ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, визначено мету і завдання дослідження, його об’єкт і предмет, методи, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, а також апробацію результатів дослідження.

У першому розділі «Теоретичні засади та сучасні тенденції інноваційного розвитку національної економіки» узагальнено теоретичне підґрунтя дослідження ролі інновацій у розвитку національної економіки, досліджено відповідність сучасних тенденцій інноваційної діяльності в Україні умовам обраних стратегічних пріоритетів інноваційної моделі розвитку економіки.

Систематизація наукових поглядів вітчизняних та закордонних науковців довела, що більшість з них, досліджуючи поняття «інновація», беруть за основу концепцію Й. Шумпетера, який визначає відкриття, винахід нового пристрою або технології як початкову подію, а впровадження цього пристрою або технології – як завершальну. Критичний аналіз та узагальнення теоретичних напрацювань інноватики дозволили автору сконцентруватись на таких науково-методичних підходах до розуміння сутності категорії «інновація»: як процесу (під час якого наукова ідея або технічний винахід доводяться до практичного використання та починають давати економічний ефект); як предмета/результату (який отримується шляхом комерціалізації результатів наукових досліджень); як ідеї (що містить певну новизну і є метою інноваційної діяльності). Виходячи з цього, інновацію можна характеризувати: 1) беручи до уваги її чітку спрямованість на остаточний результат (із точки зору одержання прибутку на ринку та задоволення суспільної потреби); 2) як результат складного процесу, який передбачає системні зміни не тільки технічного, але й економічного, соціального та структурного видів; 3) як фактор, що забезпечує економічний, соціальний, науково-технічний та інші види ефектів.

Результати дослідження існуючих підходів до визначення рівнів новизни інновації дозволяють стверджувати про можливість вибору класифікаційних ознак у відповідності з етапами організації процесу інноваційного розвитку економіки. Виокремлення груп інновацій згідно з певними ознаками (спрямованість, процес формування, механізм впровадження, механізм використання, ефективність, вплив на економічний розвиток інновації) дозволяє визначати місце кожної окремої групи інновацій в їх загальній системі, встановлювати їх особливості і надавати характеристики у відповідності з етапами процесу інноваційного розвитку економіки.

У роботі досліджено та здійснено класифікацію перешкод, що виникають на шляху інноваційного розвитку економіки України, які полягають у: недосконалості структури економіки України (переважання питомої ваги добувної та сировинної галузей в загальній кількості галузей); недостатності рівню інновативності вітчизняної економіки та невизначеності результатів проведення структурних змін в економіці країни; дефіциті фінансових ресурсів для інвестування інновацій, науки, освіти та економіки в цілому; недостатності обсягів залучення інвестиційних ресурсів для забезпечення інноваційного розвитку; високих процентних ставках по банківських кредитах та недостатньому рівні капіталізації всієї банківської системи України; відсутності суттєвої підтримки наукових досліджень з боку держави та її втручанні в справу пріоритетної підтримки вітчизняної науки. Проведений аналіз свідчить, що недосконала структура національної економіки не відповідає загальним тенденціям глобалізації, що мають місце у світі. Проблеми функціонування і перспективи розвитку
новітніх галузей, поряд із традиційними, зумовлені процесами глобалізації і потребують від держави розробки такої моделі розбудови економіки, яка буде відповідати економічним, ментальним і соціальним особливостям вітчизняної економіки.

На підставі узагальнення світового досвіду реалізації фінансової політики інноваційного розвитку з урахуванням особливостей функціонування вітчизняної економіки визначено основні стратегічні пріоритети державного регулювання інноваційної діяльності, які передбачають: формування належних умов розвитку інтеграційних процесів (забезпечення конкуренції в науковій і науково-технічній діяльності; інтеграція науки і виробництва; сприяння розвитку міжнародного наукового співробітництва); фінансово-кредитне забезпечення (пряме бюджетне фінансування; надання безпроцентних банківських позичок малим підприємствам та окремим винахідникам; створення інноваційних фондів, що користуються податковими пільгами); правове забезпечення (права, охорона інтелектуальної власності; розвиток патентно-ліцензійної системи); реформування організаційної структури щодо створення мережі технополісів, технопарків та інкубаторів.

Доведено, що безпосереднє втручання держави у стратегічний розвиток національної економіки повинно мати форму надання державних замовлень на проведення досліджень і виробництво продукції у відповідності з пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки (стратегії фундаментального та кінцевого фінансування), а також здійснюватися через прийняття і реалізацію комплексної програми заходів щодо підтримки пріоритетних галузей економіки країни на шляху інноваційного розвитку.

У другому розділі «Концептуальні основи фінансового забезпечення інноваційного розвитку економіки України» здійснено структурно-деком-позиційний аналіз економічних категорій дослідження, розроблено концепцію векторної конвергенції фінансового забезпечення інноваційного розвитку економіки України та механізм відповідної перебудови НІС.

За результатами структурної декомпозиції економічних понять «фінанси», «фінансування», «фінансовий механізм», «фінансове забезпечення» обґрунтовано категоріальну сутність фінансового забезпечення інноваційного розвитку економіки.

Критичний аналіз та узагальнення теоретичних положень сучасної теорії фінансів дозволили автору виокремити такі науково-методичні підходи до розуміння сутності поняття «фінансове забезпечення»: ресурсний (як формування цільових грошових фондів та ресурсів; оцінюється на основі визначення вартості та обсягу доступних ресурсів); витратний (як покриття витрат за рахунок фінансових ресурсів, що акумулюються суб’єктами господарювання і державою); структурний (як структурний елемент системи фінансування); функціональний (ототожнення з розподільчою функцією фінансів); комплексний (як сукупність економічних відносин, що виникають з приводу пошуку, залучення і ефективного використання фінансових ресурсів та організаційно-управлінських принципів, методів і форм їх впливу на соціально-економічний розвиток). Автором обґрунтовано, що жоден з виділених підходів не є вичерпним, оскільки визначає лише окремі сторони досліджуваного поняття та не відповідає вимогам системності, а також не здатний врахувати внутрішні закономірності науково-технічної діяльності.

