ЗЕМЕЛЬНА ДІЛЯНКА ЯК ОБ’ЄКТ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації‚ визначаються її зв’язок з науковими планами та програмами‚ мета і завдання‚ об’єкт і предмет‚ методи дослідження‚ наукова новизна та практичне значення одержаних результатів‚ апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ 1. «Загальна характеристика адміністративно-правових відносин, об’єктом яких є земельна ділянка» присвячено уточненню поняття та особливостей адміністративно-правових відносин, визначенню системи об’єктів адміністративно-правових відносин та місця земельної ділянки у її структурі, класифікації адміністративно-правових відносин, об’єктом яких є земельна ділянка, а також розмежуванню правових відносин, які виникають з приводу земельної ділянки.

У підрозділі 1.1. «Поняття та особливості адміністративно-правових відносин» визначено адміністративно-правові відносини як урегульовані нормами адміністративного права (законодавства) суспільні відносини, які виникають з метою забезпечення (реалізації) публічної потреби (інтересу), обов’язковим учасником яких є юридична чи фізична особа, що наділена державно-владними повноваженнями.

До спеціальних ознак адміністративно-правових відносин віднесені такі: 1) регулюються нормами адміністративного права (законодавства); 2) обов’язковою стороною таких правовідносин є юридична чи фізична особа, що наділена державно-владними повноваженнями; 3) об’єктом таких відносин є публічні потреби (інтереси); 4) домінуючим методом регулювання адміністративно-правових відносин є імперативний; 5) спори, що виникають між сторонами адміністративно-правових відносин, вирішуються як в адміністративному, так і в судовому порядку; 6) у разі порушення адміністративно-правової норми порушник відповідає перед державою в особі органу (посадової особи), який її представляє.

У підрозділі 1.2. «Система об’єктів адміністративно-правових відносин та місце земельної ділянки у її структурі» уточнено загальнотеоретичні аспекти щодо розуміння об’єкта правовідносин у цілому та адміністративно-правових відносин, зокрема, визначено систему об’єктів адміністративно-правових відносин.

Зокрема, зроблено висновок, що система об’єктів адміністративно-правових відносин складається з таких елементів: 1) окремих речей (предметів) та інших матеріальних цінностей (земля, підприємства, заводи, фабрики, шахти, електростанції, окремі види транспорту, засоби зв’язку, продукція тощо); 2) дій (бездіяльності) фізичних чи юридичних осіб, учасників адміністративно-правових відносин; 3) нематеріальних благ (життя, здоров’я, честь, гідність тощо); 4) подій соціального, техногенного чи природного характеру (масові терористичні акти, масові міжнаціональні чи міжконфесійні конфлікти (масові безпорядки), зокрема й ті, що пов’язані із землею, великі пожежі, повені, землетруси, інші катастрофи), які можуть бути підставами введення режиму надзвичайного стану.

Сформульовано поняття земельної ділянки як об’єкта адміністративно-правових відносин, а також визначено її особливості.

У підрозділі 1.3. «Класифікація адміністративно-правових відносин, об’єктом яких є земельна ділянка» обґрунтовано, що теоретичне значення класифікації адміністративно-правових відносин, об’єктом яких є земельна ділянка зумовлена необхідністю їх структурного поділу на окремі, пов’язані між собою, однорідні правовідносини, що виникають у досліджуваній сфері державного управління.

Адміністративно-правові відносини, об’єктом яких є земельна ділянка класифіковано за такими критеріями: залежно від виконуваної функції; за характером норм; за характером дій зобов’язаного суб’єкта; за кількістю суб’єктів адміністративно-правових відносин; за рівнем (територією) поширення; за учасниками (суб’єктами); за джерелом правового регулювання; за цільовим призначенням земель; залежно від реалізації прав на земельну ділянку; залежно від суб’єкта набуття права власності на земельну ділянку; за сферою виникнення; за підставою виникнення.

У підрозділі 1.4. «Розмежування правових відносин, які виникають з приводу земельної ділянки» акцентується увага на тому, що земельна ділянка є об’єктом різних правовідносин, що, насамперед, обумовлено галузевою приналежністю правових норм, які їх регулюють, і які є основним критерієм розмежування таких правовідносин. Однак мають місце випадки, коли деякі суспільні відносини тією чи іншою мірою регулюються правовими нормами декількох галузей законодавства, що створює певні проблеми в їх розмежуванні. Такими суспільними відносинами є земельні.

Наголошується, що з’ясування співвідношення адміністративних та інших правовідносин, що виникають з приводу земельної ділянки надало змогу уточнити соціальну природу, призначення та особливості окремих їх видів, що сприятиме об’єктивному вирішенню спорів, які виникають у сфері земельних відносин.

Зроблено висновок, що значна частина правовідносин, які виникають у сфері функціонування земельних ділянок, має адміністративний (управлінський) характер. Це зумовлено тим, що більшість правових норм, які визначають правовий режим використання земельних ділянок, процедури їх приватизації або інших форм відчуження, носять публічний характер і, як наслідок, застосовуються суб’єктами публічного управління.

