ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ АГРОПРОДОВОЛЬЧОГО РИНКУ

Короткий зміст

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено проблемні питання, що потребують подальшого дослідження і розробки, сформульовано мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, висвітлено наукову новизну, практичне значення одержаних результатів та їх апробацію.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні основи функціонування підприємств агропродовольчого ринку” визначено економічну сутність агропродовольчого ринку, який відіграє важливу роль у зміцненні продовольчої безпеки; розглянуто основні елементи інфраструктурного забезпечення та особливості формування кон’юнктури ринку агропродовольчої продукції; узагальнено методичні підходи щодо оцінки стану й умов функціонування підприємств даного ринку.

Теоретичне узагальнення різноманітних підходів щодо визначення сутності агропродовольчого ринку дало можливість сформулювати власне бачення цього поняття. У дисертації зазначено, що агропродовольчий ринок є складним утворенням, що, з одного боку, являє собою важливий елемент соціально-економічної системи суспільства, який розвивається з урахуванням загальноринкових законів та забезпечує щільний взаємозв’язок між виробниками сільськогосподарської продукції та її споживачами, а з іншого – самостійний економічний механізм, якому притаманні специфічні особливості, що суттєво відрізняють його від інших ринків. За своєю структурою цей ринок представлений переважно товарами першої необхідності, які задовольняють фізіологічну потребу населення у харчуванні.

У дисертаційній роботі визначено, що агропродовольчий ринок відіграє важливу роль у національній економіці, сприяє формуванню продовольчої безпеки, якій наразі загрожує невідворотна деградація ресурсно-виробничого потенціалу аграрної сфери й невідповідність рівня споживання продовольства фізіологічним потребам населення як у кількісному, так і у якісному аспектах. Основою даного ринку є сільськогосподарські підприємства, ефективне функціонування яких потребує розробки та впровадження у практику господарювання відповідних стратегій розвитку, яким в умовах динамічних інтеграційних процесів сучасності, на жаль, не приділяється належної уваги з боку керівників і трудових колективів.

На основі проведених досліджень встановлено, що наявність розвиненої інфраструктури є необхідною умовою стабільного функціонування підприємств агропродовольчого ринку. У роботі розглянуто сутність основних елементів інфраструктурного забезпечення даного ринку (товарних бірж, агроторгових домів, ярмарків, аукціонів худоби і птиці, гуртових продовольчих ринків) і виявлено, що у всіх регіонах України вони функціонують безсистемно, відокремлено один від одного. Поряд з цим, значну увагу приділено розгляду економічної сутності роздрібної торгівлі, результати функціонування якої безпосередньо впливають на обсяги і структуру товарної пропозиції на агропродовольчому ринку, стабілізують його. Визначено, що сучасний стан сфери роздрібної торгівлі в Україні супроводжується появою нових форматів торгівлі, активним розвитком продуктових торгових мереж.

У межах першого розділу дисертаційної роботи автором розглянуто генезис економічної думки щодо формування ринкової кон’юнктури, яка у сучасному розумінні являє собою поточний стан певної економічної системи, а також формується у кожний конкретний момент часу під дією об’єктивних і суб’єктивних чинників, завдяки яким і створюється та чи інша ринкова ситуація.

Серед особливостей формування кон’юнктури агропродовольчого ринку, що функціонує в умовах, наближених до досконалої конкуренції, автором виділено наступні: наявність значної кількості сільськогосподарських товаровиробників і споживачів агропродовольчої продукції; існування певного лагу між виробництвом і пропозицією продовольства на ринку, що посилює негативний інфляційний вплив на сільське господарство і не дає можливості сільськогосподарським товаровиробникам оперативно реагувати на зміни ринкової ситуації. У роботі також зазначено, що скорочення попиту на продовольство є результатом зниження купівельної спроможності населення, а наявна пропозиція агропродовольчої продукції через недосконалість техніко-технологічної бази сільськогосподарських і переробних підприємств, низький рівень розвитку більшості елементів ринкової інфраструктури не відповідає ні наявним ресурсам агропромислового комплексу, ні потенційним можливостям його розвитку.

На основі узагальнення методичних підходів щодо вивчення кон’юнктури товарних ринків автором запропоновано систему індикаторів оцінки умов функціонування підприємств агропродовольчого ринку, згрупованих за чотирма об’єктами дослідження: виробництво сільськогосподарської сировини і продовольства як основного джерела формування товарного забезпечення агропродовольчого ринку, цінова ситуація на ринку, його інфраструктура і стан споживання продовольства населенням. Практична цінність даної розробки полягає у тому, що вона дозволяє дати кількісну характеристику якісним змінам, які відбуваються на ринку, а також окреслити можливі напрями удосконалення його товарного та інфраструктурного забезпечення.

У дисертаційній роботі наголошується на тому, що основою розвитку підприємств агропродовольчого ринку є забезпечення стійкості їх фінансового стану. Відтак, автором запропоновано систему коефіцієнтів для оцінки фінансового стану підприємств агропродовольчого ринку, до складу якої увійшла невелика кількість найбільш змістовних відносних показників, які враховують специфіку діяльності цих підприємств і дозволяють об’єктивно оцінити їх платоспроможність, фінансову стійкість, ділову активність і рентабельність та розробити відповідні рекомендації щодо підвищення стійкості фінансового стану конкретного суб’єкта господарювання у найближчій перспективі.

Встановлено, що рентабельність власного капіталу є одним із інструментів оцінки прибутковості підприємства порівняно з конкурентами. Для визначення впливу чинників на результативний показник рентабельності власного капіталу (Р_ВК) підприємств агропродовольчого ринку у модифікованій трифакторній моделі “DuPont” (1) запропоновано використовувати інтегральний метод, що дає можливість виявити невикористані резерви підвищення прибутковості власного капіталу обраних для дослідження підприємств.