«Саксонське зерцало» та його вплив на розвиток джерел права держав Центральної та Східної Європи (ХІІІ–XVIIІ ст.)

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету і завдання, об’єкт та предмет, хронологічні та територіальні межі дослідження, відзначено наукову новизну головних положень, які винесено на захист, розкрито методологію дослідження, висвітлено теоретичне і практичне значення роботи, відомості про апробацію результатів дослідження.

            Розділ 1 «Історіографія та джерельна база дослідження» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Стан дослідження теми в історико-правовій літературі» вперше у вітчизняній історико-правовій науці досліджена історіографія стосовно праць, присвячених правовому збірнику «Саксонське зерцало» та його впливу на джерела права держав Центрально-Східної Європи. Наукові розвідки згруповано за певними видами. Запропоновано їхню систематизацію: історія укладання й авторство «Саксонського зерцала»; окремі правові положення «Саксонського зерцала»; мовні дослідження збірника; вплив і поширення «Саксонського зерцала»; ілюстровані рукописи та співвідношення тексту зі зображеннями; глосовані тексти до «Саксонського зерцала»; процес виборів короля за цим  збірником. Автором проаналізовано праці таких вчених як Г. Аксенков, М. Бєлінський, К. Буковська-Горгоні, К.Г. Гомеєр, Л. Дембо, П. Домбковський, Ф. Ебель, А. Ерлер, К. Камінська, І. Квятковська, В. Кікоть, М. Кобилецький, К. Кораній, К. Крошель, В. Крошорек, С. Кутшеба, Р. Лібервірз, Т. Ліпінський, К. Ліске, Г. Люк, В. Майсель, П. Е. Новак, Л. Паулі, Н. фон Стрик, А. Ткач, Б. Тищик, Р. Шіффер, Р. Шмідт-Віганд, Г. Шубарт-Фікентшер, А. Яковлів.

                 У підрозділі 1.2. «Характеристика джерельної бази дослідження» зазначено, що під час дослідження застосовувались опубліковані й неопубліковані першоджерела. Запропоновано згрупувати джерельну базу дослідження на види: південнонімецькі зерцала; систематичне «Саксонське зерцало»; бреславське (вроцлавське) земське право; збірники та змішані форми і правові збірники судочинства.

            Розділ 2 «Саксонське зерцало» - визначне джерело права середньовічної Німеччини» складається з чотирьох підрозділів та п’яти підпідрозділів.

У підрозділі 2.1. «Соціально-політичні та правові передумови укладення «Саксонського зерцала» зазначено, що від середини ХІ ст. до появи «Саксонського зерцала» у Німеччині пришвидшено розвивалося матеріальне та духовне життя феодального суспільства, сформувалися його основні «класичні» інститути й ідеї. Наголошено, що з першої половини X ст. Саксонське королівство, область, де укладено «Саксонське зерцало», поширювало та закріплювало свою економічну й політичну владу. Відбувалось сплановане просування німецьких королів і феодальних князів через лінію Ельба – Заале на східні території лужицьких та венедських слов’ян. З ХІІ ст. підтримувалося створення міст як торгових центрів. Розпочалася германізація місцевого населення. Дія права ґрунтувалася на особистому принципі. Вільна людина жила за правом свого племені (своєї місцевості), навіть коли перебувала на чужій території. Змішування різноплемінного населення, заснування міст призводило до незручного і архаїчного особистого принципу дії права. На одній і тій же території все частіше мешкали люди різних правових систем, і це спричиняло хаос. Тому з ХІІ ст. почала утверджуватися думка, що вільні люди, котрі проживають на приблизно обмеженій території, повинні підкорятися спільному праву, яке повинно ґрунтуватися на праві народження, опрацьовувати та брати до уваги особливості інших правових поглядів. Запис середньовічного права був розпочатий за завданням церкви, а відтак – і світської влади. Перший з них здійснив близько 1140 р. у Болоньї монах Граціан. «Декрет Граціана» започаткував середньовічну правотворчість в Європі й помітно вплинув на розвиток права. Згідно з Граціаном, законом, за відсутності справжнього закону, потрібно вважати звичаї народу і настанови предків. Королі та князі почали доручати укладання правових збірників освіченим і досвідченим людям, знавцям права. До них належав і Е. фон Репков, укладач «Саксонського зерцала».

