ТЕОРЕТИЧНІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ І РОЗВИТКУ ЗМАГАЛЬНОГО КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації; визначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; охарактеризовано мету, задачі, об’єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено відомості про їх апробацію та впровадження, а також щодо кількості публікацій, структури й обсягу роботи.

Розділ 1 «Концептуально-теоретичні засади функціонування та розвитку змагального кримінального судочинства» містить три підрозділи, де досліджено концептуальні засади виникнення та розвитку змагального кримінального судочинства, розкрита правова природа змагальних засад кримінального процесу та правові умови їх реалізації, запропонований системний підхід до вдосконалення змагального кримінального судочинства в Україні у світлі євроінтеграційних процесів.

У підрозділі 1.1. «Правова природа, зміст та значення змагальних засад в кримінальному судочинстві» визначається, що у кримінальному процесі змагальність може розглядатись в різних аспектах: по-перше, як форма судочинства, яка обумовлює побудову кримінального судочинства; по-друге, як принцип, що характеризує основні якісні особливості галузі кримінально-процесуального права, що гарантують реалізацію елементів змісту змагальності; і по-третє, як метод правового регулювання кримінально-процесуальних відносин. Розмежування процесуальних функцій правосуддя, обвинувачення та захисту, процесуальна рівноправність сторін і активність суду в процесуальному керівництві процесом є правовими гарантіями, що забезпечують реалізацію принципу змагальності. При цьому проведене нами опитування практичних працівників показало, що рівноправність сторін як обов’язкову складову принципу змагальності визначили 78,0 % суддів, 80,0 % прокурорів та 95,0 % адвокатів.

Встановлено, що у кримінальному процесі суб’єкти кримінально-процесуальних правовідносин, об’єднані спільними правовими позиціями, завданнями в процесі, виступають сторонами, що протистоять одна іншій. Саме в цьому протиставленні правових позицій і полягає сутність принципу змагальності, який і означає наявність сторін, що змагаються. Однак формальна наявність сторін у кримінальному процесі ще не означатиме реалізації правосуддя на засадах змагальності. Відправним моментом у цьому повинна виступати саме протилежність завдань і правових позицій цих сторін. Інше розуміння процесуальної діяльності сторін, у тому числі штучне зближення та примирення позицій сторін у кримінальному судочинстві, призводить лише до спотворення ідей змагальності. Однак і цього буде замало, щоб говорити про повноцінну реалізацію принципу змагальності. Лише активна діяльність сторін, спрямована на доведення своїх правових позицій перед судом, зможе розкрити механізм процесу реалізації цього принципу. Наведені думки щодо змісту принципу змагальності дали змогу дисертантці стверджувати, що у його структурі доцільно виокремлювати два основні елементи: 1) наявність сторін; 2) активність сторін.

Доцільним вбачається виокремлення лише двох сторін у кримінальному судочинстві: обвинувачення та захисту. В цілому кримінально-процесуальна функція в змагальному судочинстві – основний напрям процесуальної активності сторін, що різниться за таким чинником як мета діяльності та відображає значення кожного учасника процесу. Зміст кримінально-процесуальної функції становить сукупність прав та обов’язків суб’єкта кримінально-процесуальної діяльності, яка дає йому можливість захистити свої чи представлені права та законні інтереси або реалізувати професійні повноваження. Тому видається доцільною така класифікація суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності: 1) суб’єкти, що виконують функцію правосуддя; 2) суб’єкти, що виконують функцію обвинувачення; 3) суб’єкти, що виконують функцію захисту. Крім того, обґрунтовується доцільність виділення окремої групи учасників кримінального судочинства, до яких можна віднести такі категорії осіб: 1) особи, що відіграють допоміжну роль у кримінальному процесі при проведенні процесуальних, слідчих та судових дій (спеціалісти, перекладачі, поняті, секретар та розпорядник судового засідання); 2) особи, що є носіями доказової інформації (свідок, експерт).