Розділ 2. «Структура адміністративно-правових відносин, які виникають, змінюються і припиняються з приводу земельної ділянки та правові гарантії забезпечення законності їх функціонування» присвячено уточненню структури адміністративно-правових відносин, які виникають, змінюються і припиняються з приводу земельної ділянки, визначенню особливостей суб’єктів, змісту та юридичних фактів як окремих елементів досліджуваних правовідносин, з’ясуванню сутності та призначення правових гарантій забезпечення законності адміністративно-правових відносин, які виникають, змінюються і припиняються з приводу земельної ділянки.

У підрозділі 2.1. «Суб’єкти адміністративно-правових відносин, які виникають, змінюються і припиняються з приводу земельної ділянки» наголошується на тому, що основною ознакою, за якою можна провести розмежування між категоріями «суб’єкти права» та «суб’єкти правовідносин» є: по-перше, можливість брати участь у різних правовідносинах, що характерно для суб’єкта права; по-друге, реальна участь у правовідносинах, що властиве суб’єктам (учасникам) правовідносин.

Підкреслюється, що для адміністративно-правових відносин, які виникають, змінюються і припиняються з приводу земельної ділянки характерна наявність великої кількості суб’єктів з різними завданнями, функціями, компетенцією, повноваженнями, організаційно-штатною структурою, а отже, і специфічним адміністративно-правовим статусом.

Суб’єктів адміністративно-правових відносин, які виникають, змінюються і припиняються з приводу земельної ділянки класифіковано за такими критеріями: залежно від компетенції; залежно від території, на яку поширюється їх компетенція; за характером повноважень; за нормативністю приписів; за характером зв’язків; за характером дій; залежно від належності до державних структур; за напрямом діяльності (предметом відання); залежно від контрольних повноважень.

У підрозділі 2.2. «Зміст адміністративно-правових відносин, які виникають, змінюються і припиняються з приводу земельної ділянки» наголошується, що змістом правовідносин є сукупність прав та обов’язків їх суб’єктів (учасників). Щодо поведінки (дій, бездіяльності) суб’єктів правовідносин, то вона характеризує об’єкт правовідносин, а не їх зміст. Вона також може бути юридичним фактом виникнення, зміни чи припинення правовідносин.

Зміст адміністративно-правових відносин, які виникають, змінюються і припиняються з приводу земельної ділянки визначено як сукупність закріплених в нормативних актах різної юридичної сили прав та обов’язків (повноважень) їх суб’єктів, за допомогою яких забезпечується раціональне володіння, користування й розпорядження земельними ділянками, а також їх охорона та захист.

Запропоновано систему практично-значимих критеріїв класифікації повноважень суб’єктів адміністративно-правових відносин, які виникають, змінюються і припиняються з приводу земельної ділянки.

У підрозділі 2.3. «Юридичні факти як підстава виникнення, зміни і припинення адміністративно-правових відносин з приводу земельної ділянки» наголошується, що встановлення або підтвердження юридичних фактів є одним з головних завдань діяльності правозастосовчих органів, насамперед, органів публічної адміністрації. Без цього є немислимими правильне застосування закону чи підзаконного акта, охорона та захист прав, свобод і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб у сфері земельних правовідносин, вирішення питання про притягнення до відповідальності за порушення земельного законодавства тощо.

У підрозділі сформульовано поняття юридичних фактів, уточнено їх головне завдання в процесі правового регулювання, а також запропоновано їх класифікацію.

Акцентується увага на тому, що види юридичних фактів повинні бути чітко визначені в земельному законодавстві. Підзаконні нормативно-правові акти можуть лише конкретизувати визначені в законодавчих актах ознаки юридичних фактів, а не фіксувати при цьому нові, оскільки така практика може призвести до необґрунтованого порушення прав і свобод громадян, інтересів суспільства та держави у сфері земельних правовідносин.

У підрозділі 2.4. «Правові гарантії забезпечення законності адміністративно-правових відносин, які виникають, змінюються і припиняються з приводу земельної ділянки» підкреслюється, що суттєвого вдосконалення потребує система правових гарантій, що передбачена чинним Земельним кодексом України та іншими правовими актами, які регламентують земельні правовідносини.

Під законністю правових відносин, як об’єкта впливу, охорони та захисту правових гарантій, треба розуміти режим їх відповідності законам і підзаконним правовим актам, який створюється внаслідок їх неухильного дотримання всіма суб’єктами (учасниками) таких правовідносин.

У підрозділі сформульовано поняття правових гарантій забезпечення законності адміністративно-правових відносин, які виникають, змінюються і припиняються з приводу земельної ділянки, уточнено їх головне завдання у процесі правового регулювання, запропоновано практично-значимі критерії їх класифікації.