У підрозділі 2.2. «Створення, джерела, структура та редакції «Саксонського зерцала» з’ясовано, що питання щодо походження і соціального становища укладача «Саксонського зерцала» Ейке фон Репкова спірне, хоч прийнято вважати, що він був вільнонародженим дворянином. За завданням свого ленного сеньйора, графа Г. фон Фалькенштайна Е. фон Репков уклав правовий збірник «Саксонське зерцало» латинською мовою, а відтак переклав його німецькою. Часом створення першої редакції прийнято вважати 1220 – 1235 рр. Обґрунтовано, що джерелами укладення «Саксонського зерцала» були Біблія, канонічне право, імперські закони, судові звичаї земських та ленних судів із регіонів ельбських єпископств. Розкрито значення «вчення про два мечі» в збірнику, де воно трактується своєрідною моделлю для пояснення роздвоєння світської та християнської влади. Встановлено структуру «Саксонського зерцала»: чотири передмови  – передмова у римованих двовіршах, пролог тексту, пролог та передмови «Від народження Бога» («Von der Herren Geburt»); три книги земського права (Landrecht) та книги ленного права (Lehnrecht).У розділі розглянуто два періоди, впродовж яких відбувалося редагування «Саксонського зерцала» (від створення першої латинської редакції до 1270 р. й від 1270 р. до утворення в XV ст. вульгатної (спрощеної) форми «Саксонського зерцала». Проаналізовано чотири категорії текстів збірника. Коротко охарактеризовано чотири найцінніші відомі ілюстровані рукописи «Саксонського зерцала», названі за місцем свого постійного збереження, – Дрезденський, Гайдельберзький, Ольденбурзький і Вольфенбютельський.

Підрозділ 2.3. «Основні положення «Саксонського зерцала» складається з п’яти підпідрозділів.

У підпідрозділі 2.3.1. «Оціночна характеристика правового збірника» встановлено, що в «Саксонському зерцалі» яскраво виражений традиціоналізм феодальної культури. Вагомою ознакою права вважалася його давність та незмінність. Однак укладач прагнув також до реалізації низки нових значущих і цінних передових гуманістичних ідей, – удосконалення діючого права. Ейке проводить у правовому збірнику ідею безумовної непорушності права, думку про загальну підпорядкованість праву, наголошує на принциповому відторгненні несвободи. У збірнику вміщені положення, спрямовані на обмеження феодального свавілля, охорону особистості від насилля, грабежу й інших форм несправедливості, в тому числі соціальної. Значне місце посідають норми, спрямовані на раціональне врегулювання та надання стабільності господарським відносинам, багато уваги приділено земельним відносинам, відносинам водного господарства та водного права. Приписи «Саксонського зерцала» належать до перших у Центральній Європі ранніх спроб закріпити в діючому праві численні інститути (безумовно, ще в нерозвинутому вигляді), яким у майбутньому належало отримати велике значення, очевидне для нас у сучасних умовах.

У підпідрозділі 2.3.2. «Земельна власність за «Саксонським зерцалом» зазначено, що ленна система в Німеччині повністю склалась і стала домінуючою системою земельних відносин уже в ХІІ ст. Право володіти землею та леном було привілеєм панівної верстви, вищих станів. Суб’єктом ленного права вважали лише того, хто володів лицарським титулом і військовим щитом. Лени різнилися за рангами та призначенням. У «Саксонському зерцалі» йдеться про імперські лени, церковні лени, прапорні лени, судові й міські лени. Зміст ленного права визначали правоздатністю, яка належала панові та леннику (сеньйорові й васалу).

У підпідрозділі 2.3.3. «Зобов’язальне право у збірнику» вказано, що поділ зобов’язань на ленні й чиншові в германському феодальному праві обумовлений структурою феодального суспільства і феодальною земельною власністю. Ленні зобов’язання – це зобов’язання васала щодо свого ленного пана: зобов’язання вірності; зобов’язання служби та зобов’язання брати участь у феодальній курії сеньйора. Основою ленних зобов’язань був васалітет. Чиншові зобов’язання мали яскраво виражений характер феодальної експлуатації. Найбільше значення «Саксонське зерцало» надає зобов’язанням, котрі виникають внаслідок спричинення шкоди, зокрема в галузі сільського господарства. Земському праву були також відомі договори купівлі-продажу, зберігання, позики, оренди, поручительства й особистого найму. Окремі норми цих договірних зобов’язань співзвучні з нормами «Руської правди». Особливо детально в «Саксонському зерцалі» регламентований порядок виконання ленних та чиншових зобов’язань, сплата десятини, судових штрафів, пені, терміни виконання судових рішень.

