РОЗДРІБНІ ТОРГОВЕЛЬНІ МЕРЕЖІ: РЕГІОНАЛЬНІ ФАКТОРИ РОЗВИТКУ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність дисертації, сформульовано її мету та завдання, визначено об’єкт, предмет, методологічну базу дослідження, висвітлено наукову новизну, практичне значення одержаних результатів та їх апробацію.

У першому розділі «Теоретичні аспекти регіонального розвитку торговельних мереж» розглянуто мережі як об’єктивний напрям розвитку підприємств торговельної галузі; розкрито зміст регіону як економічного середовища розвитку підприємств торгівлі; у системі зовнішніх факторів виокремлено групу регіональних факторів, що впливають на розвиток торговельних мереж, уточнено їх сутність та класифікацію.

Ефективним засобом формування конкурентних переваг сучасних підприємств є мережна форма організації, для якої характерними рисами є стійкі контакти, визначена форма об’єднання суб’єктів, певна організаційна структура управління локальною взаємодією та форма управління фірмою. Функції та особливості діяльності підприємств торгівлі, що зумовлюють локальну обмеженість їх розвитку, стимулюють найбільше поширення мереж саме в цій галузі. Виходячи з цих позицій, торговельні мережі слід розглядати як сукупність торговельних об’єктів, які мають єдині принципи управління, об’єднані однією назвою, асортиментною і ціновою політиками, стратегією розвитку і функціонування та, як мінімум, реалізують одну з основних переваг мережевої організації порівняно з окремими торговельними об’єктами. Різноманіття форм організації торговельних мереж викликало необхідність узагальнення та уточнення класифікації їх видів та типів, яка спирається на сім ключових ознак: за масштабом діяльності (міжнародні, національні, регіональні); організаційно-правовою формою (акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, приватні фірми, холдинги, контрактні угоди про торгове представництво - франчайзинг); моделлю управління (інвестиційні, холдингові, централізовані, лоткові, гібридні); методом управління (централізовані, децентралізовані); спеціалізацією (продовольчі, непродовольчі, змішані); форматом (одноформатні, мультиформатні); станом розвитку (стабільні, динамічні). Підприємницька діяльність торговельних мереж здійснюється з метою отримання синергетичного ефекту від масштабу діяльності, зниження трансакційних та інших витрат, спрямована на задоволення споживчого попиту в товарах і послугах та забезпечує значні переваги не тільки для учасників мереж, але і для споживачів (у економії витрат споживання, підвищенні якості обслуговування та ін.) і виробників (у гарантованому збуті та просуванні товарів, впровадженні торговельних марок, підвищенні інформованості про стан продажів та ін.).

Торговельні мережі, як ключові динамічні соціально-економічні елементи системи сучасної організації товарного обігу, стикаються з проблемами просторового розвитку, які обумовлені наявністю в країні регіональних розбіжностей, зокрема природно-географічних, соціально-економічних, національних, історичних та інших.

Узагальнення та систематизація основних ознак і характеристик дозволили уточнити поняття «регіон», під яким слід розуміти територіально-цілісну частину країни, яка відрізняється своєрідністю природного середовища, що зумовлює тип і структуру економіки; характеризується певним співвідношенням різних галузей господарства, глибокими та різноманітними зв’язками між ними, завершеним циклом відтворення, спільними рисами історичного розвитку, виробничими навиками, соціально-культурними традиціями населення, функціональними особливостями (спеціалізацією), яка виділена за сукупністю цих ознак в адміністративну одиницю та являє собою підсистему соціально-економічного комплексу країни. При цьому соціально-економічна сутність регіону при різних підходах до його розуміння має певні спільні риси: по-перше, це територія, а по-друге, економічна система в межах даної території, тобто регіон – це самостійна територіальна система, із притаманними тільки їй виробництвом, розподілом, обміном та споживанням матеріальних благ та послуг.

