ОДЕРЖАННЯ ЗРАЗКІВ ДЛЯ ЕКСПЕРТНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ

Короткий зміст

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. З проголошенням незалежності України розпочалося ре­формування усіх сфер суспільного життя. Але змінам, що спрямовані на соціально-політичний i економічний розвиток нашої країни, значною мірою перешкоджає недосконалість правових норм, наявність прогалин у законодавстві, що регламен­тує кримінальне судочинство. Забезпечення гарантій реалiзацiї конституційних прав та законних інтересів, їх захист від злочинного посягання становлять пріори­тетний напрямок розвитку правової держави та ефективного функціонування системи кримінального судочинства.

У чинному Кримінально-процесуальному кодексі України (далі – КПК) та його проектах чільне місце займає регламентація проведення процесуальних дій як основних засобів збирання доказів при розслідуванні кримінальних справ. При цьому одні слідчі дій врегульовані досить докладно (обшук, виїмка, призначення експертизи), а щодо інших – законодавець обмежився однією нормою КПК, в якій не визначив усіх особливостей їх проведення. До таких дій повною мірою може бути віднесене, зокрема, одержання зразків для експертного дослідження, перед­бачене у статті 199 чинного КПК. Незважаючи на те, що вказана процесуальна дія досить часто проводиться у практичній діяльності з розслідування кримінальних справ, у законодавстві України ще залишається ряд неврегульованих і супереч­ливих положень щодо її проведення.

Питанням процесуального порядку і тактики проведення процесуальних дій присвячені наукові праці таких вчених, як Т.В. Авер’янової, Ю.П. Аленіна, В.П. Бахіна, Р.С. Бєлкіна, В.О. Гаврікова, В.І. Галагана, Ю.М. Грошевого, Н.І. Долженко, А.Я. Дубинського, В.А. Жбанкова, А.В. Іщенка, В.Н. Калініна, Н.С. Карпова, Є.Г. Коваленка, Ю.Г. Корухова, В.С. Кузьмічова, Н.І. Клименко, О.А. Леві, В.К. Лисиченка, Є.Д. Лук’янчикова, В.Т. Маляренка, М.М. Михеєнка, М.А. Погорецького, Є.Є. Подголіна, О.Р. Росинської, М.В. Салтевського, С.М. Стахівського, В.М. Тертишника, Л.Д. Удалової, О.Г. Філіпова, П.В. Цимбала, В.В. Ціркаля, С.А. Шейфера, В.Ю. Шепітька, М.Є. Шумили, А.П. Черненка, Ю.М. Чорноус та інших.

Разом з тим, у роботах зазначених авторів здебільшого звертається увага на проведення огляду місця подій, предметів чи документів, виїмки, обшуку, призна­чення експертизи та інших процесуальних дій, а одержання зразків для експертного дослідження як специфічний вид процесуальної дії висвітлено фрагментарно, недостатньо повно і докладно.

Вирішення існуючих проблем в організації підготовки та безпосередньому одержанні зразків для експертного дослідження при розслідуванні злочинів має виключно важливе значення. При цьому узагальненою проблемою є удосконалення процесуального порядку одержання вказаних зразків, визначення тактичних прийо­мів, спрямованих на досягнення позитивного результату при проведенні цієї дії, висвітлення специфіки кримінально-процесуального і криміналістичного аспектів одержання окремих видів зразків при розслідуванні злочинів, узагальнення діяль­ності слідчих МВС України, визначення напрямів удосконалення і використання найбільш ефективного комплексу тактичних прийомів у конкретних слідчих ситуаціях. Саме ці обставини у сукупності визначили актуальність обраної теми.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до наказу МВС України № 347 від 29 липня 2010 року «Про затвердження Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 років» (додаток 17, пункт 14), Концепції реформування кримінальної юстиції України, затвердженої Указом Президента України № 311 від 08 квітня 2008 року. Тема дисертації зат­верджена на засіданні Вченої ради Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 29 січня 2010 року (протокол № 5), включена до плану науково-дослідної роботи кафедри криміналь­ного процесу цього навчального закладу на 2010-2012 роки.

Тема дисертації розглянута, схвалена і включена до переліку тем дисертацій­них досліджень з проблем держави і права Національної академії правових наук України за 2010 рік, позиція № 1361.

Мета та завдання дослідження. Мета дослідження полягає у визначенні особливостей, висвітленні проблемних питань і висловленні пропозицій щодо процесуальної регламентації і тактики одержання зразків для експертного дослід­ження як самостійної процесуальної дії, передбаченої чинним КПК.