Встановлено, що доказування здійснюється всіма учасниками кримінально-процесуальних відносин, але обсяг обставин, що підлягають доведенню, та механізм участі в цьому процесі залежать від процесуальних функцій кожного із суб’єктів кримінального судочинства. При цьому відстоюється позиція, що суд у змагальному кримінальному процесі не має ставити за мету встановлення об’єктивної істини. Тим більше, не може бути такої мети у сторін в кримінальному судочинстві, кожна з яких відстоює свій інтерес, визначений її процесуальною функцією. Загалом метою кримінального судочинства є зовсім інше: захист і відновлення порушених злочинним діянням соціальних відносин, що досягається шляхом виявлення та розкриття злочинів, покарання винних осіб, відшкодування шкоди, завданої злочином правам та законним інтересам людини і суспільства. Отже, можна зробити висновок, що в змагальному кримінальному судочинстві активну позицію в процесі доказування повинні займати саме сторони. Суд бере участь у процесі доказування на етапі оцінки доказів. У будь-якому разі ініціатива суду в збиранні та дослідженні доказів не повинна бути направленою на усунення недоліків чи неповноти проведеного досудового розслідування, на з‘ясування обставин, що визначають наявність події злочину, його юридичну кваліфікацію, винність особи, обставин, що обтяжують чи пом’якшують вину, розміри та характер завданої злочином шкоди. Визначені нормативно повноваження суду в доказовій діяльності повинні розглядатись лише як право, але не як його обов’язок брати участь у збиранні та перевірці доказів. Однак суд може за своєю ініціативою збирати докази, які вплинуть на вирішення другорядних питань кримінального процесу (призначення покарання, звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання). Водночас проведене нами опитування практичних працівників підтвердило думку, що більшість суддів (57,0 %) та прокурорів (50,0 %) вважають за необхідне зберегти за судом повноваження активної участі в збиранні доказів під час судового слідства, а позиція адвокатів (48,0 %) є протилежною. Загалом, вважаємо, що принцип змагальності прямо передбачає обов’язок суду забезпечити такі умови в процесі, що надавали б сторонам можливість повною мірою реалізувати свої процесуальні права на засадах рівноправності. Необхідним представляється підвищення активності суду саме щодо процесуального керівництва кримінальним судочинством, у тому числі процесом доказування.

Реалізація принципу змагальності неможлива без реалізації інших принципів кримінального процесу. У свою чергу, як основоположний принцип кримінального судочинства, що має не тільки функціональне, організаційне, а й виховне значення, принцип змагальності обумовлює реалізацію інших принципів кримінального процесу. Принцип змагальності визначає загальну побудову процесу провадження у кримінальних справах і сприяє досягненню мети кримінального судочинства, а саме захисту та відновленню порушених злочинним діянням соціальних відносин.

У підрозділі 1.2. «Діалектика розвитку змагального кримінального судочинства: історико-порівняльний аналіз» із використанням історичного методу дослідження перш за все проаналізована проблема загальної типологізації кримінального судочинства. Підходячи до дослідження типології кримінального судочинства, насамперед потрібно визначитись із розгалуженою термінологією, яка використовується в науці кримінально-процесуального права щодо класифікації різних порядків провадження у кримінальних справах. Авторка підтримує позиції науковців, згідно з якими: 1) форма кримінального процесу – це структура кримінально-процесуальної діяльності, механізм її організації, що відображає джерело руху, розвитку судочинства й процесуальний статус його учасників (К.Ф. Гуценко); 2) тип кримінального процесу – це судочинство, що існує в певній суспільно-економічній формації (О.Д. Кузнєцова); 3) вид кримінального процесу – це поєднання історичного типу та історичної форми кримінального процесу (М.М. Михеєнко); 4) модель кримінального процесу – це теоретична конструкція, що відображає в найбільш загальному структурно-функціональному вигляді сутнісні риси судочинства окремо взятої національної системи (І.А. Чердинцева). При цьому доцільно вирізняти історичну, морфологічну та ідеальну типології.

Аналіз історичного розвитку змагальних засад в англо-американській і європейський системах права та в кримінальному судочинстві України від найдавніших часів до сьогодення дав підстави зробити висновок про те, що змагальність як один із принципів судочинства є винятковою ознакою демократичного устрою, за якого держава намагається якнайменше втручатись у приватне життя громадян та забезпечує їм широкий спектр можливостей у відстоюванні своїх законних інтересів. Простежуючи історичний розвиток українського кримінального судочинства, ми повинні визнати спорідненість вітчизняного кримінального процесу із континентальною (романо-германською) історичною формою, яка, зважаючи на останні зміни як в українському, так і в міжнародному кримінально-процесуальному законодавстві, тяжіє до передзмагальної легіслативної форми.

Сучасний кримінальний процес в Україні не забезпечує реалізацію принципу змагальності на всіх стадіях кримінального судочинства. Нормативне закріплення існування сторін, їх прав на участь у процесі доказування, розмежування процесуальних функцій, рівноправність сторін і обов’язковість створення судом умов для виконання сторонами їх процесуальних обов’язків і здійснення наданих їм прав притаманні лише судовим стадіям кримінального судочинства. Таке обмежене розуміння змагальності призводить до відсутності умов для її реалізації на більш ранніх етапах кримінально-процесуальної діяльності, а саме під час розслідування кримінальних справ.

