АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається її зв'язок із науковими планами та програмами, мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ 1. «Загальна характеристика адміністративно-правового регулювання охоронної діяльності» складається з трьох підрозділів, у яких розкриваються основоположні засади адміністративно-правового регулювання охоронної діяльності.

У підрозділі 1.1. «Охоронна діяльність як об’єкт адміністративно-правового регулювання» визначено, що адміністративно-правове регулювання охоронної діяльності – це система суспільних відносин, які виникають між публічною адміністрацією та суб’єктами охоронної діяльності, які врегульовуються нормами адміністративного права з метою охорони життя і здоров’я фізичних осіб, охорони майна на договірних засадах, забезпечення балансу державного інтересу фізичних і юридичних осіб, держави й суспільства в цілому.

Предмет охоронної діяльності поділяється на ліцензування охоронної діяльності та контроль за дотриманням суб’єктами охоронної діяльності ліцензійних умов; накладення на охоронні структури адміністративних санкцій; організацію навчання працівників охоронних структур усіх форм власності; контроль за застосуванням фізичної сили, спеціальних засобів; участь у проведенні розслідувань про законність застосування фізичної сили, спеціальних засобів та вогнепальної зброї.

Підрозділ 1.2. «Правовий статус публічної адміністрації у сфері охоронної діяльності» присвячений аналізу правового статусу публічної адміністрації, яка здійснює регулювання охоронної діяльності.

До публічної адміністрації у сфері регулювання охоронної діяльності відносяться органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадські організації та підприємства, які виконують делеговані державою функції щодо забезпечення охорони фізичних осіб та охорони права власності, посадові та службові особи усіх зазначених суб’єктів.

Органи виконавчої влади у сфері адміністративно-правового регулювання охоронної діяльності – це органи публічного управління, які мають певну визначену законодавством компетенцію та структуру, територіальний масштаб діяльності, утворюються в порядку, встановленому законом, і реалізують свої повноваження в сфері регулювання охоронної діяльності. При цьому МВС України поміж центральних органів регулювання охоронної діяльності в Україні займає одне з провідних місць, адже виконує контрольно-наглядову функцію з ліцензування охоронної діяльності. У свою чергу ДСО при МВС України є централізованою системою підрозділів, створених для охорони на договірних засадах об'єктів та іншого майна державної, колективної та приватної власності, а також громадян, із цією метою вона наділена значними адміністративно-правовими повноваженнями.

Підрозділ 1.3. «Адміністративно-правова характеристика видів охоронної діяльності» присвячений класифікації та розкриттю змісту видів охоронної діяльності.

Дисертант наголошує, що фізична охорона права власності – це забезпечення візуального контролю за збереженням кількісних та якісних властивостей майна, яке передане володільцем під охорону персоналу охорони шляхом безпосередньої охорони матеріальних цінностей, забезпечення встановленого на об'єкті режиму, попередження та припинення викрадення, знищення та псування майна, здійснення адміністративних процедур у випадку скоєного правопорушення.

Охорона права власності здійснюється під час несення служби персоналом охорони, у процесі патрулювання, спостереження за об’єктами пульта централізованої охорони в постійній готовності до переходу, по тих об’єктах, із яких надійшов сигнал «Тривога», у стан підвищеної готовності щодо високої імовірності застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів активної дії та прийомів рукопашного бою. Зазначене стає підставою переведення групи «швидкого реагування» в спеціальну групу, що починає характеризуватися адміністративно-правовими рисами групи «швидкого затримання» у відношенні до осіб, які скоїли протиправне посягання на об’єкт, що знаходиться під охороною.

Важливим при цьому є те, що персонал охорони, який здійснює виїзд на сигнали «Тривога», що надійшли з пультів централізованої охорони, змінюють свій статус із цивільно-правового на адміністративно-правовий (групи затримання) та забезпечують вже не тільки охоронну функцію окремих фізичних та юридичних осіб, а діють у більш широкому форматі – забезпечення громадської безпеки та охорони громадського порядку в цілому.

Розділ 2. «Механізм адміністративно-правового регулювання охоронної діяльності» складається з чотирьох підрозділів і присвячений розкриттю його складових елементів.

