У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, наукова новизна, рівень теоретичного вивчення проблеми, визначені мета та завдання дослідження, його методологічна основа, основні положення, які складають новизну, теоретична та практична значимість отриманих результатів, наводяться дані про їх апробацію та структуру дисертації.
Розділ 1 «Криміналістична характеристика шахрайства
з фінансовими ресурсами» складається із чотирьох підрозділів.
У підрозділі 1.1. «Співвідношення криміналістичної та кримінально-правової характеристики шахрайства з фінансовими ресурсами» проводиться порівняльне дослідження різних концепцій щодо поняття криміналістичної характеристики злочинів та її складових елементів.
Стосовно шахрайства з фінансовими ресурсами, автором виділено найбільш значимі елементи криміналістичної характеристики злочину, що найповніше відображають механізм злочинної події. Зокрема: cуспільні відносини у сфері надання кредитно-фінансових ресурсів як предмет злочинного посягання; спосіб вчинення злочину; обстановка вчинення злочину; відповідна слідова картина злочину (сліди (або наслідки злочину) та збитки, заподіяні його вчиненням); особа злочинця. За текстом дисертації аналізується їх зміст та співвідношення.
- У підрозділі 1.2. «Суспільні відносини у сфері надання кредитно-фінансових ресурсів як предмет злочинного посягання» з’ясовано, що
з криміналістичних позицій предметом злочинного посягання при вчиненні шахрайства з фінансовими ресурсами є суспільні відносини у сфері надання кредитно-фінансових ресурсів, а саме: встановлений законом порядок надання кредитно-фінансової допомоги і податкових пільг суб’єктам господарської діяльності, інтереси кредиторів – органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, банків та інших.
За текстом підрозділу детально розглядаються складові предмету злочинного посягання, пов’язаного із незаконним одержанням субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків; аналізується зміст вищевказаних понять, загальні вимоги щодо їх одержання та використання.
Теоретичні висновки дисертанта підтверджується результатами узагальнення судово-слідчої практики: відповідно до вивчених кримінальних справ, предметом злочину виступали: кредит – у 85,29%; пільги щодо податків – у 5,88%; дотація у 4,41%; субсидія – у 2,94%; субвенція – у 1,47% випадків.
Особлива увага приділяється дослідженню найбільш поширеного предмету злочинного посягання – кредиту, зокрема, такому його різновиду, як банківський кредит; суспільним відносинам, пов’язаних з його отриманням.
Підсумовуючи, автор зазначає, що існуючі труднощі у виявленні та розслідуванні шахрайства з фінансовими ресурсами пов’язані й з тим, що шахрайські операції вчинюються фактично під виглядом різних цивільно-правових угод. Нерідко правоохоронцям не вистачає знань зі змісту кредитно-фінансових операцій і механізму злочинної діяльності у цій сфері, відповідного досвіду діяльності, а також належним чином розробленої методики розслідування шахрайств із фінансовими ресурсами, доступної у повсякденній роботі правоохоронців (такий висновок підтверджується за результатами опитування 93,08% слідчих, які мають практичний досвід розслідування злочинів даної категорії).
За текстом підрозділу 1.3. «Спосіб вчинення та слідова картина шахрайства з фінансовими ресурсами» наголошується, що спосіб учинення шахрайства з фінансовими ресурсами характеризується наявністю системи взаємопов’язаних дій щодо підготовки, вчинення та приховування слідів злочину.
Спосіб вчинення злочину полягає, перш за все, в обмані, в наданні завідомо недостовірної інформації. Інформація у контексті диспозиції ст. 222 КК України – це дані, які безпосередньо і завідомо для винного сприяють незаконному одержанню кредитно-фінансових ресурсів, і більш того, обумовлюють можливість прийняття рішення про їх надання.
Така інформація, як правило, подається у документованому вигляді.
В кожній фінансові установі існує свій перелік документів, які необхідно подати позичальнику. За текстом роботи виділяється їх типовий перелік.
Судово-слідча практика свідчить про те, що до матеріальної підробки документів злочинці вдаються значно рідше (8,82%), ніж до підробки інтелектуальної (69,12%) або до їх комбінації (13,24%). У цьому зв'язку зазначимо, що сфера застосування науково-технічних засобів криміналістики для виявлення ознак матеріальної підробки у справах про вказані злочини майже завжди має поєднуватися із спеціальними методами господарського аналізу змісту документів. Часто лише за допомогою останніх можна виявити злочин.
Сліди шахрайства з фінансовими ресурсами у криміналістичному аспекті розглядаються в двох напрямах: як особливості матеріальної шкоди, спричиненої вчиненням злочину; особливості механізму слідоутворення та змісту слідів (інформації).