Відповідно до зазначеної мети дослідження визначені такі основні завдання:

– з’ясувати місце одержання зразків для експертного дослідження у системі процесуальних дій за КПК;

− уточнити поняття зразків для експертного дослідження та їх класифікацію;

− встановити підстави одержання зразків для експертного дослідження;

− визначити коло суб’єктів, які мають право одержувати зразки для експертного дослідження згідно з чинним КПК;

− розкрити сучасний стан законодавчого врегулювання одержання органами досудового слідства МВС України зразків для експертного дослідження як однієї із тактично складних процесуальних дій при розслідуванні злочинів;

− викласти особливості одержання окремих видів зразків для експертного дослідження;

– провести порівняльний аналіз врегулювання процесуального порядку одер­жання зразків для експертного дослідження за КПК України і ряду держав СНД;

− сформулювати пропозиції з удосконалення нормативно-правового регулю­вання, порядку організації й тактики одержання органами досудового слідства зразків для експертного дослідження, фіксації його ходу та результатів;

− надати криміналістичні рекомендації з проведення підготовчого, робочого і заключного етапів одержання зразків для експертного дослідження.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають при одержанні зразків для експертного дослідження у кримінальному судочинстві України.

Предметом дослідження є особливості одержання зразків для експертного дослідження у кримінальному судочинстві України.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складає система загальнонаукових і спеціальних методів, призначених для отримання об’єктивних і достовірних результатів. Специфічність мети та завдань дослідження визначили використання наступних методів: діалектичних, структурно-функціональних, компаративістських, формально-логічних, соціологічних, статистичних та інших.

Використання діалектичних методів при проведенні дослідження засвідчили принципову можливість і закономірність відображення у навколишньому світі й науково-практичного пізнання явищ, процесів, об’єктів та фактів, що супроводжу­ють кримінальне судочинство і проведення при цьому процесуальних дій, їх взаємозв’язок, взаємообумовленість, взаємодію (підрозділи 1.2, 2.1, 3.1, 3.2, 3.3).

Структурно-функціональні методи використовувалися для визначення місця одержання зразків для експертного дослідження у системі процесуальних дій за чинним КПК (підрозділи 1.3, 2.1).

Використання компаративістських методів дозволило проаналізувати норми чинного КПК і деяких країн СНД та їх відповідність міжнародно-правовим актам у галузі дотримання прав людини (підрозділ 2.3).

Формально-логічні методи застосовувалися при співставленні норм КПК та його проектів, обґрунтуванні висновків і пропозицій щодо їх доповнення чи уточнення (підрозділи 1.2, 2.1, 3.1, 3.2).

Соціологічні та статистичні методи використовува­лися при проведенні анкетування слідчих МВС України та узагальненні їх підсум­ків (підрозділи 1.1, 1.2, 2.1, 2.2, 2.3, 3.1, 3.2, 3.3).

Теоретичну основу дисертації становлять роботи українських і зарубіжних вчених у галузі кримінального процесу, криміналістики, судової експертизи та ін­ших наук. При підготовці дисертації використовувалися Конституція України, окремі Закони України, накази та інструкції МВС, Міністерства охорони здоров’я, Міністерства юстиції України. З питань предмета дослідження автором узагальнені норми КПК Російської Федерації, Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Республіки Молдова, Кримінально-процесуального закону Латвійської Республіки.

Емпіричною базою дослідження є використання у дисертації результатів проведеного автором у 2009-2011 роках анкетування 344 слідчих органів внутрішніх справ МВС України, що представляють Київську, Луганську, Кіровоградську, Донецьку, Полтавську, Івано-Франківську та Тернопільську області, опублікованих офіційних статистичних даних МВС України. При визначенні ключових аспектів обраної проблеми автором використаний особистий досвід роботи у слідчих підрозділах органів внутрішніх справ України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є одним з перших в Україні комплексних монографічних досліджень проблем одержання зразків для експертного дослідження, у результаті якого зроблене теоретичне узагальнення практичних проблем, що виникають під час організації, проведення, фіксації ходу та результатів цієї процесуальної дії.

До найбільш суттєвих результатів, одержаних самостійно, що визначають наукову новизну дослідження, відносяться наступні положення:

вперше:

− доведено на підставі комплексного розгляду проблем одержання зразків для експертного дослідження, що нині чинна стаття 199 КПК не відображає сутності цієї процесуальної дії, у зв’язку з чим запропоновано її принципово нову редакцію;

− визначено, що юридичною підставою примусового одержання зразків для експертного дослідження має бути постанова судді, що виноситься за поданням слідчого, погодженим з прокурором, і запропоновано редакцію відповідної проце­суальної норми;

− означено невідкладні випадки примусового одержання зразків для експерт­ного дослідження без дозволу суду;

– сформульовано узагальнені криміналістичні рекомендації з удосконалення порядку організації, застосування тактичних прийомів проведення і фіксації ходу та результатів одержання зразків для експертного дослідження при розслідуванні злочинів;