Регіон як багатофункціональну та багатоаспектну систему можна розглядати в розрізі чотирьох парадигм: регіон–квазідержава, регіон–квазікорпорація, регіон–ринок, регіон–соціум. Парадигма «регіон–ринок» дає можливість визначити торгівлю найважливішою складовою його інфраструктури, успішний розвиток якої обумовлюється не тільки загальнодержавними, галузевими факторами, але й територіальною організацію та регіональними умовами функціонування. У зв’язку з цим систему факторів зовнішнього середовища було доповнено класифікаційною ознакою «за масштабом впливу», у межах якої виділено три групи факторів: 1) фактори, що впливають на розвиток конкретної торговельної мережі; 2) фактори, що впливають на розвиток торгівлі в регіоні (регіональні фактори); 3) фактори, що впливають на розвиток торгівлі в країні.

Виокремлення групи регіональних факторів впливу на розвиток торговельних мереж дозволило визначити: по-перше, сутність поняття «регіональні фактори розвитку торговельних мереж», що представлені групою зовнішніх об’єктивних та суб’єктивних факторів, дія яких локально обмежена певною територією і якій притаманні природно-кліматичні, демографічні, історико-культурні особливості й особливості соціально-економічного розвитку, та, по-друге, надати їх класифікацію за джерелами (економічні, соціально-культурні, політичні, природно-кліматичні, технологічні, демографічні) та рівнем (зовнішні, внутрішні) виникнення; способом впливу (прямого та непрямого впливу); ступенем залежності від суб’єкта господарювання (суб’єктивні та об’єктивні); напрямком дії (стимулюючи та стримуючи).

У другому розділі «Регіональні тенденції та особливості розвитку торговельних мереж» визначено загальні тенденції регіонального розвитку роздрібної торгівлі; досліджено особливості розвитку роздрібних торговельних мереж у регіонах України; обґрунтовано комплексну систему показників оцінки ефективності діяльності підприємств, що входять до складу торговельних мереж, та здійснено її апробацію на вибірковій сукупності підприємств, розташованих у різних регіонах України.

Дослідження розвитку роздрібної торгівлі України на основі статистичної інформації в розрізі окремих територій дозволило визначити найхарактерніші тенденції та розбіжності, обумовлені регіональними факторами. Так, суттєві відмінності в обсягах і динаміці роздрібного товарообороту зумовлені такими характеристиками регіонів, як: співвідношення аграрного та індустріального розвитку; рівень виробництва товарів народного споживання; рівень доходів населення; рівень самозабезпечення домогосподарств продуктами харчування; історичний розвиток територій; наявність та динаміка інфляційних процесів тощо.

Значне збільшення обсягу роздрібного товарообороту в цілому в Україні у 2000-2009 рр. (у 8 разів) обумовлено зростанням наявних доходів споживачів (у 7 раз). При цьому для групи областей із високими доходами населення (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Київська та Луганська, м. Київ і м. Севастополь) були характерні найбільші обсяги товарообороту та найвищі темпи його зростання, а в областях із низькими значеннями доходів (Вінницька, Волинська, Житомирська, Кіровоградська, Тернопільська, Херсонська, Хмельницька, Чернівецька та Чернігівська області), відповідно, менші обсяги товарообороту і темпи його зростання. Для переважної більшості областей характерною є пропорційність зростання доходів населення та роздрібного товарообороту, за винятком Закарпатської, Вінницької, Волинської і Сумської областей, де середні темпи зростання наявних грошових доходів на одну особу випереджають середні темпи зростання роздрібного товарообороту підприємств, що пояснюється аграрною спрямованістю цих регіонів і недостатньо розвиненою інфраструктурою.

Диференціація показників динаміки роздрібного товарообороту пов’язана з розбіжностями в рівні інфляційних процесів за регіонами. Найвищі темпи інфляції притаманні промислово розвиненим областям (Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській, Львівській, Миколаївській, Одеській); а нижчі – переважно аграрним (Рівненській, Волинській, Тернопільській, Івано-Франківській, Житомирській і Закарпатській). У 2001-2009 роках при середньорічних темпах зростання споживчих цін в Україні – 10,9%, у першій групі регіонів вони склали 11,5-12,5%, у другій групі – 8,2-10,5%.

Незважаючи на стрімкий розвиток, роздрібна торгівля забезпечувала лише 48% потреб населення; інша частина потреб забезпечувалася за рахунок стихійних ринків і присадибних ділянок (найбільш характерно це для західних областей України). Аналогічний висновок дало порівняння наявних доходів і споживчих витрат населення. Аналітичні розрахунки виявили перевищення середніх доходів над витратами у Харківській, Волинській, Закарпатській, Чернігівській, Одеській областях і АР Крим, що відображає наявність незадоволених потреб населення цих регіонів у споживчих товарах і послугах.

