Особливості застосування заходів адміністративного примусу у сфері державної безпеки Автореферат

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, формулюються мета і завдання дослідження, розкривається наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наводяться дані щодо їх апробації.

Розділ 1 «Сутність адміністративного примусу у сфері державної безпеки, значення та особливості його застосування» складається з 3-х підрозділів, в яких аналізуються поняття і ознаки адміністративного примусу, проводиться класифікація його заходів, виявляються суб’єкти забезпечення державної безпеки і їх повноваження щодо адміністративно-примусової діяльності, розглядається механізм правового регулювання такої діяльності та визначається позиція автора щодо місця адміністративного примусу у сфері державної безпеки.

У підрозділі 1.1. «Визначення і класифікація заходів адміністративного примусу у сфері державної безпеки» на підставі аналізу праць учених-адміністративістів і норм чинного законодавства про державну безпеку, дисертантом обґрунтовується місце адміністративного примусу у забезпеченні державної безпеки, а також досліджується класифікація його заходів.

Дисертант вважає, що адміністративному примусу у сфері державної безпеки як самостійному різновиду примусу, притаманні такі ознаки: 1) офіційний, державно-владний характер; 2) примусовий вплив; 3) правовий прояв 4) цільова спрямованість; 5) фіксація юрисдикційними, правозастосовчими актами; 6) персоніфікованість; 7) відсутність службової підпорядкованості; 8) зовнішній примусовий психічний та/або фізичний вплив у вигляді обмежень особистого, організаційного, майнового характеру; 9) особливий адміністративно-процесуальний порядок його забезпечення; 10) специфічна юридична природа підстав його застосування; 11) поєднання судових і позасудових процедур; 12) оперативний і відносно простий порядок; 13) застосування режимно-правових заходів; 14) наявність особливих об’єктів захисту безпекових правовідносин; 15) застосування особливих видів адміністративного примусу.

У підрозділі 1.2. «Суб’єкти застосування заходів адміністративного примусу у сфері державної безпеки» досліджується правовий статус суб’єктів забезпечення державної безпеки і їх повноваження щодо застосування заходів адміністративного примусу.

У дисертації запропонована класифікація суб’єктів забезпечення державної безпеки. Це, зокрема: 1) органи загальної компетенції, діяльність яких спрямована на визначення політики і здійснення державного управління у сфері державної безпеки (ВРУ; КМУ; Президент України; РНБО й інші); 2) органи спеціальної компетенції, діяльність яких спрямована власне на забезпечення державної безпеки (СБУ; розвідувальні органи України (СЗР України, ГУР Міноборони України, РУ ДПС); УДО України; ДПС України; Держмитслужба; суб’єкти державного фінансового моніторингу (Держфінмоніторинг, Держфінпослуг, ДКЦПФР України, НБУ, та інші); Держспецзв’язку; Збройні Сили України); 3) суди (система судів адміністративного судочинства, що уповноважені розглядати справи, які стосуються забезпечення державної безпеки; суди загальної юрисдикції, які ухвалюють рішення про притягнення до адміністративної відповідальності за скоєння правопорушень у сфері державної безпеки); 4) інші суб’єкти, які можуть брати участь у забезпеченні державної безпеки, або сприяють цьому. Останню групу поділено на два види: перший – ті, що беруть участь у її забезпеченні (Внутрішні війська, організації), другий – ті, що сприяють її забезпеченню (громадяни, інші особи).

У підрозділі 1.3. «Механізм правового регулювання застосування заходів адміністративного примусу у сфері державної безпеки» досліджується питання адміністративно-правового регулювання застосування заходів адміністративного примусу у сфері державної безпеки, його механізм і елементи.

У дисертації наголошується, що державна безпека є самостійним об’єктом адміністративно-правового регулювання, а застосування заходів адміністративного примусу у її сфері має відбуватись системно і впорядковано, оскільки така діяльність за своєю природою є правозастосовною, і пов’язана з відповідними обмеженнями прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина. Саме тому адміністративно-правове регулювання застосування заходів адміністративного примусу у сфері державної безпеки в межах дослідження визначено як сукупність форм і методів правового впливу держави на відповідні правовідносини, їх учасників, що здійснюється з метою забезпечення безпекового правопорядку, державної безпеки, а також недопущення порушень режиму законності й встановлення його гарантій у ній.

Обґрунтовано, що застосування заходів адміністративного примусу у сфері державної безпеки є специфічним процесуальним юридичним фактом з яким пов’язується трансформація правосуб’єктності в суб’єктивне право й юридичний обов’язок. Автор визначає, що це спосіб активного організуючого правового впливу, від якого залежить виникнення, зміна і припинення правовідносин у сфері державної безпеки; а також правова форма діяльності уповноважених органів, яка являє собою специфічне здійснення юридичних повноважень шляхом запровадження відповідних юрисдикційних правових дій, направлених на забезпечення режимів державної безпеки і законності у ній.

Розділ 2. «Процесуально-правове забезпечення застосування заходів адміністративного примусу у сфері державної безпеки» складається з трьох підрозділів, які визначають процесуальний порядок застосування заходів адміністративного примусу, способи забезпечення законності під час їх застосування, а також містять позицію автора відносно шляхів підвищення ефективності такої діяльності.

Підрозділ 2.1. «Провадження у справах про застосування заходів адміністративного примусу у сфері державної безпеки» присвячений характеристиці особливостей порядку застосування заходів адміністративного примусу.