Підрозділ 2.1. «Зміст механізму адміністративно-правового регулювання охоронної діяльності» присвячений формуванню змісту правового механізму в сфері, що аналізується.

Ураховуючи законодавчу прогалину щодо цієї категорії, здобувач здійснив аналіз наукових поглядів на цю проблематику вчених-адміністративістів В.В. Галунька, З.Г. Гладуна, С.В. Ківалова, З.М. Рахліна, В.Д. Рєзвих, С.Г. Стеценка, О.П. Угровецького, В.У. Хатуаєва. Розвиваючи їхні підходи до потреб адміністративно-правового регулювання охоронної діяльності, було сформовано його поняття та зміст.

При цьому до елементів адміністративно-правового регулювання віднесено: адміністративно-правові норми, адміністративно-правові відносини, принципи, індивідуальні акти, форми та заходи, які застосовуються з метою забезпечення безпеки фізичних осіб та охорони усіх форм власності від протиправних посягань.

Визначено, що адміністративно-правова норма як складовий елемент механізму адміністративно-регулювання охоронної діяльності – це загальнообов’язкове правило поведінки, яке встановлюється Верховною Радою України в законах або органами публічної адміністрації під час підзаконної розпорядчої діяльності (в указах, постановах, наказах та ін.), призначена для регулювання суспільних відносин у сфері охоронної діяльності та за порушення якої застосовуються засоби державного примусу.

У підрозділі 2.2. «Адміністративно-правові відносини у сфері охоронної діяльності» зазначено, що елементами цієї категорії є суб’єкти, об’єкти, юридичні факти та зміст охоронної діяльності.

Об’єкти адміністративно-правових відносин як елемент механізму адміністративно-правового регулювання охоронної діяльності вміщують в себе як об’єкти матеріального світу, тобто речі, майно, так і поведінку людей, певні дії у сфері охоронної діяльності.

Дисертант наголошує, що юридичні факти в аналізованій сфері можуть виникати в наступних основних випадках: отримання суб’єктом господарювання ліцензії в МВС України, яка надає йому право здійснювати заходи щодо забезпечення безпеки фізичних осіб та охорони права власності; накладення на суб’єктів охоронної діяльності санкцій за порушення ліцензійних умов; видачі працівнику охорони індивідуальної ліцензії на право займатись охоронною діяльністю; застосування персоналом охорони фізичної сили, спеціальних засобів; затвердження компетентним органом висновку щодо законності (протиправності) застосування фізичної сили, спеціальних засобів охоронниками чи охоронцями.

Здобувачем зазначається, що орган ліцензування та суб’єкти охоронної діяльності мають законодавчо закріплені права й обов’язки, що визначають зміст адміністративно-правових відносин у сфері регулювання охоронної діяльності.

Підрозділ 2.3. «Принципи регулювання охоронної діяльності» присвячено формулюванню принципів у сфері адміністративно-правового регулювання охоронної діяльності.

Дисертант класифікує зазначені принципи на загальні і спеціальні. Спеціальні принципи, виходячи з різного ступеня суспільної небезпеки, поділяються на принципи забезпечення безпеки фізичних осіб та принципи охорони права власності.

До спеціальних принципів адміністративного права щодо забезпечення безпеки фізичних осіб відносяться принципи: компетентності; професіоналізму; забезпечення публічного інтересу, що означає – охоронці при здійсненні охорони фізичної особи не можуть допускати порушення прав, свобод та законних інтересів інших фізичних, юридичних осіб та порушувати громадський порядок; адекватності; відповідальності та порядності.

До спеціальних принципів адміністративного права у сфері забезпечення охорони права власності відносяться: принцип пріоритету захисту права людини та життя і здоров’я перед правом на охорону власності; рівного захисту усіх суб’єктів права власності; створення умов для власника щодо самоохорони права власності; принцип відповідальності власників майна за тягар його утримання; обов’язковості державної реєстрації нерухомого майна та майна підвищеної небезпеки; принцип невідворотності компенсування збитків власнику, який добросовісно виконував тягар його утримання.

У підрозділі 2.4. «Форми та заходи адміністративно-правового регулювання охоронної діяльності» обґрунтовано, що вони є вагомим чинником у механізмі адміністративно-правового регулювання охоронної діяльності.