Дослідження впливу регіональних факторів на розвиток роздрібної торгівлі на різних рівнях регіоналізації (макро- та мезорегіонів) дозволило встановити, що істотні регіональні особливості найбільше виявляються в розрізі окремих областей України, що важливо враховувати під час обґрунтування стратегій розвитку торговельних мереж.

Загальні регіональні розбіжності розвитку роздрібної торгівлі та специфічні риси мережної торгівлі обумовлюють особливості просторового розвитку останньої.

По-перше, виявлено посилення процесів концентрації та централізації торговельного капіталу, яке проявляється у прискоренні темпів зростання товарообороту при зменшенні кількості торговельних підприємств, особливо продовольчої торгівлі. Протягом 2000-2009 років темпи зміни кількості магазинів в цілому склали 61,2%, а продовольчих магазинів, відповідно - 47,2%. Винятком є Вінницька, Хмельницька та Чернігівська області, де кількість підприємств зростала. Одночасно високими та випереджаючими темпами зростали торгові площі, які в цілому зросли за 2005-2009 роки на 14,0%, в тому числі у магазинах самообслуговування майже у 7 разів, середній розмір продовольчого магазину за цей період зріс на 48,0%;

По-друге, має місце збільшення кількості та частки торговельних об’єктів сучасних форматів (міні-, супер- та гіпермаркетів, магазинів Cash & Carry) при диференціації їх розвитку за регіонами країни. Достатньо інтенсивно розвиток торговельних мереж відбувається у великих і промислово розвинених регіонах Сходу та Півдня, де здійснюється перехід від конкуренції за торгові площі та земельні ділянки до конкуренції за споживача. У Західних і більшості Північних та Центральних регіонів, де превалює аграрний сектор, розвиток та концентрація торговельних мереж протікає повільно. Їм притаманні менші за розміром торговельні формати. В цілому цей процес супроводжується невизначеністю форматів, низькою насиченістю окремих регіонів сучасними торговими форматами, відсутністю чіткого позиціонування торговельних мереж, поширенню диспропорцій у забезпеченості населення регіонів сучасними об’єктами торгівлі та робочими місцями.

По-третє, визначено, що при збільшенні забезпеченості населення торговельними площами у всіх регіонах, загальна забезпеченість об’єктами торгівлі та торговельними площами залишаються недостатніми (винятком є м. Київ та м. Севастополь). Особливо негативний стан та динаміка мають місце по мережі сільських об’єктів у промислових областях (Харківська, Луганська, Дніпропетровська, Донецька, Миколаївська та ін.). Коливання рівня забезпеченості торговельними об’єктами на 10000 населення у 2009 році за регіонами складає від 10,6 од. (Чернівецька обл.) до 21,8 од. (м. Севастополь), торговельною площею відповідно від 1132 м² (Тернопільська обл.) до 3573 м² (м. Київ). У цілому, більші значення показників забезпеченості населення торговельними мережами характерні для великих областей, що говорить про їх більшу привабливість для рітейлу.

Регіональні особливості реалізації товарів, формування і використання основних ресурсів торгівлі впливають на ефективність функціонування та розвитку торговельних мереж. Дослідження ефективності регіонального розвитку торговельних мереж було проведено за розробленою системою показників, яка передбачає комплексну оцінку за такими напрямами: ефективність використання основних елементів ресурсного потенціалу підприємств (віддача товарообороту з 1 м² торговельної площі; продуктивність праці; оборотність товарних запасів); ефективність господарської діяльності за видами (рентабельність товарообороту – операційна діяльність; рентабельність активів – фінансова діяльність; рентабельність власного капіталу – інвестиційна діяльність); ефективність розвитку у конкурентному середовищі регіону (співвідношення темпів зміни товарообороту підприємства торговельної мережі та роздрібного товарообороту відповідного регіону; співвідношення віддачі товарообороту з 1м² підприємства та середнього показника відповідного регіону).