У цілому, слідова картина злочину, передбаченого ст. 222 КК України, визначена способом вчинення даного виду злочину та характеризується наявністю матеріальних та ідеальних джерел інформації. Дисертантом детально розглядаються вищевказані види слідів злочину.
Підрозділ 1.4. «Відомості про особу злочинця як елемент криміналістичної характеристики та їх використання у розслідуванні шахрайства з фінансовими ресурсами» присвячений розгляду питань криміналістичного вивчення особи шахрая з фінансовими ресурсами, що включає в себе дані про властиві їм анатомічні, біологічні, психологічні й соціальні властивості, що необхідні для ідентифікації особи, вирішення тактичних завдань і установлення фактичної картини події злочину в процесі його розслідування.
Характеризуючи особу шахрая з фінансовими ресурсами, слід зазначити, що це спеціальний суб’єкт, а саме відповідно до ст. 222 КК України – громадянин-підприємець; засновник суб’єкта господарської діяльності; учасник (засновник) суб’єкта господарської діяльності; службові особи суб’єкта господарської діяльності.
Ми підтримуємо позицію вчених (О.В. Курман), що особа шахрая з фінансовими ресурсами відноситься до «білокомірцевого» типу злочинців, характеризується досягненням ним певного віку та накопиченням досвіду. За результатами вивчення судово-слідчої практики з’ясовано, що серед таких шахраїв переважають особи зрілого і літнього віку, «лідерство» тримає вікова група 40-49 років – 49,66%; наступною є вікова група 30-39 років – 38,62%. Переважну більшість шахраїв з фінансовими ресурсами складають чоловіки – 77,93%; решта – жінки.
Відносно підготовлене, тривале і приховане вчинення злочинів за ст. 222 КК України можливо шляхом змови працівників, що займають різне службове становище, іноді супроводжується й втягненням у злочинну діяльність співробітників установи-кредитора. Тому характерною ознакою особи злочинця є вчинення злочину за попередньою змовою осіб та організованою групою.
Розділ 2 «Початковий етап розслідування шахрайства з фінансовими ресурсами» складається із двох підрозділів.
У підрозділі 2.1. «Обставини, які підлягають встановленню, порушення кримінальної справи та планування розслідування» увагу зосереджено на тому, що у випадку виявлення ознак шахрайства з фінансовими ресурсами необхідно встановити ряд обставин, зокрема: характеристику діяльності громадянина-підприємця або іншого передбаченого ст. 222 КК України суб'єкта; достовірність та обґрунтованість документів, які були надані кредитно-фінансовим установам, державним органам або іншим кредиторам з метою отримання кредиту, дотації, субсидії, субвенції, пільг щодо оподаткування; рахунки, на які були переказані від кредитора кошти; характер і зміст нормативних актів, положення яких були порушені при вчиненні злочину; осіб, причетних до вчинення злочину; наявність причинного зв'язку між діями винних осіб та їх наслідками; особливості способу вчинення злочину; визначити характер і розмір збитків, завданих кредитору; розмір несплачених податків, загальний розмір заподіяних матеріальних збитків; майно (нерухоме і рухоме), грошові кошти, необхідні для відшкодування завданих збитків; чи є в діях осіб ознаки інших злочинів; обставини, що сприяли вчиненню злочинів.
Перераховані вище та інші обставини мають важливе значення для прийняття рішення про порушення кримінальної справи, початкового і наступного етапів розслідування злочину.
За текстом підрозділу розглядаються головні напрями діяльності правоохоронних органів щодо збирання первинних матеріалів про подію злочину, пропонується алгоритм попередньої перевірки матеріалів про вчинення шахрайства з фінансовими ресурсами та прийняття рішення щодо порушення кримінальної справи, аналізуються особливості порушення кримінальної справи про шахрайство з фінансовими ресурсами. Окрема увага звертається на планування розслідування шахрайства з фінансовими ресурсами відповідно до його етапів.
Підсумовуючи, дисертант зазначає, що завданням початкового етапу розслідування шахрайств з фінансовими ресурсами є не лише встановлення всіх обставин злочину, який розглядається, але й виявлення ознак вчинення господарських та інших злочинів, пов’язаних між собою. До таких злочинів належить фіктивне підприємництво (ст. 205 КК України); легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом (ст. 209 КК України); фіктивне банкрутство (ст. 218 КК України); доведення до банкрутства (ст. 219 КК України); зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 України); службове підроблення (ст. 366 КК України) та інших.
