосуванні та спрямованим на відновлення порушених прав і свобод учасників кримінального судочинства, а з іншого – повинен виключити можливість зловживання цим правом, зокрема перешкоджання встановленню істини, затягування розслідування та ін. Відповідні наукові розробки та впровадження їх результатів у правотворчу та правозастосовну діяльність безпосередньо впливають на ефективність кримінального судочинства щодо охорони прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь, повного, всебічного та об’єктивного дослідження обставин справи, реального існування змагальності в кримінальному процесі тощо.

Вчені-процесуалісти приділяють інституту клопотань істотну увагу. Вагомий внесок у теорію кримінального процесу стосовно цього питання зробили такі науковці, як Т. В. Варфоломеєва, Н. А. Власова, В. І. Галаган, О. В. Єні, Я. П. Зейкан, С. О. Ковальчук, Л. Д. Кокорєва, Т. В. Корчева, А. К. Кулбаєв, О. П. Кучинська, Є. Д. Лук’янчиков, П. А. Лупинська, З. В. Макарова, О. О. Максимов, В. Т. Маляренко, А. Я. Меженцева, М. А. Погорецький, Ю. І. Стецовський, А. Ю. Строган, М. С. Строгович, О. Г. Торянніков, А. М. Титов, О. В. Хімічева, Л. В. Черечукіна та ін. Роботи вказаних учених якісно вплинули на розвиток інституту клопотань. Але, незважаючи на це, багато питань у цьому напрямі залишаються дискусійними й потребують подальшого теоретичного вивчення. Так, на цей час серед учених немає одностайності щодо визначення терміна «клопотання», кола суб’єктів, що мають право на надання клопотань, кола суб’єктів, що розглядають і приймають відповідні рішення на різних стадіях кримінального процесу.

Проблема кримінально-процесуальної регламентації надання, розгляду та вирішення клопотань у сучасній процесуальній літературі та працях радянського періоду здебільшого висвітлюється під час розгляду загальних питань, що стосуються основних положень досудового слідства та судового розгляду кримінальних справ. Донині питання забезпечення реалізації права на клопотання учасниками кримінального процесу у вітчизняній юридичній літературі залишаються окресленими лише в загальному вигляді. Майже не вивченим є практичний напрям забезпечення реалізації права на клопотання учасниками кримінального процесу. Це зумовлює необхідність теоретичного осмислення рівня забезпечення реалізації права на клопотання учасниками кримінального судочинства, що й визначає актуальність обраної теми дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація відповідає пріоритетним напрямам наукових і дисертаційних досліджень Міністерства внутрішніх справ України, які потребують першочергового розгляду та впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 років, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 5 липня 2004 р. № 755; наказу Міністерства внутрішніх справ України від 29 липня 2010 р. № 347 «Про затвердження Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності внутрішніх справ України на період 2010-2014 рр.»; Концепції реформи кримінальної юстиції України, затвердженої указом Президента України від 8 квітня 2008 р. № 311; цільової комплексної програми «Проблеми вдосконалення організації діяльності суду та правоохоронних органів в умовах формування соціальної, правової, демократичної держави» (державний реєстраційний номер 0186.0.099031) та є складовою частиною Плану науково-дослідної роботи кафедри кримінального процесу Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка.

Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні вченої ради Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка 28 січня 2008 р. (протокол № 1). Номер державної реєстрації теми дисертаційного дослідження № 0109U000385.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у всебічному комплексному вивченні інституту клопотань, сучасного стану забезпечення реалізації права на клопотання учасниками кримінального процесу, проблемних питань теорії та практики надання, розгляду та вирішення клопотань на різних стадіях кримінального процесу України, визначення напряму вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства.

Для досягнення зазначеної мети під час дослідження було поставлено такі завдання:

– вивчити історико-правові засади розвитку інституту клопотання в кримінальному процесі України;

– дослідити поняття «клопотання», «скарга», «подання» та «заява», провести розмежування між цими поняттями та надати їх авторське визначення;

– проаналізувати правильність уживання терміна «надання клопотання»;

– визначити відмінності змісту поняття «клопотання» та порядку їх надання і розгляду на підставі аналізу чинних правових норм, які існують у різних галузях права (адміністративне, цивільне, господарське);

– розглянути надання клопотань учасниками кримінального процесу в межах кримінально-процесуальних відносин;

– визначити межі відповідальності осіб, що порушують право на надання чи вирішення клопотань у межах кримінально-процесуальних відносин;

– сформулювати систему кримінально-процесуальних гарантій інституту клопотання в Україні;

– окреслити зміст і значення державного та недержавного контролю в процесі надання клопотання учасниками кримінального процесу;

– розробити та надати науково обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення чинного Кримінально-процесуального кодексу України.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері кримінального судочинства під час реалізації права на клопотання учасниками кримінального процесу України.

