Правові та організаційні засади регулювання архівної справи в Україні Автореферат

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність та стан наукової розробки, наголошено на зв’язку роботи з науковими планами та програмами; окреслено мету та основні завдання дослідження; визначено об’єкт і предмет, а також основні методологічні засади дослідження; вказано на його наукову новизну, теоретичне та практичне значення; наведено інформацію про апробацію результатів, в яких містяться основні положення роботи, що виносяться на захист.

Розділ перший “Теоретико-правовий аналіз розвитку архівної справи в Україні” складається з трьох підрозділів, присвячених вивченню теоретично-прикладного аспекту архівної справи, дослідженню історичних витоків та матеріально-правового спадку України у сфері архівної справи, державної політики та принципів у сфері управління архівною справою в Україні.

Підрозділ 1.1. “Понятійний аналіз та теоретико-прикладний аспект архівної справи”. На основі теоретичних доробок та аналізу законодавчої бази розкрито зміст основних термінів архівної справи, відмічено необхідність певної систематизації понятійного апарату та відповідного узгодження нормативно-правових актів з метою однакового застосування у сфері архівної справи.

Розкрито відмінність архівного документа від звичайного та визначено його характеристики, за якими архівним документом є документ незалежно від виду носія та форми власності, що припинив виконувати функції, за ради яких був створений, та підлягає зберіганню і використанню з метою отримання ретроспективної інформації, необхідної для задоволення потреб фізичних чи юридичних осіб. Такі документи (унікальні акти державності, кіно-, фото-, фотодокументи, старовинні рукописи, рідкісні друковані видання тощо) є культурною цінністю українського народу, входять до світової культурної спадщини, підлягають зберіганню та використанню під гарантію держави.

Аналіз нормативно-правових актів дозволив відмітити відсутність розмежування у понятті “страховий документ” та “страховий документ Національного архівного фонду”, з метою уникнення плутанини понять, запропоновано вживати виключно поняття “страховий документ НАФ”, “страховий фонд документів НАФ” та включити ці терміни до базового закону архівної справи.

У підрозділі 1.2. “Історичні витоки та матеріально-правовий спадок України в архівній справі” досліджено історичні умови становлення архівної справи в Україні, здійснений історико-правовий аналіз становлення та розвитку органів управління архівною справою. Відображено зміни у структурі, підпорядкуванні та повноваженнях органів управління архівною справою.

Встановлено, що у радянський період завдяки централізації архівної справи організовано масове будівництво спеціалізованих архівних установ, які були забезпечені матеріально-технічною базою. Досліджено процеси формування архівного фонду, умови визнання його державною власністю. На основі аналізу історичного будівництва архівної справи визначено здобутки та невдачі, окреслено причини кризових явищ.

Історико-правовий аналіз організації архівної справи підтвердив необхідність формування у системі державних органів спеціального органу, до основних повноважень якого належить реалізація державної політики у сфері архівної справи. Встановлено, що соціальне і правове призначення архівної справи характеризується спрямованістю на збирання, зберігання та облік інформації, що міститься в архівних документах стосовно життєдіяльності суспільства з метою використання її для потреб фізичних чи юридичних осіб.

Підрозділ 1.3. “Державна політика та принципи у сфері управління архівною справою” присвячений дослідженню напрямів державної політики незалежної України у сфері архівної справи. Автором визначено суб’єкти (Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Державна архівна служба України), які впливають на формування політики у сфері архівної справи та забезпечують її проведення.

Визначені основні напрями державної політики України в архівній сфері, серед яких: удосконалення правової бази; формування системи органів управління архівною справою та системи архівних установ; створення кадрового забезпечення архівних установ; забезпечення інформатизації архівної справи; здійснення поповнення архівного фонду, забезпечення збереженості архівних документів, використання архівної інформації, розсекречення архівних документів та забезпечення відкритості архівних фондів. Серед найважливіших завдань держави у забезпеченні функціонування архівної сфери є: збереження уже сформованих фондів та попередження їх втрати; здійснення копіювання найважливіших документів для повсякденного їх використання; поповнення архівних фондів шляхом пошуків та повернення документів.