Фінансове забезпечення інноваційного розвитку економіки запропоновано розуміти як сукупність економічних відносин, що виникають з приводу пошуку, залучення і ефективного використання фінансових ресурсів, а також організаційно-управлінських принципів, методів і форм впливу цих ресурсів на інноваційний розвиток національної економіки.

При формуванні цілісної концепції фінансового забезпечення структурно-інноваційної переорієнтації економіки запропоновано виходити з наступних положень:

1) фінансове забезпечення інноваційного розвитку економіки знаходиться у тих же просторових, часових, ресурсних межах, що і фінансове забезпечення суспільного розвитку. Крім того, воно має базуватися на тих же самих фундаментальних принципах та формуватися в межах єдиної методологічної основи. Це суттєво змінює акценти у розумінні напрямків його трансформації та формує інструменти системного аналізу проблеми фінансового забезпечення економічного прогресу на основі реалізації інноваційної моделі розвитку національної економіки;

2) обов’язковим є врахування сукупності фінансових можливостей економічної системи для інноваційного розвитку в інтересах економічного прогресу, тобто економічної основи фінансового забезпечення інновацій, результатів сучасної економічної ситуації, нових процесів, нових форм суспільних і виробничих відносин, що формуються, нових можливостей, на основі яких можна спрогнозувати перспективи подальшого інноваційного розвитку;

3) обов’язковим є врахування дії внутрішніх закономірностей інноваційного розвитку (диференціація суті та форм фінансового забезпечення через вплив екзогенних шоків в інноваційній системі на різні елементи системи, наявність незворотних процесів в інноваційній системі, коли інновації перестають потребувати фінансового забезпечення, а стають його першоджерелом). Такий підхід надає такому забезпеченню статусу генератора інноваційного зростання та споживача створених фінансових ресурсів.

 В роботі запропоновано як основу розробки нової фінансової політики України використовувати концепцію векторної конвергенції фінансового забезпечення інноваційного розвитку національної економіки. Її сутність полягає у зближенні економіки України з економіками розвинених країн – стратегічних партнерів за параметрами фінансування інновацій на основі дотримання принципів повноти забезпечення економічного зростання, відповідності певному рівню продуктивного розвитку економіки та вимогам критеріїв членства у складі інтеграційних об’єднань. Відповідно до цієї концепції національну економіку можна розглядати з позиції системного інтегратора комплексу соціально-економічних процесів у часі і просторі з прогнозованими параметрами.

В основу запропонованої концепції пропонується покласти систему взаємодії ключових чинників, які формують вимоги до існування ефективного фінансового забезпечення як комплексу соціально-економічних процесів у часі і просторі з прогнозованими параметрами в структурі інноваційного розвитку. Вихідні параметри фінансового забезпечення реструктуризації економіки на інноваційних засадах повинні бути узгодженими з принципами повноти забезпечення економічного зростання, відповідності певному рівню продуктивності забезпечення розвитку економіки з врахуванням загальних вимог економічної доцільності, а також з принципом відповідності вимогам критеріїв конвергенції на шляху просування України до членства у складі інтеграційних об’єднань. Реалізація основних положень даної концепції дозволить забезпечити необхідні умови для вирішення завдань інтеграції України в умовах посилення впливу на неї процесів глобалізації до відповідного інтеграційного об’єднання та адаптації механізмів і інструментів для забезпечення необхідного рівня інноваційного розвитку (рис. 1).

В роботі сформовано систему принципів фінансового забезпечення інноваційного розвитку економіки на засадах концепції векторної конвергенції: органічна єдність науки, освіти і практики в умовах формування нового типу суспільства, заснованого на знаннях; збалансованість співвідношення фундамен­тальних і прикладних наукових досліджень; комплексність підходу до розв'язання наукових проблем фінансового забезпечення інноваційної діяльності; плановість, економічна доцільність та ефективність наукових досліджень і впровадження їх результатів; задоволення потреб суб’єктів інноваційного підприємництва у фінансових ресурсах; адекватність визначення фінансових можливостей (потенціалу) стабільного функціонування економіки на засадах системно-структурного інноваційного оновлення; моніторинг внутрішніх та зовнішніх загроз фінансового забезпечення розвитку; оперативність і гнучкість реагування на попередження виникнення загроз дестабілізуючих чинників з використанням наявних можливостей; своєчасність та ефективність інформаційного забезпечення на базі використання новітніх технологій та інноваційних програмних продуктів; перманентність розробки заходів щодо підтримки адекватного рівня фінансового забезпечення інноваційної сфери на усіх рівнях економіки, який відповідає визначеним орієнтирам (вектору розвитку).

За результатами досліджень інноваційного розвитку країн запропоновано систему показників інноваційності національної економіки, які об’єднані в п’ять груп з метою конкретизації рівня інноваційної активності, а саме: освітня, фінансова, мотиваційна, господарча та інституціональна. Як орієнтири розвитку для України і такі, які можна вважати прогнозованими параметрами розвитку за плановий період досягнення найвищого рівня конвергенції, пропонується розглядати значення відповідних критеріїв для країн – лідерів відповідного інтеграційного об’єднання.