Предметом дослідження є забезпечення реалізації права на клопотання учасниками кримінального процесу України.

Методи дослідження. Відповідно до мети й завдань у роботі використано сукупність різних методів дослідження. Основним, визначальним є метод пізнання як загальний науковий метод пізнання соціально-правових явищ у їх суперечностях, розвитку та змінах. У роботі застосовано зазначені нижче наукові методи пізнання. Діалектичний метод дозволив вивчити предмети та явища в динаміці, виявити їх взаємозумовленість (підрозділи 1.1, 1.2, 2.1). Метод системного аналізу допоміг проаналізувати норми кримінально-процесуального, адміністративного, цивільного та господарського законодавства; наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених щодо дослідження інституту клопотань (підрозділ 1.2). Системно-структурний метод дав змогу розробити класифікацію клопотань у кримінальному процесі (підрозділ 1.3). За допомогою порівняльно-правового методу було визначено співвідношення норм вітчизняного законодавства та законодавства інших країн у частині надання та вирішення клопотань (підрозділи 3.2, 3.3). Формально-логічний метод застосовувався для визначення окремих понять (клопотання, скарга, заява, подання) (підрозділ 1.2). За допомогою соціологічних методів було з'ясовано думки юристів-практиків та громадськості щодо розуміння, надання та вирішення клопотань (розділ 2), а статистичний метод допоміг узагальнити отримані дані з результатами досліджених кримінальних справ (розділ 2). Для розроблення пропозицій щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства застосовано методи прогнозування та моделювання.

Емпірична база дослідження охоплює матеріали статистичних даних, отримані в результаті вивчення автором 196 кримінальних справ, що перебували в провадженні органів дізнання, слідчих, прокуратури та суду; результати анкетування працівників правоохоронних органів, адвокатури, суду та громадськості; аналітичні та статистичні матеріали Європейського суду з прав людини; власний досвід роботи в органах внутрішніх справ України. Теоретичною основою дисертаційного дослідження є наукові дослідження та праці щодо кримінально-процесуального права, теорії держави та права, криміналістики, прокурорського нагляду, цивільного права, судоустрою тощо.

Нормативну базу дослідження становлять: міжнародно-правові акти, ратифіковані Верховною Радою України, Конституція України, закони України, КПК України, проекти КПК України, КПК держав, що входили до складу СРСР, окремі нормативні акти України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертаційному дослідженні вперше в науці кримінального процесу України здійснено комплексний, системний аналіз сутності, змісту, видів клопотань, осіб, що надають і вирішують клопотання, сформульовано обґрунтовані пропозиції до чинного законодавства. Елементи наукової новизни набули відбиття в таких положеннях:

уперше:

– доведено про доцільне вживання терміну «надання клопотання» замість «заявлення клопотання» у зв'язку з розмежуванням понять «клопотання», «скарга», «заява» та «подання»;

– розглянуто надання клопотань учасниками кримінального процесу в межах кримінально-процесуальних відносин, які складаються між певними суб'єктами, у зв'язку з чим запропоновано розширене коло суб'єктів, що мають право на надання клопотань;

– визначено межі відповідальності осіб за невиконання своїх обов'язків, які випливають із кримінально-процесуальних правовідносин щодо надання та вирішення клопотань;

– зазначені відмінності в змісті поняття «клопотання» та порядку його надання та розгляду на підставі аналізу чинних правових норм, які існують у різних галузях права (адміністративне, цивільне, господарське);

– розроблено та сформовано науково обґрунтовані пропозиції щодо доповнення чинного Кримінально-процесуального кодексу України нормами, що регулюють надання та вирішення клопотань;

удосконалено:

– правовий статус суб'єктів, які мають право на надання клопотань, та суб'єктів, що розглядають і вирішують клопотання, із застосуванням поняття відповідальності особи, яке є складником правового статусу особи взагалі;

– процедуру оформлення надання усного клопотання шляхом складання окремого клопотання з метою дотримання обов'язків органів, у провадженні яких перебуває справа;