У підпідрозділі 2.3.4. «Характерні риси сімейних і спадкових відносин у «Саксонському зерцалі» зазначено, що сімейні та спадкові відносини, що склалися в Німеччині ХІІІ ст., відображені в «Саксонському зерцалі». Вони визначалися формами феодального землеволодіння, а сімейно-майнові права – становою приналежністю, яка в свою чергу відповідала відносинам земельної власності. За нерівного шлюбу дружина переходила в стан чоловіка, а діти – в стан одного з батьків, котрий перебував на нижчому щаблі соціальної драбини, й були обмежені в правах спадкування. Становий характер сім’ї виявлявся в різному порядку спадкування за земським та ленним правом, у відмінності прав спадкування для окремих станів, особливо – спадкування земельних володінь. Ленне право встановлювало принцип єдиноспадкування: лен батька переходив до одного сина, але це правило не було актуальним для земського права, де всі сини спадкували в рівних частках. Принцип єдиноспадкування в ленному праві пояснюється необхідністю зберегти в спадкоємця-чоловіка, здатного носити зброю, феодальну земельну власність, могутність і силу феодала та його родини.

У підпідрозділі 2.3.5. «Кримінальне право та судочинство в збірнику» встановлено, що ієрархічна структура феодальної власності відповідала ієрархії суду. Сферу діяльності суду визначали не адміністративно-територіальним принципом, а рангом лену, воєнним щитом власника судового лену, з яким пов’язувалась його суддівська влада. «Саксонське зерцало» розмежовує церковні суди (суди єпископа, архієпископа та декана) і світські – суди графа, заступника графа (шультгейса), фогта й суди сільського старости. Окрім цього, до судової системи входили спеціальні ленні та міські суди і королівський суд (як вищий суд).

Автором зауважено, що «Саксонському зерцалу» не відомий поділ на цивільний та кримінальний процеси. До санкцій за правопорушення збірник відносить: пряме відшкодування майнової шкоди; вергельд (грошова компенсація за вбивство  вільної людини); смертну кару; калічницьку кару; тілесні покарання; позбавлення свободи; штраф і пеню. Система доказів залежала від станової приналежності, обмеження в процесуальних правах, національності, статі, фізичних недоліків сторін та свідків; за панівною верствою закріплювалось переважальне становище у процесі.

У підрозділі 2.4. «Саксонське зерцало» та сучасне німецьке право» вказано, що хоч на сучасному етапі «Саксонське зерцало» вже не є діючим правом, але тривалість його застосування, починаючи від періоду виникнення між 1220 та 1235 рр. і до того, як у 1932 р. Імперський верховний суд у своєму рішенні востаннє здійснив на нього посилання, складає не менше 700 років. Такого тривалого застосування та територіального поширення не мав жоден інший німецький правовий документ. Тому закономірно, що в діючому сьогодні німецькому праві простежуються численні правові ідеї й елементи правових норм, які, безсумнівно, започатковані зі «Саксонського зерцала». Це підтверджує схожість норм «Саксонського зерцала» з нормами Основного Закону ФРН, Цивільного та Кримінального уложень ФРН.

            Розділ 3 «Вплив «Саксонського зерцала» на розвиток джерел права держав Центральної та Східної Європи (ХІІІ-XVIIІ ст.)» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Особливості впливу «Саксонського зерцала» на розвиток джерел права держав Центральної Європи» зазначено, що «Саксонське зерцало» в Німеччині діяло тривалий час. Уже в XIII ст. у міських хроніках бенедиктіанського абата А. фон Штада є згадка про цей збірник. У місцевості  Брауншвайг «Саксонське зерцало» використовується 1252 р. в обробці князівського збірника звичаєвого права. В 1270 р. воно введене до «Hamburger Ordeelbook», що сприяло його поширенню на території північно-західної Німеччини. Майже одночасно «Саксонське зерцало» з’явилося і у графстві Голландія (на нижньому Рейні). Там воно поширилось завдяки шести нідерландським рукописам XIV ст. Норми «Саксонського зерцала» діяли разом з нормами міського права. Багатогранність значення «Саксонського зерцала» для правової історії й історії культури навряд чи можна переоцінити. Спектр його значення надзвичайно широкий: цей збірник звичаєвого права був першим твором, укладеним у прозовій формі німецькою мовою, саме він став прототипом і зразком для написання наступних збірників права; збірник має велике значення для дослідження багатьох правових питань. Виникнувши в конкретному регіоні, згодом «Саксонське зерцало» поширилося й на інші території Німеччини й Європи, де відіграло вагому роль.