У підрозділі 1.3. «Концептуальні питання вдосконалення змагального кримінального судочинства в Україні у світлі євроінтеграційних процесів» сформульовані основні положення акмео-синергетичної теорії розвитку кримінального судочинства, яка становитиме узагальнення та подальший розвиток положень кримінально-процесуальної науки та наук акмеології і синерегетики.

Основними положеннями цієї теорії визначені такі: 1) розвиток кримінального судочинства проходить періоди хаосу та стабілізації, або періоди максимальної оптимізації з урахуванням історичного етапу розвитку суспільної ідеології та періоди максимальних кризових явищ, які, у свою чергу, збігаються із соціально-економічною нестабільністю; 2) кримінальне судочинство будується за принципом змагальності, який передбачає постійну боротьбу та єдність (нерозривність) протилежних засад судочинства, таких як розшукова та змагальна форма процесу, обвинувачення та захист, публічні та приватні інтереси, гласність і таємність, професійний та народний елемент у здійсненні правосуддя та інші.

Безперечно, що акмео-синергетична теорія розвитку кримінального судочинства має свої принципи, в тому числі такі: 1) принцип детерміністичного розвитку, який обумовлює загальну закономірність розвитку кримінального процесу від простих до складних його форм; 2) принцип історичної ідеологізації, що визначає розвиток кримінального судочинства з урахуванням магістральних ідеологічних тенденцій на певному історичному етапі; 3) принцип інтегративної цілісності, який обумовлює формування закономірностей розвитку кримінального судочинства із врахуванням та синтезом знань різних наукових галузей; 4) принцип змагальності, що визнає рушійною силою розвитку кримінального процесу боротьбу та єдність протилежних засад кримінального судочинства. Визначена специфіка методу наукового пізнання акмео-синергетичних засад розвитку кримінального судочинства, яка полягає в синтезі емпіричного досвіду розвитку історичних моделей кримінального процесу та теоретичного знання про ідеальну модель змагального кримінального судочинства. При цьому враховується, що ця теорія є не просто індукцією емпіричного досвіду або дедуктивними висновками з уже наявних наукових поглядів, але передбачає нові умовиводи щодо концептуальних засад розвитку кримінального судочинства в Україні. Підкреслена провідна роль системного методу дослідження, притаманного акмео-синергетичній теорії розвитку кримінального судочинства. По-перше, згідно із системним методом дослідження, треба розглядати розвиток кримінального судочинства як «цілого», яке складається з певних «частин». Для доведення цього положення треба виявити «частини», які формують процес розвитку кримінального судочинства як цілісну систему. По-друге, не можна забувати про динамічний характер процесу розвитку кримінального судочинства. Це можна пояснити, використавши положення матеріалістичної діалектики про вічний рух та зміну матерії, включно із соціальними та духовними її проявами. По-третє, функціонування системи завжди супроводжується кількісними змінами в окремих елементах, які при їх накопиченні переходять в якісні зміни в структурі певної соціальної системи. Врахування наведених положень обґрунтовує позицію щодо еволюційних замість революційних змін у будь-якій соціальній системі, у тому числі в процесі розвитку кримінального судочинства. Таким чином, кількісні зміни засад змагальності в кримінальному судочинстві, у процесі їх накопичення неминуче повинні призвести до якісної зміни, а саме переходу до процесу змагального типу. Це положення також пояснює історичні переходи від простих форм судочинства до більш складних. По-четверте, слід відзначити необхідність досліджування процесу розвитку кримінального судочинства не ізольовано, а з урахуванням впливу на нього соціального середовища, в якому він відбувається. При цьому треба пам’ятати про високий сучасний рівень проникнення у національне законодавство норм міжнародного, а саме європейського, права, гуманістичну спрямованість кримінально-правових систем країн ЄС.

Однією з головних передумов становлення змагальної системи кримінального судочинства в Україні повинен стати процес гармонізації вітчизняного та європейського законодавства в цілому та кримінально-правових систем зокрема. Цей процес насамперед обумовлюється дією Конвенції про захист прав та основних свобод людини і громадянина та практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування положень цієї Конвенції. Подальша гуманізація українського кримінально-процесуального права можлива за умови імплементації в нього положень вказаної Конвенції.