Підкреслено, що принципи адміністративно-правового регулювання в своїй взаємодії є частиною правової системи, що забезпечує функціонування архівної справи та її розвиток. Автором відмічено, що розвиток архівної справи в Україні відбувається з урахування нових вимог часу, розвитку технічних можливостей, наукових доробок, практичних напрацювань та світових тенденцій. Реалізація основних напрямів розвитку архівної справи визначаються державними та галузевими програмами як всеукраїнського, так і регіонального значення. Нові пріоритети визначено у “Основних засадах розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки”.

Розділ другий “Механізм адміністративно-правового регулювання архівної справи в Україні” складається з трьох підрозділів, присвячених дослідженню правовідносин у сфері управління архівною справою. Дослідження поглядів вчених-адміністративістів дозволили визначити, що механізм адміністративно-правового регулювання складають норми права, правовідносини та акти реалізації норм права.

У підрозділі 2.1 “Правові засади управління та правовідносини у архівній справі” здійснено аналіз нормативно-правових актів, що регулюють відносини у архівній справі. Автором відмічено, що важливу роль в управлінні відіграють підзаконні акти глави держави та органів виконавчої влади (Кабінету Міністрів України, Державної архівної служби України та ін.).

Автором визначено об’єкт та коло суб’єктів правовідносин у архівній справі. До об’єкту віднесено суспільні відносини щодо збирання та зберігання архівних документів різних видів та значення. Суб’єктом правовідносин є органи управління архівною справою, користувачі архівної інформації, власники архівних документів. Дослідження правовідносин дає підстави для висновку про доцільність покладення на Державну архівну службу повноважень щодо затвердження процедур проведення експертизи цінності архівних документів та обов’язкове погодження при призначенні кандидатури керівника галузевої архівної установи з Державною архівною службою.

У підрозділі 2.2. “Адміністративно-правовий статус системи органів управління архівною справою в Україні, їх завдання та функції” автором визначено систему органів управління та їх взаємозв’язки.

Органами (суб’єктами) управління архівною справою є Кабінет Міністрів України, Міністерство юстиції України, Державна архівна служба України, місцеві державні адміністрації, обласні та районні державні архівні установи, які в своїй сукупності складають систему органів управління архівною справою. Управління з окремих питань забезпечують Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України, Міжвідомча рада з питань вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей, Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства. Наголошено на тому, що управлінські функції у даній сфері мають також інші міністерства, які впливають на утворення та діяльність галузевих архівів. Із розвитком права власності, власниками архівних документів можуть бути фізичні чи юридичні особи, які теж певним чином виступають як субєкти правовідносин у сфері архівної справи. До субєктів відносяться також користувачі архівних документів – громадяни України, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи. Проте, Державна архівна служба здійснює управління усіма суб’єктами архівної системи незалежно від форм власності, підпорядкування та їх статусу.

Проаналізовані теоретичні доробки вчених-адміністративістів дають можливість класифікувати функції управління у сфері архівної справи у напрямах орієнтування системи, забезпечення системи та оперативного управління системою.

У підрозділі 2.3 “Структура архівних підрозділів та правове регулювання їх діяльності (компетенція)” на основі нормативно-правових актів досліджена система архівних підрозділів, проведена їх класифікація за способом утворення та за режимом доступу. Визначено повноваження архівних підрозділів: основні завдання, права та обов’язки.

Автором запропоновано запровадити обов’язкове звітування архівного підрозділу, незалежно від форм власності, перед державними архівними установами про стан збереженості та кількість документів, переданих їм на зберігання від підприємств, установ чи організацій за звітний період з урахуванням адміністративно-територіального устрою, та встановити, залежно від документообігу, періодичний огляд (контроль) працівниками державної архівної установи.