У дисертації відзначається, що заходи адміністративного примусу у сфері державної безпеки застосовуються у визначеному законодавством порядку, який у науковій літературі отримав назву «провадження». Автор дослідження вважає, що на сьогодні законодавче визначення поняття «адміністративний процес» закріплено в КАС України. Адміністративні провадження складаються з послідовних процедурних дій, і відповідають певній адміністративній процедурі. Така концепція вбачається і в проекті Адміністративно-процедурного кодексу України. Дисертант обґрунтовує позицію, згідно з якою провадження по застосування заходів адміністративного примусу у сфері державної безпеки мають особливий характер, що випливає як з специфіки відповідних правовідносин, так і з статусу їх учасників.

Провадження по застосування заходів адміністративного примусу у сфері державної безпеки здійснюється у разі необхідності попередження або припинення протиправних дій, реальних і потенційних загроз, забезпечення державної безпеки, а також притягнення осіб, які вчинили правопорушення, до відповідальності. У дисертації запропоновано визначати їх як юрисдикційну діяльність уповноважених суб’єктів щодо застосування заходів фізичного, психічного, організаційно-правового і майнового характеру, які спрямовані на попередження і припинення правопорушень у сфері державної безпеки, ліквідацію їх негативних наслідків, охорону прав й інтересів учасників розглядуваних правовідносин, відвернення реальних і потенційних загроз об’єктам державної безпеки.

Дисертант також наголошує, що провадження по застосуванню заходів адміністративного примусу у сфері державної безпеки, необхідно розглядати з урахуванням їх існуючих класифікацій. У залежності від видів заходів адміністративного примусу, які застосовуються суб’єктами забезпечення державної безпеки, виділено такі провадження: 1) по застосуванню заходів адміністративного попередження; 2) по застосування заходів адміністративного припинення; 3) по притягнення до адміністративної відповідальності; 4) по застосуванню до суб’єктів господарювання заходів впливу за порушення законодавства у сфері державної безпеки. В окрему групу автор відносить провадження, пов’язані з оскарженням застосування заходів адміністративного примусу і впливу. До проваджень у сфері державної безпеки, які мають певні особливості, дисертант відносить провадження про адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства у випадку, якщо їх перебування загрожує інтересам забезпечення безпеки України і провадження по застосуванню заходів впливу за порушення законодавства про державну безпеку.

У підрозділі 2.2. «Способи забезпечення законності при застосуванні заходів адміністративного примусу у сфері державної безпеки» автором охарактеризовано основні способи забезпечення законності при застосуванні заходів адміністративного примусу у сфері державної безпеки, а саме контроль, нагляд і звернення.

На думку дисертанта, специфіка контролю як способу забезпечення законності застосування заходів адміністративного примусу у сфері державної безпеки проявляється у тому, що він: по-перше, є необхідною вимогою впровадження міжнародних стандартів захисту прав, свобод і інтересів; по-друге, державний контроль, прокурорський нагляд, судовий контроль входять в єдину систему, яка отримала назву «система демократичного цивільного контролю над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави»; по-третє, засади, принципи, система, суб’єкти його здійснення закріпленні в окремому законодавчому акті; по-четверте, створення системи демократичного цивільного контролю над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави є вимогою Комплексного огляду сектору безпеки України.

Продовжуючи дослідження, дисертант класифікує судовий контроль за законністю застосування заходів адміністративного примусу у сфері державної безпеки за різними напрямами, зокрема за видом суду, яким він здійснюється і за формою втручання. Розглянуто судовий контроль у вузькому і у широкому значеннях. Що ж стосується питання про суб’єктів здійснення судового контролю у сфері державної безпеки, автор вважає що ними є Конституційний Суд України і суди загальної юрисдикції – звичайні й спеціалізовані. На думку дисертанта, найбільш ефективним видом судового контролю за законністю застосування заходів адміністративного примусу у сфері державної безпеки є адміністративне судочинство.

У підрозділі 2.3. «Шляхи підвищення ефективності застосування заходів адміністративного примусу у сфері державної безпеки» розглянуто проблеми підвищення ефективності застосування заходів адміністративного примусу у сфері державної безпеки.

Визначається, що загальною мірою ефективності правозастосування у сфері державної безпеки є положення, наскільки повно і реально користуються учасники відповідних відносин правами, передбаченими законом, які забезпечуються органами державної безпеки, наскільки точно вони виконують свої обов'язки. Дисертант вважає, що правозастосування у сфері державної безпеки виступає засобом для досягнення тих цілей, які стоять перед безпековим законодавством. Головною ж умовою ефективності застосування заходів адміністративного примусу у сфері державної безпеки має бути максимальне врахування в кожному випадку фактичних обставин для вибору раціонального варіанта рішення. Такі вимоги можуть бути передбачені законодавством про державну безпеку, або нормами права іншої сфери. До умов ефективності автор відносить і високу якість безпекового законодавства і особистих якостей уповноваженої особи суб’єкта забезпечення державної безпеки, яка виносить акт застосування, умов його праці і відпочинку, її зацікавленості у винесенні об’єктивних рішень.

Методологічною основою для підвищення ефективності правового регулювання застосування заходів адміністративного примусу і забезпечення законності на думку дисертанта може бути кодифікація. Її суть полягає у докорінному переопрацюванні всіх чинних законодавчих актів, які регулюють (у контексті дослідження) суспільні відносини з приводу застосування заходів адміністративного примусу у сфері державної безпеки. Як спосіб якісного упорядкування безпекового законодавства, вона спрямована саме на забезпечення його узгодженості і компактності, на вилучення застарілих норм, що не виправдали себе. Кодифікація має бути забезпечити максимальну повноту регулювання безпекових відносин, замінити застарілі норми новими.