ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ СІЛЬСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено його мету і завдання, відображено наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, їх апробацію та можливості практичного застосування.

У першому розділі – «Теоретико-методологічні основи органі­за­ційно-економічного механізму соціального страхування сільського насе­лення» – розглянуто теоретичну сутність організаційно-економічного меха­нізму соціального страхування, досліджено теоретичні засади соціального страхування як складової соціального захисту сільського населення.

Перехід до багатоукладної економіки, розвиток ринкових відносин, різноманіття форм власності зумовлюють потребу у створенні принципово нової моделі соціального страхування, в основі якої лежить ефективний еко­номічний механізм формування і розподілу фінансових ресурсів системи соціального страхування.

Під організаційно-економічним механізмом соціального страхування розуміємо сукупність форм і методів, інструментів і важелів реалізації сис­теми заходів соціального страхування, пов’язаних із формуванням, розпо­ді­лом і використанням фінансових ресурсів страховими фондами, що здій­сню­ються з метою попередження соціальних ризиків і пом’якшення нас­лідків настання страхової події (безробіття, інвалідність, непрацездатність, досяг­нення похилого віку, потреба у медичній допомозі тощо).

В Україні функціонують державні та недержавні пенсійні фонди, які мають на меті акумуляцію фінансових ресурсів і забезпечення ними пен­сі­онерів. Пенсійне забезпечення характеризується акумуляцією пенсійних кош­тів у Державному бюджеті та бюджеті державного цільового фонду за рахунок податків, страхових внесків та інших надходжень, а також транс­фертів із Державного бюджету. Натомість пенсійному страхуванню прита­ман­не накопичення фінансових ресурсів у бюджеті Пенсійного фонду Укра­їни переважно через збір та акумуляцію пенсійних внесків і лише в ок­ремих випадках – дотацій з Державного бюджету України.

Сьогодні в Україні доцільним є впровадження єдиного соціального внес­ку, який розглядається як консолідований страховий податок і сплачува­тиметься замість чотирьох існуючих нині внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, страхування на випадок безробіття, страху­вання у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які при­вели до втрати працездатності. Як показує досвід розвинених країн, такий підхід дозволить спростити адміністрування страхових платежів, вивільнити значні кошти, вивести з тіні заробітну плату і зменшити фінансове наван­таження на працедавців.

Новий єдиний податок стане реальним послабленням фінансового на­вантаження на фонд оплати праці. Це допоможе не лише бізнесу, а й бюд­жету – підприємці будуть зацікавлені у виводі господарської діяльності з тіні. А це у свою чергу збільшить податкові надходження до бюджету і підсилить соціальну захищеність громадян.

Негативний вплив на розвиток збалансованої системи соціального стра­ху­вання в Україні має те, що питання державного соціального страху­вання регулюють близько десяти законів. Крім того, законодавчо-нормативна база України регламентує лише єдину систему збору та обліку внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Найбільш дискусійним видом соціального страхування є медичне стра­хування. Сьогодні існують дві основні концепції щодо впровадження ме­дичного страхування. Перша базується на тому, що обов'язкове медичне страхування повинно ґрунтуватися на бюджетному фінансуванні охорони здоров'я, друга передбачає залучення не тільки бюджетних, а й коштів страхових організацій. Однак жодна із зазначених концепцій не прийнята на законодавчому рівні.

Чинна система соціального страхування має розгалужену структуру (рис. 1). Одним з основних принципів соціального страхування, як і стра­ху­вання загалом, виступає солідарність, тобто спільна відповідальність усієї су­купності осіб, охоплених певним видом страхування, за відшкодування збитків кожної конкретної особи.

Ефективне функціонування системи соціального страхування тісно по­в’язане з вирішенням низки принципових питань. Одним із найак­туальніших для сільського населення є питання участі сторін у формуванні страхових фондів. Традиційно, згідно з міжнародними конвенціями та рекомендаціями МОП, існують три основні джерела формування фондів соціального стра­хування: робітники, працедавці та держава. Тому характерною особливістю реалізації соціального страхування сільського населення є значна кількість самостійно зайнятих селян у власному підсобному господарстві. Ще однією важливою особливістю системи соціального страхування є диференціація страхових внесків. У соціальному страхуванні існує диференціація страхових тарифів стосовно видів соціального ризику (безробіття, тимчасова непра­цездатність, пенсійне страхування).

Отже, розвиток соціального страхування сільського населення пере­буває в стадії становлення як повноцінного суспільного інституту. Маючи низку бар’єрів і перешкод адміністративного, економічного та територі­аль­ного характеру, сільське соціальне страхування потребує ґрунтовного вив­чення в системі економічних, соціальних і фінансових дисциплін. Основний вектор змін полягатиме у виявленні можливостей надавати сільським жите­лям більше можливостей до вибору схем страхування через залучення до процесу приватного капіталу. Останнє не означає заміну гарантованих дер­жавою норм, а доповнення та більш адресну реалізацію виписаних у зако­нодавстві норм соціального страхування сільського населення.