Вказано на необхідність на законодавчому рівні зобов’язати всіх суб’єктів господарювання, установи та об’єднання громадян створити архівні підрозділи для зберігання документів, що мають історичну цінність. У висновках до розділу автор зауважує, що функції управління в архівній справі здійснюються з урахуванням специфічних особливостей цієї сфери.

Розділ третій “Перспективи та шляхи вдосконалення правового регулювання архівної справи в Україні” складається з трьох підрозділів, присвячених характеристиці чинників, що впливають на розвиток архівної справи, пошуку шляхів реформування управління архівною справою та питанням відповідальності за порушення умов зберігання, використання архівних документів та протиправне їх знищення.

У підрозділі 3.1. “Характеристика правових та організаційних чинників, які впливають на розвиток архівної справи” узагальнюються доробки практиків у архівній справі, на основі чого визначено позитивні та негативні чинники, які впливають на розвиток архівної справи. До позитивних автор відносить: розвиток науки і техніки; попит на архівну інформацію; зростання документального масиву та поповнення архівного фонду; розвиток права власності. Хоча останні два чинники спричиняють проблеми браку архівних площ та використання приватних архівних документів, але вони становлять певний позитив щодо накопичення архівних документів. До негативних: втрату або пошкодження документів, кадрові перестановки та брак фахівців, кризові явища у суспільстві, та інші, які впливають на розвиток архівної справи. На основі аналізу фінансування архівної системи зроблені висновки про тенденції зменшення фінансування прикладних розробок.

Звертається увага на те, що в умовах ринкових відносин документна інформація стала товаром, однак зазначено про недопустимість перетворення роботи в архівних установах у заробітчанство, адже поширення архівної інформації повинно забезпечувати потреби суспільства. Запропоновано впровадження адміністративних послуг, які покликані гарантувати безкоштовне надання архівними установами окремих видів інформації.

Автором акцентується увага на необхідності підняття рівня освіти архівних працівників у напрямах вивчення іноземних мов та роботи з комп’ютерними програмами, введення штатної посади юриста в архівних установах. Запропоновано впровадження практики проведення курсів перекваліфікації у центрах зайнятості населення.

У підрозділі 3.2 “Шляхи реформування архівної системи” розглянуті можливості зміни архівної системи у рамках адміністративної реформи. Вказується на необхідність поряд із децентралізацією управління залишити важелі впливу за центральним органом управління архівною справою в Україні.

Запропоновано систему органів управління в архівній справі, яка складається з Державної архівної служби (контроль за діяльністю всієї системи), центральних архівних установ (контроль за рухом та станом збереженості унікальних та особливо цінних документів НАФ), державних архівних установ місцевого рівня (контроль за діяльністю архівних підрозділів підприємств, установ, організацій на відповідній території), архівних підрозділів та трудових архівів (контроль за документами, що не відносяться до НАФ, але мають значення для громади).

Обґрунтовано необхідність передачі повноважень щодо координації діяльності органу управління архівною справою Міністерству культури України.

У підрозділі 3.3. “Питання відповідальності за порушення умов зберігання, використання архівних документів та їх знищення” проаналізовано певні види юридичної відповідальності за порушення у архівній справі.

Запропоновано внесення доповнень до законодавства України щодо посилення міри відповідальності за порушення законодавства про Національний архівний фонд та архівні установи. На сьогодні виникає потреба передбачити адміністративну відповідальність за невиконання законних розпоряджень органів управління архівною справою та визначити розмір заподіяної шкоди, за яку встановлюється адміністративна відповідальність, а у разі перевищення даного розміру – кримінальна відповідальність.

Для покращення протидії недобросовісному користуванню пропонується створити інформаційну базу потенційних “ненадійних пошукачів” та поширити її у всіх архівних установах України.