– етапи історико-правового розвитку інституту клопотань у кримінальному процесі України;

дістали подальшого розвитку:

– класифікація клопотань за предметом, формою, строками надання, розгляду, суб'єктами, що мають право на надання клопотань, суб'єктами, що розглядають і вирішують клопотання, порядком розгляду, стадіями процесу;

– визначення строків розгляду клопотань із додатковими аргументами щодо їх удосконалення;

– процедура надання клопотань та сповіщення про прийняте рішення за клопотанням (застосування електронних адрес, мобільного відеозв’язку, Інтернету);

– пропозиція виділення та застосування таких етапів надання та вирішення клопотань: надання клопотання, прийом клопотання, розгляд клопотання, прийняття за клопотанням рішення, процесуальне оформлення прийнятого рішення, сповіщення щодо прийнятого рішення.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони є використовуваними у:

– науково-дослідній роботі – матеріали дисертації можуть бути підґрунтям для подальших досліджень у галузі кримінального процесу, зокрема щодо надання клопотання в кримінальному процесі України;

– правотворчості – для вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства (лист від 29.04.2011 р. за № 04-19/14-877, Комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, Верховна Рада України);

– правозастосовній діяльності – для вдосконалення діяльності органів внутрішніх справ, прокуратури, адвокатури та суду (акт від 25.01.2011 р. за № 6732, ГУМВС України в Донецькій області, лист від 01.02.2011 р. за № 63-07-384 вих.-11р., Шахтарська міжрайонна прокуратура, лист від 01.02.2011 р. за № 1758, Шахтарський міськрайонний суд Донецької області, лист від 18.01.2011 р. за № 01-1, ТОВ «Юридична компанія «Гарант груп»);

– навчальному процесі – положення та висновки дисертаційного дослідження можна використовувати для підготовки відповідних розділів підручників і навчальних посібників із дисциплін «Кримінальний процес», «Кримінально-процесуальне право», а також під час викладання навчальної дисципліни «Кримінальний процес» у Донецькому юридичному інституті Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка (акт від 04.04.2011 р. за № 1188 ДЮІ ЛДУВС імені Е. О. Дідоренка).

Особистий внесок здобувача. Дисертацію виконано автором самостійно. Особистий внесок дисертанта в одних матеріалах конференції, опублікованих спільно з Л. І. Шаповаловою, становить 60%. Ідеї, що не належать іншим авторам, у роботі не використані.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Результати проведеного дисертаційного дослідження було обговорено на засіданнях кафедри кримінального процесу Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка. Підсумки розроблення проблеми загалом, окремі її аспекти, одержані узагальнення та висновки були оприлюднені на таких науково-практичних конференціях: ІІ міжнародна науково-практична конференція «Государство и право в условиях глобализации: реалии и перспективы» (16–17 квітня 2010 р., м. Сімферополь – Одеська національна юридична академія); всеукраїнська науково-практична конференція «Верховенство права та права людини» (11–12 серпня 2010 р., м. Запоріжжя – Запорізька міська громадська організація «Істина»); V науково-практична конференція професорсько-викладацького складу «Правовий розвиток України в сучасному світі» (13–14 травня 2010 р., м. Одеса – Інститут національного та міжнародного права); міжнародна науково-практична конференція «Запорізькі правові читання» (14–15 травня 2010 р., м. Запоріжжя – Запорізький національний університет); всеукраїнська науково-практична конференція «Актуальні проблеми правотворення в сучасній Україні» (29 квітня – 1 травня 2010 р., м. Алушта – НАН України – Київський університет права); всеукраїнська науково-практична конференція «Актуальні проблеми юридичної науки очима молодих вчених» (25 лютого 2011 р., м. Донецьк – Донецький юридичний інститут ЛДУВС імені Е. О. Дідоренка).

Публікації. За результатами проведеного дослідження опубліковано 10 наукових праць, серед них – 4 наукові статті у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України, та 6 тез конференцій.

Структура дисертації. Специфіка теми дослідження, сформульовані мета й завдання визначили структуру дисертації, послідовність і логіку викладення матеріалу. Робота складається із вступу, трьох розділів, які містять дев’ять підрозділів, висновку, додатків та списку використаної літератури. Основний зміст дисертації викладено на 180 сторінках, обсяг додатків – 16 сторінок, списку використаних джерел – 22 сторінках (220 найменувань).