Автор підсумовує, що у Саксонії до цього джерела права систематично звертались під час розробки основних законів 1863 р. У Пруссії багато положень «Саксонського зерцала» мали безпосередню правову дію аж до видання загального земського права 1794 р., а ленне право «Саксонського зерцала» зберігало чинність до Конституції 1850 р. У Гольштайні, Лауенбурзі, Ангальті й багатьох містах Тюрінгії «Саксонське зерцало» мало безпосередню правову силу до 1 січня 1900 р., принаймні, використовувалось для заповнення прогалин діючого законодавства. Окрім цього, ще в 1932 р. Німецький імперський суд покликався на авторитет «Саксонського зерцала», процитувавши його.

У підрозділі 3.2. «Саксонське зерцало» та становлення джерел права держав Східної Європи» показано, що «Саксонське зерцало»  мало безпосередній вплив й на польське право. Між 1272 та 1292 р. у Вроцлаві (Бреслау) був отриманий рукопис четвертої редакції збірника. Її текст за розпорядженням місцевого єпископа переклав латиною магістр К. фон Опельн (з Ополя). З цього тексту була знята копія для м. Кракова, яка збереглася дотепер. Потім рукописи «Саксонського зерцала» з’явилися в Лігніці й інших містах. Під впливом «Саксонського зерцала» та його обробок у низці міст створювалися свої правові книги. Приблизно в 1300–1350 р. у Гьорліці (Згожелець) була укладена книга, яка, на думку окремих учених, містила ознаки початкової латинської редакції «Саксонського зерцала». У багатьох містах Польщі було також введене в дію основане на «Саксонському зерцалі» право м. Магдебург. У спірних або незрозумілих питаннях влада зверталася до суду (шеффенів) цих міст для роз’яснень. Польські королі ще в ХІІІ ст. стали переводити великі міста на німецьке право. У 1257 р. Краків було офіційно переведено на магдебурзьке право, в тому вигляді, в якому воно діяло у Вроцлаві. У 1356 р. король Казимир Великий надав магдебурзьке право Львову. Ці міста стали подальшими центрами поширення впливу «Саксонського зерцала», за ними – Каліш, Торунь, Гданськ і Сандомир. Подібний вплив «Саксонського зерцала» простежується в Оломоуці й інших містах Моравії, Ліфляндії, Естляндії та ін. У багатьох з цих міст та областей їхнє магдебурзьке право і правові книги не були точними копіями «Саксонського зерцала» та права міста Магдебург. Вони об’єднували чимало основних положень цих джерел права з новими текстами, відображали соціально-економічний, політичний і правовий розвиток країн, зокрема розвиток міст та міського права. Їхнє право, разом з тим, все помітніше відходило від свого саксонського зразка. Ще 1251 р. суд у м. Хелмно став відігравати роль вищого суду для інших міст німецького права в Польщі. В 1363 р. Казимир Великий заснував верховний апеляційний суд у Кракові, заборонивши містам і селам німецького права звертатися в суд м. Магдебург. Поступово магдебурзьке право в Польщі та його польські форми – кульмське (хелмінське), ноймарктське (шредське) право – почали все ширше засвоювати елементи польського звичаєвого й статутного права. У виданні 1556 р. Б. Гроїцького «Статті магдебурзького права» польською мовою, що невдовзі були визнані судами джерелами права, елементи «Саксонського зерцала» помітно поступилися місцем польському закону, правовим звичаям і поняттям. Тому постала потреба перейменувати це право і назвати його не магдебурзьким, а польським міським правом.

            Автором зауважено, що у XVI–XVIII ст. великі польські феодали почали видавати нормативні акти («сільські закони»), котрі все частіше змінювали приписи магдебурзького, кульмського та ноймарктського права. Зауважимо, що багато правових інститутів, запозичених із німецького звичаєвого права та «Саксонського зерцала», ще збереглись. Аналогічно зменшувався вплив «Саксонського зерцала» в інших країнах аж до повного зупинення його дії.

У підрозділі 3.3. «Значення саксонсько-магдебурзького права у формуванні джерел права на українських землях (ХІV-XVIIІ ст.)» зазначено, що поширення саксонсько-магдебурзького права на українських землях розпочалося ще в період Галицько-Волинської держави. «Саксонське зерцало» разом із магдебурзьким правом, Литовськими статутами й українським звичаєвим правом належало до основних джерел кодифікації у XVIIІ ст. Це, зокрема, «Права, за якими судиться малоросійський народ» 1743 р., «Зібрання малоросійських прав» 1807 р., де простежується останній відомий вплив «Саксонського зерцала». Використовувалися також в Україні праці польських дослідників «Саксонського зерцала» Б. Гроїцького, Й. Кірштейна, П. Кушевича, Я. Тухольчика, П. Щербича та М.Яскера.