удосконалено:

– коло суб’єктів, які мають право одержувати зразки для експертного дослід­ження згідно з чинним КПК України та запропоновано нову редакцію частини другої статті 199 КПК;

– питання використання у статті 199 КПК нерівнозначних між собою понять «одержання», «вилучення» та «відібрання», а також недоцільності визначення у диспозиції цієї норми конкретного кола зразків, що можуть бути одержані;

– практику застосування одержання зразків для експертного дослідження органами досудового слідства МВС України, шляхи усунення виявлених недоліків та впровадження у практичну діяльність передового досвіду зарубіжних країн;

– положення про те, що у чинному КПК не урегульоване примусове одержання зразків для експертного дослідження, у зв’язку з чим пропонується доповнити КПК новою статтею 199¹ «Примусове одержання зразків для експертного дослідження» і наводиться її редакція;

дістало подальший розвиток:

- поняття одержання зразків для експертного дослідження;

– комплексне дослідження сутності, місця і значення одержання зразків для експертного дослідження та акцентовано увагу, що самі по собі дії з одержання зразків не несуть доказового значення, а при їх провадженні збирання, фіксація чи перевірка доказів не здійснюються;

− пропозиція щодо доповнення частини другої статті 127 чинного КПК поло­женням про альтернативну участь понятих при одержанні зразків для експертного дослідження;

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони використовуються:

− у науково-дослідній діяльності − положення та висновки дисертації можуть стати підґрунтям для подальших наукових розробок дослідження проблем одер­жання зразків для експертного дослідження і використовуватися при підготовці підручників, навчальних посібників, монографій, наукових статей;

− у законотворчій діяльності − сформульовані у дисертації пропозиції, теоре­тичні висновки і рекомендації щодо вдосконалення окремих норм КПК у частині одержання зразків для експертного дослідження враховані робочою групою Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя (акт впровадження № 04-30/18-1828 від 19 травня 2011 року);

– у навчально-методичній роботі – результати дослідження використовуються у Прикарпатському юридичному інституті Львівського державного університету внутрішніх справ (акт впровадження від 20 січня 2011 року), Донецькому юридич­ному інституті Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка (акт впровадження від 10 квітня 2011 року), Луганському державному університеті внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка (акт впровадження від 20 травня 2011 року);

– у практичній діяльності з розслідування злочинів – розроблені автором науково обґрунтовані пропозиції використовуються в діяльності слідчих підрозді­лів УМВС України в Луганській (акт впровадження від 19 квітня 2011 року) та ГУМВС України в Донецькій (акт впровадження від 25 травня 2011 року) областях.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертації неодноразово обговорювалися на засіданнях кафедри кримінального процесу Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутріш­ніх справ імені Е.О. Дідоренка (Донецьк, 2010-2011 р.р.), апробовані на восьми науково-практичних конференціях і круглих столах: V Міжнародній науковій конференції студентів та молодих вчених «Від громадського суспільства – до правової держави» (Харків, 26-27 лютого 2010 р.), Третій Всеукраїнській науково-практичній конференції «Плебсологічне осмислення перспектив розвитку україн­ської держави» (Київ, 20 травня 2010 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Особливості провадження у кримінальному процесі України: пробле­ми теорії та практики» (Донецьк, 24 вересня 2010 р.), круглому столі «Правове і криміналістичне забезпечення розслідування окремих видів злочинів: сучасний стан, міжнародний досвід та перспективи розвитку» (Київ, 30 листопада 2010 р.), круглому столі «Закон України «Про судоустрій і статус суддів» та актуальні питання врегулювання процесуальної діяльності» (Київ, 01 лютого 2011 р.), VI Міжнародній науковій конференції студентів та молодих вчених «Від громад­ського суспільства – до правової держави» (Харків, 4-5 березня 2011 р.), II Всеук­раїнській науково-практичній конференції «Реформування правової системи України в контексті розбудови правової держави та євроінтеграції» (Дніпропет­ровськ, 24 березня 2011 р.), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Роль та місце органів внутрішніх справ у розбудові демократичної правової держави» (Одеса, 21 квітня 2011 р.).

Публікації. Основні положення та висновки дисертації знайшли своє відобра­ження в 12 одноосібних наукових публікаціях, серед яких 5 наукових статей опубліковані у юридичних фахових виданнях, 7 тез доповідей у збірниках наукових праць за підсумками науково-практичних конференцій.

Структура дисертації визначається її метою, завданнями та предметом дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, які містять дев’ять підрозділів, висновків, додатків на 14 сторінках та списку використаних джерел (191 найменування, на 20 сторінках). Загальний текст дисертації становить 207 сторінок, основний текст – 173 сторінки.