Доводиться, що саме поступове розширення та поглиблення змагальних засад у кримінальному процесі України надасть можливість суб’єктам кримінально-процесуальних відносин виробити культуру спілкування, що відповідатиме змагальній формі судочинства; підготує суспільну думку до переходу на новий рівень змагальності судового процесу в кримінальних справах; дасть змогу вдосконалити процесуальну форму слідчих та судових дій, побудованих на засадах змагальності; поступово приведе до зрушення від конфронтаційної змагальності до змагальності, спрямованої на врегулювання кримінально-правових конфліктів і усунення завданої правопорушенням шкоди.

Розділ 2 «Суд присяжних як організаційна форма змагального кримінального судочинства» містить два підрозділи, в яких проаналізовано правову природу та моральні засади суду присяжних як організаційної форми змагального кримінального судочинства, визначені умови ефективного функціонування суду присяжних в Україні.

У підрозділі 2.1. «Історичний розвиток, правова природа та соціальне значення суду присяжних як організаційної форми змагального кримінального судочинства» зазначається, що суд присяжних як організаційна форма змагального кримінального судочинства ґрунтується на принципах гласності, усності, змагальності, безпосередності дослідження доказів та відіграє суттєву роль у формуванні у громадян почуття справедливості як одного з основних засад кримінального процесу. Закон є втіленням суспільного уявлення про справедливість, він являє собою викристалізовану форму суспільної моральності та справедливості. Не всьому, що є справедливим, надано форму закону, однак усе, що є законом, повинно бути справедливим. Отже, справедливі судові рішення не менш важливі, ніж законні судові рішення. І саме така форма правосуддя, як суд представників суспільства, є найбільш ефективною при винесенні справедливих рішень.

Суд присяжних протягом століть забезпечував незалежність суду та змагальність процесу. Загальна криза юстиції, недовіра народу до суду та правосуддя зокрема, а також неістотна роль цього виду державної влади в адміністративно-командній системі управління державою і зумовлювали запровадження суду присяжних в різних правових системах. Адже за правовою природою суд присяжних є однією з форм реалізації безпосередньої демократії, тобто способом волевиявлення народу при вирішенні суспільно важливих питань. Розгляд кримінальних справ судом присяжних є квінтесенцією змагальної системи кримінального судочинства, адже процесуальна структура розгляду справ за участю присяжних повною мірою реалізує основні процесуальні чинники, що обумовлюють змагальний характер усього судового розгляду кримінальних справ. Участь суду присяжних у розгляді та вирішенні кримінальних справ є свідченням безпосередньої участі народу в реалізації своїх повноважень судовою гілкою влади, здійснення соціального контролю за системою кримінального правосуддя та забезпечення зв’язку суспільства із судовими органами.

Зазначається, що у рамках судової реформи в Україні впровадження суду присяжних повинно стати додатковим засобом розвитку змагального правосуддя та формування нової правосвідомості у кримінальному судочинстві. Запровадження суду присяжних також сприятиме подальшій професіоналізації суддівського корпусу, дасть йому можливість сконцентруватись на процесуальних питаннях та правозастосовних проблемах кримінального права. Діяльність суду присяжних сприятиме підвищенню кваліфікації всіх інших професійних учасників кримінального процесу: слідчих, прокурорів, адвокатів. Лише глибокі теоретичні знання закону та психології людського спілкування, безумовне дотримання вимог процесуального закону на всіх етапах кримінального судочинства та вимог морально-етичного характеру надасть цим суб’єктам кримінально-процесуальних відносин можливість сподіватись на результативність своєї професійної діяльності. Крім того, суд присяжних здатний нейтралізувати чи принаймні суттєво зменшити вплив таких негативних факторів при здійсненні правосуддя: 1) залежність суддів від виконавчої влади та політичних партій; 2) залежність суддів від суспільної думки; 3) належність суддів до соціальної еліти та етнічної групи, що превалює в державі; 4) професійна деформація суддів та, як наслідок, заформалізованість судового розгляду справ; 5) постановлення суддею завідомо неправосудного вироку з мотивів кар’єрного росту.

У підрозділі 2.2. «Умови ефективного функціонування суду присяжних та перспективи імплементації міжнародного досвіду здійснення правосуддя судом присяжних в законодавство України» досліджуються соціально-політичні, процесуально-структурні, економічні та організаційні чинники, що обумовлюють ефективне функціонування суду присяжних як організаційної форми змагального кримінального судочинства.