Оцінку ефективності було проведено за сукупністю підприємств, що входять до складу торговельних мереж, однорідність якої забезпечувалась товарною спеціалізацією, торговельним форматом (супермаркети) та розміром торговельної площі. Основною відмінністю їх стало розташування у різних регіонах України. За першою групою показників лідирують промислові регіони Сходу та Півдня, де більш інтенсивно розвивається роздрібний товарооборот. За другою групою показників рентабельності на перші позиції виходять Західні та Північні регіони, де відносно нижчі поточні витрати. Що стосується третьої групи показників, то в 2007-2009 роках супермаркети дещо втрачають свої позиції на регіональних продовольчих ринках. Це пов’язано, по-перше, з загальною фінансовою кризою, по-друге, в одних регіонах - з розвитком більш конкурентоспроможних сучасних форматів, в інших – з переключенням попиту населення на покупки продовольчих товарів на торгових ринках, поза магазинами.

Кореляційний аналіз факторів, що вплинули на рівень ефективності функціонування підприємств вибіркової сукупності, підтвердив значущість такого регіонального фактору як рівень наявних доходів населення на 1 особу (R > 0,8). Крім того, ефективність знаходиться у зворотному зв’язку з можливостями формування необоротних активів та власного капіталу (R = -0,6 ÷ -0,8).

У третьому розділі «Оцінка потенціалу регіону та обґрунтування стратегії розвитку торговельних мереж» запропоновано й апробовано систему показників та методичний інструментарій інтегральної оцінки потенціалу регіону з точки зору можливостей розвитку торговельних мереж, визначено методичний підхід до обґрунтування стратегічних напрямів розвитку торговельних мереж у регіонах.

Вихід торговельних мереж на регіональні ринки, по-перше, визначається вибором територій (регіонів), які мають різну комерційну привабливість, по-друге, обґрунтуванням відповідної стратегії, яка забезпечить їм необхідні конкурентні переваги. Для вирішення першого завдання необхідно оцінити потенціал регіону з точки зору ресурсних можливостей та умов системи місцевого управління. Спираючись на загальні принципи: системності, адекватності, чіткості визначення, наявності інформаційного забезпечення, оптимальності кількості показників – та специфічні: визначення стану ресурсної та результативної складових регіонального потенціалу; розмежування показників, що характеризують стан регіону та торговельної галузі; можливість не тільки статичних, але й динамічних оцінок, – розроблено систему показників оцінки потенціалу регіону. Вона складається із 6 груп за напрямами оцінки: природні ресурси; соціально-демографічні; соціально-економічні; фінансово-інвестиційні; галузеві; стан місцевого управління. Перші чотири напрями характеризують ресурсно-результативний стан потенціалу регіону. П’ятий напрям відображає галузеві особливості регіону (стан та розвиток роздрібної торгівлі). Шостий напрям дає можливість оцінити стан місцевого управління. Кожен з напрямів включає три групи показників: кількісні, якісні (відносні), динаміки основних кількісних показників. Ця система показників є вихідною і дозволяє комплексно оцінювати потенціал регіону, стан торговельної галузі та споживчого ринку в регіоні як у статиці, так і в динаміці. Апробація під час дослідження довела доцільність її використання для визначення переваг та недоліків, сильних та слабких сторін того чи іншого регіону.

Багатомірність кількісних та якісних характеристик ресурсів та результатів господарювання у процесі комплексної та системної оцінки потенціалу регіону потребує об’єднання сукупності індивідуальних (одиничних) індикаторів в інтегральні, комплексні показники. Вони дозволяють системно представити стан потенціалу регіону; виявити чинники змін, що відбуваються; провести типологію регіонів щодо можливостей та напрямів розвитку торговельних мереж; прогнозувати майбутній розвиток. Моделювання інтегральних показників відбувалося таким чином: по-перше, на основі кореляційного аналізу, логіки побудови системи показників та забезпечення можливості більш однозначної інтерпретації отриманих результатів було сформовано дві групи показників; по-друге, за допомогою методу нормування відносно середніх значень показників у цілому по Україні регіональні індикатори були представлені в такому вигляді, який дозволяє інтегрувати їх у єдиний показник; по-третє, агрегування одиничних індикаторів здійснювалося на основі мультиплікативних моделей (ф. 1; 2).