У підрозділі 2.2. «Типові слідчі ситуації початкового етапу розслідування» розглядаються типові слідчі ситуації у справах про шахрайство з фінансовими ресурсами, що виникають на початковому етапі розслідування. Автор підтримує О.В. Курмана щодо виділення основних їх видів.
За текстом дисертації була детально розглянута слідча ситуація, яка характеризує вчинення шахрайства з фінансовими ресурсами організованою злочинною групою.
В контексті типових ознак вчинення злочину організованими злочинними групами, ґрунтовно були розглянуті дві: протидія розслідуванню злочину (головним чином спрямовується на приховування події злочину та на перешкоджання розслідуванню злочину) та використання корумпованих зв’язків з метою «прикриття», а в разі виявлення – застосування заходів протидії розслідуванню шахрайства з фінансовими ресурсами.
Виходячи із сучасних тенденцій злочинності, яка характеризуються зростанням міжнародної активності, виникненням її нових форм, зокрема
у сфері економічної діяльності держав, автор пропонує доповнити перелік слідчих ситуацій різновидом, що характеризується даними про вчинення шахрайства з фінансовими ресурсами транснаціонального характеру.
З метою активної протидії шахрайству з фінансовими ресурсами та іншим злочинам економічного характеру, які мають транснаціональний характер, здійснюється співробітництво з правоохоронними органами різних держав та з міжнародною організацією кримінальної поліції (Інтерпол).
Розділ 3 «Наступний етап розслідування й тактика проведення окремих слідчих дій» складається з двох підрозділів.
У підрозділ 3.1. «Використання спеціальних знань при розслідуванні шахрайства з фінансовими ресурсами» зазначається, що при розслідуванні шахрайства з фінансовими ресурсами часто виникають питання, що виходять за межі правових, для вирішення яких недостатньо професійних знань слідчого.
У таких випадках слідчим залучаються спеціальні знання у процесуальних та непроцесуальних формах.
Важливе значення під час розслідування шахрайства з фінансовими ресурсами заслуговує ревізія. Відповідно до ст. 66 КПК України, особа, яка провадить дізнання, слідчий прокурор і суд у справах, які перебувають у їх провадженні, вправі вимагати проведення ревізій. Виконання цих вимог
є обов’язковим для всіх громадян, підприємств, установ і організацій. У даному випадку ревізія є засобом збирання доказів та відноситься до процесуальних форм використання спеціальних знань.
Особливу увагу слід звернути на проведення судових експертиз. Під час розслідування шахрайства з фінансовими ресурсами виникає потреба
у проведенні судово-економічної, судово-бухгалтерської експертизи та судової фінансово-кредитної експертизи. Крім того, може виникнути потреба
у проведенні криміналістичних експертиз: технічної експертизи документів, почеркознавчої, авторознавчої тощо.
У підрозділі 3.2. «Особливості тактики окремих слідчих дій у справах про шахрайство з фінансовими ресурсами» акцентується увага на те, що особливу складність та значення всіх всебічного і повного встановлення всіх обставин справи має допит підозрюваного (обвинуваченого).
Значну роль у розкритті механізму злочинної діяльності, встановленні джерел доказової інформації, викритті співучасників і конкретизації їх ролі
у вчиненні злочину відіграє допит в якості свідків, підозрюваних, обвинувачених головного бухгалтера, керівника суб’єкта господарської діяльності. Допит цих осіб є однією з найпоширеніших слідчих дій у справах про шахрайство з фінансовими ресурсами.
Важливим завданням в організації і проведенні допиту є виконання підготовчих заходів. У роботі розглядаються дії слідчого на підготовчому етапі до проведення допиту, включаючи ознайомлення слідчого з матеріалами кримінальної справи, спеціальною літературою, нормативними документами, які регламентують порядок здійснення кредитно-фінансових операцій; розкриваються особливості вивчення особи допитуваного; доцільність залучення спеціалістів та необхідних науково-технічних засобів.
Характер і зміст тактичних прийомів, які застосовуються в ході допиту щодо даного злочину, може бути визначений, виходячи із аналізу поведінки допитуваного і його позиції – надавати правдиві показання чи протидіяти встановленню істини у справі. За текстом підрозділу дисертантом наводиться рекомендований перелік тактичних прийомів за вищезазначених слідчих ситуацій.
Як показує аналіз практики розслідування шахрайства з фінансовими ресурсами, суб'єкти господарювання намагаються вживати заходів для приховування важливих документів, пов’язаних із подією злочину. Вирішення поставлених завдань у таких випадках можливо шляхом проведення обшуку, що відноситься до першочергових слідчих дій. Дисертантом окреслюються організаційно-тактичні засади підготовки та проведення обшуку; наводиться перелік документів та інших об’єктів, які підлягають вилученню.
| 