Зазначається, що наявність істотних розбіжностей між буквою закону та моральними цінностями, що панують в суспільстві, суттєво перешкоджає присяжним засідателям здійснювати свої повноваження, виносити законні та справедливі вердикти. Кримінальний закон, у якому теоретичні положення не узгоджені із загальноприйнятими у суспільстві поглядами, створює перепони на шляху діяльності суду присяжних. Не останню роль у забезпеченні належних умов функціонування суду присяжних при винесенні присяжними засідателями правосудних вердиктів відіграє їх обізнаність низьким рівнем дотримання прав та законних інтересів засуджених осіб в установах пенітенціарної системи. До соціально-психологічних умов, за якими ефективно може здійснюватись судовий розгляд кримінальних справ за участю суду присяжних, слід віднести і високий рівень правосвідомості громадян у країні. В свою чергу ефективність діяльності суду присяжних залежить від результативності реалізації наступних заходів: 1) правове виховання молоді; 2) використання ресурсів ЗМІ з метою популяризації інституту суду присяжних; 3) розробка науково обґрунтованих методичних рекомендацій, роз’яснень та інструкцій для потенційних присяжних засідателів; 4) проведення короткотермінових занять із особами, що внесені до списку кандидатів у присяжні засідателі.

Ефективність діяльності суду присяжних у системі кримінального судочинства визначається також сукупністю певних організаційних та економічних чинників, без урахування яких високий процесуальний потенціал присяжних засідателів не розкриється повною мірою. Одним з таких чинників є питання про юрисдикцію суду присяжних. З організаційного погляду ефективним буде запровадження суду присяжних відразу на всій території України у справах про злочини проти особи, що передбачають довічне позбавлення волі. При цьому потерпілому, у разі заперечення повністю або частково обвинуваченим своєї вини, має бути надано право заявити клопотання про розгляд цієї справи судом присяжних навіть за відсутності подібного клопотання зі сторони обвинуваченого. У разі визнання обвинуваченим своєї вини, перспективнішим видається застосування спрощених і скорочених процедур кримінального судочинства.

На особливу увагу заслуговують правовий статус та оплата праці присяжного засідателя. Списки присяжних засідателів повинні формуватись на основі списків виборців за участю органів місцевого самоврядування та судових органів. Присяжним засідателям мають бути забезпечені гарантії недоторканності та незалежності, визначені для суддів. Також абсолютно необхідною видається чітка вказівка у нормі закону на те, що здійснення особою повноважень присяжного є її громадянським обов’язком, а ухилення від його виконання без поважних на те причин має розцінюватись як прояв неповаги до суду, за який особа повинна бути притягнута до адміністративної відповідальності. Оплата роботи присяжного засідателя має здійснюватись пропорційно з державного та місцевого бюджетів на рівні середньої заробітної плати судді районного суду.

Ефективність функціонування суду присяжних як організаційної форми змагального кримінального судочинства забезпечується реалізацією засад змагальності на досудових та судових стадіях кримінального судочинства. Тож належне нормативне забезпечення рівноправності сторін обвинувачення та захисту з найбільш ранніх стадій досудового провадження є запорукою ефективності функціонування суду присяжних.

Специфіка винесення рішення присяжними засідателями обумовлює значні особливості й процесу доказування у кримінальних справах, що розглядаються судом присяжних. Адже присяжні засідателі безпосередньо сприймають доказову інформацію по кримінальній справі, що представляється та досліджується сторонами в процесі, не ознайомлюючись попередньо із матеріалами справи. Крім того, відсутність спеціальних знань не дозволяє присяжним критично сприймати законність джерел поданих доказів, процесу збирання та фіксування доказових матеріалів. Саме тому при розгляді справ за участю присяжних особливого значення набуває процес визначення допустимості наявних у справі доказів. Доцільно закріпити в законі норму, що забезпечувала б вилучення з матеріалів кримінальної справи даних, пов’язаних із недопустимими доказами.

Визначаються основні чинники, що знижують ефективність функціонування суду присяжних, а саме: 1) недосконалість нормативно-правового врегулювання процесуального порядку розгляду кримінальних справ судом присяжних; 2) низька якість проведеного досудового розслідування (недотримання процесуальних норм, що призводить до порушення прав учасників процесу; включення в доказову базу доказів, отриманих із порушенням норм кримінально-процесуального закону; неповнота та однобічність дослідження обставин справи); 3) низький професійний рівень реалізації процесуальних функцій професійними суб’єктами кримінально-процесуальних відносин – суддями, прокурорами, адвокатами.

Запропонований перелік заходів, спрямованих на запровадження в Україні суду присяжних як організаційної форми змагального кримінального судочинства: заходи з нормативно-правового забезпечення функціонування суду присяжних; заходи організаційного характеру; заходи науково-методичного, інформаційного, кадрового та матеріально-технічного забезпечення.