Дисертант для більш повного поділу форм адміністративно-правового регулювання охоронної діяльності в ролі уточнюючого критерію використовує ступінь їх правової регламентації. У відповідності до такого підходу розмаїття форм адміністративно-правового регулювання охоронної діяльності зведені у дві основі групи: правові; неправові (організаційні). Розкрито провідні заходи адміністративно-правового регулювання охоронної діяльності на сучасному етапі розвитку нашої держави, попередження, переконання і примусу.

Розділ 3. «Особливості адміністративної діяльності органів внутрішніх справ у сфері охоронної діяльності» складається з трьох підрозділів, у яких визначаються межі адміністративної діяльності ОВС України щодо забезпечення безпеки фізичних осіб та охорони права власності, висвітлюється досвід адміністративної діяльності поліції країн Європейського Союзу, аналізуються напрями удосконалення законодавства та адміністративної діяльності.

У підрозділі 3.1. «Межі адміністративної діяльності ОВС України щодо забезпечення безпеки фізичних осіб та охорони права власності» доведено, що забезпечення безпеки фізичної особи в процесі адміністративної діяльності ОВС України характеризується наступними рисами: здійснюється з метою забезпечення стану захищеності фізичної особи та її життєдіяльності від безпосередніх загроз життю, здоров’ю, тілесній неушкодженості, а також особистій свободі; забезпечується тільки спеціальними високопрофесійними суб’єктами (СПМ «Титан»); заходи щодо охорони фізичної особи розпочинаються тільки після укладення про це письмового договору; особі, яка знаходиться під охороною, та її охоронцям забороняється порушувати права, свободи та законні інтереси інших осіб, порушувати громадський порядок.

Дисертантом наголошено, що важливим чинником адміністративної діяльності у сфері регулювання охоронної діяльності є адміністративно-юрисдикційні провадження, що здійснюються посадовими особами ОВС України, у першу чергу, шляхом складання на осіб, які здійснили дрібне викрадення чужої власності, протоколів про адміністративні правопорушення за ст. 51 КУпАП.

У підрозділі 3.2. «Досвід адміністративної діяльності поліції країн Європейського Союзу щодо забезпечення безпеки фізичних осіб та охорони права власності» зазначено, що в країнах Європейського Союзу співпраця спеціальних громадських організацій, створених приватними охоронними підприємствами (персоналом охорони), і поліції, є досить плідною. Формально вона забезпечується шляхом укладення адміністративних договорів у різних формах, що позитивно впливає на рівень забезпечення безпеки фізичних осіб та охорони права власності.

Дисертант дає визначення поліцейської діяльності у сфері ліцензування охоронної діяльності в країнах Європейського Союзу, як підзаконної владно-розпорядчої діяльності поліції щодо видачі суб’єкту господарювання ліцензії (концесії, дозволу, мандата) на здійснення охоронних послуг, контролю за дотриманням ними ліцензійних умов із правом накладати на порушників режиму охоронної діяльності адміністративних санкцій.

Зроблено висновок, що в багатьох країнах Європейського Союзу існують розділи в спеціалізованих «охоронних» законах, що стосуються вогнепальної зброї, які регламентують порядок придбання, зберігання, носіння та застосування зброї співробітниками приватних охоронних структур.

У підрозділі 3.3. «Напрями удосконалення законодавства та адміністративної діяльності у сфері надання охоронних послуг» дисертант наголошує на тому, що наявність ефективних та демократичних важелів адміністративно-правового забезпечення безпеки фізичних осіб та охорони права власності вимагає більш детального законодавчого врегулювання процедур охоронної діяльності. Саме з цією метою слід внести низку змін і доповнень до діючих нормативно-правових актів України та одночасно врегулювати законодавчі прогалини в цій сфері.

Подальше реформування законодавчих засад адміністративно-правового регулювання охоронної діяльності потребує прийняття авторського проекту Закону України «Про охоронну діяльність в Україні», розробленого з урахуванням сучасних вимог суспільства, що реально забезпечить безпеку фізичних осіб та охорону права власності всіх форм власності, баланс інтересів держави та суб’єктів охоронної діяльності.